Постанова

від 11.02.2021 по справі 302/1190/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/1190/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 лютого 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Кожух О.А.,

з участю секретаря Микуляк Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 29 листопада 2019 року (у складі судді Кривки В.П.) та апеляційну скаргу адвоката Шусти Василя Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Міжгірського районного суду від 13 січня 2020 р. (у складі судді Кривки В.П.) за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Негровецької сільської ради Міжгірського району про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування і визнання недійсною державної реєстрації речового права на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом у вересні 2019 р.

Просив:

-визнати незаконним і скасувати рішення Негровецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області № 13 від 26.08.2018 р. Про затвердження проекту землеустрою і надання у власність земельну ділянку гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ;

-визнати незаконним і скасувати рішення Негровецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області № 5 від 15.11.2017 р. і № 3 від 19.09.2018 р. Про затвердження зовнішніх меж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 з суміжним землекористувачем ОСОБА_1 ;

-визнати недійсною і скасувати державну реєстрацію речового права на нерухоме майно від 04.10.2018 р. за № 28316940;

-стягнути з відповідачів судові витрати.

Обґрунтував тим, що з 19.06.2018 р. є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , який він розпочав будувати з 1980 р.

У 1983 р. по сусідству ( АДРЕСА_2 ) збудував свій будинок його брат - ОСОБА_2 .

Починаючи з 1980 р. і до жовтня 2018 р. до його (позивача) будинку існувала під`їзна дорога (з головної дороги), якою користувалися як позивач, так і відповідач, оскільки іншого під`їзду до будинків не існувало та не існує дотепер.

Негровецька сільська рада, знаючи з вересня 2017 р. про під`їзну дорогу між житловими будинками сторін, у порушення вимог ст. 107 ЗК України рішенням № 13 від 26.08.2018 р. затвердила проект землеустрою і надала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, до складу якої увійшла під`їзна дорога протяжністю 14.122 м, котрою сторони спільно користувалися.

04.10.2018 р. ОСОБА_2 зареєстрував право власності на свою земельну ділянку (разом із під`їзною дорогою) і поставив навісний замок на металеві ворота на початку під`їзної дороги, в зв`язку з чим у позивача виникли труднощі в повноцінному користуванні своїм житловим будинком і земельною ділянкою.

Рішенням Міжгірського районного суду від 29.11.2019 р. у позові відмовлено.

Указане судове рішення мотивоване недоведеністю позовних вимог.

Ухвалою Міжгірського районного суду від 13.01.2020 р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 9600 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Міжгірського районного суду від 29.11.2019 р. і задовольнити позов повністю.

Посилається на неповне з`ясування усіх обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені та доречні доводи скарги зводяться до такого:

-погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність;

-земельна ділянка, яку приватизував ОСОБА_2 на підставі рішень Негровецької сільської ради (0.07 га), фактично є дорогою загального користування;

-під`їзд шириною 14.122 м до житлових будинків позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 склався в умовах забудови їх житлових будинків як суміжних землекористувачів, а тому відведення земельної ділянки ОСОБА_2 і встановлення її меж у натурі (на місцевості) мало місце з порушенням вимог п.3.12 Інструкції Держкомзему № 376 від 18.05.2010 р.;

-Негровецька сільська рада наданням ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0.07 га (в яку ввійшла під`їзна дорога) позбавила позивача можливості реалізувати своє право на отримання земельної ділянки у власність.

У письмовому відзиві на цю скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Керита М.В., просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції і залишити таке без змін (т.2, а.с.1-5).

Узагальнені заперечення зводяться до наступного:

-позивач не надав жодного доказу в порушення його права внаслідок оформлення ним (відповідачем) свого права власності на належну йому земельну ділянку площею 007 га, кадастровий номер 2122484000:01:002:0041, а представник позивач визнав, що їх земельні ділянки є суміжними та не накладаються одна на одну.

У письмовому відзиві Негровецька сільська рада Міжгірського району також просить відмовити в повному обсязі в задоволенні апеляційної скарги на рішення суду, залишивши його без змін.

Узагальнені заперечення зводяться до такого:

-обидві сторони ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) мають доступ до своїх земельних ділянок безпосередньо з дороги державного значення Міжгір`я-Колочава-Буштино ;

-після численних звернень обох сторін до сільської ради із заявами про вирішення земельного спору, остання надала обом сторонам дозволи на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею по 0.07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, в зв`язку з чим відмовила їм у погодження меж земельних ділянок на підставі рішення сільської ради від 10.07.2016 р.; при цьому, ОСОБА_2 (відповідач) виготовив проектну документацію, а ОСОБА_1 (позивач) - ні;

- ОСОБА_1 помилково вважає частину земельної ділянки ОСОБА_2 дорогою загального користування, оскільки така ніколи не була нею, не зазначена ні в будівельному паспорті ОСОБА_1 , ні в будівельному паспорті ОСОБА_2 , ні в генеральному плані с. Негровець Міжгірського району; сільська рада також не затверджувала таку дорогу в установленому законом порядку;

-земельні ділянки сторін спору межують одна з одною, не накладаються одна на одну, а тому жодних прав ОСОБА_1 Негровецька сільська рада не порушила.

У апеляційній скарзі на ухвалу Міжгірського районного суду від 13.01.2020 р. представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Шуста В.В., просить скасувати цю ухвалу та відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 9600 грн. (т.2, а.с.12-14).

Доводить про порушення судом норм процесуального права, оскільки ні на підготовчому судовому засіданні, ні в ході розгляду справи по суті і до закінчення судових дебатів сторона відповідача не заявляла про стягнення витрат і не подавала відповідні докази.

У письмовому відзиві на цю скаргу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Керита М.В., просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу без змін.

Узагальнені заперечення зводяться до того, що орієнтовний (попередній) розрахунок витрат на правову допомогу був долучений до відзиву на позов (у суді першої інстанції) і заява зроблена до початку судових дебатів згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України.

У судове засідання сторони та їх представники не з`явилися, хоча про дату, час і місце такого були належним чином повідомлені.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ємчук Л.В., просить розглядати справу за їх (позивача та представника) відсутності. Подана представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Керитою М.В., заява про перенесення розгляду справи через погодні умови задоволенню не підлягає з огляду на те, що справа вже неодноразово відкладалася (в тому числі за клопотанням сторони відповідача), а правові позиції сторін відомі та зрозумілі, позаяк детально викладені в апеляційних скаргах на судові рішення та у письмових відзивах на скарги.

Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, із таких мотивів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оспорені рішення Негровецької сільської ради є законними та скасуванню не підлягають, оскільки вказаним органом місцевого самоврядування правомірно передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0.07 га, кадастровий номер 2122484000:01:002:0041, а відтак і державна реєстрація речового права на цю земельну ділянку від 04.10.2018 р. скасуванню не підлягає. Посилання сторони позивача ОСОБА_1 на відсутність під`їзної дороги до його земельної ділянки та житлового будинку не знайшло свого підтвердження і повністю спростовується матеріалами справи.

При цьому встановлено та не заперечується, що ОСОБА_1 з 12.06.2018 р. є власником житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 82.74 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0.07 га, а ОСОБА_2 - власником житлового будинку АДРЕСА_2 загальною площею 97 кв. м, який розташований на земельній ділянці 0.07 га.

Рішення 15 сесії 7 скликання Негровецької сільської ради № 13 від 26.08.2018 р. відповідачу ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,07 га (кадастровий номер 2122484000:01:002:0041) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_2 та надано ОСОБА_2 у власність цю земельну ділянку. Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельна ділянка, кадастровий номер 2122484000:01:002:0041, площею 0,07 га зареєстрована за ОСОБА_2 на праві приватної власності в цілому.

Оскаржувані позивачем ОСОБА_1 рішення сільської ради № 5 від 15.11.2017 р. і № 3 від 19.09.2018 р. Про затвердження зовнішніх меж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 з суміжними землекористувачем ОСОБА_1 не ущемляють прав позивача, бо за своїм змістом ці рішення відповідають вимогам Земельного Кодексу Українита спрямовані на реалізацію прав відповідача ОСОБА_2 щодо одержання земельної ділянки у власність для потреб обслуговування житлового будинку.

Окрім цього, Верховним Судом у складі колегії суддів другої судової палати КЦС 28.03.2018 р. в постанові у справі № 681/1039/15-ц висловлено правову позицію, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому, ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами . Із цього не слідує, що в разі відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа (акту погодження меж)належить вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, то орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки, по суті повинен виходити не з самого факту відмови від підписання акта, а з мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання актаі погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам і нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого рішення.

Так, довід апеляційної скарги про те, що погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками (користувачами) є обов`язковим при виділенні земельної ділянки у власність, не може в контексті встановлених судом першої інстанції обставин справи, норм матеріального права та усталеної правової позиції Верховного Суду з цього питання слугувати підставою ні для визнання незаконним і скасування оспорених рішень органу місцевого самоврядування (Негровецької сільської ради Міжгірського району),ні для скасування оскарженого судового рішення.

Твердження апелянта про те, що земельна ділянка, яку приватизував ОСОБА_2 на підставі рішень Негровецької сільської ради (0.07 га), фактично є дорогою загального користування, є надуманим і бездоказовим та спростовується, зокрема, викопіюванням з Генерального плану с. Негровець Міжгірського районута будівельними паспортами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на забудову земельних ділянок, якими не передбачено спірної дороги загального користування, кадастровим планом земельної ділянки ОСОБА_2 , а також рішенням Негровецької сільської ради № 10 від 26.08.2018 р. Про розгляд заяви ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про закріплення під`їзної дороги до його житлового будинку АДРЕСА_1 та житлового будинку ОСОБА_2 - АДРЕСА_2 (т.1, а.с.13) та рішенням № 3 від 19.09.2018 р. Про затвердження зовнішніх меж земельної ділянки гр. ОСОБА_2 з суміжним землекористувачем ОСОБА_1 (т.1, а.с.141), які в судовому порядку неоспорені.

У зв`язку з наведеним правовим аналізом попереднього доводу колегія суддів відхиляє також і довід апеляційної скарги про те, що під`їзд шириною 14.122 м до житлових будинків позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 склався в умовах забудови їх житлових будинків як суміжних землекористувачів, а тому відведення земельної ділянки ОСОБА_2 і встановлення її меж у натурі (на місцевості) мало місце з порушенням вимог п.3.12 Інструкції Держкомзему № 376 від 18.05.2010 р.про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.Окрім того, вказаний пункт цієї Інструкції регулює лише питання повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а тому жодним чином не підтверджує тих обставин, на які як на підставу своїх вимог, посилається ОСОБА_1 .

Довід апелянта про те, що Негровецька сільська рада наданням ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0.07 га (в яку ввійшла під`їзна дорога) позбавила позивача можливості реалізувати своє право на отримання земельної ділянки у власність, не заслуговує на увагу, оскільки питання права на отримання земельної ділянки у власність виходить за межі підстави та предмету позову (не є предметом доказування у справі) та ніким не заперечується.

Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального і процесуального права, тобто дійшов обґрунтованого висновку про відсутність порушеного права позивача прийняттям органом місцевого самоврядування оспорених ним рішень.

З приводу оскарженої ухвали Міжгірського районного суду від 13.01.2020 р., якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 9600 грн., колегія суддів зазначає таке.

Суд першої інстанції у своєму рішенні від 29.11.2019 р. установив, що стороною відповідача ОСОБА_2 у поданому до суду відзиві заявлено клопотання про стягнення з позивача на його користь судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 9600 грн. У судових дебатах представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Керита М.В., зробила про це відповідну заяву, однак на підтвердження понесених її стороною судових витрат не подала до суду акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму виконаних робіт адвокатом, прибуткового касового ордеру на вказану суму тощо.

Одночасно стороні відповідача ОСОБА_2 роз`яснено, що відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України відповідач має право протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду подати суду розмір витрат, які були ним сплачені, та докази про це, для подальшого вирішення судом питання про стягнення із позивача на його користь понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, а в разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

У оскарженій ухвалі від 13.01.2020 р. суд першої інстанції установив, що до відзиву на позовну заяву представник відповідача надала попередній (орієнтовний) розрахунок витрат по справі на загальну суму 9600 грн., а в судових дебатах заявила про стягнення судових витрат у справі, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на правову допомогу. Згідно з актом прийняття-передачі наданих послуг із правової допомоги від 29.11.2019 р. і відповідної квитанції ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 9600 грн.

Довід апелянта про порушення судом норм процесуального права, оскільки ні на підготовчому судовому засіданні, ні в ході розгляду справи по суті і до закінчення судових дебатів сторона відповідача не заявляла про стягнення витрат і не подавала відповідні докази, не узгоджується ні з відповідними нормами процесуального права, ні з обставинами справи.

Згідно з положеннями ст. 141 ч.8 ЦПК України, на яку покликався і суд першої інстанції, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таку заяву представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Керита М.В., зробила у відзиві на позов (т.1, а.с.85-87), а докази щодо розміру витрат на правову допомогу подала 09.12.2019 р. (т.1, а.с.184-186). При цьому, суд першої інстанції поновив ОСОБА_3 строк для подання заяви про стягнення судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу і це не оспорюється.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що оскаржена ухвала суду першої інстанції також є законною.

Порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень , або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 29 листопада 2019 року та апеляційну скаргу адвоката Шусти Василя Васильовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Міжгірського районного суду від 13 січня 2020 р. залишити без задоволення. 2.Рішення Міжгірського районного суду від 29 листопада 2019 року та ухвалу Міжгірського районного суду від 13 січня 2020 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 22 лютого 2021 р.

Судді: