Рішення

від 03.03.2021 по справі 161/16036/20

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/16036/20

Провадження № 2/161/89/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2021 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Філюк Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Денисюка І.В.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Андрусяка І.В.

законного представника третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Луцької міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_5 , про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся в Луцький міськрайонний суд Волинської області з позовом до Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він є власником гаража по АДРЕСА_1 , який був успадкований ним після смерті батька - інваліда 1 групи Великої Вітчизняної Війни, ОСОБА_6 . Землекористування ділянкою, на якій розміщено гараж здійснюється ним на підставі договору оренди з територіальною громадою міста Луцька від 19 липня 2019 року, за яким йому було виділено в строкове платне користування (25 років) земельну ділянку В.02.05 для будівництва індивідуальних гаражів з кадастровим номером 0710100000:33:021:0045, яка розташована в АДРЕСА_1 . Вказує, що його право вільно використовувати гараж систематично порушує ОСОБА_5 , який незаконно встановив металевий гараж, який перешкоджає у доступі до належного йому гаража.

Вказує, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 12.03.2009 року №189-1 Про порядок встановлення металевих гаражів на прибудинкових територіях було дозволено за погодженням встановлювати металеві гаражі в межах прибудинкових територій за місцем проживання тільки інвалідам І-ІІ групи, автомобілі яких з ручним керуванням, з подальшим оформленням документів на оренду земельної ділянки на термін до трьох років. Незважаючи на те, що ОСОБА_5 не має у власності автомобіля з ручним керуванням, рішенням Луцької міської ради від 17.06.2020 року № 83/18 Про надання громадянину ОСОБА_5 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по вул. Гордіюк вирішено затвердити громадянину ОСОБА_5 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Гордіюк , площею 0010 га, кадастровим номером 0710100000:33:021:0057 для встановлення та обслуговування металевого гаража.

Позивач зазначає, що здійснення такого будівництва грубо порушує його конституційне право, зокрема перешкоджає у здійсненні його права користування орендованою земельною ділянкою за цільовим призначенням - для обслуговування гаража і самим гаражем відповідно, зокрема встановлений ОСОБА_5 гараж перекриває вхід до належного позивачу гаража, таким чином унеможливлює користування ним за цільовим призначенням.

Крім того, вважає, що рішення Луцької міської ради від 17.06.2020 року № 83/18 Про надання громадянину ОСОБА_5 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по вулю Гордіюк прийнято з порушенням вимог, які встановлені рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 12.03.2009 року№189-1 Про порядок встановлення металевих гаражів на прибудинкових територіях , яким було дозволено за погодженням встановлювати металеві гаражі в межах прибудинкових територій за місцем проживання тільки інвалідам І-ІІ групи, автомобілі яких тільки з ручним керуванням, а не які претендують на їх отримання, та строком до 3 років, а не 25 років.

З врахуванням викладеного, просить визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради від 17.06.2020 року № 83/18 Про надання громадянину ОСОБА_5 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по вул. Гордіюк як таке, що прийняте з порушенням законодавства, та таке, що порушує права позивача у користуванні належним йому майном.

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 жовтня 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі з призначення підготовчого засідання.

12 листопада 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує на безпідставність позовних вимог та просить відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 листопада 2020 року залучено до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 .

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.

Законний представник третьої особи ОСОБА_5 - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову, вказуючи що жодних перешкод у користуванні належним позивачу гаражем не створюється.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані та досліджені по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що у власності ОСОБА_4 перебуває гараж (машино-місце) АДРЕСА_1 площею 18,4 кв.м.

19 липня 2019 року між територіальною громадою міста Луцька Волинської області та ОСОБА_4 укладеного договір оренди землі, за яким позивачу передано в оренду земельну ділянку В.02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів з кадастровим номером 0710100000:33:021:0045, яка розташована в АДРЕСА_1 , строком на 25 років.

Також становлено, що 17 червня 2020 року Луцькою міською радою прийнято рішення № № 83/18 Про надання громадянину ОСОБА_5 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по вулю Гордіюк .

15 вересня 2020 року між Луцькою міською територіальною громадою та ОСОБА_5 , від імені якого діє опікун - ОСОБА_3 на підставі рішення Луцької міської ради № 83/18 Про надання громадянину ОСОБА_5 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по вул. Гордіюк укладено договір оренди землі, за яким ОСОБА_5 передано в оренду земельну ділянку В.02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів з кадастровим номером 0710100000:33:021:0057, яка розташована в м.Луцьку по вул. Гордіюк , площею 0,0010 га, строком на 25 років.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом вказаних норм права суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Згідно ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55,124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.

У відповідності до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-яким не забороненим законом способом захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням цивільного судочинства згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Позивач своє порушене право обумовлює тим, що передача земельної ділянки в оренду ОСОБА_5 створює йому перешкоди у користуванні належним на праві власності гаражем. Проте, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин, не надав суду.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов до висновку про те, що в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, оскаржуване рішення міської ради не зачіпає конкретних прав позивача.

Суд також звертає увагу на те, що оскаржуване рішення є індивідуальним актом.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Слід відмітити, що оспорюване рішення вичерпало свою дію фактом виконання, зокрема, укладенням 15 вересня 2020 року між Луцькою міською територіальною громадою та ОСОБА_5 , від імені якого діє опікун - ОСОБА_3 договору оренди землі, за яким ОСОБА_5 передано в оренду земельну ділянку В.02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів з кадастровим номером 0710100000:33:021:0057, яка розташована в м.Луцьку по вул. Гордіюк , площею 0,0010 га, строком на 25 років.

За вказаних обставин, відсутні підстави для скасування оспорюваного рішення, оскільки таке рішення було реалізовано та втратило свою чинність.

Суд також зважає на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18.09.2019р. у справі №2040/6074/18 право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 15 серпня 2019 року, справа № 1340/4630/18, якщо доводи позивачів про порушення їхніх прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним рішенням на їхні конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивачів з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу, то підстав для задоволення позову немає.

Встановлені судом обставини справи, аналіз чинних на момент прийняття оскарженого рішення нормативно - правових актів, Законів, свідчать про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки не доведено порушення прав позивача.

На підставі ст.ст. 12,13, 76-81,141, 223, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_4 до Луцької міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_5 , про визнання протиправним та скасування рішення Луцької міської ради - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Луцька міська рада (місцезнаходження: м. Луцьк, вул. Б.Хмельницького,19; код ЄДРПОУ 04051327);

Третя особа: ОСОБА_5 (місе проживання: АДРЕСА_4 ).

Дата складення повного тексту рішення - 12 березня 2021 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М. Філюк