Постанова

від 25.02.2021 по справі 925/969/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2021 р. Справа№ 925/969/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко О.В.

Разіної Т.І.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 10.11.2020 (повний текст складено 20.11.2020)

у справі №925/969/20 (суддя Кучеренко О.І.)

за позовом Черкаської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ"

про 233364,78 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Черкаська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення безпідставно утриманих коштів у сумі 233 364,78 грн за час фактичного користування земельною ділянкою по вул. Сумгаїтська, 15/1 у м. Черкаси за період з 16.02.2017 до 28.02.2019 без правовстановлюючих документів та відшкодування судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ", набувши право власності на об`єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,7885 га за адресою: вул. Сумгаїтська, 15/1, м. Черкаси, належним чином не оформило права користування цією земельною ділянкою. За період з 16.02.2017 до 28.02.2019 товариство не вносило плату за користування земельною ділянкою, внаслідок чого зберегло у себе безпідставно набуте майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.11.2020 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ" на користь міського бюджету м.Черкаси через Черкаську міську раду 170120,40 грн безпідставно отриманих коштів та 2551,80 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2020 у справі №925/969/20 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що він фактично жодним чином не порушував вимоги чинного законодавства, не ухилявся від укладення з Черкаською міською радою договору оренди спірної земельної ділянки. Відразу після оформлення у відповідності до норм чинного законодавства права користування земельною ділянкою сплачує належні до договору та Податкового кодексу України платежі, а тому підстав для застосування до нього відповідальності у вигляді упущеної вигоди немає.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2020 у справі №925/969/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксов В.В., судді Разіна Т.І., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2020 у справі №925/969/20. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

19.01.2021 позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтовано тим, що набуття відповідачем права оренди нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці по вул. Сумгаїтській, 15/1, не може вважатися достатньою правовою підставою для користування скаржником цією земельною ділянкою, а лише створює підстави для подальшого оформлення такого права в порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України Про оренду землі .

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частини 3 та 5 ст. 12 ГПК України визначають, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас колегія суддів зазначає, що згідно з ч.ч.5-7 ст. 252 ГПК України, яка визначає особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ціна позову у справі №925/969/20 становить 233 364,78 грн., що є меншим, ніж п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, 31.08.2016 між територіальною громадою міста в особі Черкаської міської ради (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ" (орендарем) було укладено договір оренди об`єкта нерухомості №914 (далі - договір), за умовами якого орендодавець зобов`язався передати орендареві, а орендар - прийняти у строкове платне користування нежитлові будівлі загальною площею 5906,40 кв.м, які розташовані за адресою: м. Черкаси, вул. Сумгаїтська, 15/1, що належать до комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане виконавчим комітетом Черкаської міської ради 29.09.2003 на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 16.09.2003 за №906.

Пунктом 7.1.12 договору визначено, що орендар зобов`язаний укласти з власником землі договір про плату за землю або цивільно-правову угоду за фактичне використання землі.

Рішенням Черкаської міської ради від 17.11.2016 №2-1375 Товариству з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,7636 га в оренду по вул. Сумгаїтській, 15/1 у м. Черкаси під нежитлові будівлі.

Рішенням Черкаської міської ради від 12.04.2018 №2-3314 внесено зміни до рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 №2-1375 "Про надання ТОВ "МЕТРО-ІНФОРМ" дозволу на розроблення документації із землеустрою по вул. Сумгаїтській, 15/1", а саме, змінено площу земельної ділянки з " 0,7636 га" на " 0,7885 га".

20.06.2019 на підставі рішення Черкаської міської ради від 23.05.2019 №2-4402 "Про надання ТОВ "МЕТРО-ІНФОРМ" земельної ділянки в оренду по вул. Сумгаїтській, 15/1" між відповідачем та Черкаською міською радою був укладений договір оренди землі.

Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Міськрайонного управління Держгеокадастру у Черкаському районі та м. Черкасах від 31.01.2019 №597/0/25-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 7885 кв.м, кадастровий номер 7110136700:05:015:0012, що розташована у м. Черкаси по вул. Сумгаїтьскій, буд 15/1, становить 3652095,45 грн.

Оскільки, з моменту укладення договору оренди нерухомого майна до моменту укладення договору оренди відповідач використовував земельну ділянку без відповідних правовстановлюючих документів, позивачем було здійсненне нарахування збитків за час фактичного користування земельною ділянкою.

Як зазначено у розрахунку заборгованості за користування відповідачем земельною ділянкою по вул. Сумгаїтьській, 15/1 у м. Черкаси позивачем за період з 16.02.2017 до 28.02.2019, за час фактичного користування земельною ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів до моменту прийняття рішення Черкаської міської ради від 23.05.2019 №2-4402 нараховано збитки у розмірі 223364,78 грн, що підтверджується також довідкою департаменту фінансової політики Черкаської міської ради №1031/18-08 від 21.06.2019.

Відповідач у добровільному порядку не сплатив суму нарахованих позивачем коштів, тому міська рада звернулася до суду з вимогою про примусове стягнення цієї суми з відповідача, як безпідставно утримуваних.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом спору у справі є стягнення безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомості, який перебуває у користування відповідача.

Статтею 2 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частинами першою, другою статті 20 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Як встановлено судом відповідач у справі з 31.08.2016 отримав у строкове користування (оренду) об`єкти нерухомого майна, які розміщені на земельній ділянці комунальної власності територіального громади міста Черкаси, від імені якої діє Черкаська міська рада.

Умовами договору про оренду нерухомого майна визначено, що орендар зобов`язаний укласти з власником землі договір про плату за землю або цивільно-правову угоду за фактичне використання землі.

Водночас, як встановлено судами право оренди на земельну ділянку відповідачем було набуто тільки 20.06.2019 шляхом укладення договору оренди землі з власником земельної ділянки. До цього часу відповідач не був ні власником, ні постійним землекористувачем, ні орендарем земельної ділянки і не сплачував позивачу кошти за користування земельною ділянкою, на якій розміщена орендована ним нерухомість.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного Кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. При цьому згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права оренди на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

Судовою колегією встановлено, що відповідач, як орендар об`єктів нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування земельною ділянкою. Отже, відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею у вигляді орендної плати, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Крім того, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити у сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами).

Відповідно до статті 14 Податкового Кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Пунктом 14.1.147 Податкового кодексу України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельний податок це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (14.1.72 Кодексу). 288.1. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (стаття 288 Кодексу). База оподаткування земельним податком згідно з положеннями статті 271 Податкового кодексу України є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. 271.2. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок (стаття 289.1 Податкового кодексу України).

У статті 274 цього Кодексу встановлено, що ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки та не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

З огляду на наведені правові норми, колегія суддів зазначає, що при визначенні розміру безпідставно набутих коштів необхідно врахувати нормативну грошову оцінку земельної ділянки, якою користувався відповідач, а також положення, якими встановлюється мінімальний розмір плати, які б міг отримати власник земельної ділянки у разі належного оформлення права користування земельною ділянкою відповідачем.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою у сумі 223364,78 грн, судом встановлено, що розрахунок збитків та річна сума платежу вираховувалась позивачем з застосуванням ставки 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (площею 0,7885 га) за три періоди: з 16.02.2017 до 31.12.2017 на суму 95541,44 грн, з 01.01.2018 до 31.12.2018 на суму 109562,86 грн та з 01.01.2019 до 28.02.2019 на суму 18260,48 грн.

Разом з тим, при здійсненні позивачем розрахунку, судовою колегією встановлено, що рішенням Черкаської міської ради від 17.11.2016 №2-1375 відповідачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,7636 га, а рішенням ради від 12.04.2018 №2-3314 змінено площу земельної ділянки з 0,7636 га на 0,7885 га, що не враховано позивачем при визначенні плати за користування земельною ділянкою.

Зважаючи на вищевикладене, доводи скаржника, що з позовних вимог позивача не зрозуміло яку саме ділянку так якою площею він вважає, що користується відповідач без відповідних документів, судовою колегією відхиляються.

Крім того у відзиві на позов відповідач просив застосувати позовну давність до вимог позивача за період з 16.02.2017 до 31.07.2017.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (статті 256, 257, 261 Цивільного кодексу України).

Наслідки спливу позовної давності, передбачені у статті 267 Цивільного кодексу України, згідно з частинами 3, 4 якої визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з цим позовом 31.07.2020, відтак строк протягом якого він може звернутися до суду з вимогою про поновлення його прав починається з 31.07.2017, відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача до цієї дати.

Судова колегія, перевіривши наданий позивачем розрахунок та врахувавши строк позовної давності, а також зміну розміру земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача (а відповідно її нормативно-грошову оцінку), погоджується із висновком суду першої інстанції, що правильним розміром плати за фактичне користування земельною ділянкою за адресою: вул. Сумгаїтська, 15/1 у м. Черкаси є розмір у сумі 170 120,40 грн за період з 31.07.2017 до 28.02.2019

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що правомірною є вимога позивача про стягнення 170120,40 грн, тому позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволенню. У задоволенні позову в частині вимог позивача про стягнення з відповідача 63244,38 грн судом першої інстанції правомірно відмовлено за безпідставністю.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Твердження скаржника, з посиланням на постанову Верховного Суду у справі №917/266/19 від 20.12.2019 щодо того, що посилання на рішення ради, яким відбувалось затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж та передача в оренду відповідачу земельної ділянки певного розміру, не свідчать про фактичне користування відповідачем саме такою площею земельної ділянки, а лише про намір відповідача взяти в ренду земельну ділянку такого розміру, судовою колегією відхиляються з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту правовідносин, які досліджувались у справі №917/266/19, 02.07.2014 рішенням Кременчуцької міської ради "Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці" ФОП Марченко І.В. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки площею 16028 кв.м. для експлуатації та обслуговування будівель човнової станції по вул.Велика набережна,16 (попередня назва вулиці - 50-річчя СРСР) у м.Кременчуці Полтавської області та передано в оренду строком на 15 років земельну ділянку площею 16028 кв.м з кадастровим номером 5310436500:08:006:0030 для експлуатації та обслуговування будівель човнової станції по вул.Велика Набережна,16 (попередня назва вулиці - 50-річчя СРСР) у м.Кременчуці Полтавської області. Проте, відповідач так і не оформив документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Проте, судова колегія звертає увагу, що у даній справі, 20.06.2019 на підставі рішення Черкаської міської ради від 23.05.2019 №2-4402 "Про надання ТОВ "МЕТРО-ІНФОРМ" земельної ділянки в оренду по вул. Сумгаїтській, 15/1" між відповідачем та Черкаською міською радою був укладений договір оренди землі.

Проаналізувавши вищевикладене, судова колегія дійшла до переконання, що укладаючи договір оренди від 20.06.2019, відповідно до якого в оренду було передано земельну ділянку площею 0,7885 га під нежитлові будівлі за рахунок земель Комбінату громадського харчування учбових закладів, скаржник своїм волевиявленням підтвердив необхідність саме такого розміру земельної ділянки для користування нежитловими будівлями, які були передані скаржнику в оренду відповідно до договору оренди об`єкта нерухомості №914.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2020 у справі №925/969/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2020 у справі №925/969/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО-ІНФОРМ" на рішення Господарського суду Черкаської області від 10.11.2020 у справі №925/969/20 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Черкаської області від 10.11.2020 у справі №925/969/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №925/969/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді О.В. Тищенко

Т.І. Разіна