Ухвала

від 02.03.2021 по справі 910/6980/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/6980/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.,

представників учасників справи:

позивача: не з`явився,

відповідача-1: не з`явився,

третьої особи-1: Янів Х.І.,

третьої особи-2: не з`явився,

третьої особи-3: не з`явився,

третьої особи-4: не з`явився,

третьої особи-5: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Край Проперті"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2020

(головуючий - Станік С.Р., судді Дикунська С.Я., Тищенко О.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020

(суддя Баранов Д.О.)

у справі №910/6980/17

за позовом Дочірнього підприємства "Край Проперті"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (процесуальний правонаступник Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"), 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Край"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-3", 4) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 5) Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс"

про визнання поруки такою, що припинена,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Дочірнє підприємство "Край Проперті" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (далі - Відповідач) про визнання поруки Позивача за договором поруки №48-1 від 26.06.2008 (далі - Договір поруки) припиненою.

2. Позов мотивований посиланням на наявність обставин, які є підставами для припинення поруки за Договором поруки відповідно до частин 1, 4 статті 559 Цивільного кодексу України.

Рух справи

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2017, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017, у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Верховного Суду від 18.04.2018 зазначені судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Рішенням Господарського суду міста Києві від 24.10.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019, у задоволенні позову відмовлено.

6. Постановою Верховного Суду від 15.08.2019 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2019, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2020, у задоволенні позову відмовлено.

8. Судові рішення мотивовані тим, що належним кредитором за відповідним кредитним договором та Договором поруки є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - Банк), оскільки укладеним між Банком та ТОВ "ФК Аурум Фінанс" договір про відступлення прав вимоги через свою нікчемність не створив для його сторін юридичних наслідків, тому й наступне відступлення ТОВ "ФК Аурум Фінанс" на користь Відповідача також не створило для сторін юридичних наслідків. Отже, відповідачем за позовом поручителя про визнання припиненою поруки має бути саме Банк.

9. Крім того, суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що Відповідач пропустив шестимісячний строк для пред`явлення вимоги про виконання зобов`язання. Також суди дійшли висновку про недоведеність Позивачем того, що у зв`язку зі зміною зобов`язання без його згоди відбулось реальне збільшення обсягу його відповідальності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

10. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

11. Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) мотивована наявністю підстави для оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

12. Позивач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частин 1, 4 статті 559 Цивільного кодексу України, а їх висновок про відхилення доводів Позивача стосовно погіршення становища поручителя не відповідає висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 18.04.2018 та від 15.08.2019, та Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15, від 24.06.2015 у справі №6-701цс15.

13. Також Позивач зазначає про неправильне застосування судами положень частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" через неврахування правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 05.06.2020 у справі №920/653/18, від 01.07.2020 у справі №816/378/16.

14. Крім того, Позивач посилається на неправильне застосування судами положень статей 216, 658 Цивільного кодексу України з огляду на правові позиції щодо оспорюваності договорів, викладені в постановах Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №910/10364/16, від 01.08.2019 у справі №910/7085/16.

15. 1 березня 2021 року від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату. У судовому засіданні 2 березня 2021 року Верховний Суд протокольною ухвалою відхилив зазначене клопотання через його необґрунтованість, враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 26.01.2021 про відкриття касаційного провадження у справі визнано участь представників учасників справи в судовому засіданні необов`язковою.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

16. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

17. ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" вважає, що наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів та до встановлення обставин у справі, що відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України не є компетенцією суду касаційної інстанції.

18. Інші учасники справи у встановлений Судом строк відзиви на касаційну скаргу не надали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19. Між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк" (правонаступником якого є Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Край" (далі -Позичальник) укладений договір про відкриття траншевої кредитної лінії №48 від 26.06.2008 (далі - Кредитний договір), за умовами якого Банк зобов`язався відкрити Позичальнику мультивалютну траншеву відкличну кредитну лінію з встановленням лімітів у наступних валютах: 30000000 грн; 2035000 дол. США; 1200000,00 євро терміном до 24 червня 2010 року.

20. Пунктом 1.2 Кредитного договору сторони погодили, що зобов`язання Банку щодо надання кредитів та зобов`язання Позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов`язання сторін, передбачені цим договором, виникають з дати укладення сторонами додаткових договорів про надання кредитів, які є невід`ємними частинами цього договору, в сумах, зазначених у таких додаткових договорах. Строк користування кожним окремим кредитом у межах загальної суми, встановленої п. 1.1 Кредитного договору, визначається додатковими договорами, але не пізніше строку, встановленого п. 1.1 Кредитного договору.

21. З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Позивачем (поручитель) та Банком укладений договір поруки №48-1 від 26.06.2008, за умовами якого Позивач взяв на себе зобов`язання в повному обсязі відповідати перед Банком як солідарний боржник за Кредитним договором, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

22. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору поруки в разі повного або часткового невиконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором в передбачені Кредитним договором строки Банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок грошових коштів поручителів, а в разі їх недостатності - звернути стягнення на інше майно та цінності поручителів у порядку, встановленому чинним законодавством України.

23. Згідно з пунктами 1.1 Кредитного договору та Договору поруки в редакціях з урахуванням змін, внесених додатковими договорами від 17.03.2015, Банком відкрито Позичальнику кредитну лінію до 16 березня 2016 року.

24. 17 березня 2015 року між Банком та Позичальником укладено додатковий договір про внесення змін до додаткових договорів від 26.06.2008, 09.07.2008, 23.07.2008, 26.06.2008, 26.12.2008 до Кредитного договору. У додатковому договорі від 17.03.2015 сторони дійшли згоди про внесення змін до п. 1, 3 та 9 відповідних додаткових договорів щодо строку повернення конкретно визначеного умовами додаткових договорів траншу з 17 березня 2015 року на 17 квітня 2015 року.

25. 17 квітня 2015 року між зазначеними особами укладено аналогічний додатковий договір про внесення змін до вказаних додаткових договорів, за умовами якого строк повернення конкретно визначеного траншу було продовжено до 15 травня 2015 року.

26. З укладенням зазначених додаткових договорів від 17.03.2015 та від 17.04.2015 строк, визначений у п. 1.1 Кредитного договору, не змінювався.

27. 28 травня 2015 року між Банком (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (новим кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги (далі - Договір відступлення-1), за умовами якого первісний передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до Позичальника, а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права грошової вимоги грошові кошти в сумі, визначеній в пункті 5 цього договору, в порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за Кредитним договором з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, договором застави майна від 22.04.2013 № 48-14, договором застави майна від 22.04.2015 №48-15, договором застави майна від 25.01.2013 №703-4.

28. 2 липня 2015 року між ТОВ "ФК Аурум Фінанс" (первісний кредитор) та Відповідачем (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення-2), відповідно до якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор у повному обсязі набуває право вимоги до Позичальника за Кредитним договором та відповідними договорами застави майна.

29. 14 грудня 2016 року на адресу Позивача надійшла вимога Відповідача від 13.12.2016 за №13-12-16-кд про виконання зобов`язань за Кредитним договором, оскільки Позичальник не виконав їх вчасно - до 15 травня 2015 року.

30. Постановою Правління Національного банку України від 30.04.2015 №293/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" встановлено ряд обмежень у здійсненні діяльності Банку, запроваджено особливий режим контролю за його діяльністю та призначено куратора Національного банку України.

31. На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.05.2015 №348 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийняла рішення від 28.05.2015 №107 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк". Зазначеним рішенням Фонду розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 до 28.08.2015.

32. За наслідком запровадження у Банку тимчасової адміністрації та на виконання своїх обов`язків, передбачених статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням Фонду від 05.07.2012, уповноважена особа Фонду наказом №26/ТА від 29.05.2015 створила комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених Банком.

33. Під час здійснення зазначеної перевірки виявлено, що Договір відступлення-1 є нікчемним, оскільки при його укладенні допущено ряд порушень норм чинного законодавства України, встановлених Національним банком України обмежень. Також Договір відступлення-1 має ознаки нікчемності, визначені частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки має безоплатний характер, що зумовило неможливість виконання Банком зобов`язань перед іншими кредиторами, та направлений на позачергове задоволення вимог одного з кредиторів неплатоспроможного банку.

34. Результати роботи комісії оформлені протоколом №5 від 30.06.2015, затвердженим уповноваженою особою Фонду. Виявлені ознаки нікчемності правочину зафіксовані у наказі уповноваженої особи Фонду від 16.07.2015 №78/ТА.

35. На виконання вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, Банк направив на адресу Позичальника, поручителів та ТОВ "ФК Аурум Фінанс" повідомлення про нікчемність правочину з вимогою відновити погашення кредитних платежів саме на користь Банку.

36. Банк звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Позичальника, Товариства з обмеженою відповідальністю "Край-1" та Позивача 2365038,66 дол. США та 2332461,07 євро. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.02.2020 у справі №910/21767/15 зазначені позовні вимоги Банку задоволені повністю. На час розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на зазначене рішення у справі №910/21767/15.

Позиція Верховного Суду

37. Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

38. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, визначено неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

39. Суд вважає безпідставними доводи Позивача про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 і від 15.08.2019 у цій справі, від 05.06.2020 у справі №920/653/18, від 01.07.2020 у справі №816/378/16, від 24.07.2019 у справі №910/10364/16, від 01.08.2019 у справі №910/7085/16, а також у постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15, від 24.06.2015 у справі №6-701цс15.

40. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

41. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

42. Зі змісту перелічених судових рішень Суд вбачає, що в них наведені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

43. Так, постановою від 05.06.2020 у справі №920/653/18 Верховний Суд залишив без змін рішення та постанову судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову банку в особі уповноваженої особи Фонду про визнання недійсним нікчемного правочину - договору купівлі-продажу часток об`єктів нерухомого майна та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішень про держану реєстрацію права власності на об`єкти нерухомості. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним нікчемного правочину у зв`язку із невідповідністю заявленого позивачем позову способам захисту цивільних прав, встановленим законом. Водночас Верховний Суд виходив з того, що під час вирішення спору господарські суди попередніх інстанцій визнали недоведеними позивачем обставини, які за змістом пунктів 1, 2, 7, 8 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" могли би свідчити про нікчемність спірного договору.

44. Постановою від 01.07.2020 у справі №816/378/16 Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, постанову суду першої інстанції змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишив без змін постанову суду першої інстанції, якою задоволено адміністративний позов до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку про визнання протиправним невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за договором банківського рахунка, зобов`язання уповноваженої особи Фонду включити вкладника позивача до переліку вкладників, які мають право на одержання гарантованих коштів за вкладами за рахунок Фонду та надати до Фонду додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок позивача.

45. Постановою від 24.07.2019 у справі №910/10364/16 Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанції в частині задоволення позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014, ухваливши у відповідній частині нове рішення про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів, а визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. В решті Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, беручи до уваги те, що судами обох інстанцій правильно встановлені ознаки нікчемності договору купівлі-продажу прав вимоги від 31.12.2014 відповідно до пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відповідно до частини 1 статті 215, частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України такий правочин не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відтак Верховний Суд погодився з висновками судів, що наступний договір купівлі-продажу права вимоги від 04.07.2015 слід визнати недійсним відповідно до частини 5 статті 216, статті 658 Цивільного кодексу України, як такий, що укладений у процесі виконання нікчемного правочину особою, що не є власником активів і не має право продажу цих активів.

46. Постановою від 01.08.2019 у справі №910/7085/16 Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позову щодо визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 26.09.2014 №56/12, ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується лише до оспорюваних правочинів, а визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. В решті Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, враховуючи те, що суди обох інстанцій правильно встановили ознаки нікчемності договору №56/12 відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відповідно до частини першої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України такий правочин не створює для сторін чи інших осіб юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Відтак Верховний Суд погодився з висновками судів, що наступний договір №2702АВІК слід визнати недійсним відповідно до частини п`ятої статті 216, статті 658 ЦК України, як такий, що укладений у процесі виконання нікчемного правочину особою, що не є власником активів і не має право продажу цих активів.

47. Постановою від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15 Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяв про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо залишення без змін судових рішеннь попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитними договорами та визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири й договору про передачу (відступлення) шляхом продажу корпоративних прав недійсними, водночас частково задоволено зустрічний позов - визнано поруку припиненою на підставі частин 1, 4 статті 559 Цивільного кодексу України, а в решті позовних вимог відмовлено. Верховний Суд України дійшов висновку про наявність підстав вважати поруку припиненою, оскільки в додаткових угодах до кредитних договорів, укладених без згоди поручителя, закладені умови, що всупереч положенням частини 1 статті 559 ЦК України збільшують обсяг відповідальності поручителя, зокрема, цими додатковими угодами було скорочено термін повернення кредитних коштів, що призвело до збільшення періоду нарахування підвищеної кредитної ставки, а отже, й до збільшення обсягу відповідальності поручителів. Також Верховний Суд України визнав правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для припинення поруки в порядку частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України за одним зі спірних договорів поруки, оскільки банк пред`явив вимогу до поручителя в межах установленого цією нормою шестимісячного строку. Водночас Верховний Суд України визнав обґрунтованим висновок про припинення поруки на підставі наведеної норми за іншим спірним договором поруки, оскільки вимоги до поручителя про повернення боргових сум кредитор пред`явив більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов`язання.

48. Постановою від 24.06.2015 у справі №6-701цс15 Верховний Суд України відмовив у задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою скасовано рішення суду апеляційної інстанції щодо задоволення позову та залишено в силі рішення суду першої інстанції щодо відмови в позові про визнання поруки припиненою. Верховний Суд України погодився з правильністю застосування судом першої інстанції частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України та висновком про відсутність підстав для припинення поруки, адже зміни кредитного договору про запровадження додаткової комісії (яка не є борговою сумою, оскільки сплачена боржником під час підписання додаткової угоди), а також зміна методу нарахування процентів для позикової заборгованості у національній валюті не призвели до збільшення відповідальності поручителя у зв`язку з отриманням кредиту в іноземній валюті.

49. З викладеного вбачається, що у справах №920/653/18, №816/378/16, №910/10364/16, №910/7085/16 вирішувались спори, не подібні до цієї справи ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за змістом позовних вимог тощо. У справах №6-2662цс15, №6-701цс15 розглядались, зокрема, позовні вимоги про визнання поруки припиненою, однак наявність у відповідача прав і обов`язків кредитора у спірних правовідносинах сторонами у цих справах не оспорювалась.

50. Отже, висновки Верховного Суду в наведених постановах, на відміну від даної справи, не стосуються вирішення спору щодо припинення поруки за позовом, заявленим до особи, яка відповідно до встановлених судами обставин не є належним кредитором за відповідним договором поруки та забезпеченим ним кредитним договором, а також застосування норм процесуального права щодо обставин подібних до цієї справи.

51. Водночас наведені в касаційній скарзі цитати з постанов Верховного Суду та Верховного Суду України по суті є викладенням висновків судів, які стосуються встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.

52. Також Суд вважає безпідставним посилання Позивача на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 18.04.2018 і від 15.08.2019 у цій справі, адже скасування судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх необхідних обставин справи та дослідження доказів не означає остаточного вирішення спору, а отже й остаточного формування правового висновку в цій справі.

53. Відповідно до вимог статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Водночас постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

54. Разом з тим, оскільки направлення справи на новий розгляд є наслідком порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, то за результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, що, в свою чергу, вплине на правові висновки судів.

55. З огляду на викладене Суд вбачає, що доводи Скаржника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

56. Отже, встановивши після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у поставах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 зазначеного Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Дочірнього підприємства "Край Проперті" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2020 у справі №910/6980/17.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Кролевець

Судді С. Бакуліна

В. Студенець