Постанова

від 12.03.2021 по справі 916/1928/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1928/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеуранта"

на рішення Господарського суду Одеської області від „13" жовтня 2020р., повний текст якого складено та підписано „19" жовтня 2020р.

у справі № 916/1928/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеуранта"

до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 123 597,66 грн.

головуючий суддя - Степанова Л.В.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

Справа розглянута без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Сеуранта звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення збитків за договором поставки № ОД/НХ-17/373 НЮ від 26.04.2017 року у сумі 123 597,66 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № ОД/НХ-17/373 НЮ від 26.04.2017 року в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, в результаті чого останнім понесені збитки у сумі 123 597,66 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 (суддя Степанова Л.В.) у позові Товариства з обмеженою відповідальністю Сеуранта до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця відмовлено у повному обсязі.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв`язку між порушенням відповідачем зобов`язання і завданими позивачу збитками.

Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Сеуранта з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі №916/1928/20 та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Одеська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця на користь ТОВ Сеуранта суму фактично понесених збитків у розмірі 123 597,66 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 4204 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Скаржник не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції та вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

За твердженням апелянта, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивач був позбавлений можливості виконати власні грошові зобов`язання перед третьою особою, зокрема ТОВ Фірма "Міраторг".

На думку скаржника, ним було понесені збитки у вигляді додаткових витрат, а саме, штрафних санкцій, сплачених на користь ТОВ Фірма "Міраторг", у зв`язку з порушенням зобов`язань з боку АТ Українська залізниця .

Апелянт зазначає, що тривалий час ТОВ Сеуранта намагалось в мирному порядку врегулювати питання сплати штрафних санкцій, направляло листи до ТОВ Міраторг з проханням відстрочити платіж. Також, йшли усні переговори про поставку іншого товару в рахунок погашення штрафних санкцій та інших способів вирішення спірної ситуації.

На підтвердження відсутності коштів на рахунках позивачем було надано виписки з всіх банківських рахунках.

Скаржник зазначає, що судом у рішенні зазначено про добровільність сплати штрафних санкцій, як негативне явище у діях позивача. Однак, несплата у добровільному порядку потягнула би за собою сплати ще більшої пені, оплату судових витрат, виконавчий збір та інші витрати. Тому, на думку скаржника, він зробив все, що було в його силах, для мінімізування витрат.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеуранта" про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Сеуранта" строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі № 916/1928/20; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеуранта" на рішення Господарського суду Одеської області від „13" жовтня 2020р. у справі №916/1928/20; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеуранта" ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

18.01.2021від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеуранта" надійшла заява про стягнення судових витрат та їх розрахунок, відповідно до якого останнє просить у разі задоволення позову стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000 грн.

22.01.2021 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив залишити апеляційну скаргу ТОВ "Сеуранта" без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 по справі №916/1928/20 без змін.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2017р. між ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" (змінено організаційно-правову форму на акціонерне товариство) (замовник) та ТОВ "Сеуранта" (постачальник) було укладено договір поставки №ОД/НХ-17/373 НЮ (а.с.9-13), згідно умов якого постачальник передає у власність замовника, а замовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у специфікації (додаток № 1), що додається до договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною. Постачальник передає у власність замовника товар на умовах, зазначених в договорі. Найменування товару: дошка необрізана хвойних порід (п.п.1.1., 1.2. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору товар має бути поставлений в обсягах і строки (періоди), які визначені Графіком поставки (додаток №2).

Згідно п. 6.1. договору замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації. Загальна сума по договору 507 507,00 грн, у тому числі ПДВ 20% 84 584,50 грн (п. 6.4. договору).

Відповідно до п.п.7.2. розрахунки за поставлений товар здійснюються замовником протягом 20 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Термін дії договору у пункті 16.2. сторонами погоджено з моменту його підписання до 31.12.2017р., а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов`язань.

Наявна в матеріалах справи специфікація №1 (а.с.14) свідчить про погодження сторонами поставки товару на загальну суму 507 507,00 грн. При цьому терміни поставки сторонами визначено у додатку №2 до договору - графік поставки (а.с.15).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем було здійснено поставки: 09.06.2017р. на суму 82336,50грн (видаткова накладна № 20); 09.06.2017р. на суму 83781,00грн (видаткова накладна №21); 15.06.2017р. на суму 84358,80грн. (видаткова накладна №26); 21.06.2017р. на суму 78320,80грн. (видаткова накладна №32). Враховуючи приписи п.7.2. договору № ОД/НХ-17-373/НЮ, відповідач мав здійснити оплату вартості отриманого товару до 24.07.2017р., 24.07.2017р., 28.07.2017р. та 03.08.2017р. відповідно. Фактична оплата відбулась 31.07.2017р. на суми 84358,80грн. (платіжне доручення №396369), 86670,00грн. (платіжне доручення №396370), 90107,92грн. (платіжне доручення №396371), 30.08.2017р. на суму 78320,80грн. (платіжне доручення № 453661) Таким чином, прострочка по оплаті товару за договором поставки склала 7, 7, 3 та 27 днів відповідно.

З матеріалів справи також вбачається, що 15.05.2017р. між ТОВ "Сеуранта" (покупець) та ТОВ Фірма "Міраторг" (постачальник) було укладено договір поставки №150517 (а.с.28-30), відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. договору сторонами погоджено, що поставка товару здійснюється партіями. Найменування товару - Дошка хвойних порід необрізна 1-й ґатунок, 50мм. Загальна сума договору, відповідно до п.2.1. договору становить 308 994,16 грн.

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник здійснює поставку товару покупцю згідно замовлень покупця (у вигляді електронних листів, факсимільних повідомлень) протягом трьох днів з дати отримання замовлення від покупця.

Згідно п. 4.2.1. договору покупець оплачує товар протягом 30 банківських днів з дати отримання товару.

Пунктом 6.5. договору сторонами погоджено, що у випадку прострочення платежу, замовник має сплатити штраф у розмірі 40% від суми заборгованості, та пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочки.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору №150517 було здійснено наступні закупівлі: 09.06.2017р. на суму 77377,50грн. (видаткова накладна № 411); 09.06.2017р. на суму 78735,00грн. (видаткова накладна №412); 15.06.2017р. на суму 79278,00грн. (видаткова накладна №710); 21.06.2017р. на суму 73603,66грн. (видаткова накладна №1002).

В свою чергу, ТОВ Фірма Міраторг виставило ТОВ Сеуранта рахунки на оплату: №411 від 09.06.2017 на суму 77 377,50грн.; №412 від 09.06.2017р. на суму 78735,00грн.; №710 від 15.06.2017р. на суму 79278,00грн.; №1002 від 21.06.2017р. на суму 73603,66грн.

Згідно з договором №150517, останнім днем оплати були 24.07.2017р., 24.07.2017р., 28.07.2017 та 03.08.2017 відповідно.

24.07.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю Сеуранта направило лист до ТОВ Фірма Міраторг про відстрочку платежу, з причини відсутності розрахунків контрагентів, зокрема АТ Укрзалізниця .

Однак, 16.08.2017р., позивачем було отримано від ТОВ Фірма Міраторг претензію про погашення заборгованості а також штрафу у розмірі 40% від суми заборгованості.

Таким чином, ТОВ Сеуранта , не отримавши кошти за поставку товару від АТ Укрзалізниця , було вимушено порушити умови договору №150517 від 15.05.2017р., що призвело до необхідності здійснити оплату штрафу у сумі 123597,66грн. (40% від суми прострочки), що підтверджується платіжним дорученням № 116 від 19.09.2017р. на суму 209656,00грн.

Відповідно до довідки ГУ ДПС в Одеській області, рахунки ТОВ Сеуранта обліковуються в таких банківський установах: ПАТ МТБ Банк , Южне ГРУ АТ КБ ПриватБанк , АТ УкрСиббанк , АТ Сбербанк .

Відповідно до виписки з банківського рахунку Южне ГРУ АТ КБ ПриватБанк , станом на дати платежу, а саме на 24.07.2017р., 28.07.2017р. та 03.08.2017р. грошових коштів на рахунку було недостатньо для вчасної оплати зобов`язань за договором №150517.

Відповідно до довідки АТ Сбербанк , розрахункові рахунки ТОВ Сеуранта були відкриті 23.05.2019р., тобто на момент виникнення заборгованості ТОВ Сеуранта не мала відкритих банківських рахунків в АТ Сбербанк .

Відповідно до довідки АТ УкрСиббанк , розрахункові рахунки ТОВ Сеуранта були відкриті 23.03.2018р. та 27.03.2018р. тобто на момент виникнення заборгованості ТОВ Сеуранта не мала відкритих банківських рахунків в АТ УкрСиббанк .

Враховуючи викладене, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 123597,66грн. фактично понесених збитків.

Предметом спору у даній справі є питання наявності підстав покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню збитків, завданих, як стверджує позивач, внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором поставки №ОД/НХ-17/373 НЮ від 26.04.2017 року в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим останньому завдано збитків у вигляді штрафних санкцій, сплачених на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Міраторг . За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов`язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (ст. 614 та 1166 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тобто, чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання.

Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. А відтак, доводячи склад цивільного правопорушення у діях відповідача, відповідач мав довести, що його поведінка була неправомірною та протиправною. Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачається, що об`єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов`язання, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов`язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно доведеності позивачем факту порушення Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" зобов`язань за договором поставки №ОД/НХ-17/373 НЮ від 26.04.2017 (п.7.2) в частині своєчасної оплати поставленого товару та з доводами позивача про те, що датами виконання грошових зобов`язань за укладеним між сторонами договором, з урахуванням п. 7.2. договору, є 24.07.2017, 24.07.2017, 28.07.2017, 03.08.2017.

Водночас в порушення прийнятих на себе зобов`язань, відповідачем прийнятий товар було оплачено 31.07.2017р., на суму 84358,80грн. (платіжне доручення №396369), 86670,00грн. (платіжне доручення №396370), 90107,92грн. (платіжне доручення №396371), 30.08.2017р. на суму 78320,80грн. (платіжне доручення № 453661).

Згідно з договором №150517, останнім днем оплати були 24.07.2017р., 24.07.2017р., 28.07.2017р. та 03.08.2017р. відповідно.

Товариство з обмеженою відповідальністю Сеуранта 24.07.2017р. направило лист до ТОВ Фірма Міраторг про відстрочку платежу, з причини відсутності розрахунків контрагентів, зокрема АТ Укрзалізниця .

Однак, 16.08.2017р., позивачем було отримано від ТОВ Фірма Міраторг претензію про погашення заборгованості а також штрафу у розмірі 40% від суми заборгованості.

Таким чином, ТОВ Сеуранта , не отримавши кошти за поставку товару від АТ Укрзалізниця , було вимушено порушити умови договору №150517 від 15.05.2017р., що призвело до необхідності здійснити оплату штрафу у сумі 123597,66грн. (40% від суми прострочки), що підтверджується платіжним дорученням № 116 від 19.09.2017р. на суму 209656,00грн.

В той же час, оцінюючи наявність причино-наслідкового зв`язку між фактом порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки від 15.05.2017р. та понесеними позивачем збитками, слід зазначити наступне.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім і невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають зазначеного прямого причинно-наслідкового зв`язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Надаючи оцінку наявним в матеріалах справ доказам, слід зазначити, що договір з ТОВ Фірма "Міраторг" позивачем було укладено майже через три тижні після укладання договору з відповідачем.

Водночас договором від 15.05.2017р. передбачена значно суворіша відповідальність за невиконання грошового зобов`язання у порівнянні з договором від 26.04.2017р.

За таких обставин, укладаючи зазначений договір та визначаючи умови щодо відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, які є обов`язковими для виконання сторонами, позивач мав усвідомлювати ризики невиконання договірних зобов`язань.

Крім того, заявлена позивачем сума збитків була відшкодована останнім на підставі претензії від 16.08.2017р. у добровільному, а не примусовому порядку. При цьому, як вірно встановлено господарським судом, остання не містить розрахунку штрафних санкцій у сумі 123 597,66 грн.

Також, колегія суддів погоджується з вірним висновком господарського, що докази, надані позивачем на підтвердження відсутності на рахунках останнього грошових коштів, необхідних для оплати поставленого за договором від 15.05.2017р. товару, не можуть бути визнані належними та достовірними.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст.76 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, у листі Головного управління ДПС в Одеській області, наданого позивачем в якості доказів наявності рахунків, наведено перелік фінансових установ, в яких обліковуються рахунки ТОВ "Сеуранта". Водночас, вказаний лист не містить інформації стосовно відкритих у ТОВ "Сеуранта" рахунків станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Не може бути прийнята в якості належного доказу і надана позивачем виписка з рахунку в ПАТ "МТБ Банк", АТ УкрСиббанк , АТ Сбербанк , оскільки матеріали справи свідчать, що основним рахунком, з якого позивачем здійснювались оплати по договору від 15.05.2017р., та на який відповідачем було перераховано грошові кошти за поставлений ТОВ "Сеуранта" товар, є рахунок, відкритий в АТ КБ "Приватбанк".

Натомість матеріали справи не містять повної виписки по рахунку позивача, відкритому у АТ КБ "Приватбанк", за спірний період, водночас містять лише вибіркові дані за період з 24.07.2017р., 28.07.2017р. та 03.08.2017р.

Поряд з цим, з урахуванням наданих відповідачем у підтвердження перерахування на рахунок позивача грошових коштів по інших договорах платіжних доручень, колегія суддів вважає доведеним наявність на рахунках ТОВ "Сеуранта" у спірний період коштів у відповідному розмірі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Доводи апелянта з приводу неповно встановлених обставин судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284

Господарського процесуального кодексу України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сеуранта" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 року у справі №916/1928/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови

складено та підписано

„12" березня 2021 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький