Постанова

від 03.03.2021 по справі 172/264/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 172/264/16-ц

провадження № 61-3626св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Синельниківська місцева прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру

у Дніпропетровській області,

відповідачі : ОСОБА_1 , Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2018 року у складі судді Філіппова Є. Є. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у складі колегії суддів:

Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Синельниківська місцева прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі -

ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області) звернулася до суду

з позовом до ОСОБА_1 , Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання недійсним розпорядження, державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 09 листопада 2007 року головою районної державної адміністрації Васильківського району Дніпропетровської області видано розпорядження № 552-р-07 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки для передачі у приватну власність у розмірі середнього земельного паю площею 4,5974 га, із земель селянського фермерського господарства Труд (далі - СФГ Труд ) Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

На підставі розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 листопада 2007 року № 704 ОСОБА_1 надано державний акт про право власності на земельну ділянку у розмірі середнього земельного паю із земель СФГ Труд Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області, що є державною власністю та знаходяться у постійному користуванні ОСОБА_2 (голови СФГ Труд ).

Прокуратурою Васильківського району Дніпропетровської області 25 лютого 2011 року відносно ОСОБА_3 , як довіреної особи засновника

і голови СФГ Труд , порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Постановою Васильківського районного суду Дніпропетровської області

від 05 вересня 2013 року у справі № 405/1072/12 ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту 2 частини

першої статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Встановлено, що в період відсутності ОСОБА_2 на території України ОСОБА_3 , помиляючись щодо обсягу своїх прав керуючого справами сільськогосподарського підприємства за дорученням, незаконно вчинив дії щодо організації переоформлення землі з державної власності у приватну.

Так, внаслідок халатних дій ОСОБА_3 , як довіреної особи засновника і голови СФГ Труд ОСОБА_2 , які виразилися

у незаконному включенні до СФГ Труд себе та своїх родичів, із законного користування, володіння та розпорядження вибула земельна ділянка, було порушено встановлений законом порядок відчуження земель сільськогосподарського призначення державної власності.

ОСОБА_3 , реалізовуючи намір юридично оформити право власності на земельну ділянку СФГ Труд , розподілив її на паї, запропонував

ОСОБА_1 формально вступити у члени СФГ Труд без мети використання її праці для досягнення статутних цілей діяльності господарства.

Протоколом загальних зборів від 31 жовтня 2007 року № 7 ОСОБА_3 ухвалив рішення про прийняття ОСОБА_1 у члени СФГ Труд

та 01 листопада 2007 року вніс зміни до Статуту СФГ Труд , який всупереч вимогам статті 29 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не зареєстровано. 03 січня 2009 року протоколом загальних зборів СФГ Труд № 7 ОСОБА_3 ухвалив рішення про прийняття ОСОБА_1 у члени СФГ Труд та 03 січня

2009 року вніс зміни до Статуту сільськогосподарського підприємства та зареєстрував його у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 28 жовтня 2009 року.

Таким чином, ОСОБА_1 незаконно отримала у приватну власність земельну ділянку, площею 4,5974 га.

На підставі викладеного, Синельниківська місцева прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області просила: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 грудня 2007 року № 704-р-07 Про передачу земельних ділянок в приватну власність щодо надання

у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 4,5974 га (рілля), розташованої на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 11 грудня 2009 року серії ЯЖ № 848833, виданий ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути Головному управлінню Держземагентства у Дніпропетровській області за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 4,5974 га, розташовану на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області

від 09 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обставини порушення Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області законодавства України при передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 4,5974 га доведені позивачем на підставі належних та допустимих доказів.

Проте, прокурор пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області було прийнято оспорюване рішення 28 грудня 2007 року, тому саме з цієї дати слід починати відлік трирічного строку, у межах якого можна звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним такого рішення.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що доводи заявника про залишення поза увагою судом першої інстанції незаконності розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, яким ОСОБА_1 надано у приватну власність спірну земельну ділянку та видано державний акт на право власності на земельну ділянку, а також те, що ОСОБА_1 , не будучи членом сім`ї та родичом голови СФГ Труд ОСОБА_2 , незаконно отримала у приватну власність спірну земельну ділянку, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки підставою для відмови у задоволенні позовних вимог є пропуск позивачем позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Дніпропетровської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій щодо початку перебігу позовної давності з дня видання оскаржуваного розпорядження районною державною адміністрацією є помилковими. Прокуратура є представником держави в особі відповідного органу, а тому суди повинні були з`ясувати, з якого часу саме цей орган дізнався про порушення свого права та враховувати наявність доказів того, коли останньому стало відомо про порушення такого права. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не приймало будь-яких розпоряджень щодо спірної земельної ділянки, повноважень щодо контролю за законністю прийнятих Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області рішень (розпоряджень) не мало.

Разом з тим, постанова суду від 05 вересня 2013 року, якою

ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, набрала законної сили 12 вересня 2013 року, а позов у цій справі подано до суду 23 березня 2016 року, тобто

з дотриманням передбаченого процесуальним законом трирічного строку для звернення до суду.

Крім того, сам факт реєстрації кримінального провадження не може свідчити про беззаперечну обізнаність прокурора з наявністю факту вчинення правопорушення та особою порушника, яка його вчинила, оскільки відповідно до приписів КК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку.

Доводи інших учасників справи

Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області подала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Вказувала, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності. Прокуратура не є належним позивачем у цій справі.

Крім того, прокурор не зазначив обставин та доказів, які б свідчили про порушення Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області діючого законодавства під час виконання своїх повноважень. Васильківська районна державна адміністрація Дніпропетровської області не є належним відповідачем у цій справі.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу.

09 січня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 лютого 2011 року прокуратура Васильківського району Дніпропетровської області порушила кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.

Постановою Васильківського районного суду Дніпропетровської області

від 05 вересня 2013 року провадження в указаній кримінальній справі закрито, а ОСОБА_3 звільнений від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, у зв`язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Під час розгляду зазначеної кримінальної справи судом встановлено, що на підставі рішення сесії Григорівської сільської ради народних депутатів Васильківського району Дніпропетровської області ХХІ скликання від 09 червня 1993 року № 12 ОСОБА_2 у постійне користування надано земельну ділянку площею 47,3 га, розташовану на території Григорівської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства та видано державний акт на право постійного користування землею від 30 серпня 1993 року серії ДН № 0000405.

Рішенням Васильківської районної ради народних депутатів Дніпропетровської області від 15 жовтня 1993 року № 192/1-ХШ зареєстровано СФГ Труд , засновником та головою якого є ОСОБА_2 .

У зв`язку з особистими обставинами та необхідністю виїхати за межі України на невизначений термін, ОСОБА_2 видав довіреність на ім`я ОСОБА_3 , за змістом якої надав останньому повноваження щодо управління СФГ Труд .

На підставі наданих ОСОБА_3 документів, у тому числі Статуту та протоколу загальних зборів членів СФГ Труд , 09 листопада 2007 року головою Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області видано розпорядження № 552-р-07 про надання членам СФГ Труд , зокрема ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки для передачі у приватну власність із земель СФГ Труд Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Розпорядженням Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 28 грудня 2007 року № 704-р-07 затверджено розроблений проект відведення земельної ділянки площею 4,5974 га (рілля), що передається у приватну власність ОСОБА_1 .

На підставі розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації від 28 грудня 2007 року № 704-р-07 членам СФГ Труд , в тому числі і ОСОБА_1 , видано державні акти на право власності на земельні ділянки у розмірі середнього земельного паю із земель СФГ Труд Чаплинської селищної радиВасильківського району Дніпропетровської області, які є державною власністю, та знаходяться у постійному користуванні ОСОБА_2 .

Суди встановили, що у результаті дій ОСОБА_3 як довіреної особи засновника та голови СФГ Труд ОСОБА_2 , які виразились

у незаконному включенні до членів СФГ Труд себе та родичів, серед яких була і ОСОБА_1 , із законного користування, володіння і розпорядження держави вибула земельна ділянка, загальною площею 47,3 га, чим заподіяно державі суттєву шкоду, яка виразилась у порушенні встановленого законодавством порядку переходу земель сільськогосподарського призначення з державної власності у приватну.

Васильківським районним судом Дніпропетровської області 05 вересня 2013 року у справі № 405/1072/12винесено постанову, якою ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, у зв`язку

із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представники відповідачів заявили клопотання про застосування позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Частиною другою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку згідно з пунктом 2 частини першої статті 121 Конституції України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на час передачі земельної ділянки у власність) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Частинами першою та другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до пункту г частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло

з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У справі, що переглядається, судами враховано наявність постанови Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2013 року у кримінальній справі № 405/1072/12, порушеній відносно ОСОБА_3 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною першою статті 367 КК України. Цією постановою суду встановлено, що

у результаті дій ОСОБА_3 , як довіреної особи засновника та голови СФГ Труд ОСОБА_2 , які виразились у незаконному включенні до членів СФГ Труд себе та родичів, серед яких була і ОСОБА_1 ,

із законного користування, володіння і розпорядження держави вибула земельна ділянка загальною площею 47,3 га.

Встановивши заподіяння державі такими діями суттєвої шкоди, яка виразилась у порушенні встановленого законом порядку переходу земель сільськогосподарського призначення з державної власності у приватну, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Під час розгляду справи представники Васильківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та ОСОБА_1 заявили про застосування позовної давності.

Спростовуючи доводи прокурора щодо дотримання ним позовної давності, суди попередніх інстанцій зазначили, що Васильківською районною державною адміністрацією 28 грудня 2007 року прийнято оспорюване розпорядження та саме з цієї дати слід починати відлік трирічного строку, встановленого статтею 257 ЦПК України, у межах якого можна звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним такого розпорядження.

Статтею 257 ЦК України загальна тривалість позовної давності встановлена у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови

у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

У частині першій статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 22 липня 2014 року (у справі Grafescolo S.R.L. проти Республіки Молдова ) суд зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд

у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення

в зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (коли особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження

№ 12-122гс18), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18).

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності

з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані

з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Позовна давність обчислюється з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, викладеними

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року

у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), а також у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св18), від 03 липня 2019 року у справі

№ 619/737/17-ц (провадження № 61-36609св18), від 03 липня 2019 року

у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18).

У справі, що переглядається у касаційному порядку, суди дійшли передчасного висновку про відмову у позові на підставі пропуску прокурором позовної давності, зазначивши, що перебігу позовної давності починається з часу прийняття Васильківською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області оспорюваного розпорядження, та не дослідили питання, коли саме прокурору стало відомо чи могло бути відомо про порушення права власності держави на земельну ділянку площею 4,5974 га (рілля), розташовану на території Чаплинської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Крім того, враховуючи, що прокуратура звернулася до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, яке утворене відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру та зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12 червня 2015 року, апеляційному суду необхідно встановити, коли саме цей орган місцевого самоврядування дізнався про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють позовну давність, є такими, що підлягають перевірці.

Результати аналізу наведених норм права щодо застосування інституту позовної давності в сукупності з нормами ЦПК України, які обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для визначення дати початку перебігу позовної давності у справі, що переглядається.

Визнання поважними причин пропуску позовної давності належить до процесуальних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій,

а касаційний суд має право лише здійснити перевірку правильності застосування судами правових норм глави 19 ЦК України щодо встановлених обставин.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 172/258/16-ц (провадження № 61-5587св19),

від 26 вересня 2019 року у справі № 172/259/16-ц (провадження

№ 61-24912св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено неповно, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Отже, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук