Постанова

від 22.12.2020 по справі 605/480/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 605/480/19Головуючий у 1-й інстанції Горуц Р.О. Провадження № 22-ц/817/529/20 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 302050000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Щавурська Н.Б.

суддів - Костів О. З., Парандюк Т. С.,

секретаря - Сович Н.А.

сторін - позивача ОСОБА_1 і його представника адвоката

Когута В.В., відповідача ОСОБА_2 і її

представника адвоката Маланюка О.Я.,

розглянувши у відкритому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2020 року, постановлене суддею Горуцем Р.О. в цивільній справі № 605/480/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, Підгаєцької районної державної адміністрації про визнання державних актів на право власності на земельну ділянку недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що не може оформити право власності на спадкове майно своїх батьків (земельні ділянки), оскільки при розпаюванні землі агрофірми «Галичина» , зокрема поля № НОМЕР_1 , не було враховано раніше виділені його батькам у власність земельні ділянки розміром 2,26 га та 2,22 га, що знаходяться на території Мужилівської сільської ради Підгаєцького району, наслідком чого став розподіл виділеної в 1999 році його батькам території під земельні частки (паї) відповідачу ОСОБА_2 , а також ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , спадкоємцями яких на даний час є відповідно ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які оформили на свої земельні ділянки Державні акти.

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, вважаючи його необґрунтованим, незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права та постановити нове, яким його позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на безпідставність висновку суду щодо пропуску ним строку позовної давності для звернення за захистом порушеного права, початок перебігу якого, на його думку слід обраховувати з 14.04.2017 року - дати отримання відмови державного кадастрового реєстратора у внесенні відомостей щодо земельних ділянок, які він успадкував після померлих батьків, з підстав, що в межах цих ділянок знаходяться частини земельних ділянок, належних на праві власності відповідачам, а не з часу видачі виконавчим комітетом Мужилівської сільської ради довідки № 553 від 13.06.2016 року, як помилково вважав суд.

Звертає увагу на те, що висновок суду в частині наявності у нього об`єктивної можливості знати про обставини порушення свого права з посиланням на те, що спірні земельні ділянки оброблялися ним ще з 1998 року не підтверджений належними й допустимими доказами.

У своєму відзиві ОСОБА_3 відносно задоволення апеляційної скарги заперечує, вважаючи її безпідставною. Зазначає, що з урахуванням набуття нею права власності на земельні ділянки з присвоєнням кадастрового номера ще 30.04.2009 року, а також здійснення з 2009 року нею, ОСОБА_2 , ОСОБА_4 обробітку земельних ділянок і здачею останніх в оренду, позивач та його батьки мали можливість саме з 30.04.2009 року (моменту набуття нею права власності на земельну ділянку) протягом трьох років звернутися до суду з позовом про визнання недійсними державних актів, тобто до 30.04.2012 року.

Крім цього, звертає увагу, що набуття ОСОБА_5 у власність земельної ділянки, після якої вона успадкувала останню, відбулося на підставі рішення Підгаєцького районного суду від 16.09.2008 року, яке набрало законної сили, а встановлені цим рішенням обставини додатковому доказуванню не підлягають.

Вважає, що ОСОБА_7 звернувся до суду 12.09.2019 року, коли дізнався, що через земельні ділянки відповідачів має проходити автомагістраль, за яку можливо буде отримати грошову компенсацію.

Також, звертає увагу на те, що ні підстава видачі державного акту на ім`я ОСОБА_5 , якою є розпорядження голови РДА, ні рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку за ОСОБА_5 позивачем не оскаржуються.

У своєму відзиві ОСОБА_2 відносно задоволення апеляційної скарги заперечує, вважаючи її необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду прийнятим з додержанням норм права.

В обгрунтування своїх заперечень посилається на те, що в підготовчому судовому засіданні 23.01.2020 року та в судовому засіданні 17.02.2020 року позивач ОСОБА_7 у відповідь на запитання її представника ОСОБА_8 підтвердив свою обізнаність з фактом обробітку земельних ділянок нею, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ще у 2008 році. Крім цього, ним визнавалися й факти обробітку її земельної ділянки, існування судового спору з приводу даної земельної ділянки між нею та ОСОБА_9 та прийняття судового рішення по даному спору на її користь, а також - факти обізнаності про місцерозташування земельних ділянок усіх відповідачів. Звертає увагу на те, що відносно причин не звернення за захистом порушеного права до суду, позивач вказував на наявне у нього бажання завершити спочатку всі справи з будинком, а лише потім вирішувати судові питання з земельними ділянками (паями).

Зауважує, що не зважаючи на набуття нею права власності на земельну ділянку 30.04.2009 року, якою вона фактично володіла та користувалася протягом більш ніж 10 років, ні батьки позивача, ні сам позивач не звернулися до суду за захистом порушеного права впродовж визначеного законом трирічного строку, тобто до 30.04.2012 року. Також, позивачем не оскаржується ні розпорядження голови РДА, що стало підставою передачі їй земельної ділянки у власність, ні рішення Підгаєцького районного суду від 15.07.2008 року, яке набрало законної сили й на підставі якого їй було видано державний акт на землю та існування якого виключає необхідність додаткового доказування встановлених ним обставин, а зокрема: видачі їй 14.12.1999 року сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ТР № 0134842; виготовлення на її ім`я на підставі даного сертифікату та рішення Мужилівської сільської ради від 14.09.1999 року за № 51 державного акта на право приватної власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 1,68 га, підставою відмови в реєстрації якого було помилкове включення до списку громадян, яким передано у приватну власність земельні ділянки за рахунок агрофірми «Галичина» під номером 312 працівника Тернопільського інституту землеустрою ОСОБА_9 , який не мав права на пай. При цьому, звертає увагу на підтвердження показаннями свідка ОСОБА_10 (члена комісії з розпаювання земельних ділянок АФ «Галичина» ) факту відсутності в списках осіб, яким здійснювали розпаювання земельних ділянок, батьків позивача, з причини їх виходу з членів колгоспу набагато раніше та факту обізнаності позивача ОСОБА_1 з картою розбивки розпайованих земельних ділянок та списками пайовиків, які були загальнодоступними з причини вивішування їх у сільському клубі та з фактом обробітку впродовж останніх більш як 6 років урочища «Дерениха» агрофірмою «Мрія» , а також - факту відсутності існування будь-яких розпоряджень РДА щодо передачі у власність земельних паїв батькам позивача, на підставі яких у них були державні акти та факту відсутності серед розпайованих в урочищі «Дерениха» земельних ділянок з такими великими площами, які зазначені в державних актах батьків позивача, й коливання таких площ лише у межах 1,6-1,8 га.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і його представник адвокат Когут В.В. апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на доводи викладені в ній; просили таку задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Маланюк О.Я. в судовому засіданні відносно задоволення апеляційної скарги заперечили, з підстав наведених у письмових відзивах; просили залишити рішення без змін.

Представник Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області в судове засідання не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_1 були ОСОБА_7 та ОСОБА_11 (а.с.8).

Рішенням другої сесії двадцять третього скликання № 16 від 27 вересня 1998 року «Про передачу земельних часток (паїв) громадянам у приватну власність» , вирішено передати громадянам ОСОБА_7 , ОСОБА_11 у приватну власність земельні частки (паї) загальною площею 4,48 га, з них: ріллі - 4,48 га. Дозволено Тернопільському філіалу інституту землеустрою виготовити державні акти на право приватної власності на землю вказаним громадянам (а.с. 33).

Матері позивача ОСОБА_7 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ТР № 020837 від 11 грудня 1999 року належала земельна ділянка площею 2,26 га, розташована на території Мужилівської сільської ради (а.с. 11).

Батьку позивача ОСОБА_11 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ТР № 020836 від 11 грудня 1999 року належала земельна ділянка площею 2,22 га, розташована на території Мужилівської сільської ради (а.с. 12).

Відповідно до рішення п`ятої сесії двадцять третього скликання Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області за № 51 від 14 вересня 1999 року «Про затвердження проекту організації території поділу на земельні частки (паї) АФ »Галичина» та передачу безоплатно земельних часток (паїв) у приватну власність членам АФ «Галичина»» , вирішено затвердити проект організації земельних часток (паїв) АФ «Галичина» в кількості 812 чоловік, загальною площею 1366, 5 га. Передано безоплатно у приватну власність земельні частки (паї) членам АФ «Галичина» згідно додатку (а.с. 35).

Згідно інформації архівного відділу Підгаєцької РДА за вих. № 351/03-03 від 04 вересня 2019 року додаток до вищезазначеного рішення до архіву на зберігання не надходив.

На підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ТР № 0134842 від 17 грудня 1999 року ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) розміром 2,09 в умовних кадастрових гектарах, у землі, яка перебуває у колективній власності агрофірми «Галичина» (а.с. 98).

Таким, що набрало законної сили рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 15 липня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Мужилівської сільської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Мужилівське» , ОСОБА_9 про внесення змін у списки громадян, яким передані у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель агрофірми «Галичина» зобов`язано сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Мужилівське» с. Мужилів Підгаєцького району Тернопільської області внести зміни в списки громадян, яким передані у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель агрофірми «Галичина» , виключивши з даного списку під № 312 ОСОБА_9 та включивши під даним номером ОСОБА_2 . Зобов`язано Мужилівську сільську раду Підгаєцького району Тернопільської області надати ОСОБА_2 необхідну довідку на поновлення Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за № 312 (а.с. 99).

Розпорядженням голови Підгаєцької РДА № 379 від 01 серпня 2008 року «Про передачу у власність земельної частки (паю) гр. ОСОБА_2 на території Мужилівської сільської ради» , передано у власність ОСОБА_2 земельну частку (пай) розміром 1,68 га під номером НОМЕР_2 за рахунок земель колективної власності агрофірми «Галичина» на території Мужилівської сільської ради. Дозволено ліцензованій землевпорядній організації виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку та перенести межі земельної ділянки на місцевість відповідно до проекту організації території земельних часток (паїв) агрофірми «Галичина» на території даної сільської ради (а.с. 37).

30 квітня 2009 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 997961, відповідно до якого вона є власником земельної ділянки площею 1,68 га, з кадастровим номером 6124885000:01:001:0850 (а.с. 103).

Із виписки з протоколу зборів № 36 засновників ТОВ «Мужилівське» (правонаступник агрофірми «Галичина» ) від 19 липня 2008 року, вбачається, що вказані збори вирішили виділити земельну частку (пай) із земель агрофірми «Галичина» ОСОБА_5 за № 313 згідно списків громадян, яким передаються у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель агрофірми «Галичина» . Підгаєцькій РДА було доручено внести зміни в списки громадян, яким передаються у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель агрофірми «Галичина» , виключивши із даного списку під номером 313 ОСОБА_12 та включити під даним номером ОСОБА_5 (а.с. 93).

Таким, що набрало законної сили рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 16 вересня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Мужилівське» , Управління земельних ресурсів Підгаєцької РДА про визнання права на отримання сертифіката за ОСОБА_5 визнано право на земельну частку (пай) із земель агрофірми «Галичина» в умовних кадастрових гектарах відповідно до розміру встановленого в агрофірмі (а.с. 91).

Розпорядженням голови Підгаєцької РДА № 499 від 23 жовтня 2008 року «Про передачу у власність земельної частки (паю) гр. ОСОБА_5 на території Мужилівської сільської ради» передано у власність гр. ОСОБА_5 земельну частку (пай) розміром 1,69 га під номером НОМЕР_3 за рахунок земель колективної власності агрофірми «Галичина» на території Мужилівської сільської ради. Дозволено ліцензованій землевпорядній організації виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку та перенести межі земельної ділянки на місцевість відповідно до проекту організації території земельних часток (паїв) агрофірми «Галичина» на території даної сільської ради (а.с. 94).

30 квітня 2009 року ОСОБА_5 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 997960, відповідно до якого вона була власником земельної ділянки площею 1,69 га з кадастровим номером 6124885000:01:001:0313 (а.с. 25).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 квітня 2012 року за № 200 належну ОСОБА_5 земельну ділянку успадкувала ОСОБА_3 , що стверджується, в тому числі інформацією відділу у Підгаєцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 28 серпня 2019 року (а.с. 26-27).

ОСОБА_6 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ТР №035214 від 30 грудня 1999 року належала земельна ділянка під номером НОМЕР_4 , площею 1,69 га, розташована на території Мужилівської сільської ради з кадастровим номером 6124885000:01:001:0314 (а.с. 31), яку після смерті останнього успадкувала ОСОБА_4 , що підтверджується інформацією відділу у Підгаєцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 28 серпня 2019 року (а.с. 26-27).

Батько позивача - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а мати ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9-10).

На час смерті матері позивач ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав разом із матір`ю (а.с. 38).

Рішеннями державного кадастрового реєстратора від 14 квітня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Однією з підстав такої відмови зазначено знаходження в межах успадкованих ним земельних ділянок частин інших земельних ділянок - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які вже були внесені до Державного земельного кадастру (а.с. 16) .

З відповіді Підгаєцької державної нотаріальної контори від 12 вересня 2019 року за № 543/01-16 та № 544/01-16 вбачається, що ОСОБА_1 неможливо видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті його батьків ОСОБА_11 , ОСОБА_7 на земельні ділянки площею 2,22 га та 2,26 га, які знаходяться на території Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області через знаходження в межах даних земельних ділянок частин інших земельних ділянок, вже внесених до Державного земельного реєстру, що належать іншим громадянам (а.с. 39-40).

Рішення державних органів, які стали підставою для видачі відповідачам державних актів на спірні земельні ділянки ні батьками позивача (за життя останніх), ні самим позивачем після їх смерті не оскаржувались.

Належні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельні ділянки передані в оренду ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» (а.с. 114, 120).

26 грудня 2019 року відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 звернулися до суду із заявами про застосування в даній справі строку позовної давності (а.с. 88, 95).

В ході апеляційного розгляду справи також встановлено, що 03.09.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,6849 га з кадастровим номером 6124885000:01:001:0850 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що на території Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області (а.с. 228).

03.09.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» на вищевказану земельну ділянку ОСОБА_2 (а.с. 229-231).

18.09.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності відповідача ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,6872 га з кадастровим номером 6124885000:01:001:0313 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що на території Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області, а також право оренди ТОВ «Мрія Фармінг Карпати» на підставі договору від 15.08.2018 року (а.с. 232-233).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення за захистом свого порушеного права.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

З урахуванням змісту ст. 256 ЦК України, застосування судом наслідків спливу строку позовної давності може мати місце лише у випадку встановлення наявності порушення права особи, що звернулася до суду за захистом порушеного права. Разом із тим, рішення суду в даній справі не містить жодного правового обґрунтування підставності заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, у зв`язку з чим висновки суду про наявність правових підстав для застосування вимог закону, що передбачають наслідки спливу строку позовної давності, на думку колегії суддів, є передчасними.

Крім цього, ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно вимог ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 2 п. 2 своєї постанови від 16 квітня 2004 № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачами в справі є не лише безпосередньо особи, яким видавалися державні акти ( ОСОБА_2 ), про визнання недійсними яких заявлено ОСОБА_13 позовні вимоги, а також - їх спадкоємці: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , якими право власності на спірні земельні ділянки було набуто на підставі виданих у встановленому законом порядку свідоцтв про прийняття спадщини після померлих відповідно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , однак вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право власності на ці земельні ділянки (як похідні від вимог про визнання недійсними державних актів, виданих спадкодавцям ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ) позивачем ОСОБА_13 у даній справі не заявлялися.

Крім цього, як встановлено в ході розгляду даної справи право власності відповідачів на спірні земельні ділянки ще до пред`явлення ОСОБА_13 даного позову було зареєстровано у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу для захисту цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» .

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно вимог ч. 4 ст. 18 Закону державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 26 Закону України за результатами розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно вимог ч. 3 цієї ж статті у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку , передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсним чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У відповідності до п.п. 3, 8, 9 ч. 1 ст. 27 Закону підставами для державної реєстрації права власності та інших речових прав є, у тому числі, свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом або консульською установою чи його дублікат; державний акт про право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю; державний акт на права власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею, видані до 1 січня 2013 року; судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.п. 10) п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, в тому числі, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Вищевказаних вимог Закону суд першої інстанції не врахував і не дав належної правової оцінки обраному позивачем способу захисту порушеного права у вигляді скасування державних актів на земельні ділянки, виданих ОСОБА_2 , а також спадкодавцям відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 і ОСОБА_6 відповідно), в той час як речові права на спірні земельні ділянки були зареєстровані у встановленому законом порядку, а відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такі права бути набуті не на підставі державних актів, які позивач просив скасувати, а в порядку спадкування.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Відповідного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в п. 27 своєї постанови від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17.

Беручи до уваги те, що на час пред`явлення даного позову ОСОБА_13 право власності відповідачів було зареєстровано у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав, а також те, що право власності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на спірні земельні ділянки було набуто в порядку спадкування й підставою набуття ними такого права не були оспорювані державні акти, а свідоцтва про право на спадщину, колегія суддів приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді визнання недійсними державних актів на землю, виданих ОСОБА_2 , ОСОБА_14 (спадкодавцю ОСОБА_3 ), ОСОБА_6 (спадкодавцю ОСОБА_4 ) без заявлення поряд із ними вимог про скасування виданих відповідачам ОСОБА_3 і ОСОБА_4 свідоцтв про право власності на вказані земельні ділянки, що стали підставою реєстрації їх у Державному реєстрі речових прав, а також, без заявлення вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів та припинення речового права на спірні земельні ділянки, як це передбачено вищезгаданим Законом, не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, а відтак не є ефективним у розумінні ч. 1 ст. 2 ЦПК України, оскільки не спрямований на відновлення порушеного права позивача. Так, задоволення судом вимог позивача в даній справі не призведе до поновлення його прав, а вимагатиме наступного звернення з іншим позовом. Правовим наслідком розгляду таких вимог позивачів судом є відмова у їх задоволенні з мотивів, викладених колегією суддів у даній постанові, а зокрема, - з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити позовні вимоги, про які згадувалось вище та сукупність яких призведе до можливого відновлення порушеного права.

На відсутності у суду обов`язку перевіряти доводи сторін у випадку застосування неналежного способу захисту з підстав, що відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду щодо застосування належного способу захисту, звертається увага Великою Палатою Верховного Суду у п. 86 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 918/3156/17.

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати у доповненні або в зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, а висновки суду в частині відмови у позові з підстав пропуску ним строку позовної давності є передчасними та зроблені з порушенням норм матеріального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_13 , і як наслідок - для зміни оскаржуваного рішення шляхом зміни його мотивувальної частини й викладення такої в редакції даної постанови.

В решті - рішення суду (його резолютивна частина) зміні не підлягає.

Керуючись ст.ст. 35 ч.ч.1, 3; 259 ч.ч. 1, 2, 6, 8; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п.п.3, 4; 381 ч.ч 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 1 п. 1; 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 4 ч. 1, 15 ч. 1, 16 ч. 1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 125 ч. 1, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 2 ч. 1 п. 1; 26 ч.ч. 1, 3; 27 ч. 1 п.п. 3, 8, 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2020 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови. В решті - рішення залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони, в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 28 грудня 2020 року.

Головуючий

Судді