Постанова

від 24.02.2021 по справі 914/1275/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2021 р. Справа №914/1275/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Орищин Г.В.

Скрипчук О.С.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Державної митної служби України вих. №08-10/10-04/8.19/14527 від 03.11.2020 (вх. №01-05/3214/20 від 10.11.2020) та Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях №14-11-06385 від 16.11.2020 (вх.ЗАГС. №01-05/3307/20 від 17.11.2020)

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 (суддя Гоменюк З.П., повний текст рішення складено та підписано 15.10.2020)

у справі № 914/1275/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Гурман , м. Львів

до відповідача: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державної митної служби, м. Київ

про: визнання договору оренди нерухомого майна продовженим

за участю представників:

від відповідача: Золотий Я.М. - начальник Відділу правового забезпечення

від інших учасників справи: не з`явились

Учаснику процесу роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 у справі №914/1275/20 позов задоволено, визнано договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 10.03.2011 №42 (із змінами), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Гурман , продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 10.03.2011 №42 (із змінами) в редакції, викладеній в резолютивній частині рішення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням Державна митна служба України звернулася до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 у справі №914/1275/20 та ухвалити у цій справі нове рішення про відмову в задоволенні позову ( з урахуванням заяви про зміну предмета позову).

Розгляд справи скаржник просив здійснювати за відсутності представника Держмитслужби з огляду на дотримання карантинного режиму.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020 справу №914/1275/20 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Желіка М.Б., суддів Орищин Г.В., Скрипчук О.С.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 01.12.2020, після усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 23.12.2020.

15.12.2020 від ТзОВ Гурман на адресу суду надійшли відзиви на апеляційні скарги Державної митної служби України та РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, у яких позивач просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

21.12.2020 від Державної митної служби України на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, у якому відповідач погоджується з доводами апеляційної скарги, просить її задоволити, а рішення місцевого господарського суду - скасувати з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 у цій справі Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові ТзОВ Гурман в повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.11.2020 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії - Скрипчук О.С., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження, зупинено дію оскарженого рішення, розгляд справи призначено на 23.12.2020.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 об`єднано апеляційні скарги Державної митної служби України та Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 у справі №914/1275/20 в одне апеляційне провадження, розгляд справи відкладено на 03.02.2021.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 розгляд справи відкладено на 24.02.2021.

В судове засідання 24.02.2021 апелянт - РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях забезпечило явку в порядку самопредставництва. Інші учасники апеляційного провадження в судове засідання не з`явились.

Врахувавши те, що явка сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, позивач скористався правом подання відзиву на апеляційні скарги в межах встановленого судом строку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача просила в апеляційній скарзі здійснювати розгляд справи без участі її представника, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності сторін, що не з`явилися.

Представник апелянта (відповідача) надав суду пояснення щодо фактичних обставин справи та доводів апеляційної скарги, просив оглянути оригінал рекомендованого листа, яким заяву про припинення договору було направлено на адресу позивача та який повернувся відправнику.

Апеляційний суд повідомив відповідача, що вказаний доказ не може бути взято судом до уваги в силу вимог ч.3 ст.269 ГПК України, оскільки такий не був предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідач в судових дебатах просив вимоги апеляційних скарг задоволити, оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши апелянта (відповідача), перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на наступне.

ТзОВ Гурман звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.07.2020 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.08.2020 постановлено прийняти до розгляду заяву ТзОВ Гурман про зміну предмету позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 10.03.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, яке належить до державної власності та перебуває на балансі Державної митної служби України (в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці) і даний договір укладався строком на 2 роки та 364 дні - по 08.03.2014 включно. В подальшому сторони укладали договори про внесення змін до даного договору, якими, зокрема, продовжували дію договору по 07.03.2017 включно та по 06.03.2020 включно.

Позивач вказав, що за умовами договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку чинності протягом одного місяця та за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб, договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах; зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору.

Позивач заявив, що у відповідності до умов договору 16.01.2020 він скерував відповідачеві заяву про продовження строку дії договору та не отримав жодних заперечень щодо поданої заяви, однак, з листа відповідача на іншу заяву, дізнався, що Державна митна служба України 03.03.2020 повідомила відповідача про відмову в продовженні договору оренди, а той, в свою чергу, направив позивачеві заяву про припинення договору.

Як ствердив позивач, товариство не отримувало заяву відповідача про припинення договору і договір є продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були ним передбачені, оскільки позивач продовжив користуватися майном після закінчення строку договору оренди, а відповідач у встановлений місячний строк після закінчення строку дії договору не заявив про його припинення, у зв`язку з чим відбулось автоматичне продовження його дії.

Також позивач звернув увагу суду на те, що орендар не отримував ні від балансоутримувача, ані ні від користувача не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну договору, жодного письмового попередження про те, що орендоване майно необхідне для потреб його власника.

Враховуючи наведене, позивач в позовній заяві просив суд визнати договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, тобто до 05.03.2023 включно.

В заяві про зміну предмету позову, яка була прийнята судом, позивач вказав, що відповідно до умов договору оренди дії стосовно його продовження оформляються додатковим договором, тому сама по собі вимога про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна без належного оформлення такого продовження не може забезпечити ефективного захисту порушеного права позивача. У зв`язку з цим, позивач просив суд визнати договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди в наведеній позивачем редакції.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що орган, уповноважений управляти державним майном - Державна митна служба України листом від 03.03.2020 повідомила відповідача про відмову в продовженні договору оренди на новий строк, через що відповідач у встановлений порядок і строк надіслав позивачеві заяву про припинення договору оренди, в якій повідомлялось про закінчення терміну дії договору та про неможливість його продовження.

На переконання відповідача, спірний договір оренди було припинено у належному порядку після закінчення строку його дії, тому у позивача відсутні правові підстави для визнання цього договору продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, до того ж позивачем не обґрунтовано в чому полягало порушення його прав та законних інтересів на момент подання позову.

Третя особа підтримала позицію відповідача, вказала на те, що надіслана 27.03.2020 заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця, не потребує узгодження з орендарем і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин, при цьому законодавство і договір не містять спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення.

За твердженнями третьої особи, наявність заяви відповідача та належних доказів її надсилання позивачеві протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору свідчить про добросовісність звернення відповідача до позивача, вчинення відповідачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами через закінчення строку договору.

Крім того, третя особа звернула увагу суду на те, що позивач помилково ототожнює правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження на той же строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правовий інститут продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря, сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк та внесення змін до істотних умов договору, а не його автоматичне поновлення, тому вимоги позивача є взаємовиключними. Третя особа ствердила, що саме реалізація такого переважного права орендарем в разі незгоди орендодавця може бути предметом спору в суді, а внесення змін до договору здійснюється у спосіб укладання додаткової угоди шляхом надіслання відповідних пропозицій іншій стороні договору, проте, позивач не направляв проект договору для його розгляду, підписання чи надання заперечень відповідачем та третьою особою, тому, будь-який спір між сторонами стосовно конкретних умов додаткового договору на момент розгляду справи - відсутній.

Постановляючи оскаржене рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, місцевий господарський суд встановив наявність усіх підстав для визнання договору продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, що тягне за собою визнання додаткового договору укладеним на умовах, запропонованих позивачем.

Вимоги апеляційної скарги Державної митної служби України обґрунтовані тим, що оскаржене рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, скаржник вказує, що суд помилково не застосував закон, який підлягав застосуванню - статті 628 та 654 ЦК України, статтю 188 ГК України, та застосував закон, що не підлягав застосуванню - статтю 33 Закону України Про оренду землі (в редакції, яка діяла під час укладення та виконання договору оренди від 10.03.2011 №42 і до 16.01.2020).

Так, апелянт вважає, що дійшовши висновку, що пункт 10.4. договору оренди кореспондується з правовим інститутом пролонгації договору оренди державного та комунального майна, закріпленим у частині 2 ст.17 закону, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін, а також те, що у цьому пункті договору оренди сторонами передбачено оформлення продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди, суд не встановив, що укладення додаткового договору до договору оренди відповідає загальним правилам цивільного та господарського законодавства. Суду необхідно було встановити наявність чи відсутність заяви сторін про припинення дії цього договору та факт укладення додаткового договору до договору оренди, що судом здійснено не було в порушення статті 654 ЦК України та статті 188 ГК України. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем було направлено проєкт відповідного додаткового договору до договору оренди для його розгляду, підписання чи надання заперечень відповідачем та третьою особою шляхом складання протоколу розбіжностей.

З огляду на те, що відповідач не висловив своєї згоди на продовження договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк, відповідного договору сторонами не підписано, оскільки позивачем конкретний проєкт додаткового договору не надавався та будь-який спір між сторонами стосовно конкретних умов додаткового договору на момент розгляду спору відсутній, відсутні підстави для задоволення позову згідно з ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна та пунктом 10.4. договору оренди.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач на спростування аргументів скаржника зазначає, що Державна митна служба України не є стороною договору оренди нерухомого державного майна від 10.03.2011 №42 та не може бути учасником підписання чи надання заперечень щодо додаткового договору про продовження договору оренди на той же строк на тих же умовах шляхом складання протоколу розбіжностей. Позивач наголошує, що предметом позову у справі є вимога про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений шляхом укладення додаткового договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, а підставою позову - вказана вимога відповідно до ч.1 ст.763, ч.1 ст.764 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції №2269-ХІІ, ч.4 ст.284 ГК України, п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції №157-ІХ, пункту 10.4. Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності №42 від 10.03.2011 (із змінами і доповненнями).

Крім того, позивач, покликаючись на практику Верховного Суду вказує, що у разі пролонгації договору оренди на строк, який був раніше встановлений і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього, оскільки факт продовження договору оренди відбувається в силу закону. Також позивач зазначає, що у справі №907/2997/18 у постанові віл 23.04.2019 Верховний Суд вказав, що приписи ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна не містять вимог щодо форми надісланого повідомлення або заяви, в той же час істотне значення має не лише зміст такої заяви, яка обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, але й факт її отримання іншою стороною.

Щодо твердження скаржника про необхідність направлення проєкту додаткового договору для розгляду відповідачу, позивач вважає, що скаржник помилково ототожнює правовий інститут пролонгації договору оренди нерухомого майна, врегульованого положеннями ст.764 ЦК України, ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного і комунального майна (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (ст.777 ЦК України та ч.3 ст.17 Закону №2269), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.

Позивач також звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19, відповідно до якої звернення до суду для визнання укладеним додаткового договору не вимагає попереднього звернення до орендодавця, адже обов`язковість оформлення такого додаткового договору встановлена основним договором і в такому разі додатковий договір є лише формальним підтвердженням факту пролонгації.

Вимоги апеляційної скарги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях обґрунтовані тим, що оскаржене рішення прийнято з неправильністю встановлення обставин, які мають значення для справи та неправильністю застосуванням норм матеріального права.

Так, скаржник вказує, що суд першої інстанції застосував норми Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції, що діяла на час укладення та виконання договору оренди сторонами та не врахував, що на час закінчення строку дії спірного договору вже вступила в дію нова редакція вказаного Закону.

Скаржник не погоджується з висновком суду про те, що фіскальний чек не може свідчити про надсилання саме заяви про припинення договору оренди, стверджує, що заява від 26.03.2020 №11-03-01750 про припинення договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 була скерована рекомендованою кореспонденцією на адреси орендаря згідно з реквізитами, вказаними в договорі оренди. та балансоутримувача. Зокрема, номер відправлення 7900728826343 міститься на фіскальному чеку, так і на бланку рекомендованого повідомлення на конверті, в якому відправлялася ця заява, в суді першої інстанції не виникало жодних сумнівів чи запитань з приводу цього рекомендованого відправлення, хоча представник міг надати суду для огляду оригінал цього доказу, до того ж чинним законодавством не встановлено вимог про скерування заяви про припинення договору листом з описом вкладення.

Відтак, скаржник вважає, що оскільки орендодавець у встановленому порядку та в належній формі висловив своє волевиявлення про припинення спірного договору оренди державного майна у зв`язку із закінченням терміну дії, немає жодних правових підстав вважати, що такий договір автоматично продовжився на той самий термін і на тих самих умовах.

Окрім того, скаржник зазначає, що суд безпідставно не застосував норми ст.654 ЦК України та ст.188 ГК України.

У відзиві на апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна митна служба України повністю підтримує доводи вказаної апеляційної скарги, додатково зазначає, що негативні наслідки неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно та розумно, покладаються на підприємця. Також вказує, що суд першої інстанції безпідставно не застосував правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, на яку покликалась третя особа у поясненнях щодо позову та відзиву від 11.08.2020, відповідно до якої договір оренди є припиненим відповідно до ч.2 ст.26 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Також третя особа зазначає, що Галицькою митницею Держмитслужби повідомлено, що починаючи з моменту закінчення дії договору ТзОВ Гурман не використовувала орендовані приміщення за будь-яким призначенням.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях зазначає, що до спірних правовідносин в силу п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про оренду державного та комунального майна підлягає застосуванню редакція вказаного закону, що діяла до 01.02.2020. Вказує, що апелянтом вирвані з контексту оскарженого рішення висновки суду щодо правових інститутів продовження договору оренди та пролонгації такого договору. Також позивач вказує, що розрахунковий документ, встановленої відповідно до Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торогівлі, громадського харчування та послуг форми та змісту (касовий чек, товарний чек, фіскальний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо) може підтверджувати лише факт надання послуг поштового зв`язку, проте не означає, що вказані документи можуть бути належним доказом направлення стороні поштового відправлення, оскільки з них неможливо встановити, що у відправленому конверті містилась саме заява, про яку вказує відповідач. Окрім того, щодо доводів скаржника про безпідставне незастосування судом норм с.654 ЦК України та ст.188 ГК України в частині необхідності оформлення продовження договору оренди додатковим договором, позивач вказує, що скаржник помилково вважає, що має місце припинення дії договору оренди у зв`язку із закінченням строку дії договору, що означає втрату орендарем права на автоматичну пролонгацію договору. Адже ТзОВ Гурман лише із листа відповідача №11-03-02649 від 19.05.2020 довідалося, що Державна митна служба України в листі №08-4/21-04/6/2598 від 03.03.2020 повідомила орендодавця про відмову в продовженні договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011, термін дії якого закінчився 06.03.2020, у зв`язку з чим РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, скерувало на адресу товариства заяву про припинення договору, відтак позивач звернувся до суду з вимогою про визнання договору оренди продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, тобто просив суд вирішити спір щодо автоматичного продовження дії попереднього договору оренди, оскільки вважав, що такий договір продовжив свою дію на строк, який був у ньому встановлений в силу закону. Також позивач покликаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, вказує, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції вірно встановив наступні фактичні обставини.

10.03.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гурман» (орендарем) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №42.

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - санітарно-гігієнічні приміщення загальною площею 58,5 кв.м, які знаходяться на першому поверсі двоповерхової будівлі автовокзалу МААП Краковець за адресою: Львівська область, Яворівський район, смт.Краковець, вул.Вербицького, 54, реєстровий номер 00033005.25.ААААЖЖ993, (далі - майно), та перебувають на балансі Державної митної служби України (в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці), (далі - користувач). Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 30.09.2010 і становить за незалежною оцінкою 256000 грн. без ПДВ.

Згідно з п.1.2. договору, майно передається в оренду з метою розміщення громадських вбиралень.

Як встановлено п.2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна.

Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі - Методика) становить без ПДВ за базовий місяць оренди грудень 2010 року 867,05 грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - березень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди грудень 2010 року на індекси інфляції за січень, лютий, березень місяці 2011 року. (п.3.1. договору).

За умовами п.3.3. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.5. договору визначено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Пунктами 7.1. та 7.2. договору встановлено такі обов`язки орендодавця як передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору.

Розділом 10 договору сторони погодили строк чинності, умови зміни та припинення договору.

Так, цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 10.03.2011 по 08.03.2014 включно (п.10.1. договору).

Відповідно до п.10.3. договору, зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

За умовами п.10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при наявності погодження органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.

Згідно з п.10.5. договору, реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників) .

Як встановлено пунктом 10.6. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря-юридичної особи.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем користувачу (п.10.7. договору).

У відповідності до п.10.9. договору, майно вважається поверненим користувачу з моменту підписання орендарем та користувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

За актом приймання-передавання індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №42, від 10.03.2011 орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - санітарно-гігієнічні приміщення загальною площею 58,5 кв.м., які знаходяться на першому поверсі двоповерхової будівлі автовокзалу МААП Краковець за адресою: Львівська область, Яворівський район, смт.Краковець, вул.Вербицького, 54, реєстровий номер 00033005.25.ААААЖЖ993, та перебувають на балансі Державної митної Служби України (в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці).

14.02.2013 сторони уклали договір про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна від 10.03.2011 №42, яким, зокрема виклали в новій редакції абз.1 п.1.1. розділу 1 Предмет договору , вказавши, що орендовані приміщення перебувають на балансі Міністерства доходів та зборів України та в оперативному управління (користуванні) Львівської митниці Міндоходів (далі - користувач); виклали в новій редакції абз.3 та 4 розділу 11 Платіжні та поштові реквізити сторін, балансоутримувача та користувача , зазначивши реквізити балансоутримувача - Міністерства доходів зборів України та користувача - Львівської митниці Міндоходів.

Вказаним договором про внесення змін сторони також виклали п.10.4 розділу 10 Строк чинності, умови зміни та припинення Договору в наступній редакції: 10.4. Договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженому управляти відповідним державним майном, за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна ), договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору.

Крім того сторони доповнили розділ 10 договору Строк чинності, умови зміни та припинення договору пунктом 10.5.: 10.5. У разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди проводиться оцінка об`єкта оренди .

Укладеним 23.04.2014 договором про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 10.03.2011 №42 (із змінами) сторони погодились викласти в новій редакції:

- абз.2 п.1.1. розділу 1 Предмет договору ( Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 28.02.2014 і становить за незалежною оцінкою 284737 грн без ПДВ. );

- п.3.1. розділу 3 Орендна плата ( п.3.1. Орендна плата визначена на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами), (далі - методика), становить без ПДВ за перший повний місяць розрахунку після внесення змін до договору оренди (березень 2014 року) - 970 грн без ПДВ ). Орендна плата згідно додатку сплачується з 09.03.2014.

- п.10.1 розділу 10 Строк чинності, умови зміни та припинення договору ( п.10.1. Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 09.03.2014 по 07.03.2017 включно ).

06.04.2015 сторони уклали договір про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна від 10.03.2011 №42 (зі змінами), яким виклали в новій редакції абз.1 п.1.1. розділу 1 Предмет договору , зазначивши номери орендованих приміщень і те, що майно перебуває на балансі Державної фіскальної служби України та в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці ДФС, а також виклали в новій редакції абз.1 п.3.6 розділу 3 Орендна плата , абз.3, 4 розділу 11 Платіжні та поштові реквізити сторін, балансоутримувача та користувача .

Відповідно до договору про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 10.03.2011 №42 (зі змінами), укладеного 27.04.2017 р., в новій редакції викладено абз.2 п.1.1. розділу 1 Предмет договору щодо вартості орендованого майна згідно зі звітом про оцінку станом на 31.01.2017 ; п.3.1. розділу 3 Орендна плата щодо розміру плати; п.5.8 розділу 5 Обов`язки орендаря щодо страхування майна; п.10.1. розділу 10 Строк чинності, умови зміни та припинення договору щодо дії договору з 08.03.2017 по 06.03.2020 включно.

Заявою від 15.01.2020, отриманою Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 16.01.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю Гурман просило продовжити термін дії договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 та повідомило, що умови договору оренди орендарем виконуються, орендоване майно застраховане.

Листом №08-4/21-04/6/2598 від 03.03.2020 Державна митна служба України повідомила Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, що приміщення загальною площею 58,5 кв.м., які знаходяться на першому поверсі двоповерхової будівлі автовокзалу МППдАС Краківець за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н, смт. Краківець, вул.Вербицького 54, перебуває в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці ДФС і договір його оренди припиняє свою чинність 07.03.2020 р. У зв`язку з тим, що Держмитслужба є правонаступником ДФС, а також враховуючи численні скарги громадян щодо незадовільної роботи ТзОВ Гурман на орендованих площах (неналежні санітарні умови, ненадання підтверджуючих документів за проведену оплату), а також відповідно до Закону України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019, введення в дію якого відбулось 01.02.2020, Державна митна служба України вказала на необхідність припинення дії договору оренди індивідуально визначеного майна від 10.03.2011 №42.

Вказаний лист був зареєстрований Регіональним відділенням 10.03.2020, що вбачається з відповідної відмітки.

Відповідно до заяви №11-03-01750 від 26.03.2020 про припинення договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011, адресованої Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях Товариству з обмеженою відповідальністю Гурман та Львівській митниці ДФС, повідомлено, що термін дії договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 закінчився 06.03.2020.

В заяві зазначено, що вона надсилається відповідно до Закону України Про оренду державного та комунального майна та п.10.6 договору, а державне нерухоме майно - санітарно-гігієнічні приміщення підлягає поверненню згідно з пунктами 10.8. і 10.9. договору. Як вказано в заяві, договір оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 припиняється у зв`язку з рішенням органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном - Державної митної служби України (лист №08-4/21-04/6/2598 від 03.03.2020)

На підтвердження направлення листа відповідач подав копію фіскального чеку АТ Укрпошта від 27.03.2020 про надсилання рекомендованого листа із зазначенням в ньому у графах Кому та Куди таких даних: Гурман і 79053 м.Львів відповідно.

У листі №7 від 04.05.2020 ТзОВ Гурман просило РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на період дії запровадження карантинних заходів звільнити товариство від сплати орендної плати за договором №42 від 10.03.2011.

Листом №11-03-02649 від 19.05.2020 Регіональне відділення довело до відома ТзОВ Гурман , що Державна митна служба України в листі №08-4/21-04/6/2598 від 03.03.2020 повідомила про відмову в продовженні договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011, термін дії якого закінчився 06.03.2020, з врахуванням чого Регіональне відділення скерувало на адресу товариства заяву про припинення договору і оскільки орендоване майно не повернуто балансоутримувачу (в регіональному відділенні відсутній акт прийому-передачі майна), було розпочато претензійно-позовну роботу за даним фактом.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Приписами ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992, положення якого були чинними на час укладення та виконання договору оренди сторонами, цей Закон регулює: організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Орендоване за договором майно є державним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992.

Апелянти вірно зазначили, що з 01.02.2020 вступила в дію нова редакція Закону України Про оренду державного та комунального майна №692-IX від 16.06.2020 , у якій змінено порядок продовження договору оренди.

Водночас, у 2 Прикінцевих та перехідних положень нової редакції Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.

Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Порядок передачі в оренду державного та комунального майна , передбачений абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону затверджений постановою Кабінету міністрів України №483 від 03.06.2020 Деякі питання оренди державного та комунального майна .

Враховуючи наведене, до спірних правовідносин застосовуються норми Закону України Про оренду державного та комунального майна у редакції, що діяла до 01.02.2020, а відтак, безпідставними є доводи апелянтів про те, що суд першої інстанції застосував норми Закону, які втратили чинність та не застосував чинну редакцію норм спеціального закону, який регулює відносини оренди державного майна.

Також безпідставним є покликання третьої особи на застосування судом першої інстанції ст.33 Закону України Про оренду землі , оскільки, таку норму було наведено судом як приклад правового регулювання у схожих правовідносинах.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про оренду державного та комунального майна в редакції до 01.02.2020, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За умовами ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

За змістом ч.ч.1, 3 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992, термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

В договорі оренди №42 від 10.03.2011 строком дії договору визначено 2 роки 364 дні; початково погоджено його дію з 10.03.2011 по 08.03.2014 включно, а в подальшому з 09.03.2014 по 07.03.2017 включно та з 08.03.2017 по 06.03.2020 включно.

Таким чином, визначеною сторонами датою закінчення строку дії договору оренди є 06.03.2020.

В абз.1 п.10.4. договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №42 від 10.03.2011 (в редакції договору про внесення змін від 14.02.2013) сторони погодили, що договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди.

Згідно ж умов абз.2 п.10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна ), договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору.

Суд першої інстанції в оскарженому рішенні дійшов висновку про те, що що в останньому із абзаців йдеться про автоматичну пролонгацію договору, про що свідчить те, що умовами для використання цього положення договору є відсутність заяв про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення строку його чинності, а також те, що положення договору визначають наслідками відсутності відповідних заяв саме продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах. Вказані ознаки відповідають правовій природі інституту пролонгації договору внаслідок мовчазної згоди сторін, відображеній в нормах ч.1 ст.764 ЦК України, ч.4 ст.284 ГК України, ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р.

Згідно з ч.2 ст.26 Закону України Про оренду державного та комунального майна , договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Як встановлено пунктом 10.6. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря-юридичної особи.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем користувачу (п.10.7. договору).

У відповідності до п.10.9. договору, майно вважається поверненим користувачу з моменту підписання орендарем та користувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів повернення майна користувачу після 06.03.2020.

Відповідно до ч.1 ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Подібні положення містяться і в ч.4 ст.284 ГК України та у ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 - у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для продовження дії договору оренди на підставі частини за мовчазною згодою необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування орендованим майном; відсутнє повідомлення однієї із сторін договору, у встановлений строк, про припинення або зміну умов договору.

Водночас зазначена норма не встановлює форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має факт направлення зазначеного повідомлення в межах відповідного строку, а також зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково має бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.

З огляду на доводи апелянтів про те, що суд першої інстанції повинен був застосувати до спірних правовідносин ст.628, 654 ЦК України та 188 ГК України, якими врегульовано форму та порядок зміни та розірвання договорів, колегія суддів звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі 910/719/19, на яку також покликається Державна митна служба України у відзиві на апеляційну скаргу Регіонального відділення ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, щодо розмежування правового інституту пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той же строк і на тих самих умовах), врегульованого положеннями статті 764 ЦК України, частини 2 статті 17 Закону №2269-XII, який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря (стаття 777 ЦК України та частина 3 статті 17 зазначеного Закону), сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк, а не його автоматичне поновлення.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за частиною третьою статті 17 Закону №2269-XII після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Водночас за частиною другою цієї ж статті у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відсутність такого заперечення як в силу статті 764 ЦК України, так і за приписами частини другої статті 17 Закону № 2269-XII, може мати прояв у мовчазній згоді і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку частини третьої статті 17 Закону № 2269-XII) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини третьої статті 202 ЦК України.

Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині другій статті 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірному випадку мала місце пролонгація договору оренди.

Строк дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна з врахуванням договорів про внесення змін до нього закінчувався 06.03.2020, отже, орендодавець мав право заявити заперечення стосовно продовження договору оренди протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди, тобто до 06.04.2020.

На підтвердження надсилання орендареві заяви 11-03-01750 від 26.03.2020 про припинення договору оренди державного нерухомого майна, відповідач надав суду копію такої заяви та копію фіскального чека АТ Укрпошта , у якому зазначена дата - 27.03.2020, в графі Кому зазначено Гурман , в графі Куди зазначено 79053, Львів, також вказано трек-номер відправлення - 7900728826343.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що фіскальний чек за відсутності інших доказів не може підтвердити направлення орендодавцем орендареві заяви про припинення договору у строк, встановлений договором і законом.

При цьому суд врахував викладені в постановах від 03.04.2019 у справі №911/928/18, від 30.01.2020 у справі №904/1207/19, від 20.05.2020 у справі №922/1957/19 правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення не лише факту направлення заяви, але й визначення того чи була вона отримана іншою стороною, враховуючи те, що фіскальним чеком не підтверджується надіслання заяви, а будь-яких інших доказів надіслання відповідач не подав, суд вказує на недоведеність отримання заяви орендарем рівною мірою як і недоведеність її скерування орендодавцем.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта - Державної митної служби України про те, що у спірних правовідносинах підлягає до застосування правовий висновок, викладений у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, згідно з яким наявність відповідної заяви орендодавця та належних доказів її надсилання орендарю за наданими орендарем реквізитами відповідно до встановлених судами обставин справи свідчить про добросовісність звернення позивача до відповідача, вчинення позивачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах на відміну від відповідача, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.

Так, у справі №910/719/19 було встановлено належними та допустимими доказами добросовісність орендодавця у вчиненні дій щодо направлення орендарю такого звернення, а саме судами було досліджено список згрупованих поштових повідомлень, фіскальний чек та копію поштового конверта, у якому було направлено заяву про припинення чинності договору оренди, і який було повернуто позивачу поштовим відділенням зв`язку у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Натомість, у цій справі, відповідач надав суду лише копію фіскального чека, яка самостійно не може слугувати доказом направлення орендарю саме заяви про припинення договору оренди.

Також не є обґрунтованими доводи відповідача про те, що оригінал поштового конверта, який повернувся відправнику, не було надано в суд першої інстанції, оскільки під час розгляду справи в суду не виникало сумнівів щодо обставин направлення заяви позивачу. Апеляційний суд звертає увагу відповідача на принцип змагальності сторін, закріплений у ст.2 та ст.13 ГПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що станом на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо продовження договору.

Зі змісту листів відповідача від 26.03.2020, від 19.05.2020 та листа позивача від 04.05.2020 випливає, що станом на час складення листів ТзОВ Гурман не повертало балансоутримувачу приміщення, орендовані за договором №42 від 10.03.2011, не підписувало відповідного акту приймання-передавання майна з оренди, тобто продовжувало користуватись об`єктом оренди після закінчення зазначеного в договорі строку, що за вказівкою ч.1 ст.764 ЦК України також є однією з обов`язкових умов поновлення (продовження) договору на раніше встановлений строк.

Оскільки, із встановлених обставин вбачається, що йдеться не про реалізацію орендарем переважного права на укладення договору найму на новий строк і необхідність узгодження сторонами конкретних умов нового договору в порядку, визначеному для укладення чи зміни договору, а про визнання оформленим додаткового договору, обов`язок укладення якого у випадку пролонгації виник у сторін на підставі договору оренди №42 від 10.03.2011, безпідставними є посилання апелянтів на недотримання позивачем порядку укладення договору - відсутність проекту договору, протоколу розбіжностей, непроведення переговорів між сторонами тощо.

В даному спорі звернення до суду для визнання укладеним додаткового договору не вимагає попереднього звернення до орендодавця, адже обов`язковість оформлення такого додаткового договору встановлена основним договором і в такому разі додатковий договір є лише формальним підтвердженням факту пролонгації, оскільки містить лише одну умову щодо зміненого строку дії договору, та не передбачає з`ясування відповідного волевиявлення орендодавця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19, на застосування правових висновків у якій покликається позивач, зазначено, що коли сторона договору не скористалася процедурою позасудового врегулювання питання зміни чи розірвання договору, навіть коли порядок здійснення такої процедури врегульовано законодавчо, не позбавляє таку сторону можливості належним чином реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 ЦК України. Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Фактичні обставини справи №920/418/19 є відмінними від обставин у цьому спорі, однак, наведений правовий висновок є загальним щодо обох спорів.

Слід звернути увагу, що продовження договору оренди в судовому порядку в передбачений договором спосіб вимагає не тільки встановлення судом юридично значимих умов, що свідчать про продовження орендних правовідносин, а й необхідності укладення додаткової угоди як підстави продовження орендних прав і обов`язків, що було передбачено погодженим сторонами пунктом 10.4. договору.

Отже, суд першої інстанції зробив вірний висновок про те, що у цьому випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання продовженим договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах шляхом оформлення (укладення) відповідного додаткового договору, оскільки сама по собі вимога про визнання продовженим договору оренди не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу вказівки умов договору оренди на обов`язковість оформлення поновлення договору саме шляхом укладення додаткового договору та встановив наявність усіх підстав для визнання договору продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, що тягне за собою визнання додаткового договору укладеним на умовах, запропонованих позивачем.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення вказаним вимогам відповідає.

Враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційних скарг, слід покласти на скаржників.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційних скарг Державної митної служби України вих. №08-10/10-04/8.19/14527 від 03.11.2020 (вх. № 01-05/3214/20 від 10.11.2020) та Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях №14-11-06385 від 16.11.2020 (вх.ЗАГС. №01-05/3307/20 від 17.11.2020) - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 у справі №914/1275/20 - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційних скарг - покласти на скаржників.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.287,288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 05.03.2021.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.

суддя Скрипчук О.С.