Ухвала

від 13.07.2021 по справі 914/1275/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/1275/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,

та представника третьої особи Максимової В.В.,

(представники позивача та відповідача не з`явились),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної митної служби України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021та рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 у справі № 914/1275/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гурман"

до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державної митної служби

про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гурман" звернулось до господарського суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, в якому згідно з подльшим уточненням просило визнати договір оренди нерухомого майна продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди в наведеній позивачем редакції.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що договір є продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були ним передбачені, оскільки він не отримував жодного письмового попередження від відповідача про те, що орендоване майно необхідне для потреб його власника, своєчасно направив відповідачу заяву про намір продовжити дію договору оренди, фактично продовжив користуватися майном після закінчення строку договору оренди, а відповідач у встановлений місячний строк після закінчення строку дії договору не заявив про його припинення.

Відповідач та третя особа проти задоволення позову заперечили, зазначили, що договір оренди припинено з дотриманням передбаченого договором порядку та строку, тому у позивача відсутні правові підстави для визнання цього договору продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Дослідивши наявні у справі докази, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення, суди обох інстанцій визнали неналежним доказ, наданий відповідачем на підтвердження своєчасного повідомлення орендаря про припинення договору оренди, дійшли висновків, що станом на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо продовження договору, тому задовольнили уточнений позов у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 (суддя Гоменюк З.П.), залишеним без змін постановою Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 (судді Желік М.Б., Орищин Г.В., Скрипчук О.С.) у даній справі, третя особа звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Підставою касаційного оскарження третьою особою визначено п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) та зазначено, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновки щодо їх застосування до подібних правовідносин, викладені у постановах Верховного Суду.

За доводами скаржника, судами не враховано висновки Верховного Суду про те, що:

- фіскальний чек є належним доказом направлення листа про припинення договору оренди;

- заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця, не потребує узгодження з орендарем і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин, при цьому законодавство і договір не містять спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення;

- наявність заяви відповідача та належних доказів її надсилання позивачеві протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору свідчить про добросовісність звернення відповідача до позивача, вчинення відповідачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами через закінчення строку договору;

- позивач помилково ототожнює правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження на той же строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правовий інститут продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря, сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк та внесення змін до істотних умов договору, а не його автоматичне поновлення, тому вимоги позивача є взаємовиключними; позивачем заявлено взаємовиключні вимоги про визнання договору продовженим строком на 2 роки 364 дні та про визнання його укладеним в редакції позивача;

- позивач не направляв проект договору для його розгляду, підписання чи надання заперечень відповідачем та третьою особою, тому будь-який спір між сторонами стосовно конкретних умов додаткового договору на момент розгляду справи відсутній.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 касаційну скаргу відкрито касаційне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Вказана підстава касаційного оскарження судових рішень передбачає необхідність підтвердження скаржником неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Таким чином, у даному касаційному провадженні вирішенню підлягають питання чи правильно застосовано судами норми матеріального та процесуального права, про які зазначає скаржник, та водночас, чи були у даній справі підстави для врахування висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник, та чи мало місце помилкове їх неврахування судами попередніх інстанцій, а саме висновків Верховного Суду щодо застосування судами ст. 13 Закону України "Про поштовий зв`язок", викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палата Касаційного адміністративного суду від 20.06.2018 у справі № 820/1186/17; висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.11.2019 у справі № 922/781/19, від 05.06.2019 у справі №910/6828/18.

Вирішуючи вказані питання, колегія суддів враховує, що згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.

Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

Перевіривши наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі в контексті порушених в даному касаційному провадженні питань, колегія суддів дійшла висновків про необхідність закриття даного касаційного провадження, оскільки жодна з наведених постанов Верховного Суду вище вказаним критеріям не відповідає.

Так, як встановлено судами у даній справі, правовідносини між позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавцем) виникли 10.03.2011 на підставі договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №42, на умовах якого орендодавець за актом приймання-передавання індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №42, від 10.03.2011 передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - санітарно-гігієнічні приміщення загальною площею 58,5 кв.м, які знаходяться на першому поверсі двоповерхової будівлі автовокзалу МААП "Краковець" за адресою: Львівська область, Яворівський район, смт. Краковець, вул. Вербицького, 54, та перебувають на балансі Державної митної служби України.

Розділом 10 договору сторонами погоджено строк чинності, умови зміни та припинення договору; договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 10.03.2011 по 08.03.2014 включно (п.10.1. договору); відповідно до п. 10.3. договору, зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною; за умовами п.10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при наявності погодження органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.

Як встановлено пунктом 10.6. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря-юридичної особи. У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем користувачу (п.10.7. договору). У відповідності до п.10.9. договору, майно вважається поверненим користувачу з моменту підписання орендарем та користувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Сторонами неодноразово продовжувалась дія укладеного договору шляхом укладення договорів про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна від 10.03.2011 №42, якими змінювались умови щодо предмету оренди та орендної плати, а також викладено п. 10.4 розділу 10 в такі редакції: "Договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженому управляти відповідним державним майном, за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору."

Судами з`ясовано, що з врахуванням договорів про внесення змін до нього строк дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна закінчувався 06.03.2020, отже, орендодавець мав право заявити заперечення стосовно продовження договору оренди протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди, тобто до 06.04.2020.

Заявою №11-03-01750 від 26.03.2020 про припинення договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011, адресованою відповідачем позивачу та третій особі, повідомлено, що термін дії договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 закінчився 06.03.2020, тому відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.6 договору державне нерухоме майно - санітарно-гігієнічні приміщення - підлягає поверненню згідно з пунктами 10.8. і 10.9. договору, у зв`язку з рішенням органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном - Державної митної служби України.

На підтвердження надсилання заяви 11-03-01750 від 26.03.2020 про припинення договору оренди державного нерухомого майна відповідачем надано копію цієї заяви та копію фіскального чека АТ "Укрпошта", у якому зазначена дата - 27.03.2020, в графі "Кому" зазначено "Гурман", в графі "Куди" зазначено 79053, Львів, також вказано трек-номер відправлення - 7900728826343.

Однак суди обох інстанцій дійшли висновку, що наданий відповідачем фіскальний чек за відсутності інших доказів не може підтвердити направлення відповідачем заяви про припинення договору у строк, встановлений договором і законом, та її отримання позивачем, у зв`язку з чим договір не припинив свою дію і у обох його сторін виник обов`язок оформити свої відносини у передбачений договором спосіб.

За доводами скаржника, вказаний висновок судів є помилковим, зроблений без урахування вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та висновків Верховного Суду щодо його застосування до подібних правовідносин, викладених у постанові від 20.06.2018 у справі № 820/1186/17, згідно з якими належним доказом надіслання копії заяви є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.

Втім, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про те, що вказані висновки Верховного Суду стосуються подібних правовідносин, адже як свідчить зміст наведеної постанови, вказаний висновок зроблено за наслідком системного аналізу вимог Закону України "Про поштовий зв`язок" та приписів Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено вимоги до позовної заяви, і стосувався цей висновок питання чи є квитанція або касовий чек належним доказом направлення органом держаної влади копії позовної заяви іншим сторонам у справі.

Тоді як у даній справі для висновку про дотримання орендодавцем порядку припинення орендних правовідносин на підставі відповідної заяви, принциповим є не тільки доведення факту направлення такої заяви орендарю, але і дослідження змісту заяви, надісланої на адресу орендаря, тоді як сама по собі копія фіскального чеку та копія заяви не посвідчує, що саме цей документ направлено у цьому поштовому відправленні.

Так, згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (надалі - Закону № 2269-XII) у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Відсутність такого заперечення як в силу ст. 764 ЦК України, так і за приписами ч. 2 ст. 17 Закону № 2269-XII, може мати прояв у "мовчазній згоді" і в такому випадку орендар саме в силу закону (а не за власною ініціативою в порядку ч. 3 ст. 17 Закону № 2269-XII) може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. У контексті наведених норм заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин. Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абз. 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України. Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення; у договорі сторони також не передбачили будь-які домовленості щодо того, коли вважається здійсненим повідомлення сторони про припинення чи зміну договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №910/719/19, на яку також посилається скаржник, зазначила, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у ст. 764 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону № 2269-XII, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

Втім, у справі №910/719/19 належними та допустимими доказами добросовісності орендодавця у вчиненні дій щодо направлення орендарю такого звернення судами визнано наявні у справі: список згрупованих поштових повідомлень, фіскальний чек та копію поштового конверта, у якому було направлено заяву про припинення чинності договору оренди, і який було повернуто позивачу поштовим відділенням зв`язку у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання. Натомість, у цій справі, відповідач надав суду лише копію фіскального чека, яка самостійно не може слугувати доказом направлення орендарю саме заяви про припинення договору оренди.

Наведене також свідчить про те, що правовідносини у даній справі не є подібними до тих, щодо яких Верховним Судом зроблено висновки у постановах від 20.06.2018 у справі №820/1186/17 та від 19.05.2020 у справі №910/719/19, а навпаки суттєво від них відрізняються, що спростовує доводи скаржника про те, що такі висновки слід було врахувати судам під час розгляду даної справи.

Так само не заслуговують на увагу посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 910/6828/18, де позивач одночасно посилався на приписи частин 2 та 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими передбачено абсолютно відмінні законодавчі норми, застосування яких судом пов`язане із встановленням різних фактичних обставин та помилково ототожнив правовий інститут пролонгації договору оренди державного чи комунального майна (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах), закріпленого ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря (ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), та внесення змін до істотних умов договору оренди, реалізація якого в разі незгоди орендодавця може бути предметом спору в господарському суді.

У даній справі позивач наголошував на пролонгації договору оренди (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах), передбаченої ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка відбулась внаслідок мовчазної згоди сторін договору, і жодних взаємовиключних вимог він не заявляв, а лише уточнив свої вимоги з метою забезпечення можливості отримати ефективний захист свої прав.

Щодо висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.11.2019 у справі №922/781/19, то вони не суперечать позиції судів у даній справі, адже полягають у тому, що позивач не надав доказів письмового повідомлення відповідача у належний термін або заяви про припинення договору оренди, внаслідок чого цей договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, тоді як відсутність додаткової угоди не можна вважати підставою для припинення договору оренди, позаяк орендар не підписав додаткову угоду з причин зазначення в ній зайвих площ і повернув її орендодавцю на виправлення, з чим позивач не погодився.

Таким чином, жодною з наведених скаржником постанов Верховного Суду не підтверджено наявності підстав для їх врахування під час вирішення даного спору, тобто не доведено підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, адже всі висновки, на які посилається скаржник зроблено у правовідносинах, які не є подібними до даних.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у судами у даній справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 287, 296, 326 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Державної митної служби України на постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 та рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2020 у справі № 914/1275/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Міщенко І.С.