Постанова

від 16.02.2021 по справі 826/18992/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 826/18992/15

касаційне провадження № К/9901/27782/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2016 (суддя Погрібніченко І.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 (головуючий суддя - Парінов А.Б., судді - Грибан І.О., Губська О.А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Світ ТВ (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.07.2015 № 31526552207 та № 31426552207.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з ТОВ Готика ЛТД щодо придбання робіт по виготовленню аудіовізуальних творів згідно договору № 27/4/13 від 01.04.2013 підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; відсутність у ТОВ Готика ЛТД складських приміщень та транспортних засобів не впливає і жодним чином не перешкоджає виконання ним договору, адже в них немає потреби при створенні аудіовідуальних творів; у запереченні на акт перевірки Товариство звертало увагу Інспекції на те, що інформацію про використання Товариством аудіовідуальних творів, що були виготовлені ТОВ Готика ЛТД , у власній господарській діяльності можна перевірити у мережі Інтернет за відповідним посиланням; Товариство не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід`ємного елемента верховенства права, індивідуальний характер відповідальності та забезпечення доведеності вини.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 28.07.2015 № 31526552207 та № 31426552207.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовані тим, що фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ТОВ Готика ЛТД підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; розрахунки за придбані послуги проведені Товариством у повному обсязі; використання Товариством аудіовідуальних творів, що були виготовлені ТОВ Готика ЛТД , у власній господарській діяльності можна перевірити у мережі Інтернет за відповідним посиланням; відсутність у ТОВ Готика ЛТД складських приміщень та транспортних засобів не впливає і жодним чином не перешкоджає виконання ним договору, адже в них немає потреби при створенні аудіовідуальних творів; вироків суду, які б доводили вину ОСОБА_1 чи факт фіктивного підприємництва ТОВ Готика ЛТД , Інспекцією у процесі розгляду справи надано не було, як і жодних відомостей щодо здійснення кримінального провадження за вказаним фактом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; висновки акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.04.2014 № 1226/26-55-22-08/38388548 не можуть бути належними доказами у даній справі та свідчити про порушення вимог податкового законодавства при формуванні Товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій в до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.09.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: згідно пояснень громадянина ОСОБА_1 від 01.04.2014, який значився директором ТОВ Готика ЛТД , він не має відношення до реєстрації зазначеного товариства та будь-яких документів від імені цього товариства не підписував; згідно акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.04.2014 № 1226/26-55-22-08/38388548 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Готика ЛТД щодо підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Альянс-Експерт та ТОВ Санторг ЮГ за січень 2013 року та за період з 01.04.2013 по 31.12.2013 у ТОВ Готика ЛТД відсутні необхідно основні засоби та трудові ресурси, які необхідні для провадження господарської діяльності. Решта доводів скаржника зводиться до цитування норм Податкового кодексу України та змісту акту перевірки.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.02.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 16.02.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела документальну виїзну позапланову перевірку Товариства з питань правильності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з директором ТОВ Готика ЛТД за період з 01.01.2011 по 31.12.2014, результати якої були оформлені актом від 10.07.2015 № 174/26-55-22-07/33638770, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 895067,00 грн. (у тому числі: за 1 півріччя 2013 року - 305766,00 грн., за 9 місяців 2013 року - 562133,00 грн., за 2013 рік - 895067,00 грн.); пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що мало вираз у завищенні податкового кредиту на загальну суму 942176,00 грн. (у том числі: за квітень 2013 року - 120280,00 грн., за травень 2013 року - 99280,00 грн., за червень 2013 року - 110260,00 грн., за липень 2013 року - 103820,00 грн., за серпень 2013 року - 107700,00 грн., за вересень 2013 року - 116736,00 грн., зва жовтень 2013 року - 100740,00 грн., за листопад 2013 року - 88260,00 грн., за грудень 2013 року - 95100,00 грн.).

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно включило до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, вартість робіт по виготовленню аудіовізуальних творів згідно договору № 27/4/13 від 01.04.2013, укладеного з ТОВ Готика ЛТД , а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, - до податкового кредиту відповідного податкового періоду, оскільки: згідно пояснень громадянина ОСОБА_1 (який значився директором ТОВ Готика ЛТД ), отриманих старшим оперуповноваженим ОУ Ленінської ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів в Луганській області від 01.04.2014, зазначений громадянин не має відношення до реєстрації зазначеного товариства та будь-яких документів від імені цього товариства не підписував, громадянин ОСОБА_3 йому не знайомий; згідно інформації, вказаної в АІС Податки , стан ТОВ Готика ЛТД - визнано банкрутом; згідно податкової звітності, поданої ТОВ Готика ЛТД до податкового органу за місцем обліку, встановлено відсутність інформації про наявні складські приміщення, автомобільного транспорту, а також устаткування, необхідного для фінансово-господарської діяльності підприємства; операції Товариства не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання.

На вказаний акт перевірки Товариством були подані заперечення, за результатом розгляду яких висновки акта перевірки були залишені без змін.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція 28.07.2015 прийняла податкові повідомлення-рішення: № 31526552207, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток на 895067,00 грн. - за основним платежем та на 170063,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 31426552207, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 942176,00 грн. - за основним платежем та на 235544,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положеннями підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу Інтерсплав проти України , вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентом своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагента та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на підтвердження реальності здійснених господарських операцій із ТОВ Готика ЛТД згідно договору № 27/4/13 від 01.04.2013 (з урахуванням додатків) Товариством були надані податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, банківські виписки, CD-диски із записами аудіовізуальних сюжетів.

Крім іншого, судами було встановлено, що використання Товариством аудіовідуальних творів у власній господарській діяльності підтверджується ефірними довідками, а також, інформацію про використання Товариством аудіовідуальних творів, що були виготовлені ТОВ Готика ЛТД , можна перевірити у мережі Інтернет за відповідним посиланням.

При цьому, суди обгрунтовано виходили з того, що відсутність у ТОВ Готика ЛТД складських приміщень та транспортних засобів не впливає і жодним чином не перешкоджає виконання ним своїх зобов`язань договору, адже в них немає потреби при створенні аудіовідуальних творів.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із принципу офіційного з`ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) дослідили первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарських операцій та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на пояснення громадянина ОСОБА_1 (який значився директором ТОВ Готика ЛТД ), отримані старшим оперуповноваженим ОУ Ленінської ОДПІ у м. Луганську ГУ Міндоходів в Луганській області від 01.04.2014, та обставини, викладені в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.04.2014 № 1226/26-55-22-08/38388548 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ Готика ЛТД щодо підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Альянс-Експерт та ТОВ Санторг ЮГ за січень 2013 року та за період з 01.04.2013 по 31.12.2013 . Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди зробили правильний висновок, що вони не можуть бути належними доказами у даній справі та свідчити про порушення вимог податкового законодавства при формуванні Товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, з урахуванням того, що: у вказаних вище поясненнях громадянина ОСОБА_1 не зазначено, які підстави та приводи слугували підставою для їх відібрання та чи повідомлявся громадянин ОСОБА_1 про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень; вироків суду або ж рішень про закриття кримінальних справ за нереабілітуючими обставинами, які б доводили вину ОСОБА_1 чи факт фіктивного підприємництва ТОВ Готика ЛТД , Інспекцією у процесі розгляду справи надано не було, як і жодних відомостей щодо здійснення кримінального провадження за вказаним фактом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; в силу положень пункту 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 № 236 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб`єктів господарювання.

Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова