Постанова

від 10.03.2021 по справі 640/21264/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21264/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Ткаченка В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, адвокат Музика А.І.,

від відповідача - Кукіна С.О.,

від третьої особи - Токовенко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного центра зайнятості, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Профспілка державних службовців та працівників державного сектора, про скасування наказа, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітка за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Державного центра зайнятості (далі - відповідач, ДЦЗ), в якому просить скасувати наказ відповідача про звільнення його з посади заступника голови Державного центра зайнятості, поновити на цій посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні не було враховано його переважне право залишитися на роботі та не отримано згоди профспілкового органа, членом якого він є. Також наголошує, що під час звільнення не запропоновано всі вакантні посади.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що не є іншою роботою на тому ж підприємстві, установі, організації запропонована при звільненні посада заступника директора Київського міського центра зайнятості, оскільки такий є окремою юридичною особою. Наголошує, що відповідачем не враховано переважне право позивача на залишення на роботі, оскільки він мав триваліший безперервний трудовий стаж в даній установі, 6 ранг державного службовця, є кандидатом юридичних наук, пройшов підвищення кваліфікації в Інституті законодавства Верховної Ради України. В роботі комісії відповідача працівники участі не брали, що свідчить про не проведення відповідачем порівняння кваліфікації та продуктивності праці всіх заступників голови. Місцевим судом безпідставно прийнято до уваги дисциплінарні стягнення, позаяк такі були погашені на момент прийняття спірного наказа. Акцентує увагу, що на вимогу суду профспілковим органом прийнято рішення про ненадання згоди на звільнення позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим. Усім доводам позивача судом надано належну правову оцінку, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Судом установлено, що 28 липня 2015 року позивач був прийнятий на посаду заступника Голови Державної служби зайнятості.

Наказом Міністерства соціальної політики України Про питання Державної служби зайнятості (Центрального апатару) від 09 липня 2019 року №1074 Державну службу зайнятості (Центральний апарат перейменовано на Державний центр зайнятості, а також затверджено положення про Державний центр зайнятості.

У зв`язку з затвердженням структури та штатного розпису ДЦЗ на 2019 рік, наказом від 31 липня 2019 року №72: введено в дію структуру та штатний розпис ДЦЗ на 2019 рік; начальника відділу по роботі з персоналом зобов`язано попередити під особистий підпис працівників, посади яких підлягають виведенню, про наступне вивільнення за два місяці у зв`язку зі змінами в організації праці ДЦЗ та підготувати, у разі потреби, подання на Голову об`єднаного профкому працівників соціальної сфери України Міністерства соціальної політики України щодо погодження вивільнення працівників, посади яких підлягають виведенню; створити комісію з питань працевлаштування працівників, посади яких підлягають виведенню.

31 липня 2019 року позивача було попереджено про зміни в організації праці відповідача, в тому числі про виведення посади заступника голови, яку він обіймав, і одночасно запропоновано посаду заступника директора Київського міського центру зайнятості.

Зважаючи на відсутність відповіді про згоду або відмову від запропонованої посади, 30 вересня 2019 року позивача звільнено у зв`язку зі змінами в організації праці, на підставі пункта 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Уважаючи такий наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було вжито належних та достатніх заходів щодо приведення у відповідність до законодавства та належного оформлення процедури попередження та можливого наступного вивільнення позивача. Оскільки позивач згоду щодо переведення на запропоновані посади не надав, то відповідач правомірно його звільнив, адже в складі ДЦЗ були відсутні вакантні посади з урахуванням освіти, кваліфікації та досвіду позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 15 грудня 2016 року № 1543, Державна служба зайнятості є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.

Державна служба зайнятості складається, зокрема, з Центрального апарату Державної служби зайнятості, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості, міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості.

Центральний апарат Державної служби зайнятості, регіональні та базові центри зайнятості є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, кутові штампи та печатки із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та кодом за ЄДРПОУ, інші печатки та штампи (за наявності).

Центральний апарат Державної служби зайнятості є головною державною установою у централізованій системі державних установ Служби.

На момент виникнення спірних правовідносин позивач перебував на посаді заступника голови Центрального апарату Державної служби зайнятості, тобто був уповноваженою особою на виконання функцій держави в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції та є юридичною особою публічного права.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин позивач проходив публічну службу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №754/15544/17-ц.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 6 статті 43 Основного закону гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Загальні підстави звільнення осіб, які проходять публічну службу, регулюються Кодексом законів про працю України.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При звільненні за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України необхідним є додержання порядку вивільнення працівників, встановленого статтями 40, 42, 49 2 цього Кодексу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів містяться роз`яснення, згідно з якими розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Стаття 42 КЗпП України встановлює переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

Так, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років , із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

При вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва та праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині 2 статті 42 КЗпП України.

При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

Відповідно до статті 49 2 КЗпП України, яка визначає порядок вивільнення працівників, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Водночас, звільнення на підставі пункта 1 частини 1 статті 40 КЗпП України можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення. При цьому акцентується увага на необхідність запропонування працівнику всіх наявних вакансій.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49 2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49 2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, а також неодноразово застосована Верховним Судом при розгляді цієї категорії справ, зокрема, у постанові від 25 лютого 2021 року у справі №640/24238/19.

Як убачається із матеріалів справи, під час попередження про зміни в організації праці позивачу запропоновано посаду заступника директора Київського міського центру зайнятості, яка максимально відповідала його освіті, кваліфікації та досвіду.

Посилання ОСОБА_1 на те, що така посада не може вважатися посадою в установі, в якій він працював, оскільки Київський міський центр зайнятості є окремою юридичною особою, колегія суддів уважає помилковим.

Як убачається зі зміста положення про ДЦЗ, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 09 липня 2019 року №1074, ДЦЗ відповідно до покладених на нього завдань через регіональні центри зайнятості та їхні філії, базові центри зайнятості забезпечує організацію здійснення покладених на нього функцій.

Відповідно до пункта 13 цього Положення директор ДЦЗ призначає та звільняє з посад директорів і заступників директорів регіональних центрів зайнятості.

Пунктом 2 Положення про державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14 червня 2019 року №945 Державна служба зайнятості складається з ДЦЗ, Центру зайнятості АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості).

Отже, повноваження щодо призначення на посаду, запропоновану позивачу належить керівнику відповідача. До того ж, така посада територіально знаходиться у тому ж населеному пункті, що і посада, яку обіймав позивач і яка підлягала виведенню.

З огляду на наведене, колегія суддів уважає, що запропонована позивачу посада є належним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку по працевлаштуванню.

На виконання положень статті 42 КЗпП України відповідачем створено комісію з питань працевлаштування працівників, посади яких підлягають виведенню, за результатами роботи якої прийнято рішення про надання переважного права на залишення на посаді заступника директора інших працівників, які порівняно з позивачем мають більш високу продуктивність та кращу кваліфікацію.

Отже, твердження позивача про те, що відповідач не проводив порівняння осіб, які займали посади заступників голови, є помилковим.

Рішення за результатами такого порівняння, на переконання суду, є внутрішньою компетенцією відповідача, а тому оцінка правильності зробленого висновку не належить до компетенції суду.

Посилання позивача на те, що всупереч вимогам частини 1 статті 43 КЗпП України його було звільнено без попередньої згоди профспілкового комітету, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки відповідно до пункта 7 частини 1 статті 43 1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення керівних працівників підприємств, установ та організацій, у тому числі заступників керівника.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 червня 2019 року у справі №826/7417/17.

При цьому, судовою колегією враховується, що згідно пункта 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 33, 34, 242-244, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька

(Повний текст постанови складений 10 березня 2021 року.)