Постанова

від 02.03.2021 по справі 520/10434/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 р.Справа № 520/10434/19

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., м. Харків, повний текст складено 04.03.20 року у справі № 520/10434/19

за позовом Фермерського господарства "Альянс"

до Головне управління ДПС у Харківській області як територіального органу утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фермерське господарство "Альянс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення №00000200502 від 26.09.2019 року Головного управління ДПС у Харківській області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року у справі № 520/10434/19 адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення №00000200502 від 26.09.2019 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1401250,00 грн. (основний платіж - 1121000,00 грн., штраф - 280250,00 грн.).

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме вимог п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. №996-XIV, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року у справі № 520/10434/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач наводить доводи, аналогічні викладеним у акті перевірки, а саме посилається на податкову інформацію відносно контрагентів позивача - ТОВ «Еко-Фабрика» та ТОВ «Мердком» . Посилається на те, що проведеною перевіркою встановлено відсутність здійснення господарської діяльності між контрагентами в реальному часі, а лише документальне оформлення взаємовідносин з метою зменшення податкових платежів до бюджету.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДФС у Харківській області була проведена планова виїзна документальна перевірка Фермерського господарства "Альянс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2019 р., валютного законодавства за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2019 р., з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2019 р., іншого законодавства за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2019 р., про що було складено акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 10.09.2019 року № 20/20-40-05-02-08/31374476.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог: п.п. 198.1, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України за рахунок завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий 2018 року в сумі 288000 грн., за листопад 2018 року в сумі 499800 грн., за грудень 2018 року в сумі 333200 грн. в наслідок проведення безтоварних операцій з придбання товарів у ТОВ «Еко-Фабрика» та ТОВ «Мердком» (поточне найменування ТОВ «Юнайсіс» ).

На підставі акту перевірки відповідачем 26.09.2019 року прийнято податкове повідомлення - рішення №00000200502, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1401250 грн. (основний платіж - 1121000 грн., штраф - 280250 грн.).

Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням, звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентами мали реальний характер, а тому вважає, що позивачем правильно сформовано дані податкового обліку по господарських взаємовідносинах з контрагентами, також відповідачем не доведено обґрунтованості та правомірності викладених в акті документальної планової виїзної перевірки від 10.09.2019 року № 20/20-40-05-02-08/31374476 висновків, в зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

В періоді, що перевірявся, позивач мав господарські операції із ТОВ «Еко-Фабрика» та ТОВ «Мердком» .

З матеріалів справи встановлено, що 05.11.2018 року позивачем було укладено договір на постачання біогумусу (органічних добрив) № 1.11-18-101 з ТОВ «Еко-Фабрика» .

Постачання товару було здійснено на складі постачальника у період з 05.11.2018 року по 17.12.2018 року та оформлено дослідженими судом видатковими накладними.

Придбаний товар за погодженням сторін був залишений на зберігання ТОВ «Еко-Фабрика« з метою поступового за потребою його витребування позивачем, у зв`язку з чим між сторонами також було укладено Договір зберігання №05/11-ЗМД від 05.11.2018 року, за яким ФГ «Альянс» передало на зберігання ТОВ «Еко-Фабрика» придбаний біогумус за актами приймання-передачі на зберігання.

Розрахунки за придбаний біогумус були проведені на повну суму 4998000 грн. із врахуванням 20% ПДВ в безготівковій формі згідно платіжних доручень №6117 від 27.11.2018 р. на суму 2100000 грн.; №6192 від 11.12.2018 р. на суму 898800,00 грн.; №6265 від 19.12.2018 р. на суму 1999200,00 грн.;

Виписані ТОВ «Еко-Фабрика» податкові накладні з податку на додану вартість (далі - ПДВ), були складені у відповідності до вимог законодавства, не містять дефектів за формою та змістом, були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак визнані контролюючим органом, що в свою чергу було підставою для включення позивачем сум ПДВ за ними до складу податкового кредиту за податковими деклараціями з ПДВ за листопад 2018 року в сумі 499800 грн., за грудень 2018 року в сумі 333200 грн.

Окрім того, під час розгляду справи позивачем були надані первинні бухгалтерські документи, що підтверджують факт безпосереднього використання органічних добрив (біогумусу) у сільськогосподарській діяльності, про що свідчать акти за формою № ВЗСГ-3 про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за вересень 2019 року та жовтень 2019 року.

Також з матеріалів справи встановлено, що 26.02.2018 р. позивачем було укладено договір поставки №26/02-МД з ТОВ "Мердком" (поточне найменування ТОВ «Юнайсіс» ) на постачання мінерального добрива «Суперфосфат амонізірований» в кількості 180,0 тон у строк до 15.03.2018р.

Постачання товару відбулось зі складу постачальника з 26 по 27 лютого 2018 року та було оформлено видатковими накладними. Постачання товару до ФГ «Альянс» (складських приміщень позивача) було здійснено шляхом самовивозу товару вантажним автотранспортом позивача, що знаходиться у позивача у користуванні на підставі договорів оренди, під управлінням водіями, що перебувають з позивачем у трудових відносинах та є штатними працівниками підприємства, та було оформлено товаро-транспортними накладними.

В наступному під час посівної кампанії врожаю 2019 року відповідно до накладної - вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №815 від 31.05.2018 року «Суперфосфат амонізірований 9-30-9» в кількості 180,0 тон було передано у розпорядження агроному ФГ «Альянс» ОСОБА_1 для внесення при посіві кукурудзи (900 га).

Під час проведення перевірки, відповідачем встановлено, що загальна посівна площа кукурудзи на зерно в 2018 році по ФГ «Альянс» становила 2 232,6 га.

Відповідно до Національного стандарту України ДСТУ 7925:2015 «Максимальні допустимі норми внесення азотних добрив під сільськогосподарські культури залежно від ґрунтів та природних зон» максимально допустима норма внесення Азоту під кукурудзу на зерно в весняно-літній період становить 70 кг(Азоту)/Га.

В перерахунку на діючу речовину (Азоту) позивачем внесено добриво «Суперфосфат амонізірований 9-30-9» в кількості 180 тон на 900 Га, що становить 200 кг/га у фізичний вазі або 18кг(Азоту)/Га, тобто відповідає стандарту.

Оплату за мінеральне добриво здійснено згідно повідомлення про відступлення права вимоги по платіжним дорученням № 6455 від 24.01.2019 року на суму 800000 грн., № 6501 від 06.02.2019 року на суму 180000 грн., № 6503 від 07.02.2019 року на суму 160000 грн., № 310 від 30.05.2019 року на суму 5300000 грн.

Виписані ТОВ «Мердком» податкові накладні з ПДВ були складені у відповідності до вимог законодавства, не містять дефектів за формою та змістом, були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відтак визнані контролюючим органом, що в свою чергу було підставою для включення позивачем сум ПДВ за ними до складу податкового кредиту за податковою декларацією з ПДВ за лютий 2018 року в сумі 288000,00 грн.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Фермерського господарства "Альянс" є: 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Колегія суддів встановила, що позивач є сільськогосподарським підприємством-товаровиробником, платником єдиного податку четвертої групи, що займається виробництвом (вирощуванням) переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції та продукції її переробки на земельних ділянках сільськогосподарського призначення на території Зміївського, Нововодолазького, Кегичівського районів Харківської області.

Також судом встановлено, що у процесі здійснення вирощування сільськогосподарських культур для покращення показників їх врожайності та як наслідок збільшення валового збору врожаю, сільськогосподарським підприємством можуть використовуватися мінеральні та органічні добрива, що придбаються в інших суб`єктів господарювання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарські операції позивача з його контрагентами мали реальний характер, призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Всі зазначені вище документи підтверджують і розкривають суть, внутрішню сторону господарських операцій з отримання товару.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

При цьому за правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем з контрагентами ТОВ «Еко-Фабрика» та ТОВ «Мердком» належним чином оформлені договірні відносини та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи, документи бухгалтерського обліку, які відповідають вимогам чинного законодавства України.

Контролюючим органом, у свою чергу, не надано належних доказів та не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не подано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, недостовірні або суперечливі.

Враховуючи викладені обставини, з наданих позивачем первинних документів встановлено, що діяльність позивача відповідає умовам укладених договорів поставки, свідчить про наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Таким чином, на підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджує наявність руху його активів.

Колегія суддів зазначає, що фактично висновки перевірки ґрунтується на припущеннях щодо ймовірних порушень з боку контрагентів позивача, а саме посилання на негативну інформацію стосовно контрагентів позивача, яка міститься в податкових інформаціях від 14.05.2019 р. №52/20-40-56-05-06/41779627, від 08.08.2018 р. №182/7/08-01-50-01 якими встановлено неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю ТОВ Еко Фабрика за податковою адресою, факт відсутності матеріальних та технічних можливостей укладати будь-які договори та виконувати свої зобов`язання за договорами, а також контрагенти позивача здійснюють маніпулювання з податковими документами та ЄРПН з метою формування податкової вигоди для третіх осіб (власних покупців та наступних покупців по ланцюгу постачання).

Такий довід апеляційної скарги колегія суддів не приймає, оскільки законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливі порушення законодавства іншими юридичними особами, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Колегія суддів зазначає, що ймовірні порушення, на думку відповідача, порядку здійснення господарської діяльності контрагентами позивача, не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Крім того, для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту, в розумінні Податкового кодексу України, не передбачається обов`язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов`язання з податку на додану вартість, то це не може тягнути відповідальності та негативних наслідків саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та має всі документальні підтвердження його розміру.

В матеріалах справи відсутні докази наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при дослідженні матеріалів судової справи не виявлено.

Також, колегія суддів не приймає посилання відповідача на узагальнену податкову інформацію щодо контрагентів - ТОВ «Еко-Фабрика» та ТОВ «Мердком» , оскільки належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно пункту 36.5 статті 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків.

Крім того, колегія суддів враховує, що постановами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа №814/2412/17) визнано, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічний висновок наведений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2020 у справі №160/93/19.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок з огляду на те, що законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування. Отже, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 640/3515/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів не приймає довід апеляційної скарги, що відповідно до договору зберігання ТОВ "Еко-Фабрика" є зберігачем, однак у останнього немає будь-яких складських приміщень на праві власності чи оренди, будівель, споруд та зберігання здійснювалось безоплатно, що свідчить про відсутність розумної економічної мети при укладені відповідного договору, оскільки при здійснені під час податкової перевірки контролюючим органом заходів фактичної відсутності товару (біогумусу) за місцем зберігання не встановлено, як і не встановлено відсутності потреби підприємства позивача у використанні цих органічних добрив у свої господарській діяльності. Щодо відсутності економічної мети при зберіганні біогумусу, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджується, шо придбаний товар за погодженням сторін був залишений на зберігання ТОВ «Еко-Фабрика« з метою поступового за потребою його витребування позивачем, та який в подальшому був вивезений вантажним автотранспортом позивача, що знаходиться у позивача у користуванні на підставі договорів оренди. Ця обставина відповідачем не спростовується.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №00000200502 від 26.09.2019 р.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем було підтверджено правомірність віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбання послуг у контрагентів, наданими до перевірки належно оформленими документами, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов`язань між сторонами господарських операцій, відповідність господарських операцій видам діяльності позивача, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, а тому суд першої інстанції правильно скасував податкове повідомлення-рішення від 26.09.2019 року №00000200502.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року у справі № 520/10434/19 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують. .

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 року у справі № 520/10434/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 09.03.2021 року