Постанова

від 10.03.2021 по справі 400/2430/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2430/20 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Джабурія О.В. судді -Вербицької Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області (надалі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Миколаївського управління ГУ ДПС у Миколаївській області від 16.01.2020 р. № 0000480-5005-1402;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Миколаївського управління ГУ ДПС у Миколаївській області від 10.04.2020 р. № 178519-50.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що спірне податкове повідомлення-рішення та податкова вимога стосуються донарахування позивачу податкового зобов`язання податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за нежитлову будівлю ковбасного цеху загальною площею 1102,02 кв.м. зі службовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є позивач з 26.12.2012 року.

Позивач не погоджується з донарахуванням йому цього податку, посилаючись на те, що це нерухоме майно належить до будівель промисловості, а відтак в силу підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України це нерухоме майно не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Окремо позивач зазначив про відсутність підстав для винесення відповідачем податкової вимоги від 10.04.2020 р. № 178519-50, оскілки визначена цією вимогою сума податку на нерухоме майно в розмірі 11496,62 грн. за 2019 рік на дату такої податкової вимоги ще не набула статусу податкового боргу, так як спірне податкове повідомлення-рішення від 16.01.2020 р. № 0000480-5005-1402, яким в тому числі донараховані сума цього податку і за 2019 рік в розмірі 11496,62 грн., знаходилось в процедурі адміністративного оскарження.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу з 26.12.2012 року на праві приватної власності належить наступний об`єкт нерухомого майна - будівля ковбасного цеху загальною площею 1102,02 кв.м. з службовими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач спірним повідомленням-рішенням нарахував позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо зазначеного вище об`єкта нерухомості, за 2017 - 2019 роки в загальному розмірі 30572,24 грн., з урахуванням ставок цього податку, встановлених рішеннями Миколаївської міської ради, а саме:

- 8816 грн. за 2017 рік - 0,25 % від мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 згідно з абз. б) пп. 1.1.5 п.1.1 ст.1 рішення Миколаївської міської ради від 16.03.2017 № 17/3 Про внесення змін та доповнення до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 № 7/3 Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва , зі змінами та доповненнями;

- 10259,62 грн. за 2018 рік - 0,25 % від мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2018 згідно з абз. д) п. 2.7 ст. 2 рішення Миколаївської міської ради від 13.07.2017 № 22/3 Про внесення змін та доповнення до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 № 7/3 Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва , зі змінами та доповненнями;

- 11496,62 грн. за 2019 рік - 0,25 % від мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2019 згідно з абз. д) п. 2.7 ст. 2 рішення Миколаївської міської ради від 13.07.2017 № 22/3 Про внесення змін та доповнення до рішення Миколаївської міської ради від 07.07.2011 № 7/3 Про встановлення місцевих податків та зборів на території міста Миколаєва", зі змінами та доповненнями .

Позивач 19.02.2020 року, скориставшись процедурою адміністративного оскарження, подав скаргу до Державної фіскальної служби України на зазначене податкове повідомлення-рішення.

Державна податкова служба України прийняла 14.04.2020 рішення про результати розгляду скарги, яким залишила без змін податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 22.05.2019, а скаргу позивача - без задоволення.

Також відповідач сформував та направив позивачу податкову вимогу від 10.04.2020 р. № 178519-50, в якій, станом на 09.04.2020 р. визначив позивачу суму податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 11 496,62 грн..

Позивач є керівником товариства з обмеженою відповідальністю Кафар-Україна , яке знаходиться за юридичною адресою: м.Миколаїв, вул. Поздовжня восьма, буд.33б та основним видом діяльності якої згідно КВЕД 10.13 є виробництво м`ясних продуктів.

Крім того, ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з основним видом КВЕД 47.22 (роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах).

Надаючи оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, суд першої інстанції виходив з того, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), але оскільки позивач не довів того факту, що саме він використовує даний об`єкт нерухомості у своїй підприємницькій діяльності з виробництва власної продукції, то нарахування позивачу спірним податковим повідомленням-рішенням податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 - 2019 роки в загальному розмірі 30572,24 грн. є правомірним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з підпунктом 266.1.1. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України,є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Отже, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 року у справі №№820/3556/17, дійшов висновку, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості , лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Отже, суд першої інстанції вірно виходив з того, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та лише за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Колегія суддів зауважує, що передбачена підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільга зі сплати податку на нерухоме майно застосовується до платників податків, які є власниками об`єктів промисловості і які використовують такі об`єкти в своїй підприємницькій діяльності для виробництва продукції.

Тобто, якщо власником вищевказаного об`єкту нерухомості є позивач, як платник податку, то саме позивач може бути звільнений від сплати податку за такий об`єкт, якщо він використовує його для виробництва продукції.

Однак позивач не довів того, що він, як суб`єкт підприємницької діяльності, використовує цей об`єкт для виробництва продукції, адже згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований як підприємець з основним видом КВЕД 47.22 - роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах, а інші види його діяльності також стосуються торгівлі та надання в оренду нерухомого майна.

Посилання позивача на те, що він є засновником та керівником ТОВ Кафар-Україна , яке використовує даний об`єкт для виробництва м`ясних продуктів, що підтверджується відомостями з наданого суду Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та звітів цього товариства про виробництво та реалізацію промислової продукції за 2017, 2018, 2019 роки, колегія суддів відхиляє, оскільки ТОВ Кафар-Україна не є власником вказаного об`єкту нерухомості, а тому і не є платником податку за це нерухоме майно.

З цих підстав, передбачена підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільга зі сплати податку на нерухоме майно не може бути застосована до ТОВ Кафар-Україна .

Отже, оскільки позивач, як суб`єкт підприємницької діяльності і власник вказаного об`єкту нерухомості, особисто не використовував цей об`єкт для виробництва продукції, а таке виробництво в цьому об`єкті здійснював інший суб`єкт господарювання - ТОВ Кафар-Україна , який не його власником, то вищевказана податкова пільга зі сплати податку на нерухоме майно не може бути застосована до позивача, а тому відповідач правомірно нарахував позивачу такий податок спірним податковим повідомлення-рішенням за 2017-2019 роки з дотриманням строків, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України.

Що стосується оцінки правомірності винесення відповідачем спірної податкової вимоги від 10.04.2020 р. №178519-50, то суд першої інстанції залишив доводи позивача в цій частині вимог без уваги і в своєму рішенні не надав їм відповідної правої оцінки, що в кінцевому рахунку призвело до прийняття судом першої інстанції помилкового рішення стосовно цієї податкової вимоги.

Так, відповідно до п.59.1. ст.59 ПК України у разі, коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно пп.14.1.175. п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з відповіді Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області від 13.05.2020р. (а.с.14) станом на 09.04.2020р. в автоматичному режимі було сформовано спірну податкову вимогу від 10.04.2020 р. №178519-50 на суму 11496,62 грн., яка також була донарахована позивачу спірним повідомленням-рішенням від 16.01.2020 р. №0000480-5005-1402 на загальну суму 30572,24 грн..

Отже, визначена спірною податковою вимогою сума податку на нерухоме майно є складовою сумою цього податку, донарахованого позивачу спірним повідомленням-рішенням від 16.01.2020 р. №0000480-5005-1402, і не стосується обов`язку сплати позивачем цього податку за 2020 рік, за який контролюючий орган на підставі пп. 266.7.2. ПК України повинен був визначити позивачу суму податку до 01 липня 2020р., шляхом направлення окремого повідомлення-рішення.

Як вже було зазначено вище, позивач скористався процедурою адміністративного оскарження спірного повідомлення-рішення від 16.01.2020 р. №0000480-5005-1402, подавши скаргу до Державної фіскальної служби України, за результатами розгляду якої ДПС України

прийняла 14.04.2020 рішення, яким залишила без змін спірне податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до п.56.15.ст.56 ПК України скарга, подана із дотриманням строків, визначених абзацом першим пункту 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов`язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов`язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Отже, оскільки процедура адміністративного оскарження спірного повідомлення-рішення від 16.01.2020 р. №0000480-5005-1402 тривала до 14.04.2020р., то у відповідача станом 10.04.2020р. ще не було правових підстав для формування спірної податкової вимоги №178519-50 по податку на нерухоме майно на суму 11496,62 грн..

За таких обставин спірна є неправомірною, а тому позовна вимога про скасування такої податкової вимоги підлягає задоволенню.

В зв`язку з цим колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 10.04.2020р. №178519-50 внаслідок неповного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до прийняття помилкового рішення, з прийняттям по справі нової постанови в цій частині позовних вимог.

Виходячи з цього, за правилами ст.139 КАС України підлягають новому пропорційному розподілу судові витрати, понесені позивачем у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції.

Так, у зв`язку із розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції позивач поніс судові витрати у вигляді сплати судового збору в загальній сумі 3363,20 грн., яка підлягає новому пропорційному розподілу за результатами апеляційного перегляду.

Оскільки спірна податкова вимога скасована на суму 11496,62 грн., що дорівнює 27,33% від загальної суми за спірним повідомленням-рішенням та спірною податковою вимогою (30572,24 грн. +11496,62 = 42068,86 грн.), то на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 919,16 грн. (3363,20 грн. х 27,33%).

Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги Миколаївського управління ГУ ДПС у Миколаївській області від 10.04.2020 р. №178519-50.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Миколаївського управління ГУ ДПС у Миколаївській області від 10.04.2020 р. № 178519-50.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Державної податкової служби в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 43144729) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 919 (дев`ятсот дев`ятнадцять) гривень 16 коп..

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий суддя Кравченко К.В. Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.