Постанова

від 02.03.2021 по справі 336/1136/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.03.2021 Справа № 336/1136/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/923/21 Головуючий у 1-й інстанції: Дмитрюк О.В.

Є.У.№ 336/1136/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кочеткової І.В.,

суддів Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах третьої особи - неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділ в натурі частки майна, яке є спільною частковою власністю,

за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах третьої особи неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом, який в ході розгляду справи неодноразово уточнювала, до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про виділ в натурі частки майна, яке є спільною частковою власністю.

Зазначала, що рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 13.09.2018 за нею визнано право власності на: 1/20 частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; 66/1000 частин нежитлового приміщення, підвалу літ.А-14, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/15 частину житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_3 ; 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034791, кадастровий номер 2320983200:01:015:0016; 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034784, кадастровий номер 2320983200:01:015:0017. Загальна вартість належного їй майна становить 96 089,60 грн.

Право власності на зазначене майно вона набула після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 , відповідачі та третя особа неповнолітня ОСОБА_1 є також спадкоємцями та співвласниками нерухомого майна.

З часу набуття права власності на майно вона позбавлена можливості користуватись та володіти ним через перешкоди з боку відповідачів та через те, що її частка не виділена в натурі. Відповідачі одноособово користуються та володіють всім майном. Зважаючи на те, що спільне з відповідачами користування належними їй частками нерухомого майна не можливе, позивач, посилаючись на норми статей 358, 364 ЦК України просила виділити належну їй частку у нерухомому майні та припинити спільну часткову власність, а саме:

виділити їй в натурі відокремлений об`єкт нерухомості із майна, що перебуває у спільній частковій власності, припинити право спільної часткової власності на нього та визнати за нею право особистої приватної власності на нежитлове приміщення № 169 підвалу (літ. А-14), у складі: кімната № 1, площею 27,7 кв.м.; душова № 2, площею 3,0 кв.м.; санвузол № 3, площею 1,6 кв.м., загальною площею за внутрішніми замірами 32,3 кв.м., що становить 11/100 частин нежитлового приміщення № 169 підвалу (літ. А-14), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 84 884,00 грн.;

виділити їй в натурі та визнати за нею право особистої приватної власності на 83/100 частини земельної ділянки, площею 4,5398 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320983200:01:015:0017, вартістю 11 304,10 грн., всього на суму 96 188,10 грн.;

припинити її право власності на об`єкти нерухомого майна, які перебувають у спільній частковій власності: на 1/20 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/15 частини житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_3 ; 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320983200:01:015:0016; 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, кадастровий номер 2320983200:01:015:0017.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 обрано неправильний спосіб захисту порушеного права.

В апеляційній скарзі про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_1 зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що вона як співвласник спадкового майна має право на виділ належної їй частки в натурі в порядку ст.1278 ЦК України, проте таке її право порушено судом першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кузнецова А.С., яка представляє інтереси ОСОБА_4 , зазначає, що відповідачі успадкували в рівних частках нерухоме майно, яке належало їх батькові. Позивач фактично намагається перерозподілити спадщини шляхом виділу їй одного об`єкту спадщини - нежитлового приміщення та відмови від права власності на належні позивачці частки у іншому майні, яке належить сторонам на праві спільної часткової власності. Проте такий перерозподіл спадщини, на думку відповідачів, можливий до моменту оформлення спадщини. Зважаючи на те, що позивач вже оформила своє право власності на спадкове майно, передбачений ст.ст.1267, 1278 ЦК України механізм не може бути застосований. Виходячи із аналізу норм ст.ст.183,358,364 ЦК України, виділ часток із нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній із сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру співвласників у праві власності. Визначальним для виділу частки нерухомого майна в натурі є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки майна відповідно до часток співвласників. Виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Між тим жодного об`єкту спадкового майна в натурі позивач у визначений нею спосіб не набуває, а лише збільшує свою частку у нежитловому приміщенні, відмовляючись від часток в іншому нерухомому майні. Відтак виділ у натурі в розумінні ст.364 ЦК України не відбувається, а відбувається перерозподіл часток спадкоємців у спадковому майні у спосіб, не передбачений законом. Вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Железняк Л.В. підтримала апеляційну скаргу і просила про її задоволення з підстав, викладених у позовній заяві і в апеляційній скарзі. Адвокат Кузнецова А.С., яка представляє інтереси відповідача ОСОБА_4 , проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Інші відповідачі в засідання апеляційного суду не з`явилися, заперечень проти апеляційної скарги не подавали.

Заслухавши пояснення представників сторін, відповідача ОСОБА_4 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За обставинами справи між сторонами як спадкоємцями першої черги виник спір з приводу виділу в натурі одному із спадкоємців частки із спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5 ..

Згідно статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Відповідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 367 ЦК України, статті 1278 ЦК України та вказано, що якщо спадкодавець склав заповіт і в ньому не зазначив частки спадкоємців, вони вважаються рівними. Навпаки, якщо заповідач розподілив спадщину між спадкоємцями в нерівних частках, то кожний має право саме на ту частку, яку вказав спадкодавець. За відсутності заповіту частки кожного спадкоємця в спадщині визнаються рівними. Відступ від цього принципу можливий за домовленістю спадкоємців між собою (стаття 1267 ЦК України). Спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її на праві спільної часткової власності (частина четверта статті 355 ЦК України), а тому при її поділі застосовуються правила передбачені в главі 26 ЦК України, які регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ провадиться в судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців за законом або за заповітом. Вирішення судового спору щодо поділу спадкового майна не залежить від отримання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину. Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-692цс16 вказано, що відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (частина друга статті 1278 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 1279 ЦК України спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна в межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення. Вирішуючи спори про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно, суди встановлюють належне спадкодавцю на час його смерті майно, яке входить до складу спадщини, а також з`ясовують чи не порушуються права та інтереси всіх спадкоємців, які мають право на спадщину.

Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

У постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-4цс14 зроблено висновок, що при вирішенні справи слід було враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників. При цьому суду слід було ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясування, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.

У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Таким чином суд має встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині третій статті 358 ЦК України визначено, що кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

При цьому згода інших співвласників на виплату співвласнику, який бажає отримати компенсацію вартості його частки, не є обов`язковою, проте судам під час вирішення справ зазначеної категорії необхідно з`ясувати, чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які мають (не мають) змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст.183, 358, 364 ЦК України, виділ часток нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий виділ можна провести з несуттєвим відступленням від розміру ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки майна відповідно до часток співвласників.

Таким чином, за змістом аналізу вказаних норм матеріального права, виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частці в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Встановлено, що сторони по справі і третя особа неповнолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачка є дружиною спадкодавця, а відповідачі і третя особа - його діти.

До складу спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_5 , увійшло нерухоме майно, яке складається із ј частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; 11/200 часток нежилого приміщення, підвалу літ. А-14, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/3 частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , 1/3 частки двох земельних ділянок, площею по 4,54 га кожна, розташованих на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області. (т.1 а.с.113-164).

Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.09.2018 р. у справі № 336/4340/17, пр. 2/336/168/18 за ОСОБА_1 як за співвласником в порядку ст.ст.368,370 ЦК України визнано право власності на 11/200 частину нежилого приміщення - підвалу літ. А-14, розташованого за адресою АДРЕСА_2 ; визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на: 1/20 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 11/1000 частин нежилого приміщення, підвалу літ. А-14, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; на 1/15 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034791; 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034784.

Згаданим рішенням визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третьою особою у цій справі, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 право власності: на 1/20 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; на 11/1000 частин нежилого приміщення, підвалу літ. А-14, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; на 1/15 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 ; на 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034791, що зареєстрований на ім`я ОСОБА_6 в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 22.06.2001 року за № 1122; на 1/15 частину земельної ділянки, площею 4,54 га, розташованої на території Лугівської сільської ради Василівського району Запорізької області, відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 034784, що зареєстрований на ім`я ОСОБА_7 в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 22.06.2001 року за № 1123 (т.1 а.с.18-23).

Право власності позивача на зазначені вище об`єкти нерухомості зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності (т.1 а.с.24, 25, 26, 27, 28).

Установивши, що сторони по справі і третя особа успадкували в рівних частках нерухоме майно, яке складається як із подільних речей ( двох земельних ділянок, площею по 4,54 га кожна), так і неподільних, зокрема ј частини двокімнатної квартири, 1/3 частини житлового будинку, 11/200 частин нежитлового приміщення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в обраний позивачкою спосіб її порушене право не підлягає захисту.

До складу спадкової маси увійшло декілька об`єктів нерухомості, стосовно кожного із яких у сторін по справі і третьої особи виникло право спільної часткової власності, а отже питання щодо виділу частки із спільного майна підлягає вирішенню стосовно кожного об`єкту нерухомості, а не всієї спадкової маси, з урахуванням правил ст.ст. 183, 358, 364 ЦК України .

Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

З вимогами про поділ спадкового майна між спадкоємцями ОСОБА_1 в цій справі не зверталася, в якості співвідповідача до участі у справі неповнолітню ОСОБА_2 , 2010 року народження, та органи опіки і піклування як представника неповнолітньої спадкоємиці не залучала, хоча просила суд вирішити питання про права і обов`язки неповнолітньої доньки позивачки як співвласника спірного нерухомого майна, інтереси якої в цій справі суперечать інтересам позивачки.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, та відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду, а лише свідчать про незгоду з ним.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Керуючись ст. ст.374,375,382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська