Постанова

від 01.03.2021 по справі 908/2803/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2021 року м.Дніпро Справа № 908/2803/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.,

при секретарі судового засідання Михайловій К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2019 (прийняте суддею Гороховим І.С., повне судове рішення складено 08.04.2019) у справі № 908/2803/18

за позовом Заступника військового прокурора Запорізького гарнізону в інтересах держави в особі:

1. Міністерства оборони України

2. Квартирно - експлуатаційного відділу м. Запоріжжя

до відповідача-1: Виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області

відповідача-2: Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Градінвест 2007"

про визнання недійсним свідоцтва про право власності

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Заступник військового прокурора Запорізького гарнізону звернувся до Господарського суду Запорізької області в інтересах держави, в особі: Міністерства оборони України та Квартирно експлуатаційного відділу м. Запоріжжя до відповідачів Виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" про визнання недійсним свідоцтва серії САА № 960006 про право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с/рада Григорівська, вул. Мисливська, буд. 1, видане 06.08.2004 Південній регіональній організації "Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" (ідентифікаційний код 20963963) на підставі рішення виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 7 від 22.01.2004.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.03.2019 у справі № 908/2803/18 позов задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво серії САА № 960006 про право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с/рада Григорівська, вул. Мисливська, буд. 1, видане 06.08.2004 Південній регіональній організації "Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" (ідентифікаційний код 20963963) на підставі рішення виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 7 від 22.01.2004.

Стягнуто з Виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь військової прокуратури Південного регіону України витрати по сплаті судового збору у розмірі 881, 00 грн.

Стягнуто з Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" на користь військової прокуратури Південного регіону України витрати по сплаті судового збору у розмірі 881, 00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що судовим рішенням по справі № 13/221/10 встановлено, що спірне нерухоме майно, на яке Південна регіональна організація "Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" отримала дозвіл на оформлення права власності, є військовим майном, власником якого є Міністерство оборони України. Разом з тим будь-яких рішень щодо вилучення і передачі державного (військового) нерухомого майна військового містечка № 85 (Малокатеринівське мисливське господарство) до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, самоврядним організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України не приймалося", так само як і не приймалось рішення про відчуження вказаного нерухомого майна, до відповідних переліків військового майна, що підлягає відчуженню, вказане майно не включалось, отже, дотепер зазначене нерухоме майно є державним майном та має статус військового майна.

Щодо посилання відповідачем-2 та третьою особою на пропуск строків позовної давності військовою прокуратурою, суд зазначив, що лише 09.10.2018 в ході безпосереднього огляду території військового містечка № 85 Малокатеринівського мисливського господарства за участі представників Збройних Сил України на виконання доручення заступника Міністерства оборони України було встановлено, що частина будівель господарства перебувають у володінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвест 2007". У свою чергу, відповідач 2 своїми діями шляхом повідомлення інформації про перебування на балансі майна визначеного у свідоцтві про право власності на нерухоме майно серії САА № 960006 замовчував дійсну інформацію з майном.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Громадська організація "Військово-мисливське товариство "Південь" подала апеляційну скаргу, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

Так, апелянт зазначає про сплив строку позовної давності для звернення з позовом. За його доводами, на момент розгляду справи № 13/221/10 у 2010 році, прокурор та позивачі у цій справі не могли не знати про те, що оскаржуваним рішенням №7 від 22 січня 2004 року виконавчого комітету Григорівської Сільської Ради Запорізького району Запорізької області передбачалася, в тому числі, видача регіональній організації Товариства мисливців та рибалок Збройних сил України Запорізького гарнізону свідоцтва про право власності на нерухоме майно, тобто про наявність цього свідоцтва прокурор та позивачі очевидно могли дізнатися у 2010 році.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно за Південною організацією Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України на підставі спірного свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА № 960006 від 06.08.2004 року відбулася 21.08.2004, тобто відомості відповідного реєстру про зареєстрованого власника цього майна були доступними для позивачів, а тим більше для органів прокуратури, починаючи із зазначеної дати.

При цьому, попри обов`язковість реєстрації права власності на нерухоме майно, позивачі у цій справі, на протязі майже п`ятнадцяти років будь-яких дій щодо реєстрації за собою права власності на це майно не вчинили і, більше того, навіть після того, як дізналися про наявність рішення №7 від 22 січня 2004 року виконавчого комітету Григорівської сільської Ради Запорізького району Запорізької області про оформлення права власності на дане майно, не здійснили спроби з`ясувати хто та на підставі якого правовстановлюючого документу є зареєстрованим власником цього майна, хоча мали всі підстави і можливості про це дізнатися.

Окрім того, на органи прокуратури було покладено обов`язок здійснення прокурорського нагляду за відповідністю актів, які видаються всіма органами, у тому числі Григорівською сільською Радою Запорізького району Запорізької області.

Тому строк позовної давності за вимогою прокурора почав перебіг, щонайменше у 2010 році і, відповідно, сплив у 2013 році, тобто, більше ніж за п`ять років, до звернення прокурора до суду з позовом, що, є підставою для відмови у позові.

Надання ГО "ВМТ "Південь" позивачам будь-якої інформації у 2017, на що посилається суд першої інстанції, жодним чином не може впливати на початок перебігу строку позовної давності за вимогою про визнання свідоцтва про право власності недійсним, оскільки:

-по-перше, можливість для позивачів і прокурора дізнатися про наявність оспорюваного свідоцтва, залежала виключно від їх дій (ознайомлення з матеріалами справи№ 13/221/10 та рішенням суду у цій справі, вчинення дій щодо реєстрації за державою права власності на це нерухоме майно, отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тощо)і жодним чином не обумовлювалася діями ГО "ВМТ "Південь";

-по-друге, підписання Акту звірки нерухомого (державного) майна (будівлі та споруди), яке перебуває на балансі ГО "ВМТ "Південь" та на картковому обліку КЕВ м. Запоріжжя станом на 01.01.2017 р., на яке посилається суд першої інстанції, сталося набагато пізніше фактичного спливу строку позовної давності і тому на його перебіг та сплив не впливає.

Апелянт вважає, що Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя не є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, щодо права власності на об`єкти нерухомого майна, стосовно яких видане оспорюване свідоцтво, а, відповідно, прокурор не мав права звертатися до суду із даною позовною і інтересах зазначених осіб

Постанова Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" та постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" на час їх прийняття в умовах дії норм статей 31, 32, 33 Закону України "Про власність", лише тимчасово встановлювали форму власності зазначеного майна, як загальнодержавної (республіканської) власності, забезпечували захист права цієї власності через визначення суб`єктом права власності на нього Верховної Ради України та гарантували у подальшому законодавчо визначити суб`єктів права власності на це майно.

Положення цих нормативних актів передбачали наділення Міністерства оборони України лише повноваженнями щодо управління майном Товариства і лише у наведеному вище обсязі, визначеному статтею 33 Закону України "Про власність", та вочевидь не давали підстави для набуття Міністерством оборони України права власності на майно Товариства (з усіма наслідками, зокрема щодо розпоряджання ним), оскільки б це суперечило положенням наведеної вище Постанови Верховної Ради України, якою передбачений саме законодавчий порядок визначення майбутнього власника цього майна.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначений вичерпний перелік об`єктів управління державної власності, з якого видно, що майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташоване на території України, не є об`єктом управління державної власності з боку Кабінету Міністрів України та інших суб`єктів управління державної власності, визначених статтею 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", у тому числі й Міністерства оборони України.

Положення Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та Постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP", яка є чинною до цього часу, свідчать про те, що до цього часу суб`єктом права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, залишається держава в особі Верховної Ради України, власник цих об`єктів буде визначений законодавчим органом саме у законодавчому порядку, а не шляхом реалізації Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими органами влади права державної власності через систему організаційно-господарських повноважень, в яких ці органи є суб`єктами, наділеними господарською компетенцією, що передбачено положеннями наведеного закону та статтями 8, 22 Господарського кодексу України.

Держава Україна в особі органів прокуратури та інших органів влади намагається порушити принцип мирного володіння майном і позбавити теперішнього власника майна - ТОВ "Градінвест 2007" своєї власності, поклавши тягар відповідальності за дії органів державної влади та їх посадових осіб на юридичних та фізичних осіб.

Враховуючи, що правовий режим майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP визначений вищезгаданою постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" від 04.02.1994 № 3943-ХІІ, а не законом, зазначена постанова, як така, що суперечить нормі пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України, в силу положення пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України є нечинною. Відповідно, нечинною, в силу норми прямої дії Конституції України, є й вищезгадана постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 18, адже згідно з її преамбулою вона прийнята саме на виконання постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" від 04.02.1994 №3943-ХІІ.

Апелянт вважає, що спірне майно не є військовим.

По-перше, будь-яких рішень у формі розпорядчих актів щодо забезпечення Збройних Сил України спірними будівлями та спорудами Кабінетом Міністрів України не приймалося. Посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP" є безпідставним, оскільки положення цієї постанови мають тимчасовий характер та по своїй суті та змісту не спрямовані на забезпечення Збройних Сил України майном, необхідним для виконання покладених на них завдань і функцій у розумінні Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України". По своїй суті зазначена постанова Уряду є розпорядчим актом зовсім іншої правової природи.

По-друге. Спірне нерухоме майно ніколи не надходило до Збройних Сил України. Фактично, спірні будівлі та споруди до Збройних Сил України ніколи не передавалися, будь-які документи (зокрема, акти приймання-передачі) з цього приводу не складалися. З наведених причин спірне нерухоме майно не було належним чином закріплено за військовою частиною (установою) Збройних Сил України.

Посилання прокурора на те, що розпорядчими актами квартирних органів Збройних Сил України, зокрема наказом начальника Квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 12.12.2000 № 86 "Про прийняття на облік майна Товариства військових мисливців та рибалок", спірне майно було закріплене за Запорізькою КЕЧ району, є безпідставними.

По-третє. Спірне нерухоме майно, яке у цілому є майновим комплексом мисливського господарства, не відповідає умовам використання за його цільовим та функціональним призначенням у Збройних Силах України, які відповідно до статі 1 Закону України "Про збройні Сили України" є військовим формуванням, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості.

По-четверте. Спірне нерухоме майно не перебувало та не перебуває на бухгалтерському обліку у військових частинах (установах) Збройних Сил України з причин фактичного ненадходження його до Збройних Сил України.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечує.

Стосовно пропуску строку позовної давності зазначає, що під час розгляду справи № 13/221/10 предметом спору було лише незаконне рішення виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про оформлення права власності на нерухоме майно, на момент розгляду даної справи у суді ані прокурору, ані позивачам не було відомо про оформлення Південною регіональною організацією "Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" вказаного свідоцтва, в матеріалах справи також не міститься жодного документа або посилання на свідоцтво про право власності на спірне нерухоме майно.

Під час проведення інвентаризації ГО "ВМТ "Південь" не було надано жодних документів, які б підтверджували, що останнє вже не є власником усіх 7 будівель Малокатеринівського мисливського господарства. Крім цього, головою ради ГО "ВМТ "Південь" підписано Акт звірки нерухомого (державного) майна (будівлі та споруди), яке перебуває на балансі відповідача-2 та на картковому обліку КЕВ м. Запоріжжя станом на 01.01.2017, яким також підтверджено перебування на балансі спірного нерухомого майна. За викладеного прокурор дійшов висновку, що відповідач-2 навмисно приховував від позивачів факт існування свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА №960006 та реалізацію військового майна на підставі договору купівлі-продажу третім особам, підтверджуючи перебування у себе на балансі вказаного нерухомого майна, чим вводив позивачів в оману.

Відносно правового режиму майна прокурор зазначає, що згідно з постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3943-XII все майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташоване на території України, набуло статусу загальнодержавної власності.

Окрім того, наведеною постановою визначено, що Кабінет Міністрів України у встановленому порядку повинен визначити органи управління зазначеним майном.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 року № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP", виданої на виконання вищезазначеної постанови Верховної Ради України, передбачено Міністерствам, зазначеним у додатку, прийняти до 15 січня 1995 року до сфери управління відповідне майно, з наступним повідомленням органів державної статистики, податкових і фінансових органів.

Так, Міністерству оборони України приписано прийняти підприємства, організації та об`єкти колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зокрема, мисливські і риболовецькі господарства; будинки мисливця-рибалки; туристичні бази та інше.

З метою реалізації наведених постанов відповідними структурними підрозділами Міністерства оборони України, на які покладено обов`язки обліку, розподілу і закріплення об`єктів нерухомості за військовими частинами (установами, організаціями) Збройних Сил України, було видано низку керівних документів.

Зокрема, на виконання наказу начальника Квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 25.12.2000 № 86 "Про прийняття на облік майна Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" на облік Запорізької КЕЧ району (наразі - КЕВ м. Запоріжжя) взято Малокатеринівське мисливське господарство та стрілецький стенд.

Вказане спростовує твердження відповідача про те, що наразі відсутній будь-який розпорядчий акт Міністра оборони України щодо закріплення нерухомого державного майна Малокатеринівського мисливського господарства за КЕВ м. Запоріжжя.

Судовими рішеннями у справі № 18/235 встановлено, що держава в особі Міністерства оборони України є власником будівель та споруд Товариства військових мисливців та рибалок.

Статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. У свою чергу, існує наказ начальника Квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 25.12.2000 № 86 "Про прийняття на облік майна Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України", на підставі якого, згідно з Інвентаризаційною відомістю казармено-житлового фонду (Ф-402) по КЕВ м. Запоріжжя станом на 01.01.2007 на картковий облік КЕВ м. Запоріжжя поставлено 7 будівель та споруд, які знаходяться на території військового містечка № 85, котре розташоване за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с. Григорівка, вул. Мисливська, 1. Таким чином, зазначене майно набуло статусу військового майна.

26.01.2021 від прокурора надійшли пояснення, в яких останній додатково зазначає підстави для звернення з позовом в інтересах позивачів у справі. 09.10.2018 в ході безпосереднього огляду території військового містечка № 85 Малокатеринівського мисливського господарства (Запорізька область, Запорізький район, територія Григорівської сільради за участі представників Збройних Сил України на виконання доручення заступника Міністерства оборони України від 16.08.2018 № 20573/з/3-2017 було встановлено, що частина будівель господарства перебувають у володінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвест 2007", про що складено відповідний акт обстеження, та, відповідно, необхідність вжиття подальших (після розгляду зазначеної справи) відповідних заходів представницького та позовного характеру, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Міністерство оборони України та КЕВ м. Запоріжжя з 09.10.2018 зобов`язані були вжити заходи щодо повернення спірної земельної ділянки без відповідного повідомлення прокуратури, оскільки вказаним компетентним органам вже було відомо про порушення своїх законних прав.

Квартирно - експлуатаційний відділ м. Запоріжжя відзив на апеляційну скаргу не надав. 10.12.2020 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі; у клопотанні зазначено, що позивач-2 підтримує позовні вимоги прокурора та просить їх задовольнити. Також, 26.01.2021 від позивача-2 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі; клопотання не підписано електронно-цифровим підписом.

Міністерство оборони України, відповідач-1: Виконавчий комітет Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Градінвест 2007" відзив на апеляційну скаргу не надали, про розгляд справи обізнані.

02.03.2021 від прокурора надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Враховуючи, що клопотання надійшло електронною поштою, однак не засвідчене електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", тобто подане з недотриманням форми та з порушенням встановленого порядку передбаченого процесуальним законом для подачі документів в електронній формі, апеляційний господарський суд відмовляє у його задоволенні.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2019 для розгляду справи № 908/2803/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 908/2803/18; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 04.06.2019.

У судовому засіданні 04.06.2019 провадження за апеляційною скаргою у справі № 908/2803/18 зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2020 поновлено апеляційне провадження у справі № 908/2803/18; призначено розгляд апеляційної скарги в судове засідання на 02.11.2020.

Судове засідання, призначене на 02.11.2020 о 14:30 год. не відбулося у зв`язку з незапланованою відпусткою члена колегії у справі головуючого судді Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.11.2020 призначено розгляд апеляційної скарги в судове засідання на 07.12.2020 о 15:30 год.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 2271/20 від 07.12.2020 у зв`язку з перебуванням у відпустці членів колегії - суддів Верхогляд Т.А., Чередка А.Є., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/2803/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2020 для розгляду справи № 908/2803/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Мороза В.Ф., Кузнецова В.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2020 апеляційну скаргу прийнято до провадження зазначеним складом суду.

В судовому засіданні 07.12.2020 оголошено перерву у судове засідання до 26.01.2021 о 16:15 год.

В судовому засіданні 26.01.2021 розгляд апеляційної скарги у справі відкладено у судове засідання до 02.03.2021 о 16:00.

Згідно розпорядження керівника апарату суду № 322/21 від 02.03.2021 у зв`язку з перебуванням на лікарняному члена колегії - судді Кузнецова В.О., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у судовій справі № 908/2803/18.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2021 для розгляду справи № 908/2803/18 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

7. Встановлені судом обставини справи.

На території Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області розташовувалась загальносоюзна громадська організація колишнього Союзу РСР, а саме Товариство мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону, яке користувалось майном - будівлями та спорудами.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375(02-2-18/12485), яке залишено в силі постановою Верховного Суду України від 13.11.2003, зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону разом з фахівцями Міністерства Оборони України здійснити інвентаризацію майна, а саме: виробничого мисливсько-риболовецького об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Судовими рішеннями у цій справі встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Кабінету Міністрів України доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна відповідно до п. 2 даної постанови.

На виконання зазначеної постанови 13.01.1995 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 18 "Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", згідно з якою на Міністерство Оборони України покладено повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

Таким чином, на Міністерство Оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном.

Цими судовими рішеннями також встановлено, що Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону спірним майном користується за відсутності щодо цього правових підстав.

З метою реалізації наведених постанов відповідними структурними підрозділами Міністерства оборони України, на які покладено обов`язки обліку, розподілу і закріплення об`єктів нерухомості за військовими частинами (установами, організаціями) Збройних Сил України, було видано низку керівних документів.

Зокрема, на виконання наказу начальника Квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 25.12.2000 № 86 "Про прийняття на облік майна Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" на облік Запорізької КЕЧ району (наразі - КЕВ м. Запоріжжя) взято Малокатеринівське мисливське господарство та стрілецький стенд.

В подальшому, згідно з Інвентаризаційною відомістю казармено-житлового фонду (Ф-402) по КЕВ м. Запоріжжя станом на 01.01.2007 на картковий облік КЕВ м. Запоріжжя поставлено 7 будівель та споруд, які знаходяться на території військового містечка № 85, котре знаходиться по вул. Мисливська, 1 у с. Григорівка Запорізького району Запорізької області.

На підставі рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2003 у справі № 18/235, на виконання наказу голови Ради ТВМР ЗС України від 01.06.2015 № 6, розпорядження Головного КЕУ ЗС України від 08.12.2015 № 303/1/4/979 та наказу голови Ради Громадської організації "Військово-мисливське Товариство "Південь" від 09.10.2015 № 4 спільною комісією у складі представників Громадської організації "Військово-мисливське Товариство "Південь" та КЕВ м. Запоріжжя з 18 по 20 липня 2016 року проведено інвентаризацію нерухомого майна Запорізького місцевого осередку ТВМР ЗС України Запорізького гарнізону Малокатеринівського мисливського господарства, встановлено наявність 7 будівель загальною вартістю 161 907, 11 грн., які перебувають на балансі Громадської організації "Військово-мисливське Товариство "Південь" (Статутом даної громадської організації визначено, що вона є правонаступником майна і фінансових ресурсів Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, розташованого, зокрема на території Запорізької області), а саме: будинок мисливця, за ГП № 1; будинок мисливця, за ГП № 2; будинок мисливця, за ГП № 3; будинок мисливця, за ГП № 4; гараж, за ГП № 5; павільйон літній (навіс), за ГП № 6; альтанка, за ГП № 7.

Головою ради Громадської організації "Військово-мисливське Товариство "Південь" підписано Акт звірки нерухомого (державного) майна (будівлі та споруди), яке перебуває на балансі Громадської організації "Військово-мисливське Товариство "Південь" та на картковому обліку КЕВ м. Запоріжжя станом на 01.01.2017, яким також підтверджено перебування на балансі вищеперерахованого нерухомого майна.

У свою чергу, 22.01.2004 виконавчим комітетом Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, на підставі звернення Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, було прийнято рішення № 7 "Про оформлення права власності на будівлі і споруди Малокатеринівського мисливського господарства".

На підставі рішення виконавчого комітету Григорівської сільської ради від 22.01.2004 № 7 Південна регіональна організація "Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" 06.08.2004 оформила свідоцтво на право власності на нерухоме майно серії САА № 960006, а саме: будинок мисливця (літ. А); будинок мисливця (літ. Б); будинок мисливця (літ. В); будинок мисливця (літ. Г), гараж (літ. Д), навіс (літ. Е); альтанка (літ. Ж).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.10.2010 по справі № 13/221/10 визнано незаконним та скасовано рішення №7 від 22 січня 2004 року виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про оформлення права власності на будівлі та споруди Малокатеринівського мисливського господарства, оскільки прийнято за відсутності на те відповідних повноважень та порушує економічні права держави.

Відповідно до інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.10.2018 №№ 141087371, 141090544 Громадська організація "Військово-мисливське Товариство "Південь" (на той час ще Південна регіональна організація Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 960006 від 06.08.2004 за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 24.03.2009, реєстровий номер 1344, здійснила відчуження вищеперерахованих будівель Товариству з обмеженою відповідальністю "ІДЕАЛ-ПЛЮС", а останнє - на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.08.2010, реєстровий номер 1177, здійснило продаж частини цього майна (будинок мисливця (літ. А); будинок мисливця (літ. Б); будинок мисливця (літ. В); навіс (літ. Е); альтанка (літ. Ж)) майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвест 2007".

Заступник військового прокурора Запорізького гарнізону звернувся з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно - експлуатаційного відділу м. Запоріжжя. Прокурор зазначає, що незаконне відчуження об`єктів нерухомого державного (військового) майна безпосередньо порушує права держави в особі Міністерства оборони України, як органу державної влади, який наділений повноваженнями здійснювати управління нерухомим військовим майном. Водночас, Міністерство оборони України заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави у сфері використання нерухомого державного майна не здійснює.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Як встановлено вище, прокурор вважає що спірне майно є державним та таким, що набуло статусу військового майна; звернувся з позовом у справі в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України та Квартирно експлуатаційного відділу м. Запоріжжя про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Південній регіональній організації "Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України" на підставі рішення виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 7 від 22.01.2004.

Вказане рішення №7 від 22 січня 2004 року виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області визнано незаконним та скасовано рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.10.2010 по справі № 13/221/10.

Також, відповідно до матеріалів справи спірне нерухоме майно після видачі свідоцтва про право власності відчужувалося та зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ІДЕАЛ-ПЛЮС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Градінвест 2007".

Метою звернення з даним позовом є відновлення порушеного права державної власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину (чи акту) і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин, акт), у зв`язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє.

Підставою видачі свідоцтва про право власності є рішення ради, тобто видача Свідоцтва є дією з оформлення права власності на підставі рішення. У свою чергу, рішення визнано в судовому порядку недійсним.

Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/849/17, від 17.04.2019 у справі № 916/641/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 15.10.2019 у справі № 916/780/18.

За змістом статей 391, 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Отже, у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

За наслідками доведення та встановлення за особою права власності на спірне майно, така особа, як неволодіючий власник, має право захисту свого права власності шляхом пред`явлення віндикаційного позову про витребування свого майна (статті 387, 388 ЦК України), або, як володіючий власник, - шляхом пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном (стаття 391 ЦК України).

Таким чином, з огляду на предмет позовних вимог, з яким звернувся прокурор у даній справі, а також встановлені апеляційним господарським судом обставини справи, в тому числі, що наразі власниками спірного нерухомого майна є Товариство з обмеженою відповідальністю "ІДЕАЛ-ПЛЮС" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Градінвест 2007", колегія суддів зазначає, що права особи, як неволодіючого власника майна, не підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання недійсним свідоцтва про право власності виданого Південній регіональній організації "Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України".

Позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності не є належним способом захисту прав позивачів та держави, оскільки задоволення позову не відновить становище, яке існувало до порушення прав.

Обраний прокурором спосіб захисту прав не може, в разі задоволення позову, призвести до поновлення цих прав, оскільки, як вбачається з матеріалів справи власниками спірного нерухомого майна є Товариство з обмеженою відповідальністю "ІДЕАЛ-ПЛЮС" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Градінвест 2007" на підставі договорів купівлі-продажу. Визнання недійсним Свідоцтва про право власності не призведе до зміни власника.

Як зазначено вище свідоцтво видається на підтвердження права. Лише у випадку, якщо саме існування цього свідоцтва призводить до неможливості реалізації права власності іншої особи, то в цьому випадку є підстави для дії абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України, яка передбачає можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж встановлений договором або законом (пункти 1-10 абзацу першого частини першої статті 16 ЦК України), оскільки порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права відповідно до статті 16 ЦК України. Зокрема такий захист можливий шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності, якщо такий спосіб, визначений позивачем у його позовній заяві. Водночас законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом.

Зазначений висновок Верховного Суду щодо застосування статті 16 ЦК України підтримано Верховним Судом у його постанові від 08 квітня 2020 року в справі № 915/1096/18.

Ефективність обраного позивачем способу захисту в частині визнання незаконним і скасування свідоцтва має оцінити господарський суд, перевіривши, зокрема, чи є необхідним для відновлення права власності позивача визнання незаконним і скасування свідоцтва (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 93-94)). Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанови від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 757/12726/18-ц та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

З огляду на вказане, оскільки у справі № 13/221/10 були скасовані первинні підстави вибуття спірного нерухомого майна із володіння держави (рішення №7 від 22 січня 2004 року виконавчого комітету Григорівської сільської ради), а для його подальшого повернення не є ефективним способом захисту права власника оспорювання свідоцтва, що посвідчує відповідне право, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.

Заявлення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).

Тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє прокурора/позивача права звернутися з позовом обравши інші способи захисту.

Колегія суддів не досліджує питання спливу строку позовної давності за заявленою вимогою, оскільки суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем/прокурором до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності, тоді як у даній справі підстави для задоволення позову відсутні.

У свою чергу, апеляційним судом під час розгляду справи з`ясовувалися підстави для представництва прокурором інтересів держави та було встановлено їх наявність у зв`язку з наступним.

Так, прокурор вважає спірне майно державним (військовим), тоді як рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Незаконне відчуження об`єктів нерухомого державного (військового) майна безпосередньо порушує права держави в особі Міністерства оборони України, як органу державної влади, який наділений повноваженнями здійснювати управління нерухомим військовим майном. Водночас, Міністерство оборони України та КЕВ м. Запоріжжя в порушення вимог "Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України", затвердженої наказом Міністра оборони України № 744 від 30.12.2016, заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави у сфері використання нерухомого державного майна не здійснюють.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", як доказ завчасного повідомлення про намір здійснювати представництво у суді інтересів держави прокурором до позову додано копію листа № 6-2/4220вих18 від 04.12.2018, який адресований Міністерству оборони України та Квартирно - експлуатаційному відділу м. Запоріжжя, та в якому зазначено про намір звернутися з відповідним позовом до суду.

Також, прокурор зазначає, що 09.10.2018 в ході безпосереднього огляду території військового містечка № 85 Малокатеринівського мисливського господарства (Запорізька область, Запорізький район, територія Григорівської сільради за участі представників Збройних Сил України на виконання доручення заступника Міністерства оборони України від 16.08.2018 № 20573/з/3-2017 було встановлено, що частина будівель господарства перебувають у володінні Товариства з обмеженою відповідальністю "Градінвест 2007", про що складено відповідний акт обстеження, та, відповідно, необхідність вжиття подальших відповідних заходів представницького та позовного характеру, спрямованих на повернення спірного майна. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Міністерство оборони України та КЕВ м. Запоріжжя з 09.10.2018 зобов`язані були вжити заходи щодо повернення спірного майна без відповідного повідомлення прокуратури, оскільки вказаним компетентним органам вже було відомо про порушення своїх законних прав.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За встановлених вище обставин справи, оскільки судом першої інстанції при прийнятті рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасування з інших підстав, ніж ті, якими мотивовано скаргу.

10. Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на прокуратуру; судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги підлягають віднесенню на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 278, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2019 у справі № 908/2803/18 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2019 у справі № 908/2803/18 скасувати та прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.03.2021

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко