Постанова

від 09.03.2021 по справі 640/16692/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/16692/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАШЕВ" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДАШЕВ" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.07.2019 року №00009151402, №00009161402, №00009171402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у місті Києві, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "ДАШЕВ" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ, правомірність декларування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ "ОФЕРТ ГРУП" за травень, жовтень 2016 року, та ТОВ "Кайсан Баум" за серпень 2016 року, за результатами якої оформлено акт від 27.06.2019 № 413/26-15-14-02-04/22969204 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

За результатами вказаної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 рік на загальну суму 34690,00 грн., п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень-жовтень 2016 року на 22635,00 грн. завищено суму рядку 21 декларації з ПДВ.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на тому, що господарські операції в межах договорів поставки, укладених з контрагентами ТОВ "Кайсан Баум" та ТОВ "ОФЕРТ ГРУП", не спричинили настання реальних правових наслідків. Як на підставу таких висновків відповідач посилається на те, що такі підприємства були зареєстровані на підставних осіб, які не мали відношення до діяльності підприємства та не здійснювали фактичну господарську діяльність від імені підприємств-контрагентів. Крім того, контролюючий орган вказує, що відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки, встановлено укладання вказаними контрагентами цивільно - правових відносин, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування податкового кредиту. Також відповідач, обґрунтовуючи свої сумніви щодо реальності господарських операцій позивача з зазначеними контрагентами, вказав на інформацію, отриману в межах кримінального провадження № 32017100080000017 від 07.02.2017, згідно якого первинні документи підписані від імені контрагентів директорами - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , згідно їх пояснень, не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності зазначених товариств.

Не погоджуючись з правомірністю прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент здійснення господарських операцій) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну території України) та послуг.

Відповідно до п.198.2, ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3, ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п.201.1, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

В пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 цієї ж статті податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи містять первинні документи, що були надані позивачем під час проведення перевірки, а саме: копію договору підряду №14/03-16 від 14.03.2016 року між ТОВ "ДАШЕВ" та ТОВ "ОФЕРТ ГРУП" на суму 76580,00 грн. з ПДВ; копію рахунку-фактури №СФ-0000097 від 19.04.2016 на суму 37 680,00 грн. з ПДВ; копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 19.04.2016 на суму 37680,00 грн. з ПДВ до договору підряду; податкову накладну №41 від 19.04.2016 на суму 37680,00 грн. з ПДВ; копію рахунку-фактури №СФ-0000228 від 23.05.2016 на суму 38900,00 грн.; копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23.05.2016 на суму 38900,00 грн. з ПДВ до договору підряду; копію податкової накладної №56 від 23.05.2016 на суму 38900,00 грн.; копію договору підряду №11/08-16 від 11.08.2016 року між ТОВ "ДАШЕВ" та ТОВ "ОФЕРТ ГРУП" на суму 42350,00 грн. з ПДВ; копію рахунку-фактури №СФ-0000550 від 06.10.2016 на суму 42350,00 грн. з ПДВ; копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 06.10.2016 на суму 42350,00 грн. з ПДВ до договору підряду; податкову накладну №13 від 06.10.2016 на суму 42350,00 грн.; копію договору поставки №1-08/2016 від 01.08.2016 року між ТОВ "ДАШЕВ" та ТОВ "Кайсан Баум" на суму 93 613,66 грн.; копію рахунку-фактури №СФ-0000238 від 15.08.2016 на суму 93 613,66 грн. з ПДВ; копію видаткової накладної від 15.08.2016 на суму 93613,66 грн. з ПДВ до договору поставки; копію податкової накладної №5 від 15.08.2016 на суму 93613,66 грн. з ПДВ. (а.с.76-99).

Зазначені первинні документи складені належним чином, містять реквізити та сформовані на підставі фактично здійснених господарських операцій. Зокрема, з наданих документів випливає фактичне отримання ТОВ "ДАШЕВ" робіт, товарів, послуг від постачальника та їх оплата.

На підтвердження оплати товарів та послуг від постачальників позивачем надано банківські виписки від 21.04.2016, від 26.05.2016, від 12.10.2016, що підтверджують перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ "ОФЕРТ ГРУП"; банківська виписка від 16.08.2016, що підтверджують перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ "Кайсан Баум".

Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Суд звертає увагу, що юридична особа не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності власної вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід`ємного елементу верховенства права (ст.8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст.61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст.129 Конституції України).

Норми Податкового кодексу України не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов`язань суб`єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань.

Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у акті перевірки не встановлені, також відповідачем не надані суду жодні докази щодо узгоджених дій позивача з його контрагентом, які б вказували на вчинення умисного порушення податкового законодавства, так само як і відсутні докази того, що позивач міг знати про порушення, які вчиняються його контрагентом.

Європейський суд з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, відповідачем не було надано вироку у кримінальній справі чи рішення суду щодо фіктивної діяльності ТОВ "ОФЕРТ ГРУП" та ТОВ "Кайса Баум" або фіктивності укладених правочинів між позивачем та його контрагентами.

Сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Крім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Г.В.Земляна

суддя В.В.Файдюк