Постанова

від 03.03.2021 по справі 759/14200/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 759/14200/17

провадження № 61-3438 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - комунальний заклад Концертний заклад культури Київський академічний муніципальний духовний оркестр ;

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , комунального закладу Концертний заклад культури Київський академічний муніципальний духовий оркестр на постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В.. Ящук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального закладу Концертний заклад культури Київський академічний муніципальний духовний оркестр (далі - КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовний оркестр ), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 17 березня 2016 року його призначено на посаду головного адміністратора КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовний оркестр .

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 17 жовтня 2016 року з ним укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або до оголошення про демобілізацію.

Вказував, що наказом відповідача від 25 жовтня 2016 року його звільнено з 25 жовтня 2016 року з займаної посади відповідно до пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом згідно з його заявою та наказом Міністерства оборони України від 17 жовтня 2016 року.

Наказом відповідача від 25 січня 2017 року наказ від 25 жовтня 2016 року визнано недійсним та звільнено його з посади головного адміністратора з 25 жовтня 2016 року за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причини з 17 до 24 жовтня 2016 року.

Вважаючи, що його звільнено із займаної посади незаконно, оскільки жодних перевірок його відсутності на робочому місці відповідачем не проводилось, у нього не було відібрано письмові пояснення, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним наказ від 25 січня 2017 року № 18-к про його звільнення з посади головного адміністратора КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовний оркестр на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді головного адміністратора КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовний оркестр з 25 жовтня 2016 року; стягнути відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2016 року по 30 серпня 2017 року у розмірі 60 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2019 року у складі судді Шум Л. М. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним наказ від 25 січня 2017 року № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовний оркестр відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного адміністратора КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовний оркестр з 25 жовтня 2016 року.

Стягнуто з КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовний оркестр на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2016 року по 30 серпня 2017 року в розмірі 60 000 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Кодексом законів про працю України не допускається звільнення працівника із займаної посади, який прийнятий на військову службу за контрактом, при цьому, законодавцем передбачено збереження трудових гарантій такому працівнику, що чітко регламентовано положенням статті 119 вказаного Кодексу. Встановивши, що звільнення позивача із займаної посади за було проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов висновку про поновлення позивача на роботі, з якої його було незаконно звільнено, а саме: на посаді головного адміністратора КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовний оркестр з 25 жовтня 2016 року.

Виходячи з положень статті 235 КЗпП України на користь позивача суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року апеляційну скаргу КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2019 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ від 25 січня 2017 року № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року апеляційну скаргу КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр задоволено частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2019 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним наказ від 25 січня 2017 року № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України.

У решті позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з 25 жовтня 2016 року трудові відносини між сторонами були припинені на підставі наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к, яким позивача звільнено з роботи з 25 жовтня 2016 року відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України, у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом, згідно з його заявою. Отже з цього часу сторони втратили будь-які трудові права та обов`язки відносно один одного, тому відповідач не мав будь-яких законних прав переглядати підстави звільнення ОСОБА_1 . Урахувавши викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що наказ від 25 січня 2017 року № 18-к про визнання недійсним наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к стосовно звільнення ОСОБА_1 із зазначенням іншої підстави для його звільнення з посади головного адміністратора з 25 жовтня 2016 року - відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин є незаконним.

Разом з тим, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, оскільки визнання наказу від 25 січня 2017 року № 18-к незаконним, наслідком чого є його недійсність, поновлює чинність наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к, яким ОСОБА_1 звільнений з посади головного адміністратора на підставі його заяви. Тому, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання правової оцінки наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к, позовних вимог про визнання незаконним та скасування якого позивач не заявляв.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2020 року КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року касаційне провадження за касаційною скаргою КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 759/14200 /17 із Святошинського районного суду м. Києва.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову, не з`ясувавши належним чином фактичні обставини справи. Вказував, що підставою для звільнення позивача з роботи було відсутність його на роботі повний робочий день у період з 17 по 24 жовтня 2016 року та ненадання підтверджуючих документів про проходження ним військової служби за контрактом, про що були складені відповідні акти. Судом апеляційної інстанції не взято до уваги та не досліджено належним чином акти про відсутність позивача на роботі без поважним причин, акт про відмову позивача від дачі пояснень, службова (доповідна) записка, протокол комісії про проведення службового розслідування відсутності позивача на роботі без поважних причин з 17 по 24 жовтня 2016 року.

Також судом апеляційної інстанції не враховано, що дисциплінарне стягнення на відповідача накладено у межах строку, передбаченого частиною другою статті 148 КЗпП України, та не враховано пропуск позивачем строку для звернення до суду з цим позовом.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про припинення трудових відносин між сторонами з 25 жовтня 2016 року на підставі наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к про звільнення його відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України та не врахував, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу. При цьому апеляційним судом не враховано, що на нього поширюються гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України.

Вважав, що незважаючи на те, що предметом позову було визнання незаконним наказу від 25 січня 2017 року № 18-к, суд апеляційної інстанції мав відповідно до частини першої статті 374 ЦПК України всі повноваження для визнання цього наказу незаконним в частині звільнення позивача за прогули, а в іншій частині щодо скасування наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к визнати наказ законним та чинним.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення КЗ Концертний заклад культури Київський академічний муніципальний духовий оркестр зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 202/2917/16-ц, та від 07 жовтня 2019 року у справі № 718/801/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявники вказують на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу КЗ Концертний заклад культури Київський академічний муніципальний духовий оркестр , у якому фактично підтримав доводи своєї касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі наказу від 15 березня 2016 року № 30-к ОСОБА_1 був прийнятий до КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр на посаду головного адміністратора, за контрактом з 17 березня 2016 року по 17 березня 2017 року включно (а. с. 25, т. 1).

17 березня 2016 року був укладений контракт з працівником (а. с. 26-27, т. 1).

Наказом від 25 жовтня 2016 року № 95-к ОСОБА_1 було звільнено з 25 жовтня 2016 року відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України, у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом згідно з його заявою. Підстава звільнення: заява ОСОБА_1 та наказ МО України від 17 жовтня 2016 року № 947(а. с. 4 ,т. 1).

Наказом від 25 січня 2017 року № 18-к наказ від 25 жовтня 2016 року № 95-к визнано недійсним, ОСОБА_1 звільнено з посади головного адміністратора з 25 жовтня 2016 року за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин (а. с. 5, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги ОСОБА_1 та КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частин першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Частиною третьої статті 21 КЗпП України визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працював у КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовний оркестр на посаді головного адміністратора, за контрактом з 17 березня 2016 року по 17 березня 2017 року включно на підставі наказу від 15 березня 2016 року № 30-к.

Пунктом 17 указаного контракту визначено підстави його припинення, а підпунктом 1 пункту 18 контракту сторони погодили додаткові підстави припинення та розірвання контракту, якою є підстава - згідно з КЗпП України (а. с. 27, т. 1).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом від 25 жовтня 2016 року № 95-к ОСОБА_1 було звільнено з 25 жовтня 2016 року відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом згідно з його заявою. Підстава звільнення: заява ОСОБА_1 та наказ МО України № 947 від 17 жовтня 2016 року.

Скасовуючи рішення першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про визнання незаконним наказу від 25 січня 2017 року № 18-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного адміністратора КЗ КЗК Київський академічний муніципальний духовий оркестр відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, враховуючи вказані норми матеріального права, обґрунтовано виходив із того, що з 25 жовтня 2016 року трудові відносини між сторонами були припинені на підставі наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к, а тому відповідач не мав будь-яких законних прав переглядати підстави звільнення ОСОБА_1 та змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верхового Суду від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17 (провадження № 61-13588св18).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині поновлення його на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд посилався на те, що визнання наказу від 25 січня 2017 року № 18-к незаконним, наслідком чого є його недійсність, поновлює чинність наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к, яким ОСОБА_1 звільнений з посади головного адміністратора на підставі його заяви.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обрати правову підставу та предмет позову.

З огляду на викладене, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання правової оцінки наказу від 25 жовтня 2016 року № 95-к, позовних вимог щодо якого позивачем не заявлено.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що строк дії трудового договору, укладеного з позивачем, закінчився 17 березня 2017 року.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

При вирішенні спору судом апеляційної інстанції враховано положення частини п`ятої статті 411 ЦПК України про те, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, та виконано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 жовтня 2019 року.

Посилання касаційної скарги відповідача на неврахуванням судом апеляційної інстанції відповідної судової практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 202/2917/16-ц, від 07 жовтня 2019 року у справі № 718/801/17,є безпідставними, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини та застосовані до них норми права.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1, комунального закладу Концертний заклад культури Київський академічний муніципальний духовий оркестр залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович