Постанова

від 27.05.2021 по справі 161/16036/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/16036/20 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М. Провадження № 22-ц/802/664/21 Категорія: 16 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Киці С. І., Осіпука В. В.,

з участю :

секретаря судового засідання - Губарик К. А.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника третьої особи - Ковзоловича П. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Луцької міської ради, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 , про визнання протиправним та скасування рішення міської ради, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він є власником гаража АДРЕСА_1 , який був успадкований ним після смерті батька - інваліда 1 групи Великої Вітчизняної Війни, ОСОБА_4 .

Землекористування ділянкою, на якій розміщено гараж, здійснюється ним на підставі договору оренди з територіальною громадою міста Луцька від 19 липня 2019 року, за яким йому було виділено в строкове платне користування (на 25 років) земельну ділянку В.02.05 для будівництва індивідуальних гаражів з кадастровим номером 0710100000:33:021:0045, яка розташована в АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 .

Вказує, що його право вільно використовувати гараж систематично порушує ОСОБА_3 , який незаконно встановив металевий гараж, який перешкоджає у доступі до належного йому гаража.

Позивач зазначає, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 12.03.2009 року №189-1 Про порядок встановлення металевих гаражів на прибудинкових територіях було дозволено за погодженням встановлювати металеві гаражі в межах прибудинкових територій за місцем проживання тільки інвалідам І-ІІ групи, автомобілі яких з ручним керуванням, з подальшим оформленням документів на оренду земельної ділянки на термін до трьох років.

Незважаючи на те, що ОСОБА_3 не має у власності автомобіля з ручним керуванням, рішенням Луцької міської ради від 17.06.2020 року № 83/18 Про надання громадянину ОСОБА_3 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по АДРЕСА_2 вирішено затвердити громадянину ОСОБА_3 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_2 , площею 0010 га, кадастровим номером 0710100000:33:021:0057 для встановлення та обслуговування металевого гаража.

Позивач зазначає, що здійснення такого будівництва грубо порушує його конституційне право, зокрема перешкоджає у здійсненні його права користування орендованою земельною ділянкою за цільовим призначенням - для обслуговування гаража і самим гаражем відповідно, оскільки встановлений ОСОБА_3 гараж перекриває вхід до належного позивачу гаража, таким чином унеможливлює користування ним за цільовим призначенням.

Вважає, що оскаржуване рішення Луцької міської ради від 17.06.2020 року № 83/18 Про надання громадянину ОСОБА_3 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по АДРЕСА_2 прийнято з порушенням вимог, які встановлені рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 12.03.2009 року№189-1 Про порядок встановлення металевих гаражів на прибудинкових територіях , яким було дозволено за погодженням встановлювати металеві гаражі в межах прибудинкових територій за місцем проживання тільки інвалідам І-ІІ групи, автомобілі яких з ручним керуванням, а не які претендують на їх отримання, та строком до 3 років, а не 25 років.

З урахуванням викладеного просить визнати протиправним та скасувати рішення Луцької міської ради від 17.06.2020 року № 83/18 Про надання громадянину ОСОБА_3 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по АДРЕСА_2 як таке, що прийняте з порушенням законодавства, та таке, що порушує права позивача у користуванні належним йому майном.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Посилається на те, що рішення суду є незаконним, прийнятим без урахування всіх наявних обставин, фактів та доказів, із порушенням матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в даному випадку рішення Луцької міської ради від 17.06.2020 №83/18 Про надання громадянину ОСОБА_3 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по АДРЕСА_2 порушує його права як власника майна, а саме: унеможливлює користування своїм майном, тобто гаражем. Вказує, що при винесенні рішення судом не враховано, що на момент прийняття міською радою оскаржуваного рішення ОСОБА_3 не мав у наявності автомобіля з ручним керуванням, а лише перебував на обліку для отримання автомобіля, тобто дане свідчить про порушення органом місцевого самоврядування Порядку встановлення металевих гаражів на прибудинкових територіях. Також всупереч даному Порядку оспорюваним рішенням земельна ділянка надана ОСОБА_3 строком на 25 років. Зазначає, що судом не враховано також той факт, що на момент прийняття рішення міською радою на даній земельній ділянці ОСОБА_3 вже було встановлено металевий гараж без будь-яких документів. Отже, судом вищенаведені обставини не були враховані, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подавався.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд дійшов до висновку про те, що в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, позивачем не доведено, що оскаржуване рішення міської ради зачіпає конкретні права позивача. Суд також зазначив, що оскаржуване рішення є індивідуальним актом, який вичерпав свою дію фактом виконання. Відтак відсутні підстави для скасування оспорюваного рішення міської ради, оскільки таке рішення було зреалізовано та втратило свою чинність. Суд врахував, що оскільки самим рішенням про виділення в користування земельної ділянки та при встановленні того, що відповідачем забезпечено можливість доїзду до гаража позивача, права позивача не порушено.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Судом встановлено, що у власності ОСОБА_2 перебуває гараж (машино-місце) АДРЕСА_1 площею 18,4 кв.м.

19 липня 2019 року між територіальною громадою міста Луцька Волинської області та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, за яким позивачу передано в оренду земельну ділянку В.02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів з кадастровим номером 0710100000:33:021:0045, яка розташована в АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 , строком на 25 років.

Також встановлено, що 17 червня 2020 року Луцькою міською радою прийнято рішення № № 83/18 Про надання громадянину ОСОБА_3 на умовах оренди земельної ділянки для встановлення та обслуговування металевого гаража по АДРЕСА_2 .

15 вересня 2020 року між Луцькою міською територіальною громадою та ОСОБА_3 , від імені якого діє опікун ОСОБА_5 , на підставі вказаного рішення Луцької міської ради № 83/18 укладено договір оренди землі, за яким ОСОБА_3 передано в оренду земельну ділянку В.02.05 - для будівництва індивідуальних гаражів з кадастровим номером 0710100000:33:021:0057, яка розташована в АДРЕСА_2 , площею 0,0010 га, строком на 25 років.

Частиною другою статті 152 ЗК України установлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Частиною третьою статті 152 ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, лише порушення, невизнання або оспорювання права користування особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)), а також вказує на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У відповідності до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-яким не забороненим законом способом захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням цивільного судочинства згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Згідно з ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що позивач своє порушене право обумовлює тим, що передача земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 створює йому перешкоди у користуванні належним на праві власності гаражем.

Висновки суду щодо ненадання позивачем жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин є правильними.

Крім того, як зазначено ОСОБА_5 в письмових поясненнях, наданих в суді першої інстанції та в судовому засіданні апеляційного суду, на сьогодні гараж його сина ОСОБА_3 інваліда І групи, встановлено на земельній ділянці таким чином, що є достатньо місця для заїзду обом користувачам до своїх гаражів, а тому жодних перешкод позивачу не існує, оскільки його фізичне розміщення не створює перешкод позивачу. На підтвердження зазначеного долучив до матеріалів справи фотокопію з місця розташування гаражів (а.с.65-72).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 чинить позивачу, як власнику, перешкоди в користуванні гаражем, не підтверджені належними доказами, а тому є безпідставними.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для скасування оспорюваного рішення, оскільки не встановлено обставин, що таке рішення порушує права позивача.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваним позивачем рішенням органу місцевого самоврядування порушуються його права власника гаража, не заслуговують на увагу .

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду.

Згідно із ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 379, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2021 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді