Рішення

від 23.02.2021 по справі 81/10-271(902/1261/20)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" лютого 2021 р. Cправа № 81/10-271(902/1261/20)

Господарський суд Вінницької області у складі

головуючого судді Лабунської Т.І.,

за участю: секретаря судового засідання - Сідлецької Ю.М.,

позивача - арбітражного керуючого Томашука М.С.,

представника відповідача - Лученко В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом : Спільного підприємства "Дністрове гроно" (24000, вул. Академіка Заболотного, 67, м.Могилів-Подільський, Вінницька обл., код 14362942) в особі Арбітражного керуючого Томашука М.В.

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙОГАННІСБЕРГЕР ГРЮН СІЛЬВАНЕР" (24000, вул. Академіка Заболотного, 67, м. Могилів-Подільський, Вінницька обл., код 39232578)

про витребування майна з чужого незаконного володіння

в межах справи № 81/10-271

за заявою : Могилів-Подільської об`єднаної державної податкової інспекції (вул.Устима Кармелюка, 7/54, м. Могилів-Подільський, Вінницька обл., 24000)

до : Спільного підприємства "Дністрове гроно" (24000, вул. Академіка Заболотного, 67, м.Могилів-Подільський, Вінницька обл., код 14362942)

про банкрутство

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №81/10-271 за заявою Могилів-Подільської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, м. Могилів-Подільський, Вінницька область до Спільного підприємства "Дністрове гроно", м. Могилів-Подільський, Вінницька область про банкрутство.

Провадження у справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури, ліквідатором є арбітражний керуючий Томашук М.С..

24.12.2020 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 02-02/216 від 23.12.2020 Спільного підприємства "Дністрове гроно" в особі арбітражного керуючого Томашука М.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙОГАННІСБЕРГЕР ГРЮН СІЛЬВАНЕР" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги арбітражний керуючий (ліквідатор) СП "Дністрове гроно" Томашук М.С. мотивує тим, що в ході здійснення повноважень ліквідатора та розгляду справи йому стало відомо, що за період банкрутства із власності СП "Дністрове гроно" (ТОВ "Дністрове гроно") вибуло майно, яке належало йому на праві приватної власності.

В ході проведення ліквідаційної процедури арбітражним керуючим не було встановлено та виявлено первинних бухгалтерських документів та обліку, якими можна було б підтвердити перебування на обліку в СП Дністрове Гроно рухомого майна, обладнання та інших оборотних активів, оскільки СП Дністрове Гроно 03.04.2003р. було перетворено в ТОВ Дністрове гроно , яке було його правонаступником та здійснювало діяльність до 22.04.2014р.

На звернення арбітражного керуючого та звернення комітету кредиторів, головою ліквідаційної комісії ТОВ Дністрове гроно було повідомлено ліквідатора стосовно руху та обліку майнових активів по ТОВ Дністрове гроно та надано відомості стосовно залишку оборотних активів, рухомого майна, обладнання та ін. матеріальних цінностей, з якої вбачається, що будь-яке рухоме майно в банкрута відсутнє, хоча відповідно до Договору застави від 04.08.2000р. в заставу АТ Укрінбанк було передано рухоме майно та обладнання згідно переліку що міститься в Додатку 1 до договору застави.

Як вказує у позові арбітражний керуючий (ліквідатор) заставне рухоме майно було відчужено в зв`язку із необхідністю фінансування робіт пов`язаних із ремонтно-будівельними роботами по будівництву та відновленню нерухомого майна, яке було пошкоджене буревієм 2010р., огорожі майнового комплексу, підведенням газифікації та ін. Всі вказані дії по відношенню до заставного майна узгоджувались із заставодержателем ПАТ Укрінбанк . Жодних скарг від заставного кредитора щодо руху заставного майна, за час здійснення провадження у справі про банкрутство не надходило.

Власником вказаного майна на даний час є відповідач - ТОВ ЙОГАНІСБЕРГЕР ГРЮН СІЛЬВАНЕР .

Відчуження майна банкрута відбулось 16.11.2010р. під час дії ЗУ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції до 19.01.2013р. норми якого передбачали реалізацію майна виключно за погодженням із комітетом кредиторів в процедурі ліквідації та згідно із планом санації в процедурі санації.

Станом на 16.11.2010р. відносно СП Дністрове гроно здійснювалась процедура санації, однак план санації не був погоджений комітетом кредиторів та не був затверджений судом.

За таких обставин продаж відчуження майна відбулось в супереч Закону, а відтак є всі підстави для витребування майна із чужого незаконного володіння відповідача.

А тому, ліквідатор звернувся до суду з вищевказаними позовними вимогами для повернення майна СП "Дністрове гроно" та подальшого його включення до ліквідаційної маси банкрута.

Ухвалою суду від 29.12.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 81/10-271(902/1261/20), визначено, що справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.01.2021.

Вказаною ухвалою, окрім іншого, відстрочено арбітражному керуючому (ліквідатору) СП "Дністрове гроно" Томашуку М.С. сплату судового збору за звернення з позовом до суду до ухвалення судового рішення по даному спору.

Поряд з тим, у визначену судом дату судове засідання не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді на лікарняному.

Враховуючи наведене, ухвалою суду від 01.02.2021 підготовче засідання у справі № 81/10-271(902/1261/20) призначено на 16.02.2021.

27.01.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №01/21 від 18.01.2021, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позову з наступних підстав.

В період ліквідаційної процедури підприємство ТОВ Дністрове гроно здійснювало ремонт, відновлення пошкоджених буревієм дахів головного корпусу, купаного цеху, завалених зруйнованих каптажів та каптажних колодязів, огорожі. Ремонтні та відновлювальні роботи проводились за рахунок реалізації належного підприємству майна з письмовим погодженням заставодержатсля - АТ Укрінбанк . Такі дії не погоджувались з Комітетом кредиторів та не повідомлялось арбітражному керуючому, тому що підприємство ТОВ Дністрове гроно не було боржником по справі про банкрутство №81/10-271.

Ремонтні та відновлювальні роботи виконувались СПД Стінський М.Й. згідно Договору про надання послуг від 16.09.2010 року. Додатковою Угодою від 16.11.2010 року в якості розрахунку за виконані роботи та надані послуги СПД Стінський М.Й. отримав обладнання за балансовою ціною згідно Акту приймання-передачі від 16.11.2010 р. Ці дії здійснювались за письмовою згодою заставодержателя АТ Укрінбанк .

У травні 2014 року вищезазначене майно було внесено в статутний фонд підприємства ТОВ Спільне підприємство Дністрове гроно , правонаступником якого стало ТОВ Йоганнісбергер Грюн Сільванер Тобто, власником майна є підприємство ТОВ Йоганнісбергер Грюн Сільванер , яке набуло майно у законний спосіб.

Таким чином, відповідач є законним набувачем спірного майна, а відтак, відсутні всі причини щодо його витребування.

Також, 27.01.2021 відповідачем подано заяву №02/21 від 18.01.2021 про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог. Вказану заяву останній обгрунтовує тим, що боржником відчужене спірне майно 16.11.2010, то відповідно строк позовної давності за позовом про витребування майна, як незаконно відчуженого минув 16.11.2013. Крім того, ТОВ Йоганнісбергер Грюн Сільванер набуло спірне майно, як добросовісний набувач 29.04.2014, то відповідно строк позовної давності за позовом про витребування майна, як незаконно відчуженого минув 29.05.2017.

Ухвалою суду від 16.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.02.2021.

23.02.2021 року в судовому засіданні арбітражний керуючий (ліквідатор) Томашук М.С. підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав та за обставин, наведених у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, надавши належну їм правову оцінку дійшов таких висновків.

Згідно ч. 2 ст. 7 КУ з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Як встановлено судом, подана заява мотивована тим, що відчуження майна банкрута відбулось 16.11.2010 під час дії Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції до 19.01.2013, норми якого передбачали реалізацію майна виключно за погодженням із комітетом кредиторів в процедурі ліквідації та згідно з планом санації в процедурі санації.

Станом на 16.11.2010 відносно СП "Дністрове гроно" здійснювалась процедура санації, однак план санації не був погоджений комітетом кредиторів та не був затверджений судом.

За цих обставин, позивач просить суд витребувати у відповідача зазначене у позові майно.

Приписами ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2000р. між АТ "Український інноваційний банк" (Заставодержатель) та СП "Дністрове гроно" (Заставодавець) було укладено договір застави.

Відповідно до вказаного договору в заставу АТ "Укрінбанк" було передано рухоме майно та обладнання згідно переліку, що містититься в Додатку №1 (Перелік основних засобів, що належать СП "Дністрове гроно" та передаються під заставу для забезпечення кредитного договору №01/0092-2000 від 04.08.2000) до договору застави в кількості 77 найменувань.

Після порушення провадження у справі про банкрутство 27.06.2003р. заставним кредитором АТ Укрінбанк та відповідно створеною комісією було складено Акт перевірки наявності та умов зберігання заставного майна.

Відповідно Акту перевірки наявності та умов зберігання заставного майна встановлено, що фактично в наявності СП Дністрове гроно станом на 27.06.2003р. є 51 одиниця заставного майна.

За результатами огляду заставний кредитор АТ Укрінбанк не звертався до боржника із претензіями щодо не виявлення в ході огляду майна 26 одиниць такого майна та не звертався із вимогами про заміну відсутнього майна будь-яким іншим майном, що належить СП Дністрове гроно .

Тобто станом на 27.06.2003р. між СП Дністрове гроно заставодавцем та АТ Укрінбанк заставодержателем встановлено та узгоджено наявність 51 одиниця заставного майна у відповідності до Договору застави від 04.08.2000р..

Ухвалою від 08.07.2003 відкрито процедуру санації боржника.

В ході проведення інвентаризації майна СП Дністрове гроно , 10.07.2019р. комісією з інвентаризації було встановлено наявність в приміщеннях , що належали СП Дністрове гроно майнові активи в кількості 51 одиниця, що відповідає тому переліку, яке зазначено в акті огляду майна від 27.06.2020р. .

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, а саме листа №45 від 10.06.2019 заступника директора ТОВ СП "Дністрове гроно" Стінського М.Й., адресованого арбітражногому керуючому (ліквідатору) Томашуку М.С., повідомлено про те що, майно в кількості 51 одиниця належить ТОВ СП Дністрове Гроно внесене в статутний фонд засновниками підприємства згідно протоколу загальних зборів засновників. Право власності на вказане майно було набуто згідно Договору про надання послуг від 16.09.2010, Договору надання послуг від 18.09.2010 та Додатковими угодами до них між ТОВ "Дністрове гроно" СПД Агарковим І.В. та СПД Стінським М.Й. в 2010 році за згодою заставодержателя ВФ АТ "Укрінбанк".

В період ліквідаційної процедури підприємство ТОВ Дністрове гроно здійснювало ремонт, відновлення пошкоджених буревієм дахів головного корпусу, купаного цеху, завалених зруйнованих каптажів та каптажних колодязів, огорожі. Ремонтні та відповлювальні роботи проводились за рахунок реалізації належного підприємству майна з письмовим погодженням заставодержателя - АТ Укрінбанк .

Ремонтні та відновлювальні роботи виконувались ФОП Стінський М.Й. згідно Договору про надання послуг від 16.09.2010 року.

Додатковою Угодою від 16.11.2010 року в якості розрахунку за виконані роботи та надані послуги ФОП Стінський М.Й. отримав устаткування та обладнання за балансовою ціною згідно Акту приймання-передачі від 16.11.2010 р.

У травні 2014 року вищезазначене майно було внесено в статутний фонд підприємства ТОВ Спільне підприємство Дністрове гроно (код 39232578), правонаступником якого стало ТОВ Йоганнісбергер Грюн Сільванер (код 39232578).

Таким чином на даний час власником спірного майна є ТОВ Йоганнісбергер Грюн Сільванер .

Оскільки відчуження майна відбулося 16.11.2010, то в даному випадку підлягає застосуванню Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 22.12.2011, який діяв під час спірних відносин, в редакції чинній до 19.01.2013.

Відповідно до ч.9 ст. 19 Закону разі якщо протягом строку, зазначеного в оголошенні, надійшла заявка на участь у відкритих торгах з продажу цілісного майнового комплексу від одного заявника, торги не проводяться. За згодою комітету кредиторів цілісний майновий комплекс може бути продано такому заявнику без проведення повторних торгів.

Відповідно до ч.5 ст. 20 майно боржника, не продане на перших торгах, виставляється на повторні торги, якщо інше не передбачено планом санації. Майно, не продане на повторних торгах, може бути реалізовано керуючим санацією за згодою комітету кредиторів на підставі договору купівлі-продажу, укладеного без проведення торгів.

Як вбачається з матеріалів справи, майно було реалізовано без згоди комітету кредиторів.

Таким чином, на переконання суду, встановлення зазначених вище фактів є достатніми для того, щоб у СП "Дністрове гроно" виникли правові підстави для витребування спірного майна в порядку статті 388 ЦК України.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до поданого позову в порядку статті 267 ЦК України.

Слід зазначити, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. Таке розуміння реалізації звернення до суду з заявою про сплив строку позовної давності є усталеним у судовій практиці та підтверджується висновками, що містяться в постанові Верховного Суду від 16.08.2017, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.04.2019, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2018 у справі № 303/238/16-ц, від 20.11.2019 у справі № 360/1415/15-ц.

Застосування позовної давності (в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)) забезпечує в національній системі права виконання принципу верховенства права, складовою частиною якого є правова визначеність.

В силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2020 року Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.03.2020 року по справі № 10/5026/995/2012, в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

по справі № 10/5026/995/2012, в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів Боржника.

В основу конструкції частини першої статті 261 ЦК України покладено принцип єдності суб`єкта, чиї права порушено, тобто носія права, а не іншої особи, у тому числі якій за законом надано повноваження із захисту цього права (у справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.03.2020, у справі № 10/5026/995/2012 сформовано висновок про те, що у разі пред`явлення позову у межах справи про банкрутство як особою, право якої порушене (боржником), так і в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою (арбітражним керуючим) перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила; оскільки в протилежному випадку має місце безпідставне наділення арбітражного керуючого як особи, що у справі про банкрутство діє від імені боржника, особливим статусом з наданням тим самим боржнику як носію права у спорі не передбаченої нормами закону переваги перед іншими учасниками цього спору у захисті своїх прав та інтересів, зокрема, обмежує протилежну сторону спору у захисті своїх прав та інтересів щодо предмета спору, і, відповідно, ставить її у нерівне становище перед суб`єктом звернення - боржником/арбітражним керуючим.

Відтак, ураховуючи, що ані Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ані чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником), то при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство, так і дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні положення стосовно позовної давності (аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові КГС ВС від 24.11.2020 у справі №Б-39/64-10).

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме Боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись Боржник в особі уповноваженого органу.

Тому, визначення початку перебігу строку позовної давності з дня, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про оспорюваний правочин, не відповідає наведеним правилам застосування норми матеріального права.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Отже, для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином.

Водночас, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 09.04.2020 року у справі № 10/Б-743, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16.

Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17.

Також, Суд зазначає, що оскільки право власності боржника на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли юридична особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/18 зроблено висновок про застосування норми права, згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Стаття 253 ЦК України визначає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В силу ч. 1 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

За змістом ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписи ст. 260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 09.04.2020 року у справі № 10/Б-743, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17.

Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 752/4422/17).

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (правові позиції викладені у постановах Великої палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 7106/1272/14-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17).

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Судом встановлено, що 24.12.2020 року до суду від ліквідатора СП "Дністрове гроно" арбітражного керуючого Томашука М.С. надійшла позовна заява №02-02/216 від 23.12.2020 до ТОВ "ЙОГАННІСБЕРГЕР ГРЮН СІЛЬВАНЕР" про витребування майна у власність банкрута.

Разом з тим, зважаючи на той факт, що боржником відчужене спірне майно 16.11.2010, то строк в межах якого позивач міг звернутися до суду з відповідними позовними вимогами за захистом своїх прав та законних інтересів минув 16.11.2013 року з урахуванням загального строку перебігу позовної давності, який відповідно до ст. 257 ГПК України становить три роки.

Крім того, ТОВ "ЙОГАННІСБЕРГЕР ГРЮН СІЛЬВАНЕР" набуто спірне майно 29.05.2014, тому строк позовної давності за вимогою про витребування майна також минув - 29.05.2017.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що позивач в особі ліквідатора боржника, звернувся до Господарського суду Вінницької області 24.12.2020 року із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння із пропуском позовної давності за відповідними позовними вимогами, а тому наявні підстави для застосування спливу позовної давності, про що заявлено Відповідачем.

В силу ч. 3, ч. 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Таким чином, у зв`язку зі спливом строку позовної давності суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Також, суд звертає увагу на те, що ухвалою суду від 29.12.2020 у справі № 81/10-271(902/1261/20) відстрочено арбітражному керуючому (ліквідатору) СП "Дністрове гроно" Томашуку М.С. сплату судового збору за звернення з позовом до суду до ухвалення судового рішення по даному спору.

За приписами ч. 3 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

В силу підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство визначено спеціальний розмір судового збору - ставка судового збору складає 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже звернення ліквідатора до особи, яка набула майно боржника за наслідком укладення недійсного правочину в процедурі банкрутства, що встановлено судовим рішенням у справі, з позовом про застосування наслідків недійсності правочину є за своєю правовою природою вимогою про спростування майнових дій боржника, а тому така заява підлягає оплаті судовим збором згідно з підпунктом 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір .

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 915/441/18 (пункт 29).

Згідно статті 4 Закону України Про судовий збір встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні.

Отже, згідно вищевказаних приписів законодавства, при поданні до суду ліквідатором боржника позову, Позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 4 204,00 (2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Судом встановлено, що Позивачем не надано суду доказів на підтвердження сплати судового збору у відповідних розмірах за подання до суду заяви після відстрочення ухвалою суду сплати судового у цій справі.

Приписами п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року 7 (чинної на даний час) визначено, якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про покладення судових витрат зі сплати судового збору в загальній сумі 4 204,00 грн на позивача - СП "Дністрове гроно" згідно вимог ст. 129 ГПК України та стягнення відповідних витрат із СП "Дністрове гроно" в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 11, 12, 13, 18, 42, 73, 74,75, 76-79, 86, 123, 129, 210, 232, 233, 236-238, 240-242, 256, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Відмовити у задоволенні позову арбітражного керуючого (ліквідатора) Спільного підприємства "Дністрове гроно" Томашука М.С. до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙОГАННІСБЕРГЕР ГРЮН СІЛЬВАНЕР" про витребування майна з чужого незаконного володіння.

2. Стягнути з Спільного підприємства "Дністрове гроно" (24000, вул. Академіка Заболотного, 67, м. Могилів-Подільський, Вінницька обл., код 14362942) в дохід Державного бюджету України 4 204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири грн.) - судового збору (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м. Київ / 22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

5. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Копію рішення суду надіслати на електронну адресу арбітражному керуючому Томашуку М.С - ІНФОРМАЦІЯ_1; ІНФОРМАЦІЯ_2; представнику відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3.

Повне рішення складено 05 березня 2021 р.

Суддя Лабунська Т.І.

віддрук. прим.:

1 - до справи