Постанова

від 03.03.2021 по справі 2-996/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

місто Київ

справа № 2-996/10

провадження № 61-6990св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - Придніпровський відділ державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2019 року у складі судді Позарецької С. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: фетісової Т. Л., Сіренко Ю. В., Гончар Н. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у червні 2018 року звернувся до суду із скаргою на дії, бездіяльність, рішення державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - державний виконавець Придніпровського ВДВС м. Черкаси, ДВС), в якій просив:

- визнати незаконними дії державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси, починаючи з 01 квітня 2013 року та на момент подання скарги, вчинені без виконавчого документа;

- визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси щодо нездійснення запиту до Черкаської об`єднаної державної податкової інспекції Державної фіскальної служби України у Черкаській області стосовно отримання інформації про оподаткований дохід, отриманий фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2013 року до 16 лютого 2018 року та щодо неотримання дубліката виконавчого документа;

- визнати неправомірними дії державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси щодо визначення розрахунку заборгованості за аліментами без урахування фактичних даних про реальний дохід, отриманий ОСОБА_1 , і без фактичної наявності виконавчого документа;

- скасувати розрахунок заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні ВП 35886226, проведений за період з 01 квітня 2014 року до 01 червня 2018 року без урахування фактичних виплат аліментних платежів боржником та без урахування фактично отриманого доходу ОСОБА_1 ;

- скасувати заходи розшуку ОСОБА_1 , вчинені на підставі ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 жовтня 2015 року у справі № 711/8031/15ц;

- скасувати заходи притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою статті 164 Кримінального кодексу України, вчинені на виконання подання державного виконавця від 03 квітня 2018 року у кримінальному провадженні № 12018251010002443;

- закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 № 12018251010002443;

- скасувати постанову ВП 35886226 від 10 травня 2018 року, якою накладено арешт на кошти боржника у Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку ПРИВАТБАНК (далі - ПАТ КБ ПРИВАТБАНК ) на все майно, що належить боржнику у зв`язку із заборгованістю за аліментами в розмірі 64 560, 25 грн;

- скасувати постанову державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси ВП 35886226 від 16 лютого 2018 року про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України до погашення заборгованості за аліментами;

- скасувати постанову державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси ВП 35886226 від 16 лютого 2018 року про тимчасове обмеження у праві користування ОСОБА_1 вогнепальною зброєю;

- скасувати постанову державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси ВП 35886226 від 16 лютого 2018 року про тимчасове обмеження боржника у праві полювання до погашення заборгованості за аліментами;

- скасувати постанову державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси ВП 35886226 від 16 лютого 2018 року про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості за аліментами;

- скасувати складений 25 квітня 2018 року державним виконавцем Придніпровського ВДВС м. Черкаси протокол № 35886226 про адміністративне правопорушення і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності;

- судові витрати покласти на Придніпровський ВДВС м. Черкаси.

Вимоги скарги заявник обґрунтовував тим, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 2-996 із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх доходів, починаючи з 07 грудня 2009 року до повноліття дитини.

На виконання цього судового рішення 28 січня 2010 року Придніпровський районний суд м. Черкаси видав виконавчий лист, за яким відкрито виконавче провадження ВП № 35886226.

Після ознайомлення 04 червня 2018 року з матеріалами цього виконавчого провадження ОСОБА_1 дізнався, що виконавчий документ, постанова про відкриття виконавчого провадження, докази направлення йому цієї постанови, перевірка майнового стану боржника з 2009 до 2015 року відсутні у матеріалах виконавчого провадження.

Заявник вважав, що державний виконавець здійснював виконавчі дії поверхово, розрахунок заборгованості за аліментами здійснив без урахування проведених боржником виплат. Вважав, що державний виконавець мав врахувати, що заявник має невеликий дохід (приблизно 4 000, 00-5 000, 00 грн на місяць), утримує нову родину, а нараховані йому аліменти значно перевищують його дохід і розмір аліментів, визначений судом; стягувач не надавала правдивої інформації про отримання нею аліментів на дитину; дитина і на момент подання скарги зареєстрована за місцем проживання боржника.

Лише 04 червня 2018 року ОСОБА_1 дізнався, що його оголошено у розшук, у той час, коли він завжди проживав і перебував у місті Черкаси за адресою реєстрації.

Враховуючи те, що зареєстроване місце проживання дитини із заявником, стягувач має з дитиною дохід значно вищий за його, адже декілька разів він надавав їм нотаріально посвідчені згоди для виїзду дитини на відпочинок за кордон, вважав, що розмір аліментів має бути зменшено, а заборгованість перераховано.

Стягувач надавала заяви про видачу їй довідок для отримання від держави допомоги як особі, яка не отримує на дитину аліментів. Проте, це суперечить обставинам виконавчого провадження, оскільки за період з 07 грудня 2009 року до 01 квітня 2013 року аліменти ОСОБА_1 сплатив повністю, він подав державному виконавцю декларацію про доходи і відомості про його місце роботи, втім дії щодо перерахунку аліментів не вчинені.

Починаючи з 01 квітня 2013 року (оскільки батько заявника важко хворів і помер у 2014 році), ОСОБА_1 нараховували аліменти незрозуміло з яких сум, а здійснені ним виплати не враховувалися. Це стало підставою для отримання стягувачем допомоги на дитину та використання таких грошових коштів не за призначенням.

Заявник не зрозумів, з чого виходив державний виконавець під час обрахування заборгованості за аліментами, не маючи виконавчого документа.

Вважав, що ці обставини стали підставою для незаконного подання про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за статтею 164 КК України та одночасного з цим оголошення його у розшук ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 жовтня 2015 року; усі ці заходи та дії здійснювалися у межах зупиненого виконавчого провадження (постанова від 11 листопада 2015 року). З моменту зупинення виконавчого провадження перевірка майнового стану за адресою його проживання не проводилася. Акт державного виконавця складений лише за присутності одного понятого, невідомої заявнику особи, є сфальсифікованим, оскільки ОСОБА_1 завжди знаходився за адресою свого місця проживання. Під час розрахунку заборгованості за аліментами державний виконавець мав би виходити із фактичного заробітку боржника, а не середньомісячної заробітної плати у м. Черкаси. Державному виконавцю було відомо, що боржник офіційно працює водієм таксі, але жодних заходів для отримання довідки про його доходи державний виконавець не вживала.

Про розмір заборгованості заявник був повідомлений лише у лютому 2018 року. Про всі попередні розрахунки він дізнався лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження 04 червня 2018 року. Виконавче провадження складається здебільшого із заяв колишньої дружини, отриманих нею довідок про несплату аліментів, в той час, коли боржник періодично сплачував аліменти.

Постановою державного виконавця від 10 травня 2018 року накладено арешт на грошові кошти боржника у ПАТ КБ ПРИВАТБАНК , на все майно, що належить боржнику, у зв`язку з боргом за аліментами в розмірі 64 560, 25 грн. Постановами державного виконавця від 16 лютого 2018 року встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України до погашення заборгованості за аліментами; тимчасове обмеження у праві користування вогнепальною зброєю; тимчасове обмеження у праві полювання; тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості за аліментами.

25 квітня 2018 року державний виконавець склав протокол про адміністративне правопорушення і притягнула боржника за зупиненим виконавчим провадженням до адміністративної відповідальності.

Державний виконавець, не враховуючи норми статті 58 Конституції України, звертався до суду про приведення виконавчого документа відповідно до вимог статті 182 СК України та вимогам Закону України Про виконавче провадження . Проте, ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 квітня 2014 року у задоволенні цієї заяви відмовлено.

Заявник вважав, що оскільки відсутній виконавчий лист, то всі дії державного виконавця здійснені не на підставі виконавчого документа (за його відсутності) і підлягають скасуванню.

На переконання заявника, державний виконавець неправомірно обмежив ОСОБА_1 у праві користування транспортним засобом і наклав арешт на автомобіль, у той час, коли робота водія є професійним заняттям і єдиним джерелом доходу боржника, а тому порушено заборону, передбачену статтею 55 Закону України Про виконавче провадження .

Вважав, що державний виконавець несвоєчасно наклав арешт на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 , що сприяло втраті майна боржника.

У виконавчому провадженні були відсутні обставини, передбачені статтями 59, 61 Закону України Про виконавче провадження , як підстави для зняття арешту з майна, отже державний виконавець діяв неправомірно, звільняючи з-під арешту майно боржника, накладеного за його заявою на спадкове майно: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Зазначив, що бездіяльність державного виконавця полягає у втраті виконавчого документа і відсутності дій щодо отримання його дубліката; нездійсненні повної перевірки майнового стану боржника; невчиненні своєчасних дій щодо арешту і розшуку коштів боржника, що призвело до вилучення іншими особами майна боржника і його втрати. Незаконні дії державного виконавця полягають у направленні до суду передчасного подання про звільнення майна з-під арешту; ненаправленні боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження; безпідставному оголошенні у розшук боржника, притягненні до кримінальної відповідальності, нездійсненні перерахунку аліментів, з урахуванням обставин справи; порушенні строків здійснення виконавчих дій і направленні процесуальних документів, порушенні порядку виконання виконавчого документа.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2019 року вимоги скарги залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтовувалася тим, що відсутні підстави вважати дії та рішення державного виконавця Придніпровського відділу ДВС м. Черкаси протиправними та незаконними. Крім того, доводи про факт бездіяльності державного виконавця під час виконання рішення суду про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, не знайшли свого підтвердження.

Суд першої інстанції не встановив підстав вважати, що державний виконавець діяв протиправно, звернувшись до суду із поданням про розшук боржника, а у подальшому виконуючи ухвалу суду про розшук боржника, яку заявник не оскаржив в апеляційному порядку. ОСОБА_1 лише у лютому 2018 року повідомив державну виконавчу службу про зміну місця свого проживання.

Відповідно до матеріалів ВП №35886226 державними виконавцями неодноразово здійснювалися заходи щодо перевірки майнового стану боржника, про що свідчать чисельні запити, відповіді на них, відомості щодо рухомого та нерухомого майна, наявності у банківських установах рахунків тощо.

Суд вважав спростованими доводи заявника про те, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення, передбачене частиною першою статті 164 КК України, внесені на підставі подання державного виконавця від 03 квітня 2018 року, оскільки кримінальне провадження розпочате на підстави заяви ОСОБА_2 - стягувача за виконавчим провадженням. Крім того, вимоги скарги про закриття кримінального провадження повинні вирішуватися відповідно до вимог КПК України, а не за нормами ЦПК України щодо здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

Вимоги скарги про скасування протоколу про адміністративне правопорушення від 25 квітня 2018 року не підлягають задоволенню, оскільки державний виконавець відповідно до норм статті 13 Закону України Про виконавче провадження мав право на складання протоколу. Оскарження протоколу за нормами статті 447 ЦПК України не передбачено. Крім того, протокол не є процесуальним рішенням, яке тягне за собою юридичні наслідки для певної особи.

Під час розгляду скарги заявник не надав до суду будь-яких належних та допустимих доказів на обґрунтування доводів скарги про те, що під час здійснення розрахунку заборгованості державний виконавець не врахував всі платежі та фактично отримані боржником доходи. Також не знайшли свого підтвердження доводи заявника про подвійне стягнення з нього, як боржника, аліментів на утримання дитини, начебто за двома виконавчими провадженнями.

Матеріали дослідженого виконавчого провадження № 35886226 спростовують доводи ОСОБА_1 про те, що він не знав про наявність відкритого виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення аліментів.

Аналіз абзацу 10 пункту 4 розділу ХVІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція), дає підстави вважати, що перебування фізичної особи боржника у розшуку не зупиняє нарахування заборгованості за аліментами, якщо мають місце випадки нездійснення сплати аліментних платежів або сплати їх у меншому розмірі.

За висновками суду, враховуючи відомості довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо видів діяльності, які здійснює ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець, заявник не довів, що працює таксистом і встановлення стосовно нього тимчасового обмеження у праві керування транспортним засобом позбавляє його можливості заробляти кошти на проживання.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Придніпровського районного суду міста Черкаси від 10 січня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначив, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами виконавчого провадження.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у березні 2019 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 березня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги скарги ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

ОСОБА_1 вважає, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій неповно і неправильно встановили обставини, які мають значення для вирішення справи, внаслідок відхилення доказів і доводів заявника, а також неправильного дослідження матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження ;

- суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі неналежних, недостовірних, недостатніх та недопустимих доказів, а суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення на підставі доказів, отриманих з порушенням правил цивільного процесу;

- державний виконавець діяв не у спосіб, передбачений законодавством, коли закінчував виконавче провадження № 17066230 та знімав арешт з майна боржника;

- постанова про відкриття виконавчого провадження № 35886226 відсутня у матеріалах виконавчого провадження та ОСОБА_1 не надсилалася;

- матеріали виконавчого провадження № 17066230 були перекладені до матеріалів виконавчого провадження № 35886226;

- всі виконавчі дії до 2016 року проводилися в межах виконавчого провадження № 17066230;

- сканований виконавчий документ відсутній у матеріалах виконавчих проваджень № 17066230 та № 35886226;

- відомості за виконавчими провадженнями № 17066230 та № 35886226 у Автоматизованій системі виконавчих проваджень не приведені у належний стан;

- з жовтня 2013 року до червня 2018 року стягувач не надавала достовірних відомостей про сплачені аліменти, достовірних даних статистики, на підставі яких потрібно було вираховувати заборгованість за аліментами виконавець у відповідних органах не запитувала;

- розмір аліментних платежів не відповідає середній заробітній платі у м. Черкаси та Черкаській області, державний виконавець, визначаючи належний до сплати розмір аліментних платежів, значно завищила їх, не врахувавши, що боржник працював протягом 2010-2014 років, був підприємцем, натомість здійснювала нарахування аліментів як безробітному;

- розмір заборгованості за аліментами під час перевірки виконавчих проваджень не знайшов свого підтвердження та є оспорюваним, заявник подав позов про зменшення розміру аліментів;

- розмір заборгованості суперечить положенням статті 61 Конституції України;

- під час здійснення нарахування заборгованості за аліментами державний виконавець не врахувала важкий матеріальний стан заявника;

- суди зробили помилковий висновок, що у спадковому спорі заявник був позбавлений автомобіля, оскільки цей спір перебуває на розгляді у суді касаційної інстанції і рішення у справі ще не постановлено;

