Постанова

від 01.03.2021 по справі 548/555/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 548/555/20 Номер провадження 22-ц/814/324/21Головуючий у 1-й інстанції Старокожко В. П. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді : Обідіної О.І.

Суддів : Бутенко С.Б., Прядкіної О.В.

Розглянула в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона" на рішення Хорольського районного суду Полтавської області в складі судді Старокожко В.П. від 20 жовтня 2020 року, дата виготовлення повного тектсу рішення 29 жовтня 2020 року, по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Верона , Товариства з обмеженою відповідальністю Лостонмі , третя особа ТОВ Українське бюро кредитних історій , про визнання кредитного договору недійсним ,

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила визнати кредитний договір №335207 від 15.02.2019 року, укладений між ТОВ Дженесіс Фінанс та ОСОБА_1 недійсним з моменту його укладання.

Позов обґрунтований тим, що нею 11 грудня 2019 року отримано листа від ТОВ ДЕБТФОРТ Україна , з тексту якого дізналася, що між нею та ФК Верона існують боргові зобов`язання за вищевказаним договором, відповідно до якого вона повинна виплатити 26 925 грн. кредитних коштів. Вказаний договір вона не укладала, оскільки рахунок на який були перераховані кошти їй не належить, як і телефон зазначений в заяві.

З огляду на незаконне оформлення кредиту від її імені, ОСОБА_1 подала заяву до Хорольського відділу поліції про вчинення кримінального правопорушення.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано кредитний договір № 335207 від 15.02.2019 року, укладений у формі заяви-приєднання № 335207 до Примірного договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (Публічна пропозиція (Оферта) між Товариством з обмеженою відповідальністю ДЖЕНЕСІС ФІНАНС , код ЄДРПОУ 40125944, та ОСОБА_1 про надання кредиту на суму 3000 грн. недійсним з моменту його укладення, тобто з 15.02.2019 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лостонмі та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона" на користь держави по 420,40 грн. судового збору з кожного.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лостонмі" та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона" на користь ОСОБА_1 по 3 000 грн. витрат на правову допомогу з кожного.

Задоволення позову вмотивовано порушенням вимог статті 12 ЗУ Про електронну комерцію під час укладання спірного кредитного договору, відсутністю доказів про передачу позичальнику грошових коштів на її банківські рахунки, що є достатньою правовою підставою для визнання його недійсним.

Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ "Фінансова компанія "Верона" подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невірну оцінку зібраним по справі доказам, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог.

Зокрема вказує, що суд дійшов суперечливих та взаємовиключних висновків, оскільки встановивши, що позивач не отримувала грошових коштів, що в розумінні статей 1046, 1048 ЦК України свідчить про неукладення спірного договору, оскільки факт його укладання пов`язується з моментом передавання грошових коштів. Натомість суд помилково визнав такий правочин недійсним, оскільки неукладений договір не може в судовому порядку визнаватись недійсним.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом, спірний договір в формі заяви - приєднанні№ 335207 від 15.02.2019 року, має від імені ОСОБА_1 прохання ТОВ ДЖЕНЕСІС ФІНАНС надати їй кредит у розмірі 3000 грн. строком на 1 місяць з 15.02.2019 по 15.02.2020 року включно на особисті цілі. Згідно заявки-приєднання №335207 ОСОБА_1 приєдналася до публічної пропозиції ТОВ ДЖЕНЕСІС ФІНАНС на укладення договору про надання коштів у позику.

В договорі зазначено дані ОСОБА_1 , а саме ІПН, серію та номер паспорту, а також орган, що видав цей паспорт, адресу місця реєстрації і проживання.

Відповідно до договору відступлення права вимоги № 07-23/05 від 23 травня 2019 року укладеного між ТОВ ДЖЕНЕСІС ФІНАНС (первісний кредитор) та ТОВ ФК Верона , останньому належить право вимоги за кредитними договорами , у тому числі за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 .

В подальшому ТОВ ДЖЕНЕСІС ФІНАНС з 22.06.2019 року було перейменовано в ТОВ Лостонмі .

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується положеннями Закону України Про електронну комерцію (далі - Закон)

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 3 даного Закону електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ст. 10 Закону України Про електронну комерцію , електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Статтею 11 Закону України Про електронну комерцію визначений Порядок укладення електронного договору.

Зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України Про електронну комерцію пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Частиною 6 цієї статті передбачено шляхи надання відповіді особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт), до яких відноситься:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У статті 12 Закону України Про електронну комерцію закріплено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України Про електронний цифровий підпис , за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Встановивши, що спірний електронний договір формально містить всі основні умови договору та має електронний підпис позичальника у формі електронного підпису одноразовим ідентифікатором, суд першої інстанції визнав, що перерахування грошових коштів відбулось на рахунок в АТ КБ Приватбанк , який ніколи не належав і не рахувався за позивачем ОСОБА_1 , а відтак відсутні докази як перерахування позивачу грошових коштів за електронним договором позики, так і докази їх отримання позичальником.

Враховуючи зазначені обставини, суд прийшов до висновку про наявність підстав для визнання вказаного договору недійсним внаслідок його укладання з порушенням вимог ст. 12 Закону України Про електронну комерцію .

Вказаний висновок не ґрунтується на положеннях Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 1 статті 1054 ЦК України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином зазначені договори (позика, кредит) віднесені законом до реальних правочинів, оскільки для того, щоб такий правочин вважався укладеним, сторонам недостатньо погодити у належній формі його істотні умови, натомість необхідно, щоб відбулася реальна передача грошових коштів на погоджених сторонами умовах.

В даному випадку кредитодавець зобов`язувався перерахувати позичальнику грошову позику на рахунок його банківської платіжної картки в АТ КБ Приватбанк .

Судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано відповідачем те, що на зазначені банківські рахунки позивача ОСОБА_2 кредитодавцем грошові кошти не перераховувались, а відтак сам електронний договір позики не можна вважати укладеним.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, при цьому наслідки недійсності правочину також не можуть застосовуватись до правочину, який не вчинено.

На зазначене суд першої інстанції належної уваги не звернув та помилково визнав недійсним договір позики, який є неукладеним, оскільки по справі відсутні будь-які докази факту перерахування кредитодавцем грошових коштів позичальнику.

За вказаних обставин, судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову про визнання кредитного договору у формі заяви-приєднання № 335207 до Примірника договору про надання коштів від 15.02.2019 року між ОСОБА_1 та ТОВ Дженесіс фінанс - недійсним, оскільки вказаний правочин є неукладеним, тоді коли норми щодо недійсності правочину можуть бути застосовані тільки до вчиненого (укладеного) правочину.

Враховуючи, що визнання правочину неукладеним не є належним способом захисту прав та інтересів, для ОСОБА_1 як для позичальника за неукладеним правочином достатньою мірою захисту буде встановлення судом факту його не укладання у формі заяви-приєднання, що виключає настання за ним будь-яких правових наслідків.

Інші доводи апеляційної скарги в частині недотримання судом правил територіальної підсудності та необхідності сплати позивачем судового збору колегією суддів до уваги не приймаються, так як не впливають на вирішення спору по суті.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Верона" задовольнити частково.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 20 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Верона , Товариства з обмеженою відповідальністю Лостонмі , третя особа ТОВ Українське бюро кредитних історій про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року.

Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Прядкіна О.В.