Ухвала

від 08.02.2021 по справі 520/13641/13-к

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/426/21

Номер справи місцевого суду: 520/13641/13-к

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченої ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_9 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 08.10.2018 року в кримінальному провадженні №42012170000000021 від 04.12.2012 року за обвинуваченням ОСОБА_8 за ч.2 ст.364 КК України, -

встановив:

оскаржуваним вироком суду першої інстанції:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,громадянка України,уродженка с.Визирка,Комінтернівського району,Одеської області,депутат VIскликання Комінтернівськоїрайонної радиОдеської області,зареєстрована тапроживає заадресою: АДРЕСА_1 ,раніше несудима,-

визнана невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.2 ст.364 КК України та виправдана, у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.

Вироком судувирішено питанняпро речовідокази,процесуальні витрати,скасовано запобіжнийзахід увиді застави,а такожвирішено питанняпро скасуванняарешту майназастосованого врамках кримінальногопровадження.

Заявлені органом досудового розслідування до відшкодування судові витрати на суму 10569 (десять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 90 коп., пов`язані з проведенням у кримінальному провадженні судових експертиз, віднесено на рахунок держави.

Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_8 визнана невинуватою за пред`явленим обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, за наступних обставин.

Працюючи на посаді голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, 05.07.2006 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 займаючи посаду голови Комінтернівської районної державної адміністрації, перебуваючи у приміщенні Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, розташованої за адресою: Одеська область, с. Комінтернівське, проспект 40 річчя Визволення, 1, всупереч інтересам служби, використовуючи надану їй владу в інтересах громадянки Російської Федерації ОСОБА_10 , маючи умисел на незаконну передачу у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва вказаній особі, в порушення вимог ч.4 ст.22 Земельного кодексу України (в редакції від 31.03.2006 року), якою передбачено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам, затвердила власноручним підписом лист №Є-2051-24 від 05.07.2006 року на адресу землевпорядної організації, яким доручила проведення землевпорядних робіт з виготовлення технічної документації та державного акту на право власності на земельну ділянку площею 7,73 га із земель АТЗТ «Істок» на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області громадянці Російської Федерації ОСОБА_10 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі зазначеного листа у вересні 2006 року Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» виготовлена і передана для затвердження голові Комінтернівської районної державної адміністрації ОСОБА_8 технічна документація з землеустрою щодо передачі в натурі земельної ділянки (паю) ОСОБА_10 із земель колективної власності колишнього АТЗТ «Істок» та складання державного акта на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області.

12.09.2006 року ОСОБА_8 , продовжуючи свій злочинний намір, направлений на незаконну передачу земельної ділянки, будучи службовою особою органу виконавчої влади, діючи в інтересах ОСОБА_10 , використовуючи свої владні повноваження всупереч інтересам служби, в порушення вимог ч.4 ст.22 Земельного кодексу України (в редакції від 31.03.2006 року), якою встановлена заборона передачі земель сільськогосподарського призначення у власність іноземним громадянам, перебуваючи у приміщенні Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, розташованої за адресою: Одеська область, с. Комінтернівське, проспект 40 річчя Визволення, 1, затвердила своїм підписом та завірила відбитком печатки Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області розпорядження № 1296 від 12.09.2006 року про передачу в натурі земельної ділянки (паю) та видачу державного акту на право власності на земельну ділянку громадянці Російської Федерації ОСОБА_10 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області.

На підставі затвердженого ОСОБА_8 розпорядження № 1296, 26.03.2007 року громадянці Російської Федерації ОСОБА_10 видано державний акт серії ЯГ № 953451 на право власності на земельну ділянку, що потягло за собою незаконне вибуття з державної власності земельної ділянки площею 7,73 га на території Новобілярської селищної ради Комінтернівського району Одеської області, нормативно грошова оцінка якої в зазначений період часу становила 66645 грн., що у 380 (66645 : 175 = 380) разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками.

Таким чином, ОСОБА_8 стороною обвинувачення обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, за кваліфікуючими ознаками: - зловживання владою, тобто умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам (у редакції закону, який діяв на час вчинення злочину).

Крім того, стороною обвинувачення, ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що Верховною Радою України 07.02.2002 року прийнято Постанову за № 3064-VI «Про зміну меж міста Одеси, Одеської області». Відповідно до вказаної Постанови у межі міста Одеси включено 526,0 га земель Красносільської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, зокрема землі Куліндорівського промвузла, що також підтверджується інформацією Управління Держезмагенства у Комінтернівському районі Одеської області від 19.02.2013 року № 13-13-04/377.

На виконання даної Постанови та на виконання доручення Одеської обласної ради від 12.04.2002 року №Р-37-139 Одеським філіалом Інституту землеустрою УААН в присутності Одеського міського голови ОСОБА_11 , начальника Одеського міського управління земельних ресурсів ОСОБА_12 , голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_13 , голови Комінтернівської районної ради Одеської області ОСОБА_14 , начальника Комінтернівського районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_15 , Красносільського сільського голови ОСОБА_16 , Олександрівського сільського голови ОСОБА_17 , виконувача обов`язків Фонтанського сільського голови ОСОБА_18 , Крижанівського сільського голови ОСОБА_19 проведено встановлення в натурі меж міста Одеси по суміжності з Красносільською, Олександрівською, Фонтанською, Крижанівською сільськими радами Комінтернівського району Одеської області про що 30.12.2002 року складено Акт «Про встановлення в натурі межі м. Одеси по суміжності з Комінтернівським районом Одеської області та передачу на зберігання межових знаків», який підписано зазначеними службовими особами та затверджено Головою Одеської обласної ради та Головою Одеської облдержадміністрації. Згідно з даним актом претензій при встановлені межі не заявлено. Межі погоджені і не викликають спірних питань.

Станом на 01.03.2006 року офіційно прийнято державну статистичну звітність форми 6 - ЗЕМ Державного Комітету України по земельних ресурсах, де вищевказані площі були виключені із земель Комінтернівського району Одеської області.

ОСОБА_8 , займаючи посаду голови Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, достовірно знаючи, що вказані землі не входять до меж Комінтернівського району Одеської області, зловживаючи наданою їй владою всупереч інтересам служби, діючи в інтересах ПІІ ТОВ «Аверс», 11.07.2007 року в приміщенні Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, розташованої за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Комінтернівське, проспект 40-річчя Визволення, 1, винесла та підписала розпорядження «Про продовження строку оренди земельної ділянки на умовах довгострокової оренди ПІІ ТОВ «Аверс» (ЄДРПОУ 14364881) для експлуатації складських приміщень на території Красносільської сільської ради, розташованої за адресою: м. Одеса, Старокиївське шосе, 19 км, 4 (землі Куліндорівського промвузла).

У подальшому, а саме 16.08.2007 року ОСОБА_8 , продовжуючи зловживати наданою їй владою всупереч інтересам служби, діючи в інтересах ПІІ ТОВ «Аверс», всупереч своєму розпорядженню, уклала з ПІІ ТОВ «Аверс» договір оренди (а не продовження строку оренди) земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , площею 1,89 га строком на 49 років.

ОСОБА_8 , в порушення діючого законодавства України, зловживаючи наданою їй владою всупереч інтересам служби, діючи в інтересах ПІІ ТОВ «Аверс», уклала договір оренди з ПІІ ТОВ «Аверс» на площу земельної ділянки, яка фактично відноситься до земель міста Одеси, а не до земель Комінтернівського району Одеської області.

Крім того, в пункті 4 договору оренди від 16.08.2007 року зазначено, що «Нормативна грошова оцінка земельної ділянки не здійснювалась», а в пункті 6 договору вказано, що «Орендна плата вноситься Орендарем у грошовий формі, розміром 9 450,00 грн. в рік з розрахунку 0,50 грн. за 1 кв. м. в рік».

