Ухвала

від 04.03.2021 по справі 922/315/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/315/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

розглядаючи матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Ходас Ганни Іванівни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 (колегія суддів: Істоміна О. А., Пелипенко Н. М., Пушай В. І.) і рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2020 (суддя Жельне С. Ч.) у справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Ходас Ганни Іванівни до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській, Донецькій та Луганській областях, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1. Фонду державного майна України, 2. Державного підприємства "Харківський науково-дослідний інститут комплексної автоматизації" про зобов`язання укласти договір

ВСТАНОВИВ:

28.01.2021 Фізична особа - підприємець Ходас Ганна Іванівна звернулась із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021, повний текст якої підписаний 18.01.2021, і рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2020.

Подана на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга не відповідала вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з чим ухвалою від 10.02.2021 її було залишено без руху та надано строк до 05.03.2021 для усунення недоліків, зокрема скаржник мав зазначити щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми з метою правильного вирішення спору.

Ухвалу суду від 10.02.2021 отримано скаржником 19.02.2021, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ Укрпошта про вручення поштового відправлення за трек-номером 0101615887626.

24.02.2021 скаржником на виконання ухвали суду подано до Суду документи щодо усунення недоліків, які передані головуючому 01.03.2021.

Аналіз цих документів свідчить, що скаржник виклав доводи вперше поданої касаційної скарги, додавши лише посилання на неправильне застосування судами попередніх інстанцій під час вирішення спору у цій справі абзацу 13 частини першої статті 10, частини першої статті 12 та частини третьої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" із наведенням власних доводів та переоцінкою обставин справи.

Водночас Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що він мав зазначити саме норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду у її застосуванні у подібних правовідносинах, чого скаржник не виконав.

Отже, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен був зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження з ним.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно застосована судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст актів законодавства в аспекті їх розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності , що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Скаржник мав усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

Хоча Фізична особа - підприємець Ходас Ганна Іванівна і зазначила про наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, і в обґрунтування своєї позиції вказала на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, проте за змістом цієї норми саме лише формальне посилання на пункт 3 частини другої статті 287 цього Кодексу без конкретизації норми (норм) права, практика застосування якої (яких) відсутня і потребує формування, не може бути визнано Судом підставою для відкриття касаційного провадження.

Таким чином, наведене скаржником на усунення недоліків обґрунтування підстави касаційного оскарження пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України не відповідає вимогам цієї норми, у зв`язку з чим Суд вважає, що скаржник не усунув недоліки поданої ним скарги.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення ?розгляду заради розгляду?. При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Неусунення недоліків є підставою для повернення касаційної скарги як такої, що не відповідає вимогам процесуального закону щодо її форми.

Відповідно до частини четвертої статті 174 та частини другої статті 292 ГПК України якщо скаржник не усунув недоліки касаційної скарги у встановлений строк, така касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, яка звернулася з касаційною скаргою. Тому колегія суддів дійшла висновку про повернення касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Ходас Ганни Іванівни.

Керуючись статтями 174, 234, 292 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ходас Ганни Іванівни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 08.10.2020 у справі № 922/315/20 повернути скаржнику.

2. Додані до касаційної скарги документи повернути скаржнику (в тому числі квитанцію № ПН3990722 від 27.01.2021 на суму 4 204 грн).

3. Оригінал касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Ходас Ганни Іванівни залишити у суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя С. К. Могил