Постанова

від 28.08.2021 по справі 640/7458/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7458/20 Суддя (судді) першої інстанції: Балась Т.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Єгорової Н.М.,

суддів Сорочка Є.О., Федотова І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИЛА :

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві № Ф-275605-17-У від 10 травня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що недоїмка, яка обліковується в інтегрованій картці по коду 71040000 ОСОБА_1 підлягає сплаті на загальних підставах. Крім цього, за період перебування на обліку платником не подано обов`язкову звітність з єдиного внеску за 2013-2019 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач з 21 жовтня 2004 року зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є: консультування з питань комерційної діяльності та управління (код 74.14.0).

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у м. Києві було направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-275605-17-У, відповідно до якої станом на 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визначено недоїмку з єдиного соціального внеску у сумі 26 539,26 грн. (а.с.12).

Як зазначає позивач, вказану вимогу він не отримував, дізнався про порушення свого права 17 березня 2020 року, при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження № 60826336.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірної вимоги, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VІ) .

У відповідності до п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до ч.ч. 2 - 4 ст. 25 Закону № 2464-VІ у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у п.п. 4, 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Згідно з ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VІ єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15 травня 2003 року № 755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

З огляду на вказане правове регулювання вбачається, що фізичні особи-підприємці мають обов`язок зі сплати єдиного внеску, розмір якого має бути не меншим за розмір мінімального страхового внеску, який має здійснюватися з моменту державної реєстрації фізичної особи як підприємця до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення підприємницької діяльності такою особою.

Як зазначено апелянтом, за даними інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управління ДПС у м. Києві (ДП1 у Шевченківському районі) як фізична особа - підприємець з 01 листопада 2002 року та знаходиться на загальній системі оподаткування.

В інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб- підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковувались автоматичні нарахування єдиного внеску згідно обраної системи оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску в загальній сумі 29293,44 грн, а саме за:

- січень - грудень 2017 року від 09 лютого 2018 року на суму 8448,00 грн;

- І-ІУ квартали 2018 року, по термінам сплати: 19 квітня 2018 (2457,18 грн), 19 липня 2018 року (2457,18 грн), 19 жовтня 2018 року (2457,18 грн), 21 січня 2019 року (2457,18 грн),;

- I-IV квартали 2019 року, по термінам сплати: 19 квітня 2019 (2754,18 грн), 19 липня 2019 року (2754,18 грн), 19 жовтня 2018 року (2754,18 грн), 20 січня 2020 року (2754,18 грн);

У зв`язку з тим, що сплата єдиного внеску в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 не здійснювалась, в картці обліковується заборгованість.

Враховуючи зазначене, на переконання апелянта, недоїмка, яка обліковується в інтегрованій картці по коду 71040000 ОСОБА_1 , підлягає сплаті на загальних підставах.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог ст. 4 Закону № 2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону, за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд першої інстанції зазначив, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач з 2016 року працює директором Товариства з обмеженою відповідальністю "КТ-Енергія" (код ЄДПОУ 36856864).

Відповідно до відомостей, що містяться у довідці про застраховану особу (форма ОК-5) (а.с.16) позивачу у період з І кварталу 2017 року по ІII квартал 2019 року включно був нарахований дохід (заробітна плата) (код 36856864) у таких розмірах:

- за І квартал 2017 року - 55 800,00 грн.;

- за ІІ квартал 2017 року - 56 200,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2017 року - 57 000,00 грн.;

- за IV квартал 2017 року - 57 000,00 грн.;

- за І квартал 2018 року - 57 200,00 грн.;

- за ІІ квартал 2018 року - 57 600,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року - 57 900,00 грн.;

- за IV квартал 2018 року - 57 900,00 грн.;

- за І квартал 2019 року - 58 350,00 грн.;

- за ІІ квартал 2019 року - 58 350,00 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 року - 58 650,00 грн.

Враховуючи встановлену статтею 8 Закону № 2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими:

- за І квартал 2017 року - 12 276,00 грн. (55 800,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2017 року - 12 364,00 грн. (56 200,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2017 року - 12 540,00 грн. (57 000,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2017 року - 12 540,00 грн. (57 000,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2018 року - 12 584,00 грн. (57 200,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2018 року - 12 672,00 грн. (57 600,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2018 року - 12 738,00 грн. (57 900,00 грн. х 22%);

- за IV квартал 2018 року - 12 738,00 грн. (57 900,00 грн. х 22%);

- за І квартал 2019 року - 12 837,00 грн. (58 350,00 грн. х 22%);

- за ІІ квартал 2019 року - 12 837,00 грн. (58 350,00 грн. х 22%);

- за ІІІ квартал 2019 року - 12 903,00 грн. (58 650,00 грн. х 22%);

Відтак, загальна сума єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по ІII квартал 2019 року включно, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, складає 139 029,00 грн., тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне визначення позивачеві недоїмки за спірною вимогою.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2021 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов