Постанова

від 03.03.2021 по справі 266/2112/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/639/21

266/2112/19

Головуючий у 1-й інстанції Курбанова Н.М.

Суддя-доповідач: Попова С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2021 року місто Маріуполь

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Попової С.А.,

суддів Зайцевої С.А., Ткаченко Т.Б.,

за участю секретаря Сікора М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 листопада 2020 року, ухваленого у складі судді Курбанової Н.М., повний текст рішення складено 28 листопада 2020 року,

у цивільній справі

за позовом Приватного підприємства Капітолій

до ОСОБА_1

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року Приватне підприємство Капітолій (далі - ПП Капітолій) звернулося до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 2-5), уточнивши в подальшому позовні вимоги (т. 1 а.с. 55-58). В обгрунтування заявлених вимог позивач посилався на наступні обставини.

16.06.2009 між ПП Капітолій та ОСОБА_1 укладено договір про участь у програмі Гарант-фінанс за № 000680 (Основний договір), згідно якого ПП Капітолій зобов`язується вчинити від імені і за рахунок відповідача певні юридичні дії, спрямовані на придбання нею товару або отримання позики, а відповідач зобов`язується своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця сплачувати чистий внесок, за рахунок якого здійснюється оплата товару та адміністративні витрати, які йдуть на оплату послуг за організацію діяльності програми.

У відповідності до умов Основного договору 26.08.2011 між ПП ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір позики № 1167/08/11 з відповідним додатком № 1. Згідно п. 1.1 договору позивач надав відповідачу грошові кошти у сумі 40000грн у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, безоплатності та цільового використання, з кінцевим терміном погашення згідно графіку погашення заборгованості, що міститься в додатку 1 до договору позики до 15.08.2026.

Згідно графіку погашення заборгованості, відповідач, починаючи з 15.09.2011 і до 15.08.2026 зобов`язана погашати надану позику рівними частинами по 222,22грн щомісячно.

На виконання умов Основного договору 26.08.2011 між ПП ОСОБА_3 та відповідачем був укладений Додаток 3 до цього договору, згідно п. 3 якого, сторони домовилися, що сплачені до отримання суми позики на виконання умов Основного договору ОСОБА_1 38 чистих внесків будуть зараховані Адміністратором в рахунок погашення щомісячних платежів у зворотному порядку. Також, відповідно до п. 4 Додатку 3 сторони домовилися, що учасник разом із щомісячними платежами за договором позики протягом 180 місяців зобов`язаний сплачувати адміністративні витрати в розмірі 168грн. Щомісячні платежі, які учасник погашає згідно договору позики зараховуються Адміністратором в рахунок погашення щомісячних платежів по Основному договору.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики № 1167/08/11 та основним договором № 000680 між позивачем і відповідачем було укладено договір іпотеки від 13.10.2011, за яким відповідачка передала в іпотеку ПП Капітолій належне їй на праві власності нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 житловою площею 14,1 кв.м та земельну ділянку площею 0,0805га за вказаною адресою. За умовами договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором позики отримати задоволення своїх вимог кредитора за рахунок майна іпотекодавця. В п. 1.3 договору іпотеки визначена за домовленістю сторін вартість предмету іпотеки - 40000грн.

З грудня 2012 року відповідач почала порушувати умови Основного договору та договору позики, повністю перестала виконувати умови договорів, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення боргу.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15.07.2013 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_4 заборгованість за вищевказаним договором позики - 28444,56грн, адміністративні витрати за основним договором - 672грн, витрати на правову допомогу - 320грн, витрати по сплаті судового збору - 292,88грн. Рішення суду набрало законної сили 15.08.2013 та відповідачем не оскаржувалось та не виконувалось. До виконавчої служби позивач не звертався.

01.08.2014 між ПП Капітолій та ПП Житомирська міська юридична консультація був укладений договір про відступлення права вимоги, за яким первісний кредитор ПП Капітолій відступив, а новий кредитор ПП Житомирська міська юридична консультація набув право вимоги до ОСОБА_1 за Основним договором № 006680 від 16.06.2009, договором позики № 1167/08/11 від 26.08.2011. Проте, 02.05.2016 укладено угоду між ПП Капітолій і ПП Житомирська міська юридична консультація про розірвання цього договору від 01.08.2014.

Але, під час дії вищевказаного договору про відступлення права вимоги ОСОБА_1 на виконання умов договору позики № 1167/08/11 було сплачено: 11.12.2015 - 400грн; 27.04.2016 - 400грн.

Внаслідок порушення відповідачкою грошових зобов`язань за договором позики № 1167/08/11 від 26.08.2011 в неї утоворилася заборгованість станом на квітень 2019 згідно із уточненням позовних вимог в загальному розмірі 74355,92грн, з яких: 27644,56грн - заборгованість за основним боргом; 672грн - адміністративні витрати за основним договором № 000680 від 09.06.2009; 40902,20грн - сума нарахованих позивачем інфляційних втрат; 4524,28грн - 3% річних; 320грн витрати на правову допомогу і 292,88грн витрати по сплаті судового збору за рішенням Приморського районного міста Маріуполя Донецьткої області від 15.07.2013.

У зв`язку із цим позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 житловою площею 14, 1 кв.м; земельну ділянку площею 0,0805 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1412300000:02:007:0394, що належать іпотекодавцю на праві приватної власності в рахунок погашення заборгованості для задоволення вимог ПП Капітолій шляхом проведення прилюдних торгів на стадії виконавчого провадження - в рахунок погашення боргу на суму 74355,92грн., з яких: 27644,56грн - заборгованість за договором позики №1167/08/11 від 26.08.2011; 672грн - адміністративні витрати за основним договором № 000680 від 09.06.2009; 40902,20грн - сума інфляційних за договором позики № 1167/08/11 від 26.08.2011; 4524,28грн - сума 3% річних за договором позики № 1167/08/11 від 26.08.2011; 320грн - витрати на правову допомогу за рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15.07.2013; 292,88грн - витрати по сплаті судового збору за рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15.07.2013. Визначити початкову ціну продажу предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час ведення виконавчих дій. Компенсувати позивачеві за рахунок відповідачки понесені витрати з оплати судового збору у розмірі 1921грн.

Відповідачем 02.07.2019 подано відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 66).

Позивачем 19.07.2019 подано відповідь на відзив відповідачки (т. 1 а.с. 67-68).

Представником відповідача - адвокатом Кравчук Л.Г. 12.11.2019 і 10.12.2019 подано заперечення і додаткові заперечення на відповідь позивача на відзив відповідача, а також письмові пояснення від 09.04.2020 (т. 1 а.с. 100-103, 123-124, 178-183).

Проти заперечень подано ПП ОСОБА_3 пояснення і додаткові пояснення (т. 1 а.с. 115-117, 137-138, 158-159).

Представником відповідача 23.01.2020 подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності (т. 1 а.с. 143-144) - заява відповідачки про застосування наслідків спливу строку позовної давності з посиланням на правові позиції Верховного Суду у справі № 522/31199/13-ц в постанові від 25.07.2018, в розумінні яких ПП ОСОБА_3 , пред`явивши у травні 2013 року вимогу про дострокове повернення боргу шляхом подання позову до суду відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання з 2026 року на травень 2013.

20.02.2020 позивачем до суду надані додаткові пояснення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 листопада 2020 року (т. 1 а.с. 215-220) позов ПП ОСОБА_3 задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 14,1 кв.м., реєстраційний номер будинку в Реєстрі прав власності на нерухоме майно - 24456224; земельну ділянку площею 0,0805 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1412300000:02:007:0394, що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності, в рахунок погашення заборгованості за договором позики № 1167/08/11 від 26.08.2011р на загальну суму 74355,92 грн, з яких: 27644,56грн - заборгованість за договором позики; 672грн - адміністративні витрати за основним договором №000680 від 09.06.2009; 40902,20грн - сума інфляційних за договором позики №1167/08/11 від 26.08.2011; 4524,28грн - сума 3% річних за договором позики №1167/08/11 від 26.08.2011; 320,00грн - витрати на правову допомогу за рішенням Приморського районного м. Маріуполя від 15.07.2013; 292,88грн - витрати по сплаті судового збору за рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 15.07.2013, шляхом проведення прилюдних торгів на стадії виконавчого провадження.

Визначено початкову ціну продажу предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час ведення виконавчих дій.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1921грн.

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд вважав, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики виникла заборгованість, що була присуджена за судовим рішенням від 15.07.2013, але не виплачена, а тому позивач має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. При цьому суд вважав, що ухвалене у 2013 році судове рішення не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє відповідачку від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним. На підставі цього суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя за умовами договору позики у загальній сумі 74355,92грн з визначеним способом реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на стадії виконавчого провадження з початковою ціною продажу предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час ведення виконавчих дій. Суд вважав не пропущеним позивачем строк звернення до суду із даним позовом, оскільки відповідачка після прийняття судового рішення від 15.07.2013 про стягнення заборгованності за договором позики продовжила частково платити грошові кошти по договору, тим самим підтверджуючи тривання зобов`язань по договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 223-229), посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга вмотивована наступними обставинами. Строк дії основного договору позики припинився в травні 2013 року, коли з відповідачки було достроково стягнуто всю суму боргу за договором позики, а до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач звернувся в квітні 2019 року, тобто за межами трирічного строку позовної давності. Висновок суду, що договір позики є діючим і що відповідачка не звільнена від подальшого погашення грошових коштів та штрафних санкцій за порушення умов договору є помилковим і не відповідає позиції Верховного Суду. Суд не застосував положення п. 4 ст. 263 ЦПК України. Постанови, на які посилався суд в рішенні були переписані з позовної заяви, суд не ознайомився з їх змістом.

Виконавчий лист було направлено позивачу за його заявою від 27.06.2014, тобто за п`ять років до подання позову, але, як зазначив сам позивач, до виконавчої служби із цим виконавчим листом для виконання рішення він ніколи не звертався, вважаючи це своїм правом, а не обов`язком.

Судом не була застосована позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 31.10.2018 у справі № 465/2401/14-ц. Суд безпідставно не врахував те, що порушене право позивача вже захищене і може бути реалізоване шляхом виконання вищевказаного рішення суду від 15.07.2013.

Відповідачка не відмовлялась від сплати боргу за договором позики, мала можливість оплачувати внески, і сплачувала б щомісяця платежі за графіком, але позивач був визнаний банкрутом, його рахунки ще в грудні 2012 були закриті, зв`язок з ним припинився на довгі роки. З цих причин відповідачка не сплачувала позику. Лише у квітні 2019 року позивач знову нагадав про себе своїм позовом.

Висновок суду, що погодився із розрахунком позивача, є хибним, оскільки позивач розрахував проценти починаючи з вересня 2013, проте до вимоги про стягнення процентів застосовується загальна позовна давність. Сума заборгованості 74355,92грн, розрахована позивачем, між тим не є заборгованістю за основним зобов`язанням за договором позики, оскільки більша частина є нарахуванням боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення та 3% річних.

Позивач не довів в суді, що несплатою боргу в розмірі 28444грн за договором позики відповідачка завдала або завдає йому, як іпотекодержателю шкоди, і змінила чи змінює обсяг його прав.

Судом не надано правової оцінки доказам, на які посилається позивач, і які покладено в основу рішення, а саме: договору про відступлення права вимоги 01.08.2014, в даному договорі навіть не зазначена сума відступленого боргу відповідачки на момент укладення договору, а також ані слова немає про наявність заочного рішення від 15.07.2013.

Крім того, підприємства ПП Житомирська міська юридична консультація , який отримав за договором відступлення від 01.08.2014 право вимоги до ОСОБА_1 , не існує. Під зазначеним кодом ЄДРПОУ 37390776 зареєстровано ПП Туристична агенція ТРЕВЕЛЕР, засновником якої є директор ПП Капітолій. Це є ознаками шахрайства з боку позивача, який ввів в оману суд, обґрунтовуючи свої позовні вимоги недійсними документами.

Позов до суду підписаний 16.04.2019 директором ПП ОСОБА_5 , хоча, згідно реєстру директором є ОСОБА_6 , який 18.06.2019 підписав заяву про зменшення розміру позовних вимог. Висновок про часткову сплату відповідачкою боргу в 2015 та 2016 суд зробив лише на підставі відповіді ПП Житомирська міська юридична консультація, яка підписана невідомою особою та скріплена печаткою неіснуючого підприємства. Відповідь одного підприємства іншому не є банківським документом і не може бути допустимим доказом сплати грошей.

На апеляційну скаргу ПП Капітолій 15.02.2021 поданий відзив (т. 2 а.с. 11-14, 27-30).

Представником відповідачки - адвокатов Кравчук Л.Г. подано заперечення на відзив (т. 2 а.с. 61-65).

Процедура розгляду справи апеляційним судом

Справа розглянута за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Кравчук Л.Є., яка підтримала доводи апеляційної скарги, у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи керівника ПП Капітолій та відповідачки, від яких надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність (т. 2 а.с. 59, 67), неявка яких в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Як встановлено судом, 16.06.2009 між ПП Капітолій та ОСОБА_1 було укладено договір про участь у програмі Гарант-фінанс за № 000680 (Основний договір), згідно якого ПП Капітолій зобов`язується вчинити від імені і за рахунок відповідача певні юридичні дії, спрямовані на придбання нею товару, або отримання позики, а відповідач зобов`язується своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця сплачувати чистий внесок, за рахунок якого здійснюється оплата товару, та адміністративні витрати, які йдуть на оплату послуг за організацію діяльності програми (т. 1 а.с. 6).

Згідно договору Позики № 1167/08/11 від 26 серпня 2011 року, ПП Капітолій надало Відповідачу грошові кошти у сумі 40000грн у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, безоплатності та цільового використання, з кінцевим терміном погашення згідно графіку погашення заборгованості, що міститься в додатку 1 до Договору позики до 15.08.2026 (т. 1 а.с. 10-12).

13.10.2011 між ПП Капітолій та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого є: житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,0805га по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1412300000:02:007:0394. Згідно п.п. 1.1 договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з договору позики № 1167/08/11 від 26.08.2011 зі всіма додатками до нього (т. 1 а.с. 16).

01.08.2014 між ПП Капітолій та ПП Житомирська міська юридична консультація укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого новий кредитор набув право вимоги за основним договором № 000680 від 16.06.2009, договором позики № 1167/08/11 від 26.08.2011 укладених з ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 20).

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15.07.2013 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 у відшкодування заборгованості: за договором позики - 28 444,56грн, адміністративні витрати за основним договором - 672грн, витрати на правову допомогу - 320грн, витрати по сплаті судового збору - 292,88грн. Рішення суду набрало законної сили 15.08.2013 (т. 1 а.с. 23).

Згідно з відповіддю Приморського районного суду м. Маріуполя № 266/2077/13-ц від 19.02.2020 адвокату Кравчук Л.Є., копія заочного рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 15.07.2013 була направлена ОСОБА_1 рекомендованим листом, на якому проставлена відмітка про отримання від 23.07.2013. За заявою директора ПП Капітолій від 27.06.2014 виконавчий лист по справі був направлений позивачу (т. 1 а.с. 164).

2. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Вивчивши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з подальшим постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 5 статті 3 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частина перша статті 35 Закону України Про іпотеку передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Як з`ясовано, у пункті 1.1 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником всіх платіжних зобов`язань за договором позики від 26.08.2011 зі всіма додатками до нього. у розмірі, порядку та у строк до 15.08.2026 року (т. 1 а.с. 16).

Умовами укладеного договору позики передбачено дату остаточного повернення кредиту - 15.08.2026 (т. 1 а.с. 10).

Разом з тим, сторони у п. 2.3.2 договору позики (т. 1 а.с. 10) узгодили право кредитора ПП ОСОБА_3 вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань і погашення всієї суми позики протягом 7 днів на вимогу позикодавця у випадку порушення позичальником графіку погашення заборгованості більше ніж на 5 днів.

Колегія суддів вважає, що позикодавець використав своє право, передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України, направивши у травні 2013 року до суду позов про стягнення з боржника ОСОБА_1 достроково всієї суми заборгованості за договором позики в повному обсязі - 28444,56грн, а також висуваючи вимогу про сплату адміністративних витрат за основним договором - 672грн та збитків позикодавця у вигляді компенсації витрат на правову допомогу - 320грн, витрати по сплаті судового збору - 292,88грн, чим змінив умови основного зобов`язання. Рішенням суду від 15.07.2013 (т. 1 а.с. 23) стягнуто достроково всю суму позики - за основним боргом - 28444,36грн, а також 672грн - адміністративні витрати за основним договором №000680; 320грн і 292,88грн - витрати ПП ОСОБА_3 на правову допомогу і витрати з оплати судового збору.

Пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним шляхом подання до суду позовної заяви у травні 2013 року (в даному випадку, зважаючи на правові висновки Верховного Суду в постанові від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц, має вирішальне значення пред`явлення ПП ОСОБА_3 позову у травні 2013 року, а не постановлення судового рішення у липні 2013 року - т. 1 а.с. 23), кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання.

Рішення суду від 15.07.2013 не було пред`явлено до примусового виконання і не виконано до теперішнього часу, що не спростовано відповідачкою.

Твердження позивача в суді першої інстанції про те, що строк позовної давності не сплив і початок перебігу позовної давності за договором позики від № 1167/08/11 від 26.08.2011 обчислюється з моменту закінчення виконання строку зобов`язання, а саме з 15.08.2026, що вказано в додатку № 1 до договору позики, графіку погашення заборгованості - є безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК Українивстановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України ).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі Фінікарідов проти Кіпру ).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

У справі, яка є предметом перегляду, позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (восьмий день з моменту висування позикодавцем до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі, здійсненої у формі пред`явлення позову у травня 2013 року), протягом трьох років (до травня 2016 року).

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.

Проте до суду ПП ОСОБА_3 звернувся із цим позовом 16.04.2019, тобто зі спливом строку позовної давності щодо вимог про зверення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому, зважаючи на правові висновки Верховного Суду в постанові від 16.12.2020 у справі 523/10862/16-ц, стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, витікає вже не з кредитних правовідносин сторін, які припинились в момент погашення заборгованості, а із прострочення виконання іншого грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням.

Тож, нараховані ПП Капітолій в порядку ст. 625 ЦК України компенсаційні суми - інфляційні втрати 40902,20грн і 3 % річних 4524,28грн - не могли бути включені до загальної суми заборгованості, в рахунок якої має бути звернуто стягнення на предмет іпотеки у даному спорі.

Встановлено, що ПП ОСОБА_3 , яке не звертало судове рішення від 15.07.2013 до примусового виконання, не надало доказів поважності причин пропуску позовної давності та не навело переконливих аргументів щодо наявності в нього об`єктивних перешкод звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах встановлених законом строків, які є розумними і достатніми для захисту порушеного права.

Висновок суду про наявну у іпотекодержателя можливість звернутись до суду в будь-який час за захистом своїх порушених прав є помилковим.

Посилання позивача, з чим погодився і суд першої інстанції, на переривання строку позовної давності здійсненням часткових платежів у грудні 2015 року і квітні 2016 року є безпідставними, оскільки таке твердження не грунтується на належних, допустимих, достовірних і достатніх доказах в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, на підставі яких сукупно можливо зробити впевнений висновок про визнання позичальником/іпотекодавцем ОСОБА_1 свого боргу.

Так, відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду за вирішенням наявного між сторонами спору. Саме із цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі і переривається перебіг позовної давності.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд (щодо застосування строку позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, що слідують за прийняттям судових рішень про стягнення достроково всієї суми кредитної заборгованості) у справах № 357/9126/17 в постанові від 10.10.2019, № 522/31199/13-ц в постанові від 25.07.2018, № 715/1200/17 в постанові від 16.12.2020.

У даній справі за позовом ПП Капітолій відповідачкою ОСОБА_1 не визнається факт внесення нею коштів 11.12.2015 і 27.04.2016 ані в сумах по 232грн (т. 1 а.с. 22), що потягло зменшення позивачем суми основного боргу зменшена до 27980,56грн (т. 1 а.с. 15), ані в сумах по 400грн (т. 1 а.с. 61, 62), що потягло зменшення позивачем суми заборгованості за основною сумою боргу до 27644,56грн (т. 1 а.с. 55-56).

В свою чергу позикодавцем вже поза межами унормованої ч. 2 ст. 83 ЦПК України стадії надання доказів позивачем представлено до суду 2 копії виписки по особовому рахунку ПП Житомирська міська юридична консультація - код ЄДРПОУ 37390776 (т. 1 а.с. 59-60), де видно зарахування на рахунок вказаного підприємства 400грн з датою проводки 11.12.2015 і 400грн з датиою проводки 27.04.2016. При цьому, за своєю формою подані документи не завірені посадовою особою отримувача цих коштів - ПП Житомирська міська юридична консультація, яка не зареєстрована в Єдиному держдавному реєстрі юридичних осіб. А за своїм змістом графи платежів, де значиться призначення - оплата по кредиту, ОСОБА_1 , не міститься ідентифікаційних відомостей платника, як от ІПН відповідачки; натомість, в графі контрагент відзначено Транз.сч. DN, DG, DZ .

Надання позивачем відомостей про перейменування ПП Житомирська міська юридична консультація у ПП Туристична агенція ТРЕВЕЛ, реєстрація юридичної особи 09.11.2010 (т. 2 а.с. 17, 18) не є доказом існування цієї юридичної особи згідно ЄДРПОУ станом на грудень 2015 і квітень 2016 - таких даних не представлено позивачем в ході судового розгляду справи.

Відтак, як впевнилась колегія суддів, надані копії виписок судом першої інстанції помилково були взяті у якості належних, допустимих і достовірних доказів.

Тим більше, відомості в цих виписках протирічать долученій до позовної заяви довідці позивача за розміром здійснених нібито ОСОБА_1 двох плат по 232 грн (т. 1 а.с. 15, 22). Вказані довідки мають за своїм характером опосередковане (непряме) значення і не є первісними платіжними документами.

Первісних платіжних документів щодо здійснення 11.12.2015 і 27.04.2016 платежів саме боржником ОСОБА_1 частково боргу або доказів її згоди на здійсненні цих сплат іншою особою позивачем не представлено ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного перегляду справи. В матеріалах справи наявні лише квитанції про сплату ОСОБА_1 платежів за договором позики впродовж періоду 2011 рік - травень 2012 року, де отримувачем коштів є ПП Капітолій з кодом ЄДРПОУ 30961540 (т. 1 а.с. 34, 187-188).

Таким чином, в ході розгляду справи судом першої інстанцї не було здобуто переконливих беззаперечних доказів визнання відповдачкою ОСОБА_1 вказаних сплат, як свідчення про переривання строку позовної давності. А заявлення позивачем про факт здійснення відповідачкою цих сплат апеляційний суд вважає штучним створенням умов, при яких позовна давність мала перериватись в сенсі ст. 264 ЦК України, що не знайшло свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що позивач ПП ОСОБА_3 , право якого, як доведено судовим розглядом дійсно порушене (присуджена судом заборгованість, що стягнута достроково фактично не виплачена), звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, з огляду на подану представником відповідачки заяву про її застосування (т. 1 а.с. 143-144), є підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги представника відповідачки щодо неповноважності підписанта позовної заяви ОСОБА_7 спростовані наданими ПП ОСОБА_3 документами щодо зміни керівництва підприємства (т. 1 а.с. 125-126).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи ухвалення рішення суду, внаслідок недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального права і процесуального права (в частині оцінки доказів), таке рішення, з огляду на обґрунтованість апеляційної скарги представника відповідачки, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення судом апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції апеляційним судом скасовується, то підлягають перерозподілу судові витрати зі стягненням з ПП Капітолій на користь ОСОБА_1 судового збору, пов`язаного із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2881,50грн (150% від ставки судового збору, що підлягала сплаті при подачі позову, в розмірі 1921грн).

Разом з тим, не підлягають компенсації відповідачці за рахунок позивач витрати на правничу допомогу з огляду на недоведення цих витрат в порядку, регламентованому ст. 137 ЦПК України.

Так, за змістом положень ч. 2 ч. 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають сплаті стороною на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги) і доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Проте, відповідачкою, окрім договорів про надання правничої допомоги адвокатом Кравчук Л.Г. клієнту ОСОБА_1 від 05.06.2019 і від 08.12.2020 (т. 1 а.с. 41, 234), свідотцва адвоката про право на заняття адвокатською діяльністю (т. 1 ас. 42), квитанції про внесення ОСОБА_1 5000грн за договором про надання правничої допомоги від 08.12.2020 (т. 1 а.с. 233), не представлено попереднього орієнтовного розрахунку витрат, не надано опису та обсягу виконаних адвокатом робіт в акті, як то було обумовлено в п. 4 договору про надлання правоу допомогу від 05.06.2019, із хронометражем витраченого адвокатом часу на кожний вид наданих послуг. Відтак, не можна вважати доведеними заявлені відповідачкою витрати на правничу допомогу, у зв`язку із чим колегія суддів відмовляє в компенсації цих витрат за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 листопада 2020 року скасувати.

В задоволенні позову Приватного підприємства Капітолій до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства Капітолій на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору, пов`язаного із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одна) гривні 50 копійок.

В задоволенні вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року.

Судді: С.А.Попова

С.А.Зайцева

Т.Б.Ткаченко