Згідно ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов`язково проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Тобто, ОСОБА_8 , всупереч діючого законодавства України та зловживаючи наданою їй владою всупереч інтересам служби, діючи в інтересах ПІІ ТОВ «Аверс» уклала договір оренди з ПІІ ТОВ «Аверс» без проведення обов`язкової нормативно грошової оцінки орендованої земельної ділянки, у зв`язку з чим до бюджету за оренду вищевказаної земельної ділянки не надійшло 1 429 817, 04 грн., що у 7 149 (1 429 817,04 : 200) разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками.

Таким чином, ОСОБА_8 стороною обвинувачення обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, за кваліфікуючими ознаками: - зловживання владою, тобто умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам (у редакції закону, який діяв на час вчинення злочину).

Крім того, стороною обвинувачення ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що 23.03.2010 року, більш точний час досудовим слідством не встановлено, будучи головою Комінтернівської районної державної адміністрації затвердила розпорядження №1272/А-2010 від 23.03.2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Алькасар-2007» для будівництва об`єктів стаціонарної рекреації дачного типу на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту), передачу ТОВ «Алькасар-2007» земельної ділянки в довгострокову оренду на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населеного пункту)», згідно з яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Алькасар-2007» загальною площею 20 га, з передачею зазначеної земельної ділянки в довгострокову оренду терміном на 49 років для будівництва об`єктів стаціонарної рекреації дачного типу на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області (за межами населених пунктів).

У цей же день, 23.03.2010 року, більш точний час досудовим слідством не встановлено, ОСОБА_8 , перебуваючи у приміщенні Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, розташованої за адресою: Одеська область, с. Комінтернівське, проспект 40 річчя Визволення, 1, зловживаючи наданою їй владою всупереч інтересам служби, діючи в інтересах ТОВ «Алькасар-2007», в порушення:

- ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (в редакції 01.01.2010), якою передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, встановленого Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»;

- ст. 9 Закону України «Про плату за землю», якою передбачено, що податок за земельні ділянки, надані в тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, справляється у розмірі 50 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, на підставі чого мінімальний розмір орендної плати за 2010 рік повинен був становити 320 460, 00 грн. (розрахунок 50% х 10 682 грн. (ставка земельного податку для 1га землі рекреаційного призначення) х 3 х 20 = 320 460, 00 грн.), дала вказівку начальнику юридичного відділу апарату ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_20 виготовити договір оренди земельної ділянки від 23.03.2010 року, згідно з яким Комінтернівська райдержадміністрація Одеської області в особі ОСОБА_8 передає ТОВ «Алькасар-2007» в особі ОСОБА_21 земельну ділянку площею 20,00 га (кадастровий номер №5122785800 : 01 : 002 : 0333) в довгострокову оренду терміном на 49 років для проектування та будівництва дачних будинків на території Сичавської сільської ради Комінтернівського району Одеської області з встановленням орендної плати за рік на період будівництва 53 000, 00 грн. і 126 000, 00 грн. після введення в експлуатацію. В цей же день ОСОБА_8 , діючи умисно в інтересах ТОВ «Алькасар-2007», зловживаючи наданою їй владою всупереч інтересам служби, засвідчила даний договір своїм підписом і після підписання його директором ТОВ «Алькасар-2007» ОСОБА_21 даний договір за її вказівкою передано для державної реєстрації у ІНФОРМАЦІЯ_3 , де його державна реєстрація здійснена 20.04.2010 року за № 041052400033.

Згідно висновку судово-економічної експертизи №17 від 04.05.2012 року, у результаті підписання головою Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_8 договору оренди земельної ділянки від 23.03.2010 року у порушення положень ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 9 Закону України «Про плату за землю», в період з 21.04.2010 року по 31.12.2010 року за передану в оренду ТОВ «Алькасар-2007» земельну ділянку не внесено до бюджету орендної плати в розмірі 185735,33 грн.

Тим самим, ОСОБА_8 заподіяла шкоди бюджету Комінтернівського району Одеської області на зазначену вище суму, що у 427 (185735,33 : 434,5 = 427) разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками.

Таким чином, ОСОБА_8 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, за кваліфікуючими ознаками: зловживання владою, тобто умисне, в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам (у редакції закону, який діяв на час вчинення злочину).

Крім того, ОСОБА_8 обвинувачувалася, в тому, що до Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області, що розташована по проспекту 40-річчя Визволення, 1 в с. Комінтернівське Одеської області, в квітні-травні 2006 року, більш точну дату слідчим не встановлено, надійшов лист голови правління ДБК «Золоті Ключі» щодо надання цьому кооперативу для розширення його території земельної ділянки в межах 16 га в довгострокову оренду із земель Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області за межами населеного пункту.

Розглядаючи зазначений лист, голова Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_8 , зловживаючи наданою їй владою всупереч інтересам служби, діючи в інтересах ДБК «Золоті ключі» задовольнила заяву ДБК «Золоті ключі» та надала в довгострокову оренду земельну ділянку площею близько 16 га із земель державного лісового фонду, розташовану поруч з раніше переданою цьому кооперативу земельною ділянкою.

Вказана земельна ділянка відноситься до складу державного лісового фонду та передана в постійне користування Красносільському лісництву ДП «Одеське лісове господарство».

У зв`язку з цим голова Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_8 при прийнятті рішень про розпорядження землями лісового фонду повинна була керуватися:

- ст. 4 Лісового кодексу України, відповідно до якої до земель лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га.;

- чинною на той час ст. 20 Земельного кодексу України, якою передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень;

- частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України (в редакції Закону України № 3404-ІV від 08.02.2006) визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користування, - ріллі, богаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб, лісів площею понад 1 гектара для не лісогосподарських потреб, є виключно компетенцією Кабінету Міністрів України.

У порушення зазначених норм законодавства, голова Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_8 , зловживаючи наданою їй владою всупереч інтересам служби, не зважаючи на правовий статус вказаної земельної ділянки, явно виходячи за межі наданих їй Законом України «Про місцеві державні адміністрації» повноважень та перевищуючи їх, ігноруючи вимоги ст. 4 Лісового кодексу України, ст. 20 Земельного кодексу України, частину 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції Закону України № 340- IV від 08.02.2006 року) та діючи умисно в інтересах дачно-будівельного кооперативу «Золоті Ключі» код ЄДРПОУ 26364069, видала розпорядження № 1159 від 10.08.2006 року, яким вилучила із земель постійного користування ДП «Одеське лісове господарство» земельну ділянку загальною площею 15,903 га.

Після чого, незважаючи на те, що Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області відкликано висновок про погодження проекту землеустрою, ОСОБА_8 зловживаючи наданою їй владою всупереч інтересам служби 30.01.2007 року підписала розпорядження № 102, яким змінено цільове призначення земель лісового фонду на землі сільськогосподарського призначення та затверджено проект землеустрою щодо передачі ДБК «Золоті Ключі» в довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 15,903 га строком на 49 років.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, спрямовану на незаконну передачу зазначеної земельної ділянки ДБК «Золоті Ключі», ОСОБА_8 усвідомлюючи, що розпорядження № 1159 від 10.08.2006 року та № 102 від 30.01.2007 року видані та підписані нею з порушенням діючого законодавства, використовуючи надану їй владу всупереч інтересам служби та діючи умисно в інтересах ДБК «Золоті Ключі», на підставі поданих листів вказаного кооперативу підписала розпорядження № 1681/а-2007 від 21.11.2007 року, яким землі лісового фонду загальною площею 15,903 га передано 134 громадянам у приватну власність для ведення садівництва, чим завдала державі матеріальну шкоду на загальну суму 2189 тис. грн., що більше ніж у 250 разів (2 189 000 : 200 = 1094) перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є тяжкими наслідками.

Не погоджуючись з вироком суду прокурор відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку, просить виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги, прокурор посилається на допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону, які у відповідності до положень ч.ч.1,2 ст.415 КПК України є підставою для скасування вироку суду та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, зокрема:

- судом першої інстанції не взято до уваги в якості доказу висновок судово-економічної експертизи №17 від 04.05.2012 року та не враховано відомості головного державного фінансового інспектора відділу інспектування органів державної влади Держфінінспекції в Одеській області від 08.04.2013 року, що свідчить про невідповідність судового рішення фактичним обставинам кримінального провадження;

- обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України, через відсутність в ньому формулювання обвинувачення, а тому він не міг бути розглянутий судом;

- вирок ухвалений незаконним складом суду, оскільки всупереч положенням ст.319 КПК України, після заміни головуючого судді по справі, судовий розгляд не був розпочатий з початку, незважаючи на те, що обвинувачена категорично заперечувала свою винуватість у скоєні кримінального правопорушення, а дослідження більшості доказів по справі, у тому числі і допит свідків, здійснював попередній склад суду;

- судом порушено право потерпілого Одеської міської ради та його представника на участь в судовому розгляді, оскільки всупереч положень ст.364 КПК України, судові дебати проведено без участі представника потерпілого.

Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.

Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; захисника та обвинувачену, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченій; апеляційний суд приходить до висновку про таке.

У відповідності до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з положеннями ст.2КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.

Стаття 17КПК України встановлює, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 62Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.

Відповідно до ч.1 ст.92КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.

Положення ст.ст.370, 373КПК України регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи. Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому, саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.373КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст.374КПК України у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.

Виправдовуючи ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, яке їй інкримінувалося органом досудового розслідування, суд першої інстанції з достатньою повнотою мотивував своє рішення та вказав, що в діях останньої відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Апеляційним судом встановлено, що ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч.2 ст.22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.

В апеляційній скарзі прокурор наводить загальні доводи щодо неврахування судом доказів по справі, а також посилається, що судом першої інстанції не взято до уваги в якості доказу висновок судово-економічної експертизи №17 від 04.05.2012 року, а також не враховано відомості головного державного фінансового інспектора відділу інспектування органів державної влади Держфінінспекції в Одеській області від 08.04.2013 року, що свідчить про невідповідність судового рішення фактичним обставинам кримінального провадження.

При цьому, в апеляційній скарзі та в судовому засіданні апеляційного суду прокурор не просив суд повторно дослідити будь-які докази, які досліджувалися судом першої інстнації.

Частиною 3 статті 404КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції, за клопотанням учасників судового провадження, зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Разом з цим, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та її вимоги щодо скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, незважаючи на неодноразові запитання апеляційного суду щодо наявності клопотань про повторне дослідження доказів у разі невідповідності висновків суду обставинам справи та дослідженим доказам, прокурор всупереч положенням ч.3 ст.404 КПК України, не скористався можливістю заявити клопотання в порядку зазначеної норми закону про повторне дослідження доказів по справі, що позбавляє апеляційний суд права повторно дослідити докази по справі, тобто перевірити обґрунтованість доводів апеляційної скарги в частині неврахування судом наведених прокурором доказів.

Крім того, доводи прокурора про невідповідність висновків суду про відсутність в діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, апеляційний суд визнає безпідставними в тому числі і з огляду на те, що в апеляційній скарзі прокурор фактично посилається на неврахування судом лише двох доказів, а саме висновку судово-економічної експертизи №17 від 04.05.2012 року та відомостей головного державного фінансового інспектора відділу інспектування органів державної влади Держфінінспекції в Одеській області від 08.04.2013 року, які стосуються розміру шкоди, спричиненої злочином, в той час, як в оскаржуваному вироку, судом надана оцінка сукупності всіх доказів, які були надані стороною обвинувачення та показам свідків, в результаті чого встановлена відсутність в діях обвинуваченої об`єктивної та суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Апеляційним судом встановлено, та цей факт не заперечувався прокурором, що судом першої інстанції під час судового розгляду даного кримінального провадження у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку були дослідженні всі без виключення надані стороною обвинувачення докази.

При цьому, наведені у вироку висновки районного суду та оцінка доказів, в апеляційній скарзі та в судовому засіданні прокурором фактично заперечуються формально, оскільки прокурором, а ні в апеляційній скарзі (що підтверджується її змістом), а ні в судовому засіданні апеляційного суду (що підтверджується звукозаписом судового процесу), не було наведено жодного доводу відносно того, в чому полягає неправильність оцінки доказів судом першої інстанції, що розцінюється апеляційним судом як фактична згода сторони обвинувачення з висновками суду першої інстанції.

При цьому,подання прокуроромапеляційної скаргиз вимогоюскасування виправдувальноговироку судупершої інстанціїз призначеннямнового розглядусправи,з посиланнямна невідповідністьвисновків судуфактичним обставинамсправи тадоказам наданимстороною обвинувачення,за умовивідсутності клопотанняпрокурора проповторне дослідженнядоказів,яким затвердженням прокурорабула дананевірна оцінкасудом першоїінстанції,та занаявності обізнаностіпрокурора щодовимог процесуальногозакону вчастині повноваженьапеляційного судущодо повторногодослідження доказівза відсутностіклопотань сторінкримінального провадження,колегія суддіврозцінює якнебажання прокурорадовести вмежах йогоповноважень таправ,передбачених процесуальнимзаконом,слушність своїхдоводів щодонезаконності вироку.

За таких умов колегія суддів констатує, що апеляційний суд вичерпав всі визначені законом можливості для з`ясування обставин справи, зокрема перевірки доводів апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності висновків суду дослідженим доказам та з урахуванням положень ст.ст. 2, 7, 22, 26 КПК України, у відповідності до яких на суд не може бути покладена функція збирання доказів, а також ініціювання, за умови відсутності клопотань сторін кримінального процесу щодо повторного дослідження доказів на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, оскільки таким чином буде порушено принцип змагальності та диспозитивності.

При цьому, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016 року), в яких серед іншого, ЄСПЛ зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».

Таким чином, посилання прокурора, як на підставу для скасування вироку і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та доказам, наданим стороною обвинувачення, без клопотання про повторне дослідження цих доказів, виходячи з положень ст.ст. 2, 7, 22, 26 КПК України, є безпідставним та суперечать ч.1 ст.6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», згідно положень якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Мотивуючи підстави для скасування виправдувального вироку з призначенням нового розгляду справи в районному суді, прокурор також послався на невідповідність обвинувального акта вимогам ст.291 КПК України, оскільки в ньому відсутнє формулювання обвинувачення, а також на порушення вимог ст.ст. 319, 364 КПК України, які на переконання прокурора були допущені районним судом.

Що стосується доводів прокурора, про невідповідність обвинувального акта вимогам ст.291 КПК України, з посиланням на відсутність в ньому формулювання обвинувачення, то така невідповідність, згідно вимог ст. 314 КПК України, на переконання апеляційного суду, може слугувати підставою для повернення обвинувального акта прокурору винятково на етапі проведення підготовчого судового засідання судом першої інстанції.

Апеляційний суд констатує, що у разі існування недоліків обвинувального акта, які були встановлені прокурором під час судового розгляду, сторона обвинувачення, з урахуванням положень ст.338 КПК України, мала реальну можливість змінити обвинувачення на стадії судового розгляду. Разом з цим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження та пояснень прокурора під час апеляційного перегляду вироку суду, сторона обвинувачення не скористалася таким правом.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання прокурора, як на підставу скасування виправдувального вироку суду та призначення нового судового розгляду, на невідповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, в зв`язку з відсутністю в ньому формулювання обвинувачення, в тому числі і з урахуванням правової позиції викладеної в Постанові Верховного Суду України по справі №5-328кс16 від 24.11.2016 року, які у відповідності до вимог ч.1 ст.458 КПК України, є обов`язковою для всіх судів загальної юрисдикції.

Зокрема, висловлюючи правову позицію щодо визначення точного змісту положень п.5 ч.2 ст.291 КПК, а також норм, що формують інститут обвинувачення у вітчизняному кримінальному процесі, Верховний Суд України в наведеній вище постанові зазначив таке.

У міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Про право обвинуваченого на отримання докладної інформації щодо суті та причин обвинувачення, висунутого проти нього, наголошується у рішеннях Європейського судуз правлюдиниу справах «Маттоціа проти Італії» від 07 березня та 04 липня 2000 року та «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року, в яких зазначено: «Обвинувачення для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п. 51)».

У рішенні від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції».

Практика Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

З матеріалів кримінального провадження відносно ОСОБА_8 убачається, що, попри відсутність в обвинувальному акті розділу «формулювання обвинувачення», а саме конкретної вказівки на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, вимоги закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації органом досудового розслідування було дотримано. Обставини, які, відповідно до частини першої ст.91 КПК, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, викладено чітко і конкретно.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, оскільки правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Що стосується обвинувального акта відносно ОСОБА_8 , то наведені в ньому фактичні дані в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, яке інкримінувалося обвинуваченій, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

З огляду на це конкретність викладення фактичних обставин у даному провадженні, а отже, і обвинувачення пред`явлене ОСОБА_8 не викликає сумнівів.

З матеріалів кримінального провадження, зокрема журналу судового засідання та запису фіксації судового процесу убачається, що під час судового розгляду в суді першої інстанції, після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального акта, та ознайомлення з його змістом, обвинувачена ОСОБА_8 підтвердила зрозумілість пред`явленого їй обвинувачення, заперечувала свою причетність до інкримінованого їй злочину та надала показання по суті обвинувачення.

Прокурором позиція обвинуваченої на стадії судового розгляду в районному суді, а саме зрозумілість пред`явленого їй обвинувачення, під час апеляційного розгляду спростована не була.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що немає підстав стверджувати, що зміст обвинувачення пред`явленого ОСОБА_8 є неконкретним, або незрозумілим обвинуваченій, а тому апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи прокурора про те, що формальне недотримання органом досудового розслідування вимог п.5ч.2ст.291КПК України при складанні обвинувального акту, вплинуло на реалізацію ОСОБА_8 права на захист, а тому така невідповідність обвинувального акта не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило районному суду розглянути обвинувальний акт і ухвалити законе та обґрунтоване рішення, що не може бути підставою для його скасування.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що навіть за умови слушності доводів прокурора про порушення права обвинуваченої ОСОБА_8 на стадії судового розгляду обвинувального акта в районному суді, суд апеляційної інстанції, враховуючи вимоги ч.3 ст.409 КПК України, не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

Щодо стосується доводів прокурора про недотримання судом першої інстанції вимог ст.319 КПК України, то вони також є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч.1 ст.319КПК судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів. У разі, якщо суддя позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні, він має бути замінений іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому ч.3 ст.35 цього Кодексу. Після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків, передбачених ч.2 цієї статті та ст. 320 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.319КПК суд умотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання таких вимог: 1) сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійснені судом до заміни судді; 2) суддя, що замінив суддю, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден з прийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді. У випадку, передбаченому цією частиною, докази, що були досліджені під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень.

На думку прокурора, суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки після заміни складу суду, розгляд справи не було розпочато спочатку, а продовжено з тієї стадії дослідження доказів, на яких зупинився попередній склад суду.

В обґрунтування цих доводів прокурор зазначає, що дослідження майже усіх доказів по справі, у тому числі і допит свідків здійснював попередній склад суду, а тому оскільки обвинувачена категорично заперечувала свою винуватість у скоєному кримінальному правопорушенні, розгляд справи необхідно було розпочати спочатку.

Апеляційний суд вважає зазначені доводи прокурора безпідставними, з огляду на таке.

Так, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2017 року, у зв`язку із закінченням терміну повноважень, суддю Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_22 було замінено на суддю ОСОБА_1 (т.3, а.п.2)

Під час судового засідання суду першої інстанції, яке відбулося 11.01.2018 року, головуючим суддею ОСОБА_1 , після оголошення учасникам судового провадження нового складу суду, було роз`яснено право відводу, а також повідомлено, що головуючий суддя у повному обсязі ознайомлений з матеріалами кримінального провадження та процесуальними діями, які були здійсненні попереднім складом суду, у зв`язку з чим суд поставив на обговорення учасників судового процесу питання щодо наявності, або відсутності підстав для нового проведення процесуальних дій, які вже були здійсненні до заміни складу суду.

При цьому, ніхто з учасників судового провадження відводів складу суду не заявляв і не заперечував проти продовження розгляду кримінального провадження не розпочинаючи судовий розгляд спочатку. Більш того, саме прокурор наполягав на продовженні судового розгляду без необхідності розпочинати розгляд спочатку. Ці обставини підтверджуються журналом та звукозаписом судового засідання від 11.01.2018 року (т.3, а.п. 13-14).

Враховуючи позицію сторін кримінального провадження щодо відсутності підстав для того, щоб розпочинати судовий розгляд спочатку після зміни складу суду, 11.01.2018 року, суд першої інстанції постановив ухвалу про продовження судового розгляду у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 , без необхідності розпочинати його спочатку, яка є вмотивованою (т.3, а.с. 15-16).

Також, апеляційний суд звертає увагу, що під час судового засідання 31.05.2018 року при з`ясуванні головуючим питання про можливість закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами, учасники судового провадження, у тому числі сторона обвинувачення, в особі прокурора ОСОБА_9 , не виявили бажання доповнити судовий розгляд і вважали за можливе закінчити з`ясування обставин та перевірку їх доказами і перейти до судових дебатів.

З огляду на викладене, а також на позицію прокурора, який не був позбавлений права заявити про необхідність розпочати судовий розгляд спочатку, однак жодного разу не наполягав на цьому, а навпаки, після здійснення заміни складу суду 26.12.2017 року в судовому засіданні 11.01.2018 року, як і інші учасники судового провадження, чітко й недвозначно заявив про необхідність продовжити судовий розгляд, не розпочинаючи його спочатку, апеляційний суд визнає доводи прокурора про недотримання судом першої інстанції положень ст.319 КПК України безпідставними.

Доводи прокурора відносно того, що суд першої інстанції не міг посилатися на докази, які були дослідженні попереднім складом суду, є безпідставними, оскільки у відповідності до положень абз.2 ч.2 ст.319 КПК України, докази, що були дослідженні під час судового розгляду до заміни судді, зберігають доказове значення та можуть бути використані для обґрунтування судових рішень.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що під час судового розгляду в даному кримінальному провадженні судом першої інстанції не було допущено порушень вимог ст.319 КПК України.

Аналогічний висновок міститься у правових позиціях Верховного Суду, які викладені в Постанові по справі №317/1927/15-к від 25.06.2019 року та Постанові по справі №404/9006/15-к від 28.01.2020 року.

Крім того, апеляційний суд вважає безпідставними доводи прокурора про порушення районним судом вимог ст. 364 КПК України щодо проведення судових дебатів без участі потерпілого та його представника, оскільки ці доводи суперечать матеріалам справи та журналу судового засідання, згідно яких представник потерпілого в належний спосіб сповіщався районним судом про дату та час розгляду справи, але подав заяву в якій висловився щодо недоцільності повторного дослідження доказів, які були дослідженні попереднім складом суду, а також просив подальший судовий розгляд проводити за відсутністю потерпілого та його представника (т.3, а.п.8).

Таким чином, колегія суддів визнає безпідставними вимоги апеляційної скарги прокурора щодо скасування вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції з посиланням на невідповідність висновків районного суду фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідності розглянутого судом обвинувального акту вимогам ст.291 КПК України, а також допущених районним судом порушень вимог ст.ст. 319, 364 КПК України, оскільки положеннями ч.ч.1, 2 ст.415 КПК України визначений вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду першої інстанції та призначення нового розгляду, а таких підстав прокурором зазначено не було та апеляційним судом не встановлено.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при розгляді даної справи не допустив таких порушень вимог кримінального процесуального законодавства України, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, а тому апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а вирок суду без змін.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Одеса від 08.10.2018 року яким ОСОБА_8 визнана невинуватою та виправдана в зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4