Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/9792/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа№ 910/9792/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Пашкіної С.А.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Добрицька В.С.

учасники справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2020

у справі № 910/9792/20 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс"

про стягнення 344 310, 79 грн

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" (далі - ТОВ "Ультра Ойл", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс" (далі - ТОВ "ТД "Метсервіс", відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 344 310, 79 грн.

У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до умов договору № поставки № 0046 від 05.11.2019 він сплатив відповідачу вартість товару (металоконструкції) у якості попередньої плати. Однак, ТОВ "ТД "Метсервіс" порушило свої зобов`язання та вказаного товару на погоджених сторонами умовах не поставило.

У позові ТОВ "Ультра Ойл" просило стягнути з відповідача суму попередньої плати у розмірі 307 526,23 грн, пеню у сумі 29 042,25 грн, інфляційні втрати у сумі 4 001,45 грн, 3 % річних у сумі 3 740,86 грн, що разом становить 344 310,79 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс" про стягнення заборгованості у сумі 344 310, 79 грн задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс" (03062, м. Київ, вул. Тургенєвська, 38, корпус 2, офіс 103/2, ідентифікаційний код 35467548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ультра Ойл" (49027, м. Дніпро, вул. Глинки, 7, офіс 1133, ідентифікаційний код 39125160) попередню плату у сумі 307 526 (триста сім тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 23 коп., інфляційні втрати у сумі 4 001 (чотири тисячі одна) грн 45 коп., 3 % річних у сумі 3 740 (три тисячі сімсот сорок) грн 86 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 4 729 (чотири тисячі сімсот двадцять дев`ять) грн 03 коп. У решті вимог - відмовлено.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач доказів, які б підтверджували належну поставку товару або повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 307 526,23 грн не надав та доводів позивача не спростував. Крім того, суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача у стягненні з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4001,45 грн та 3% у розмірі 3 740,86, оскільки було здійснено правильність розрахунку позивача. Відмовляючи у задоволення позову у частині нарахувань пені у розмірі 29 042,25 грн суд першої інстанції виходив з того, що прострочення зобов`язання з повернення попередньої оплати не має наслідком застосування пені за прострочення поставки, оскільки вимагаючи повернення коштів попередньої оплати, покупець тим самим задовольнився вже виконаним, відмовився від поставки та прийняття товару, а також відмовився від подальшого виконання договору постачальником, що виключає обов`язок останнього своєчасно постачати товар та нести відповідальність за порушення строків поставки після того, як позивач заявив вимогу про повернення попередньої оплати.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 у справі №910/9792/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, скаржник просив прийняти у якості доказів та долучити до матеріалів справи №910/9792/20 належним чином завірені копії видаткової накладної №58 від 20.11.2019, видаткової накладної №59 від 20.11.2019, довіреності №58 від 11.11.2019, довіреності №62 від 14.11.2019.

В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, 20.11.2019 товар на суму попередньої оплати був поставлений позивачу 20 листопада 2019 року. Зокрема, видатковою накладною №58 від 20.11.2019 підтверджується факт поставки позивачу товару на суму 300505,60 грн, видатковою накладною №59 від 20.11.2019 підтверджується факт поставки товару на суму 7063,00 грн. Таким чином, на виконання умов договору № 0046 від 05.11.2019 відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 307 568,60 грн, що підтверджується видатковою накладною №58 від 20.11.2019, видатковою накладною №59 від 20.11.2019, довіреністю №58 від 11.11.2019, довіреністю №62 від 14.11.2019.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс" у справі №910/9792/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Пашкіна С.А., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/9792/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс". Розгляд справи призначено на 26.01.2021.

15.02.2021 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив суд відмовити відповідачу у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін. В обґрунтування свого відзиву позивач зазначав, що жодний твар від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс" позивачем не отримувався за накладними №58, 59 та довіреностями. Крім того позивач зазначав, що оригінали довіреностей №58 від 11.11.2019 та №62 від 14.11.2019 директором Товариства не підписувались чи будь-якими іншими посадовими особами позивача та не передавалися відповідачу.

26.01.2021 розгляд справи було відкладено на 23.02.2021.

У судове засідання, яке відбулося 23.02.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та день судового засідання останній був повідомлений належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду повідомлення про отримання поштового відправлення (ухвали суду від 26.01.2021) №04116 33426325.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Як убачається із матеріалів справи, 05.11.2019 між ТОВ "Ультра Ойл" (покупець) та ТОВ "ТД "Метсервіс" (постачальник) був укладений договір поставки № 0046 (далі - договір).

Відповідно до умов цього договору постачальник зобов`язується у термін та на умовах визначених даним договором поставити та передати у власність покупця товар, а покупець прийняти та оплатити товар (п. 1.1). Перелік, кількість та ціна за одиницю товару визначається у рахунках-фактури (п. 1.2 договору).

Поставка товару здійснюється партіями постачальником при наявності довіреності покупця, згідно правил Інкотермс-2010 на умовах EXW на складі постачальника або на складі покупця (п. 4.1, 4.2 договору). Поставка товару проводиться протягом 10 робочих днів з дати отримання оплати покупцем 50 % вартості замовленого товару (п. 4.5 договору). Товар передається постачальником та приймається покупцем по кількості шляхом підписання видаткових накладних (п. 4.6 договору). Товар вважається поставленим покупцю з дати підписання сторонами видаткових накладних (п. 4.7 договору).

Оплата за товар проводиться покупцем за попередньою оплатою в розмірі 50 % вартості партії товару не пізніше, ніж через 10 банківських днів з дати виставлення рахунку. Остаточний розрахунок (інші 50 % вартості товару) здійснюється в день отримання товару на підставі видаткової накладної (п. 5.1 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 (п. 9.1).

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору № 0046 від 05.11.2019 та виставленого відповідачем рахунку-фактури позивач здійснив попередню оплату вартості товару на суму 307 526,23 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень № 677 від 12.11.2019, № 690 від 14.11.2019, № 713 від 19.11.2019.

Проте, відповідач, зі свого боку, товар на суму перерахованої суми не поставив, чим допустив порушення господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Як убачається із матеріалів справи, 18.12.2019 ТОВ "Ультра Ойл" звернулося до ТОВ "ТД "Метсервіс" із вимогою, у якій просило повернути попередню плату, однак, відповідач залишив указану вимогу позивача без відповіді та задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Колегія суддів зазначає, що відповідач доказів, які б підтверджували належну поставку товару або повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 307 526,23 грн не надав та доводів позивача не спростував, отже вимога про стягнення попередньої оплати є обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі.

Крім того, позивачем були заявлені вимоги до стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 4 001,45 грн та 3 % річних у сумі 3 740,86 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Вказані висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

У даному випадку позивач нарахував матеріальні втрати у зв`язку з неповерненням відповідачем попередньої плати (авансу), яка є грошовою сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений чи за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося. Вказаний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17.

Тобто правовідношення, в якому у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, є грошовим зобов`язанням, а тому на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Вказані висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Ураховуючи те, що у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем щодо повернення попередньої оплати у сумі 307 526,23 грн, яке ним було прострочене, позивач правомірно нарахував на це зобов`язання матеріальні втрати згідно зі ст. 625 ЦК України

Здійснивши перевірку правильності нарахування матеріальних втрат, судом установлено, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 4001,45 грн та 3 % річних у сумі 3 740,86 грн, тобто у сумах, заявлених позивачем.

Крім того, з матеріалів позовної заяви убачається, що позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 29 042,25 грн, передбачену п. 7.4 договору за несвоєчасну поставку товару.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пені, штрафу).

Суд звертає увагу, що вимогою позивача є повернення йому попередньої оплати, що свідчить про відмову покупця від поставки цього товару. А п. 7.4 договору, на який посилається позивач, передбачає відповідальність постачальника за порушення строків поставки товару.

За таких обставин суд дійшов висновку, що прострочення зобов`язання з повернення попередньої оплати не має наслідком застосування пені за прострочення поставки, оскільки вимагаючи повернення коштів попередньої оплати, покупець тим самим задовольнився вже виконаним, відмовився від поставки та прийняття товару, а також відмовився від подальшого виконання договору постачальником, що виключає обов`язок останнього своєчасно постачати товар та нести відповідальність за порушення строків поставки після того, як позивач заявив вимогу про повернення попередньої оплати. Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення пені у сумі 29 042,25 задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів відповідач наведених у апеляційній скарзі колегія суддів зазначає наступне.

Отже, звертаючись із апеляційною скаргою відповідач зазначав, що 20.11.2019 товар на суму попередньої оплати був поставлений позивачу 20 листопада 2019 року. Зокрема, видатковою накладною №58 від 20.11.2019 підтверджується факт поставки позивачу товару на суму 300505,60 грн, видатковою накладною №59 від 20.11.2019 підтверджується факт поставки товару на суму 7063,00 грн.

На підтвердження указаних обставин відповідач надав у додатках до апеляційної скарги надав:

- видаткову накладну №58 від 20.11.2019 (завірену копію);

- видаткову накладну №59 від 20.11.2019 (завірену копію);

- довіреність №58 від 11.11.2019 від імені Андрієнка А.В. на отримання цінностей від відповідача (завірену копію);

- довіреність №62 від 14.11.2019 від імені Андрієнка А.В. на отримання цінностей від відповідача (завірену копію).

Крім того, апелянт клопотав перед судом залучити вище указані документи до матеріалів справи у якості нових доказів у справі.

Позивач у своєму відзиві звертав у вагу суду що жодний твар від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс" позивачем не отримувався за накладними №58, 59 та довіреностями. Крім того позивач зазначав, що оригінали довіреностей №58 від 11.11.2019 та №62 від 14.11.2019 директором Товариства не підписувались чи будь-якими іншими посадовими особами позивача та не передавалися відповідачу.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що ті обставини, на які посилається відповідач у своїй скарзі є необґрунтованими і судом відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 269 ГПК України, відповідач не надав суду апеляційної інстанції належні обґрунтування неможливості подання указаних доказів, як на підставу своїх обґрунтувань у суді першої інстанції.

У судові засідання у суді апеляційної інстанції відповідач не з`являвся, а ураховуючи заперечення позивача про отримання спірного товару, відповідачем не було надано суду оригінали вище указаних видаткових накладних та довіреності на ім`я Андрієнка А.В. про отримання товару.

Крім того,ч. 1 ст. 74 ГПК України чітко визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 1 ст. 77 ГПК України визначає, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, ч. 1 ст. 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів відхиляє доводи наведені у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс" з підставї їх недоведеності та необґрунтованості.

Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про часткове задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 у справі №910/9792/20 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на відповідача.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Метсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 у справі №910/9792/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 у справі №910/9792/20 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції у справі № 910/9792/20 набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 09.03.2021.

Головуючий суддя В.В.Андрієнко

Судді С.А. Пашкіна

С.І. Буравльов