Рішення

від 24.02.2021 по справі 325/777/20

ПРИАЗОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2/325/11/2021

325/777/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2021 року смт. Приазовське

Приазовський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Васильцової Г.А.

за участю секретаря судового засідання Міняйло А.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Чеботар Н.А.,

представника відповідача - адвоката Безух А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Приазовське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області (Об`єднана територіальна громада), треті особи: відділ Держгеокадастру у Приазовському районі Запорізької області, Реєстраційна служба Приазовського районного управління юстиції Запорізької області, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, належним на праві особистої власності, про визнання договору купівлі-продажу і державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними та про припинення права власності на земельну ділянку ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Приазовського районного суду з вказаним позовом, в якому просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу ВМІ № 610664 від 23.07.2009 року, укладений між ОСОБА_2 та Приазовською селищною радою та визнати недійсним державний акт серія ЯЖ № 499373 від 19.08.2009 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,0894 га, кадастровий номер 2324555100:09:058:0038, виданий 19.08.2009 року Приазовським районним відділом земельних ресурсів на ім`я ОСОБА_2 та скасувати їх, припинив право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0894 га кадастровий номер 2324555100:09:058:0038, яка розташована на території Приазовської селищної ради по АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 за державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 499373, виданого 19.08.2009 року на земельну ділянку, площею 0,0894 га, кадастровий номер 2324555100:09:058:0038, яка розташована на території АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0894 га, кадастровий номер 2324555100:09:058:0038, за державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 495547, виданий 19.08.2009 року ОСОБА_2 у Державному Земельному Кадастрі; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним йому на праві особистої власності нежитловим приміщенням, розташованим по АДРЕСА_2 , шляхом знесення капітальної стіни у прибудові відповідача по АДРЕСА_2 , для звільнення йому доступу до вхідної двері у належне йому приміщення.

Свої вимоги, позивач обґрунтовує тим, що йому на праві особистої власності належить нежитлове приміщення - майстерня, яке розташоване по АДРЕСА_2 . 07.11.1993 року інженером землеустрою Приазовської селищної ради на підставі ЗК УРСР йому було відведено у натурі земельну ділянку, площею 0,0035 га для обслуговування належної йому майстерні. У грудні 2019 року він звернувся до Приазовської селищної ради з заявою про передачу йому вказаної земельної ділянки в оренду. Рішенням Приазовської селищної ради за № 25 від 05.12.2019 року йому було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування належної йому майстерні. При розробленні технічного звіту у травні 2020 року, йому стало відомо, що частина виділеної йому раніше у користування земельної ділянки, увійшла до земельної ділянки ОСОБА_2 , яку той і приватизував ще у 2009 році. Тобто має місце часткове накладення меж земельних ділянок, які знаходяться у користуванні його та ОСОБА_2 , в результаті змінилася площа земельної ділянки з 0,0035 га на 0,0031 га. Вважає, що державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,0894 га з цільовим призначенням обслуговування магазину, виданий ОСОБА_2 від 19.08.2009 року є незаконним та таким, що суттєво порушує його права та інтереси, бо він не може оформити договір оренди земельної ділянки, яка обслуговує належну йому майстерню; позбавлений доступу у своє приміщення - майстерню, оскільки вхід у нежитлове приміщення знаходиться на його приватизованій землі, та під час укладення договору з ним не було погоджено межі земельних ділянок. На даний час ОСОБА_2 здійснює реконструкцію свого магазину, шляхом прибудови до існуючого магазину з відхиленням від проектної документації та з порушеннями норм ДБН, чим позбавляє його можливості користуватися належним йому майном. Таким чином, просить задовольнити його вимоги.

Ухвалою судді Апалькової О.М. від 22 червня 2020 року було відкрите провадження у справі за правилами загального провадження, встановлено строк відповідачам для надання відзивів та витребувано докази.

17 липня 2020 року від відповідача Приазовської селищної ради надійшли витребувані судом докази та відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнають з наступних підстав, пояснюючи тим, що належне позивачу майно не використовується ним за призначенням з моменту її придбання, приміщення перебуває у аварійному стані і не придатне для експлуатації. Право користування земельною ділянкою під вказаною будівлею не набув, тому що акт відводу від 07.09.1993 року сам по собі не є правовстановлюючим документом. Договір купівлі-продажу ВМІ № 610664 від 23.07.2009 року укладений Приазовською селищною радою з ОСОБА_2 з дотриманням вимог чинного законодавства. Підстав для погодження з ОСОБА_1 меж земельних ділянок не було, оскільки позивач не набув законного користування нею. А тому, посилання позивача, що в результаті приватизації у нього вилучили 0,0004 га земельної ділянки не відповідає дійсності. В серпні 2006 року ОСОБА_1 вже звертався до ради з заявою, в якій просив розглянути питання виділення земельної ділянки ОСОБА_2 .. Рішенням Приазовської селищної ради від 15 вересня 2006 року ОСОБА_1 був наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною (не фактичною) площею 0,0035 га із земель населеного пункту АДРЕСА_2 під розміщення годинникової майстерні строком на 49 років та позивача було зобов`язано в місячний термін замовити документи на земельну ділянку і на період оформлення укласти з Приазовською селищною радою тимчасовий договір оренди. Також, запропоновано ОСОБА_1 зробити вихід із майстерні з південної або східної сторони. Цим же рішенням площу земельної ділянки надану ОСОБА_2 під розміщення магазину залишено без змін. Однак ОСОБА_1 вказане рішення не виконав. У вересні 2012 року ОСОБА_1 повторно звернувся до селищної ради з заявою про надання йому дозволу на оформлення документів щодо земельної ділянки для обслуговування майстерні. Рішенням Приазовської селищної ради від 13 вересня 2012 року ОСОБА_1 зобов`язано виконати рішення № 130 від 15.09.2006 року. Проте, до теперішнього часу рішення ради не виконав, і договір оренди земельної ділянки так і не укладений. Приймаючи до уваги, що про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки ОСОБА_1 знав ще з 2006 року, просить застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні його вимог.

21 липня 2020 року від третьої особи - відділу Держгеокадастру у Приазовському районі Запорізької області до суду надійшли витребувані судом докази.

Ухвалою судді Пантилус О.П. від 27.08.2020 року справа прийнята до провадження на підставі повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку з відставкою судді Апалькової О.М., призначена до підготовчого судового засідання, запропоновано учасникам справи надати всі наявні та не надані раніше суду письмові заяви, клопотання та докази.

Ухвалою судді Васильцової Г.А. від 14.09.2020 року справа прийнята до провадження на підставі повторного автоматизованого розподілу справи у зв`язку з відставкою судді Пантилус О.П., продовжено її розгляд за правилами загального позовного провадження, та призначено її до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2020 року відкладене підготовче судове засідання.

23 жовтня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги позивача не визнає, пояснюючи тим, що він володіє наданою йому земельною ділянкою понад 10 років законно. ОСОБА_1 при придбанні будівлі 07.09.1993 року був наданий акт відводу земельної ділянки, згідно п. 2 якого була умова складання будівельного паспорту протягом одного місяця. Однак позивач до теперішнього часу так і не оформив земельну ділянку в користування. ОСОБА_1 звертався за оформленням земельної ділянки та скаргами ще у 2006 році, та рішенням Приазовської селищної ради № 130 від 15.09.2006 року йому надали дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки та рекомендовано зробити благоустрій території, вихід з південної або східної сторони будівлі, площу ОСОБА_3 залишити без змін. Таким чином про порушення, на думку позивача, свого права користування своїм майном позивачу було відомо протягом 20 років. А тому просить застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 23 жовтня 2020 року долучено до матеріалів справи відзив ОСОБА_4 , вирішені заявлені клопотання, закрите підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалами Приазовського районного суду Запорізької області від 16 грудня 2020 року, 18 січня 2021 року, 03 лютого 2021 року розгляд справи був відкладений.

Ухвалою Приазовського районного суду Запорізької області від 24 лютого 2021 року клопотання позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи залишено без розгляду.

Позивач та його представник адвокат Чеботар Н.А. в судовому засіданні підтримали заявлені вимоги та просять суд їх задовольнити, пославшись на обставини, викладені у позові та наданих суду письмових судових дебатів.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Безух А.М в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, посилаючись на відзив та письмові пояснень щодо позову. Наполягає на застосування до позовних вимог строк позовної давності.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явилися, належним чином були повідомлені про день розгляду справи, в матеріалах справи наявні заяви від представників відповідача Приазовської селищної ради (ОТГ) та відділу Держгеокадастру у Приазовському районі Запорізької області про розгляд справи у їх відсутність.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Статтею 43 ЦПК України серед іншого визначено, що учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України , суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем на підтвердження своїх вимог суду надано:

-рішення виконавчого комітету Приазовської районної ради народних депутатів № 292 від 25 жовтня 1990 року про надання дозволу ОСОБА_1 на придбання приміщення часової майстерні, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

-договір купівлі-продажу майстерні від 29.11.1990 року, укладеного між ОСОБА_5 , в інтересах Приазовського районного комітету ЛКСМ України та ОСОБА_1 ; який зареєстрований в Мелітопольському МБТІ 18 квітня 1991 року;

-поверховий план будівлі;

-акт відводу від 25.09.1993 року про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 0,0035 га в АДРЕСА_2 для будівництва часової майстерні;

-рішення Приазовської селищної ради № 25 від 05 грудня 2019 року про надання ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0035 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в оренду для обслуговування будівлі часової майстерні;

-технічний звіт з топографо-геодезичних вишукувань на замовлення ОСОБА_1 ;

-інформація Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку про реєстрацію за ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0894 га, кадастровий номер 2324555100:09:058:0038.

Аналізуючи надані докази, суд приходить до наступного.

Так, статтею 13 Земельного кодексу УРСР від 08.07.1970 р (станом на 25.09.1993 року) передбачалося, що земля в Українській РСР надається в користування, зокрема: громадянам СРСР.

Згідно зі ст.. 20 вказаного Кодексу про землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчувалося державними актами на право користування землею Форми актів встановлювалися Радою Міністрів СРСР. Зазначені документи видавалися після відводу земельних ділянок в натурі.

Відповідно до ст.. 23 вказаного Кодексу право володіння або право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, районними, міськими Радами народних депутатів.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.91 № 889-XII "Про форми державних актів на право володіння і користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок" було затверджено, зокрема форми державних актів на право довічного успадкованого володіння землею ; на право постійного володіння землею ; на право постійного користування землею .

Законом України від 13.03.92 № 2196-XII Земельний кодекс Української РСР від 18.12.90 № 561-XII було викладено в новій редакції. Відповідно до статті 23 Земельного кодексу України Постановою Верховної Ради України від 13.03.92 № 2201-XII "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею" було затверджено нову форму державного акта на право постійного користування землею. Державний акт вказаної форми видавався виключно громадянам України. Підписував державний акт на право постійного користування землею Голова Ради народних депутатів, реєстрація проводилась в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею.

Тобто, згідно з Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ земельні ділянки могли надаватися у володіння і користування, та землекористування землекористувачів засвідчувалося державними актами.

Згідно доказів наданих позивачем та особистих пояснень, позивач та його представник стверджують про те, що виданий акт відводу від 25.09.1993 року про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 0,0035 га в АДРЕСА_2 для обслуговування часової майстерні є доказом, який підтверджує право позивача на користування вказаної земельної ділянки.

Проте суд не погоджується з такими доводами, оскільки як зазначають представники відповідачів та згідно акту відводу від 07 вересня 1993 року, а саме пункту 2, якщо на протязі одного місяця з дня відводу земельної ділянки будівельний паспорт не буде складений за вини забудовника то ця ділянка зараховується до вільного присадибного фонду селищної ради і цей акт втрачає силу. ОСОБА_1 був попереджений про вимоги та про наслідки невиконання вимог, зазначених в акті.

Доказів, на підтвердження виконання вимог акту позивачем суду не надано, і не надано доказів на підтвердження отримання державного акту на право користування чи на право власності вказаної земельної ділянки, або отримання земельної ділянки в оренду.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позивачем не доведений той факт, що він є власником або користувачем земельної ділянки, площею 0,0035 га в АДРЕСА_2 для обслуговування часової майстерні.

Надані позивачем, так і відповідачами рішення Приазовської селищної ради № 130 від 15 вересня 2006 року, згідно якого розглянувши заяву ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною (а не фактичною як наполягає позивач) площею 0,0035 із земель населеного пункту АДРЕСА_2 , під розміщення годинникової майстерні, в довгострокову оренду терміном на 49 років; зобов`язано ОСОБА_1 в місячний термін замовити правовстановлюючі документи на земельну ділянку; запропоновано зробити вихід зі своєї майстерні з південної або східної сторони будівлі; зобов`язати ОСОБА_1 на період оформлення проекту землеустрою та основного договору оренди заключити з Приазовською селищною радою тимчасовий договір оренди на право користування земельною ділянкою під будівлю майстерні; зокрема, площу надану ОСОБА_2 під розміщення магазину залишити без змін.

рішення Приазовської селищної ради № 13 від 13 вересня 2012 року, в якому зазначено, що розглянувши заяву ОСОБА_1 зобов`язано виконати рішення Приазовської селищної ради № 130 від 15 вересня 2006 року, розробити проект землеустрою, укласти з Приазовською селищною радою договір оренди земельної ділянки;

рішення Приазовської селищної ради № 25 від 05 грудня 2019 року, згідно якого розглянувши заяву ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною (а не фактичною як наполягає позивач) площею 0,0035 із земель населеного пункту АДРЕСА_2 , в оренду для обслуговування будівлі часової майстерні, за рахунок земель Приазовської селищної ради; зобов`язано ОСОБА_1 протягом року з моменту прийняття рішення подати проектні матеріали до Приазовської селищної ради для затвердження;

свідчать лише про намір ОСОБА_1 оформити земельну ділянку для обслуговування приміщення часової майстерні, яка перебуває у його власності, та свідчать про відсутність правових підстав користування чи володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою, відведеною актом відводу від 25.09.1993 року.

В свою чергу, суду надані докази на підтвердження права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0894 га кадастровий номер 2324555100:09:058:0038, яка розташована на території Приазовської селищної ради по АДРЕСА_1 , а саме: технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_2 , в якому є договір купівлі-продажу від 23.07.2009 року, укладений між ним та Приазовською селищною радою, який і просить визнати недійсним позивач, і як наслідок визнати недійсним державний акт серія ЯЖ № 499373 від 19.08.2009 року та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 ..

Згідно ч. 1 ст.. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього прав чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В розумінні ч. 2 ст. 202 ЦК України, договір є двостороннім правочином. Статтею 215 ЦК України регулюється визнання недійсності правочину.

Однак, слід зазначити, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Під захистом права розуміється діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Внаслідок цього захисту має реально відбуватися припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта та відновлення порушених прав.

Конституція гарантує можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагається, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим - тобто порушення дійсно повинно мати місце і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів позивача. Отже, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачами.

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа (а це кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі). Якщо дії сторін договору просто здаються заінтересованій особі неправомірними - такі не можуть бути оспорені в суді, без доведення порушення права заінтересованої особи.

Враховуючи, що на момент укладення договору 23.07.2009 року між відповідачами, позивач з 1993 року не скористався своїм правом в оформленні виділеної йому земельної ділянки; був обізнаний щодо розміру земельної ділянки виділеної ОСОБА_2 , про що свідчить рішення Приазовської селищної ради № 130 від 15 вересня 2006 року; а отже позивач сам взяв на себе ризик настання відповідних наслідків.

Тобто, з наданих доказів позивачем та пояснень, не вбачається порушеного або оспорюваного права позивача під час укладення договору купівлі-продажу від 23.07.2009 року між ОСОБА_2 та Приазовською селищною радою .

А тому відсутні підстави в задоволенні позову в цій частині, та як наслідок і в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 ..

Не підлягають задоволенню і позовні вимоги щодо визнання недійсним державного актусерії ЯЖ № 499373 від 19.08.2009 року про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,0894 га, кадастровий номер 2324555100:09:058:0038, виданому ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації, оскільки підставою для видачі вказаного державного акту є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23.07.2009 року, який є дійсним, та таким, що не порушує право позивача.

Слід зауважити, що розмір земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , відповідає розміру, вказаному в договорі купівлі-продажу від 23.07.2009 р, та в виданому державному акті, а тому посилання позивача про вилучення частини земельної ділянки, площею 0,0004 га, яка на думку позивача перебуває у його користуванні, є безпідставні та такими, що суперечать зібраним у справі доказам.

Інших підстав для визнання його недійсним, а як наслідок скасування державної реєстрації, судом не встановлено, та доказів на підтвердження таких обставин суду не надано.

Щодо вимог позивача про усунення перешкод у користуванні належним йому майном слід зазначити, що суду не надані належні та допустимі докази на обставини, які зазначає позивач, а саме: про часткове накладення меж земельних ділянок, які знаходяться у користуванні його та ОСОБА_2 , та що ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні належним йому приміщенням, розташованим по АДРЕСА_2 .

Надані суду фото не є доказами в розумінні ст.ст. 77-79 ЦПК України на підтвердження викладених обставин.

Висновок експерта на замовлення учасника справи, відповідно до ст.. 106 ЦПК України, та своєчасних клопотань про проведення відповідних експертиз щодо наявності перешкод у користуванні належному ОСОБА_1 приміщенням, позивачем суду не надано.

Припис № 19 від 21.02.2020 року виданий на ім`я ОСОБА_2 щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, свідчить про необхідність приведення об`єкта будівництва у відповідність до затвердженої проектної документації до 21.03.2020 року. Про результати виконання припису суду не надано.

Інших доказів, на підтвердження обставин, викладених позивачем, суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зазначає, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених обставин є обов`язковим, оскільки такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст. 129 Конституції України , одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 12 ЦПК України .

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 43 , 57 ЦПК України ).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України ), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані їх сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 229 ЦПК України , визначено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні, суд вважає обставини, зазначені позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не доведеними.

А відсутність доказів на підтвердження порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо застосування до позовних вимог позивача строку позовної давності, на якому наполягають відповідачі слід зазначити.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 стало відомо про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_2 ще в серпні 2006 року.

Проте, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12; від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18; від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.

Таким чином, враховуючи, що судом не встановлено наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, у суду відсутні підстави для застосування до позовних вимог позовну давність.

Крім того, не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача судові витрати по справі, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Суд акцентує увагу, що згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статтей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 89, 141, 209, 227-245, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приазовської селищної ради Приазовського району Запорізької області (Об`єднана територіальна громада), треті особи: відділ Держгеокадастру у Приазовському районі Запорізької області, Реєстраційна служба Приазовського районного управління юстиції Запорізької області, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, належним на праві особистої власності, про визнання договору купівлі-продажу і державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними та про припинення права власності на земельну ділянку - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 15.5) п.п. 15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України (в новій редакції), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст судового рішення складений 05.03.2021 року.

Суддя Г.А. Васильцова