- за наявності пов`язаних справ суд не зупинив провадження у справі усупереч правилам частини першої статті 251 ЦК України і здійснив розгляд справи з порушенням розумних строків;

- у судовому засіданні стягувач підтвердила, що отримала від сестри заявника 1 000, 00 дол. США, проте навела різні підстави отримання грошових коштів;

- об`єднання виконавчих проваджень відбулося з порушенням правил статті 33 Закону України Про виконавче провадження ;

- оскаржувані арешти вчинені з порушенням статей 33, 50, 56, 71, 74 Закону України Про виконавче провадження ;

- дії державного виконавця щодо отримання дубліката виконавчого листа також не відповідають вимогам законодавства України, відсутні докази втрати виконавчого листа у межах виконавчого провадження № 17066230. За рішенням суду про стягнення аліментів видано два виконавчих листа і у разі втрати одного має залишатися на виконанні інший;

- у матеріалах справи відсутня заява стягувача до правоохоронних органів про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, натомість міститься подання державного виконавця;

- ухвала про розшук боржника постановлена за формальним поданням державного виконавця. Розшук здійснювався безпідставно, оскільки заявник увесь час перебував у м. Черкаси;

- усупереч правилам статей 447-452 ЦПК України суд не прийняв уточнену скаргу та нові докази.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Придніпровський ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області у травні 2019 року направив до Верховного Суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 05 березня 2019 року.

Суб`єкт оскарження зазначив, що розрахунок заборгованості здійснено на підставі матеріалів виконавчого провадження. Боржник не надав будь-яких підтверджуючих документів про отримані доходи, що могло б слугувати підставою для здійснення перерахунку заборгованості за аліментами. Постанови про встановлення тимчасових обмежень не підлягають скасуванню відповідно до частини одинадцятої статті 71 Закону України Про виконавче провадження , оскільки розмір заборгованості перевищує суму платежів за 4 місяці. У зв`язку з існуванням заборгованості також відсутні підстави для звільнення майна боржника з-під арешту. Рішення про припинення кримінального провадження не може бути прийнято державним виконавцем, оскільки до правоохоронних органів безпосередньо зверталася стягувач. Складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено пунктом 12 статті 71 Закону України Про виконавче провадження . Станом на 13 липня 2018 року боржник не перебував у розшуку, оскільки 22 березня 2016 року Головне управління Національної поліції у Черкаській області повернуло ухвалу суду про розшуку боржника без прийняття до розгляду.

ОСОБА_1 надав письмові пояснення з урахуванням відзиву Придніпровського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області на касаційну скаргу.

ОСОБА_2 також направила суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Стягувач зазначила, що доводи заявника не ґрунтуються на вимогах закону, зводяться до переоцінки доказів у справі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом

№ 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що на підставі заяви ОСОБА_2 (стягувач) від 29 січня 2010 року та виконавчого листа

№ 2-996, виданого 19 січня 2010 року Придніпровським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів доходу боржника, державний виконавець Павленко В. А. 30 січня 2010 року відкрив виконавче провадження, про що винесена постанова, яка 30 січня 2010 року за № 944/3 направлена сторонам виконавчого провадження, зокрема, за адресою боржника, що зазначена у виконавчому документі.

Матеріали виконавчого провадження № 35886226 містять постанову про відкриття виконавчого провадження. Про наявність будь-яких інших виконавчих листів про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заявник не довів.

До своїх письмових пояснень, що надійшли до суду першої інстанції 25 жовтня 2018 року, заявник долучив копію виконавчого листа № 2-996, що виданий 28 січня 2010 року Придніпровським районним судом м. Черкаси, яка була долучена до заяви державного виконавця до суду про приведення виконавчого документа у стан відповідно до Закону України Про виконавче провадження , що спростовує доводи заявника про відсутність у ВДВС виконавчого документа та про те, що суд першої інстанції не врахував поданих ним уточнень до скарги.

Постановою від 25 червня 2018 року замінено назву стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_2 на ОСОБА_2 (у зв`язку з одруженням стягувача та зміною її прізвища).

Станом на 01 березня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за аліментами становила 7 497, 00 грн, про що свідчить довідка-розрахунок від 11 березня 2014 року № ДВ-14.

Згідно з актом державного виконавця від 04 березня 2015 року боржник ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , не проживає; у квартирі проживає ОСОБА_8 , який орендує квартиру за договором оренди, місце проживання боржника йому невідоме. Акт підписаний державним виконавцем Орел І. М. та ОСОБА_8 .

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 жовтня 2015 року (справа № 711/8038/15-ц) задоволено подання державного виконавця Придніпровського відділу ДВС Орел І. М. і оголошено розшук боржника за виконавчим листом від 28 січня 2010 року № 2-996 ОСОБА_1 за останнім відомим місцем проживання: АДРЕСА_2 . Ухвала суду набрала законної сили і є чинною.

У матеріалах виконавчого провадження наявна заява ОСОБА_1 від 15 лютого 2018 року про те, що він змінив місце проживання на іншу адресу: АДРЕСА_1 .

Відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 35886226 державні виконавці неодноразово здійснювали заходи щодо перевірки майнового стану боржника, про що свідчать чисельні запити, відповіді на них, відомості щодо рухомого та нерухомого майна, наявності у банківських установах рахунків тощо.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11 червня 2018 року ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 16 травня 2006 року; види його діяльності: роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, технічне обслуговування та ремонт автомобілів.

Відповідно до інформації, наданої 10 липня 2018 року № 23-01-08-0109 головою комісії з реорганізації ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області Коваленком О. А., ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 16 травня 2006 року, останню декларацію про доходи подав 20 жовтня 2011 року за № 183058 за 9 місяців 2011 року, за даними декларації доходи відсутні.

Також встановлено, що ОСОБА_1 лише 19 лютого 2018 року подав до органів державної виконавчої служби декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи, у якій зазначив, що джерелом доходів заробітної плати є робота водієм таксі у розмірі 2 000, 00-4 000, 00 грн з періодом виплати нарахування - щомісяця; транспортні засоби відсутні, відомості про вклади та інші активи у банках відсутні.

Постановою державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси від 16 лютого 2018 року № ВП 35886226 встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України до погашення заборгованості за аліментами. Ця постанова направлена сторонам виконавчого провадження 06 березня 2018 року за № 4685.

Постановою державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси від 16 лютого 2018 року № ВП 35886226 встановлено тимчасове обмеження у праві користування ОСОБА_1 вогнепальною зброєю. Ця постанова направлена сторонам виконавчого провадження 06 березня 2018 року за № 4707.

Постановою державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси від 16 лютого 2018 року № ВП 35886226 встановлено тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві полювання до погашення заборгованості за аліментами. Ця постанова направлена сторонам виконавчого провадження 06 березня 2018 року за № 4693.

Постановою державного виконавця Придніпровського ВДВС м. Черкаси від 16 лютого 2018 року № ВП 35886226 встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості за аліментами. Ця постанова направлена сторонам виконавчого провадження 06 березня 2018 року за № 4692.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за аліментами від 06 березня 2018 року № 7260 заборгованість боржника станом на 01 лютого 2018 року становила 52 889, 50 грн.

Постановою державного виконавця від 19 березня 2018 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , оскільки станом на 19 березня 2018 року існує заборгованість зі сплати аліментів, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за три місяці. Відповідно до даних довідки-розрахунку заборгованості від 19 березня 2018 року № 9567 станом на 15 березня 2018 року борг становив 62 682, 00 грн.

04 квітня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_2 від 03 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України за № 12018251010002443 щодо несплати ОСОБА_1 боргу за аліментами за виконавчим листом від 28 січня 2010 року № 2-996, який на 19 березня 2018 року становить 62 682, 00 грн. Досудове розслідування проводиться Черкаським відділом поліції ГУНП в Черкаській області.

25 квітня 2018 року державний виконавець Дьо Л. С. склала адміністративний протокол № 35886226 відносно ОСОБА_1 за статтею 183-1 КУпАП, який 25 квітня 2018 року направлявся до Соснівського районного суду м. Черкаси для розгляду. Постановою суду від 05 червня 2018 року (справа № 712/6011/18) адміністративні матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 183-1 КУпАП повернуті до Придніпровського відділу ДВС для дооформлення. Остаточне рішення за результатами розгляду цього протоколу не постановлено.

Постановою державного виконавця від 10 травня 2018 року за зведеним виконавчим провадженням № 56375635, у тому числі з виконання виконавчого листа від 28 січня 2010 року № 2-996, у зв`язку із тим, що станом на 10 травня 2018 року за зведеним виконавчим провадженням борг ОСОБА_1 не сплачено, накладено арешт на грошові кошти, що розташовані на рахунках боржника у банківських установах у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження у розмірі 76 498, 52 грн. Зазначено, що за виконавчим листом від 28 січня 2010 року № 2-996 розмір боргу за аліментами становить 65 938, 50 грн, витрати виконавчого провадження - 181, 00 грн, разом - 66 119, 50 грн.

Станом на 13 липня 2018 року існує заборгованість боржника ОСОБА_1 зі сплати аліментів за виконавчим листом від 28 січня 2010 року № 2-996 за період часу з квітня 2013 року до червня 2018 року включно і становить 66 666, 50 грн. Останній платіж мав місце у червні 2018 року, але не в повному розмірі, а лише складав 300, 00 грн. За зазначений період разом сплачено аліментів на суму 2 995, 00 грн.

Суди встановили, що відсутні будь-які платіжні документи (чеки, квитанції, розписки тощо), окрім тих, що враховані державним виконавцем під час здійснення розрахунку заборгованості за аліментами та наявні у виконавчому провадженні, і які відображені у довідці-розрахунку від 13 липня 2018 року. Такі документи (як зазначає боржник не враховані) не були надані ОСОБА_1 ні державному виконавцеві, ні до суду.

Підтвердження того, що стягнення з ОСОБА_1 аліментів відбувалося за двома виконавчими провадженнями одночасно, відсутнє, незважаючи на наявність постанови державного виконавця від 07 лютого 2014 року за виконавчим провадженням № 170066230.

Матеріалами дослідженого виконавчого провадження № 35886226 спростовуються доводи ОСОБА_1 про те, що він не знав про наявність відкритого виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа про стягнення аліментів. У його письмових поясненнях від 11 лютого 2013 року ним зазначено, що із розміром заборгованості ознайомлений, чеки про сплату аліментів зобов`язується надати, про кримінальну відповідальність за статтею 164 КК України попереджений. Відповідно до заяви від 19 лютого 2013 року боржник просив державного виконавця видати йому довідку про розрахунок заборгованості за аліментами. Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості від 13 липня 2018 року, яка оспорюється боржником, у червні, липні, серпні 2014 року, червні та липні 2015 року, березні, квітні, травні та червні 2018 року ОСОБА_1 сплачував аліментні платежі, але не в повному розмірі, що підлягав до стягнення.

За певні періоди часу з 01 листопада 2012 року до 31 березня 2018 року стягувач отримувала тимчасову державну допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

Оцінка аргументів касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

В оцінці законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд врахував, що виконавче провадження розпочато за правилами Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV Про виконавче провадження

(далі - Закон № 606-XIV), а з набранням чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчі дії підлягали здійсненню відповідно до Закону № 1404-VIII.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

У статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Закону

№ 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У частині першій, пункті 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 32 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 10 Закону № 1404-VIII також встановлені заходи примусового виконання рішення, які мають різний характер та встановлений порядок проведення, оформлення та вчинення виконавчих дій, зокрема, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Права державного виконавця визначені у частині третій статті 11 Закону

№ 606-XIV та частині третій статті 18 Закону № 1404-VIII.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що доводи скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження та спростовані матеріалами виконавчого провадження.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на заявника обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на заявника покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Отже, саме заявник, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи скарги та спростовуються заперечення суб`єкта оскарження проти скарги, доводиться їх достатність та переконливість.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд дійшов висновків, що доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно і неправильно встановили обставини, які мають значення для вирішення справи, внаслідок відхилення доказів і доводів заявника, а також неправильного дослідження матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження ; суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі неналежних, недостовірних, недостатніх та недопустимих доказів, а суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення на підставі доказів, отриманих з порушенням процесу; постанова про відкриття виконавчого провадження № 35886226 відсутня у матеріалах виконавчого провадження та ОСОБА_1 не надсилалася, - спростовуються встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи, а тому зводяться до переоцінки доказів у справі. Заявник не навів доводів, що суди не здійснили дослідження та не надали оцінку зібраним у справі доказам, що унеможливило встановлення фактичних обставин у справі, які мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів

Відповідно до частини третьої статті 71 Закону № 1404-VIII визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном (частина перша статті 195 СК України).

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості кордоном (частина друга статті 195 СК України).

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).

Згідно з частиною четвертою статті 71 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент розрахунку заборгованості державним виконавцем) виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: 1) надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; 2) подання заяви стягувачем або боржником; 3) надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи-підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; 4) надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; 5) закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пунктів 3, 4 розділу XVI Інструкції у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону № 1404-VIII, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправильного визначення розміру заборгованості зі сплати аліментних платежів, оскільки заявник під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не довів, що державний виконавець під час розрахунку заборгованості не врахував, що боржник працював протягом 2010-2014 років, а також, що стягувач не надавала достовірних даних про сплачені аліменти. Такі доводи скарги спростовані судами першої та апеляційної інстанцій на підставі досліджених у справі доказів.

Сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (частина перша статті 19 Закону № 1404-VIII).

Таким чином, ОСОБА_1 як сторона виконавчого провадження мав право подавати державному виконавцю докази сплати ним аліментних платежів, а також відомості про працевлаштування з метою правильного обліку сплати ним платежів на виконання відповідного рішення суду. Враховуючи, що такі докази не подавалися державному виконавцю, а також не надані суду, доводи касаційної скарги про необґрунтованість розміру заборгованості за аліментами спростовуються встановленими фактичними обставинами справи.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про невідповідність розміру заборгованості за аліментними платежами середній заробітній платі у м. Черкаси та Черкаській області, оскільки з цих підстав заявник не оскаржував розрахунок заборгованості за аліментами під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Враховуючи, що боржник не довів відсутність заборгованості за аліментами, доводи касаційної скарги про те, що стягнення з ОСОБА_1 заборгованості призведе до подвійної відповідальності, що суперечить положенням статті 61 Конституції України, не знайшли свого підтвердження.

Також не впливає на з`ясування дійсного розміру заборгованості за аліментами звернення заявника із позовом до суду про зменшення розміру аліментів, оскільки зменшення належного до сплати розміру аліментів не має зворотньої дії в часі, а підлягатиме врахуванню державним виконавцем під час стягнення аліментів на майбутнє. Заявник не обґрунтовував та не доводив вимоги скарги тим, що існує рішення про зменшення розміру аліментів, у зв`язку з чим розмір заборгованості не відповідає дійсним обставинам справи. Крім того, доводи заявника про скрутний майновий стан не можуть бути підставою для припинення нарахування державним виконавцем належних до сплати боржником аліментних платежів, а могли бути підставою для відстрочення сплати аліментів, проте із такою заявою боржник до державного виконавця чи суду не звертався.

Щодо оскарження постанов державного виконавця про встановлення тимчасових заборон боржнику

За правилами частини дев`ятої статті 71 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент винесення постанов державним виконавцем) за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанови:

1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі: 1) якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування; 2) використання боржником транспортного засобу у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника особи з інвалідністю I, II групи, визнаної в установленому порядку, або дитини з інвалідністю; 3) проходження боржником строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або якщо боржник проходить військову службу та виконує бойові завдання військової служби у бойовій обстановці чи в районі проведення антитерористичної операції; 4) розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами у порядку, встановленому законом (частина десята статті 71 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент винесення постанов державним виконавцем)).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у ОСОБА_1 виникла заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, а тому обґрунтованими є висновки судів про наявність правових підстав для ухвалення державним виконавцем постанов про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, у праві керування транспортними засобами, у праві користування вогнепальною зброєю, у праві полювання.

При цьому, ОСОБА_1 не довів наявність підстав, за яких не може бути його обмежено у праві керувати транспортним засобом, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також відхилені Верховним Судом.

Щодо оскарження постанов державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частини перша-третя статті 56 Закону № 1404-VIII).

За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (частина друга статті 71 Закону № 1404-VIII).

Відмовляючи у задоволенні скарги в частині оскарження постанови державного виконавця про накладення арешту на кошти боржника, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили перешкод для ухвалення такого рішення, заявник не довів існування порушення під час вчинення такої виконавчої дії державним виконавцем.

Щодо отримання дубліката виконавчого листа

Підлягають відхиленню також доводи касаційної скарги про неправомірність видачі дубліката виконавчого листа.

ОСОБА_1 , скориставшись своїми процесуальними правами, передбаченими ЦПК України, реалізував право на оскарження ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 листопада 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 27 грудня 2018 року, про видачу дубліката виконавчого листа. З такими висновками погодився і Верховний Суд, відмовляючи у відкритті касаційного провадження у зв`язку з необґрунтованістю касаційної скарги заявника.

Щодо розшуку боржника

За правилами частини першої статті 40 Закону № 606-XIV у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов`язковою для виконання органами Національної поліції.

Звертаючись до суду із скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, заявник оскаржив також вжиті заходи щодо розшуку боржника, вжиті ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 жовтня 2015 року у справі № 711/8038/15-ц.

Верховний Суд дійшов висновку, що належним порядком захисту прав та інтересів заявника є оскарження ухвали суду про оголошення розшуку ОСОБА_1 , оскільки фактично заявник оскаржує саме оголошення його в розшук, рішення про що ухвалював суд. Звернення державного виконавця до суду з поданням про оголошення в розшук боржника без ухвалення відповідного рішення суду не створює для боржника жодних правових наслідків, а тому не свідчить про порушення його прав.

При цьому, суди встановили, що за матеріалами виконавчого провадження 22 березня 2016 року Головне управління Національної поліції у Черкаській області повернуло ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси про оголошення розшуку ОСОБА_1 без прийняття до розгляду.

Щодо зупинення провадження у справі

Серед доводів касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд, за наявності пов`язаних справ, не зупинив провадження у справі усупереч правилам частини першої статті 251 ЦПК України і здійснив розгляд справи з порушенням строків.

В оцінці таких доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 не був позбавлений права заявити клопотання про зупинення провадження у справі із наведених у касаційній скарзі міркувань. Проте, заявник не скористався таким процесуальним правом, не звернувся до суду із відповідним клопотанням про зупинення провадження у справі.

Щодо строків розгляду справи судом першої інстанції, то Верховний Суд однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з урахуванням обставин справи та таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі.

Європейський суд з прав людини у § 41 рішення від 16 травня 2019 року

Ziaja v. Poland , заява № 45751/10, зазначив, що обґрунтованість тривалості провадження повинно оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи та з урахуванням критеріїв, викладених у прецедентній практиці Суду, зокрема, складності справи та поведінку заявника та відповідних органів.

Необхідно враховувати, що тривалість розгляду справи зумовлена у тому числі і складністю справи, що пов`язана, у першу чергу, з великим обсягом вимог скарги, які зобов`язаний був вирішити суд, а також враховуючи процесуальну поведінку заявника під час розгляду його скарги на дії виконавця.

Щодо неприйняття уточненої скарги

Оскаржуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, заявник зазначив, що усупереч правилам статей 447-452 ЦПК України суд не прийняв уточнену скаргу та нові докази у справі.

В оцінці таких доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що заявник не оскаржив такі процесуальні ухвали суду, не просив суд касаційної інстанції скасувати такі процесуальні рішення суду першої інстанції, а тому фактично погодився з ними, у зв`язку з чим відсутні правові підстави вважати, що суд ухвалили такі процесуальні рішення з порушенням вимог процесуального закону.

Заявник не зазначив, які докази не були прийняті судом та які порушення норм процесуального права допустив суд, відхиливши подані заявником докази на обґрунтування заявлених вимог скарги, а також не зазначив, на підтвердження яких доводів та вимог такі докази були подані до суду.

Щодо оцінки інших доводів касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про об`єднання виконавчих проваджень з порушенням правил статті 33 Закону № 1404-VIII, про невідповідність відомостей виконавчого провадження у Автоматизованій системі виконавчого провадження, а також доводи касаційної скарги в частині оскарження дій/бездіяльності державного виконавця у межах виконавчого провадження № 17066230 Верховний Суд не враховує, оскільки такі вимоги не були предметом оскарження заявником у суду першої інстанції.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною другою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо скасування заходів притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 04 квітня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_2 (стягувача) від 03 квітня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КК України, за № 12018251010002443 щодо несплати ОСОБА_1 боргу за аліментами за виконавчим листом від 28 січня 2010 року № 2-996, який станом на 19 березня 2018 року становить 62 682, 00 грн.

У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Звернувшись до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, ОСОБА_1 просив скасувати заходи притягнення його до кримінальної відповідальності, а також закрити кримінальне провадження.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).

Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

Згідно із частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу (частина друга статті 303 КПК України).

Тобто кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг, які позивач заявив за правилами цивільного судочинства.

Вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях мають вирішуватися за правилами КПК України.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі у частині вимог скарги про скасування заходів притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності та про закриття кримінального провадження у зв`язку з тим, що такі вимоги підлягають розгляду за правилами КПК України.

Щодо оскарження протоколу про адміністративне правопорушення

Серед вимог скарги на дії/бездіяльність державного виконавця, ОСОБА_1 визначив таку вимогу як скасування протоколу про адміністративне правопорушення, складеного стосовно заявника.

В оцінці правомірного розгляду такої вимоги у порядку цивільного судочинства Верховний Суд виходить з таких міркувань.

Складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до відповідальності, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.

При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його незаконним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року, прийнятій за наслідками розгляду справи № 712/7385/17 про визнання протиправними дій щодо незаконного складення протоколу про адміністративне правопорушення, зазначила, що оскільки дії відповідачів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують його права, то вони окремо від постанови суду про притягнення до адміністративної відповідальності не оскаржуються.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідачі при складанні протоколів про адміністративне правопорушення, огляд та вилучення майна здійснювали не публічно-владні управлінські функції, а процесуальні дії, оцінка яким надається під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 2-а/489/7/2016 (провадження

№ 11-786апп19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що протокол про адміністративне правопорушення та й скасування його в судах взагалі не оскаржується окремо від постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у частині вимог про скасування протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки такі вимоги не підлягають розгляду судами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на встановлені фактичні обставини, заявлені вимоги та наведений аналіз норм права, Верховний Суд зробив висновок про закриття провадження у справі у частині вимог скарги про скасування заходів притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, закриття кримінального провадження у зв`язку з тим, що такі вимоги підлягають розгляду в порядку кримінального провадження. Також підлягає закриттю провадження у справі в частині вимог скарги про скасування протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки такі вимоги не підлягають розгляду судами.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

В іншій частині оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростували, не вплинули на правильність оскаржуваних судових рішень.

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу відносин між сторонами, дослідили зібрані у справі докази та надали їм відповідну правову оцінку, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Верховний Суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені

Законом № 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується ухваленням постанови. Законом № 460-IX внесено зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з Законом № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі .

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду кримінальної юрисдикції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256, пунктами 1, 5 частини першої статті 409, статтею 410, частинами першою та другою статті 414, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у частині вирішення вимог про скасування заходів притягнення до кримінальної відповідальності, закриття кримінального провадження та скасування протоколу про адміністративне правопорушення скасувати.

Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та рішення державного виконавця Придніпровського Придніпровського відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області , заінтересована особа - ОСОБА_2 , у частині вимог про скасування заходів притягнення до кримінальної відповідальності, закриття кримінального провадження та скасування протоколу про адміністративне правопорушення закрити.

Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 січня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 березня 2019 року у в іншій частині вимог скарги ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко