Рішення

від 03.03.2021 по справі 640/7458/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2021 року м. Київ № 640/7458/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві № Ф-275605-17-У від 10.05.2019 щодо ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що підприємницькою діяльністю не займається, є найманим працівником, роботодавцем на заробітну плату якого було нараховано та сплачено ЄСВ, а тому в нього відсутній обов`язок, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.02.2020 відкрито спрощене провадження у справі № 640/7458/20 без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач як фізична особа-підприємець з 01.11.2002 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві та знаходиться на загальній системі оподаткування внаслідок чого зобов`язаний здійснювати сплату єдиного соціального внеску навіть у тому випадку, якщо не здійснював підприємницьку діяльність та перебував у трудових відносинах з підприємствами, які як роботодавці сплачували за нього єдиний соціальний внесок. Однак, позивач свого обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість (недоїмка).

Позивач скористався правом надати відповідь на відзив, у якому наголосив на тому, що оскаржувана вимога надіслана відповідачем з порушенням строків, визначених п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Представником позивача подано заяву про заміну сторони відповідача її правонаступником, а саме замінити Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на його правонаступника Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011), яке є територіальним органом на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

Вирішуючи подану заяву, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" (далі - Постанова №893) Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Постанови №893 територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються.

Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 3 Постанови № 893).

Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" (далі - Наказ № 529) утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.

Згідно наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 №529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893, розпочато з 01.01.2021.

Крім того, з метою реалізації Постанови №893 та враховуючи наказ Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529, Державною податковою службою України видано наказ від 12.11.2020 № 643 "Про затвердження положень про територіальні органи ДПС" та регламентовано, що кожен територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, є правонаступником майна, прав та обов`язків відповідного територіального органу ДПС, що ліквідується.

У частині самопредставництва визначено, що територіальний орган ДПС з метою організації своєї діяльності забезпечує самопредставництво ДПС та ГУ ДПС у судах через начальника ГУ ДПС, а також без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС через їхніх заступників, державних службовців підрозділів до функціональних повноважень яких належить представництво в судах інтересів ГУ ДПС відповідно до положень про такі підрозділи, які забезпечують самопредставництво інтересів ДПС та ГУ ДПС в судах без окремого доручення Голови ДПС та начальника ГУ ДПС.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.10.2020 внесено рішення №1000741100011086626 засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Таким чином, з 22.10.2020 Головне управління ДПС у м. Києві перебуває у стані припинення, а повноваження та функції даного органу передано до Державної податкової служби України.

Водночас, 30.09.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1000741030008085321 про створення Головного управління ДПС у м. Києві в якості філії (іншого відокремленого підрозділу) у складі Державної податкової служби України.

Враховуючи викладене, оскільки повноваження та функції Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) нормативним актом передані Державній податковій службі України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для заміни як сторони у справі територіального органу ДПС як юридичної особи публічного права, а саме Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267), на територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач з 21.10.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є: консультування з питань комерційної діяльності та управління (код 74.14.0).

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у м. Києві було направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.05.2019 №Ф-275605-17-У, відповідно до якої станом на 31.10.2019 ОСОБА_1 визначено недоїмку з єдиного соціального внеску у сумі 26 539,26 грн. (а.с.12).

Як зазначає позивач, вказану вимогу він не отримував, дізнався про порушення свого права 17.03.2020, при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження № 60826336.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому законі нижченаведені терміни вживаються у такому значенні:

єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону № 2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4173 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3);

- у 2019 році - 918,06 грн. на місяць (4173,00 грн. х 22%), 2754,18 грн. на квартал (918,06 грн. х 3).

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, яка підлягає сплаті фізичними особами - підприємцями, складає 26 539,26 грн. (8448,00 грн. (704,00 грн. х 12) + 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12) + 8262,54 грн. (918,06 грн. х 9), яка і була визначена спірною вимогою.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначеній справі № 440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць .

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 2016 року працює директором Товариства з обмеженою відповідальністю "КТ-Енергія" (код ЄДПОУ 36856864).

Відповідно до відомостей, що містяться у довідці про застраховану особу (форма ОК-5) (а.с.16) позивачу у період з І кварталу 2017 року по ІII квартал 2019 року включно був нарахований дохід (заробітна плата) (код 36856864) у таких розмірах:

- за І квартал 2017 року - 55 800,00 грн.;

- за ІІ квартал 2017 року - 56 200,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2017 року - 57 000,00 грн.;

- за IV квартал 2017 року - 57 000,00 грн.;

- за І квартал 2018 року - 57 200,00 грн.;

- за ІІ квартал 2018 року - 57 600,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року - 57 900,00 грн.;

- за IV квартал 2018 року - 57 900,00 грн.;

- за І квартал 2019 року - 58 350,00 грн.;

- за ІІ квартал 2019 року - 58 350,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 року - 58 650,00 грн.

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону № 2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими:

- за І квартал 2017 року - 12 276,00 грн. (55 800,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2017 року - 12 364,00 грн. (56 200,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2017 року - 12 540,00 грн. (57 000,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2017 року - 12 540,00 грн. (57 000,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2018 року - 12 584,00 грн. (57 200,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2018 року - 12 672,00 грн. (57 600,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2018 року - 12 738,00 грн. (57 900,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2018 року - 12 738,00 грн. (57 900,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2019 року - 12 837,00 грн. (58 350,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2019 року - 12 837,00 грн. (58 350,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2019 року - 12 903,00 грн. (58 650,00 грн. х 22%);

Отже, загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по ІII квартал 2019 року включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, складає 139 029,00 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення позивачеві недоїмки за спірною вимогою.

Щодо позиції позивача стосовно порушення відповідачем строку прийняття спірної вимоги, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску (абзац 3 цього пункту).

При цьому, у випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Отже, вимога про сплату боргу з єдиного соціального внеску мала бути направлена контролюючим органом позивачу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Судом встановлено, що нарахована позивачу на підставі спірної вимоги сума боргу з єдиного соціального внеску виникла за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, що не відповідає вищенаведеному положенню Інструкції, оскільки заборгованість зі сплати ЄСВ по спірній вимозі утворена не за один місяць.

Водночас, порушення строку складання вимоги не тягне за собою її протиправність, а може бути лише підставою для задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача по її формуванню та направленню з порушенням законодавчо встановленого строку. Водночас, відповідні вимоги в рамках цієї справи позивачем заявлені не були.

Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у м. Києві № Ф-275605-17-У від 10.05.2019 є протиправною та підлягає скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували позицію позивача, відповідач під час розгляду справи не надав, відтак не довів правомірності сформованої ним вимоги про сплату боргу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 5368648 від 17.03.2020, оригінал якої наявний в матеріалах справи (а.с.27), а тому вказані кошти підлягають стягненню з відповідача.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи: - копію договору про надання правової допомоги від 19.02.2020 № 78, додаткову угоду № 1 до договору про надання правової допомоги № 78 від 19.02.2020, квитанцію № 5368567 від 17.03.2020 на суму 2500,00 грн., - меморіальний ордер № RBC52335 від 17.03.2020 на суму 2500,00 грн., - платіжне доручення № 793 від 09.04.2020 на суму 4000,00 грн., - свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю,- ордер серії ЧК № 155211 від 20.03.2020.

З наведеного вище слідує, що витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 5000,00 грн. підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) № Ф-275605-17-У від 10.05.2019

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код 44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судові витрати у розмірі 5840 (п`ять тисяч вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано - 03.03.2021.

Суддя Т.П. Балась