Рішення

від 03.03.2021 по справі 914/2742/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2021 Справа № 914/2742/20

За позовом: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства Ертіко Буд , м. Львів

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 234 484,74 грн

Суддя Н.В.Мороз

при секретарі О.І. Кравець

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Думич Н.Б.

Суть спору.

Позовну заяву подано Львівською міською радою до Приватного підприємства Ертіко Буд про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельними ділянками в сумі 234 484,74 грн.

22.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.11.2020.

17.11.2020 розгляд справи відкладено на 01.12.2020, про що представників сторін повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

У зв`язку із перебуванням судді Н. В. Мороз на самоізоляції з 20.11.2020 по 04.12.2020, розгляд справи призначений на 01.12.2020 не відбувся. Ухвалою суду від 08.12.2020 підготовче засідання відкладено на 22.12.2020.

Ухвалою суду від 22.12.2020 продовжено підготовче провадження на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 12.01.2021.

12.01.2021 розгляд справи відкладено на 26.01.2021, про що представників сторін повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 26.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.02.2021.

09.02.2021 в судовому засіданні оголошено перерву до 16.02.2021.

16.02.2021 представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву.

Розгляд справи призначений на 16.02.2021 відкладено на 25.02.2021, про що представників сторін повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

25.02.2021 представником позивача через канцелярію суду подано відповідь на відзив.

В судовому засіданні 25.02.2021 оголошено перерву до 03.03.2021, про що представників сторін повідомлено під розписку.

03.03.2021 представник позивача не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання 03.03.2021 з`явився, в задоволенні позову просив відмовити.

Одночасно, суд зазначає, що на офіційному сайті Господарського суду Львівської області неодноразово розміщувались оголошення про розгляд справи № 914/2742/20 для належного повідомлення Приватного підприємства Ертіко Буд .

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи те, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи, однак не забезпечив явки представника в судове засідання та не повідомив причин неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у матеріалах справи документами.

Позиція позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідачем використовуються земельні ділянки загальною площею 0,1092 га, кадастровий номер 4610137500:03:003:0025, та площею 0,0421 га кадастровий номер 4610137500:03:003:0026, за адресою: м. Львів, вул. Ткацька, 21-а, на яких розміщені будівлі та споруди належні ПП Ертіко Буд . Дані земельні ділянки є комунальною власністю, рішення про надання їх в оренду відповідачу, Львівською міською радою не приймалось. Зазначив, що з 19.11.2014 року, тобто з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідні земельні ділянки, а й сплачувати орендну плату за користування ними. Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набуте право власності відповідачем на нежитлову будівлю будучи згідно ст. 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаним з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля. Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З огляду на викладене, ПП Ертіко Буд як фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, що мав заплатити за користування ними, зобов`язаний на думку позивача повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, внаслідок користування відповідачем спірними земельними ділянками без достатньої правової підстави за період з 01.10.2017 по 01.10.2020, останній зберіг у себе кошти за несплату орендної плати в розмірі 234 484,74 грн, які позивач просить стягнути в його користь.

Позиція відповідача.

Відповідач з приводу позовних вимог заперечив в повному обсязі та зазначив, що чинним законодавством України не передбачено строку, з якого у набувача майна виникає обов`язок укласти договір оренди земельної ділянки на якій розміщене нерухоме майно. Також не передбачено автоматичного переходу такого права оренди, тому вимога про стягнення недоотриманого доходу у вигляді орендної плати з часу набуття права власності на таке майно позивачем, як власником земельної ділянки, на якій розміщене нерухоме майно відповідача, є безпідставною. Також відповідач вказав, що позивачем не подано доказів в підтвердження обставин фактичного користування відповідачем земельними ділянками за період з 01.10.2017 по 01.10.2020. Ствердив, що даними земельними ділянками ПП Ертіко Буд користується тільки з серпня 2020, а не з 01.10.2017 року, тому останній вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача в користь позивача недоотриманого доходу у вигляді несплаченої відповідачем орендної плати за період з 01.10.2017 є безпідставними. В позові просить відмовити в повному обсязі.

Обставини справи.

Як вбачається із Держаного реєстру речових права на нерухоме майно, 19.11.2014 року за адресою: м. Львів, вул. Ткацька, 21-а зареєстровано право приватної власності Приватного підприємства Ертіко Буд на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 507572246101- будівлі: літ А-2 загальною площею 232,6 кв. м., літ Б-1 загальною площею 183,5 кв.м., та літ. Ж-1 загальною площею 375, 1 кв. м.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 14.11.2019 №18-13-0.37-995/109-19, земельні ділянки на вул. Ткацькій 21-а в м. Львів площею 0,1092 га, кадастровий номер 4610137500:03:003:0025, та площею 0,0421 га кадастровий номер 4610137500:03:003:0026 знаходяться у комунальній власності для обслуговування столярного цеху і побутових приміщень. За категорією земельні ділянки відносяться до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно листа Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 12.02.2019 №4-2403-284, рішення (ухвали) про надання ПП Ертіко Буд в оренду земельних ділянок на вул. Ткацькій, 21-а в м. Львів не приймалось.

Актом обстеження земельної ділянки на вул. Ткацькій, 21-а в м. Львові від 19.08.2020 року №79, встановлено, що на земельних ділянках площею 0,1092 га, кадастровий номер 4610137500:03:003:0025, та площею 0,0421 га кадастровий номер 4610137500:03:003:0026 знаходяться будівлі та споруди ПП Ертіко Буд . Дані земельні ділянки огороджені парканом та воротами, доступ до земельних ділянок комунальної власності обмежений.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 17.07.2019 №10-13-0.37-672/109-19, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1092 га, кадастровий номер 4610137500:03:003:0025 у 2016 році становила 1050516,20 грн, в 2017-2019 році - 1880424 грн, а земельної ділянки площею 0,0421 га кадастровий номер 4610137500:03:003:0026 у 2016 році -405006,70 грн, а в 2017-2019 роках -724962 грн.

Як вбачається з витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.10.2020 №1399 та №1400, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 0,1092 га, кадастровий номер 4610137500:03:003:0025 в 2020 році становила 1880424 грн, а земельної ділянки площею 0,0421 га кадастровий номер 4610137500:03:003:0026 в 2020 році - 724962 грн.

Згідно довідки Управління адміністрування місцевих та залучення фінансів Львівської міської ради Департаменту фінансової політики від 02.02.2021 №4-2201-713, за період з 01.10.2017 по 01.10.2020 до місцевого бюджету м. Львова орендна плата за землю від ПП Ертіко-Буд (код ЄДРПОУ 39487615) не надходила.

Отже, внаслідок користування відповідачем вищевказаними земельними ділянками без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради позбавлена можливості отримати дохід від здачі земельних ділянок в оренду, чим на думку позивача порушені охоронювані законом права та інтереси Львівської міської ради, як позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю за період з 01.10.2017 по 01.10.2020 в сумі 234 484, 74 грн.

Оцінка суду.

Відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, розташованих на території України, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Частинами 1,2 ст. 120 ЗК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 126 цього ж Кодексу).

Пунктом є) ч.1 ст. 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно ч.3 ст. 7 Закону України Про оренду землі , до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Абзацом 7 ч. 1 ст. 31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Згідно ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна, право користування земельною ділянкою припиняється і до набувача цього майна, розташованого на земельній ділянці, переходять ті права на відповідну земельну ділянку, які належали відчужувачу - права власності або права користування.

Як свідчать матеріали справи, відповідач впродовж тривалого часу продовжує використовувати вищезазначені земельні ділянки комунальної власності без достатніх правових підстав.

Плата за землю - це місцевий податок в складі податку на нерухоме майно, вона є обов`язковою до запровадження сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад і в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів.

Податковий кодекс України регулює справляння плати за землю лише у двох її формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Власники земельних ділянок, власники земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки.

Згідно ч.1 ст. 206 ЗК України, ст. 270 ПК України, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники (громадяни і юридичні особи або уповноважені ними особи), а також відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень (ст. 4 Закону України Про оренду землі ).

Якщо орендодавцем земельної ділянки є юридична чи фізична особа - її власник, то він є платником земельного податку до бюджету. У такому випадку орендар сплачує орендну плату, встановлену договором оренди землі, на рахунок власника.

Коли орендодавцем земельної ділянки виступає відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, то орендар самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету і граничний розмір такої плати (як нижня так і верхня межа) регламентується п. 288.5 ст.288 ПК України.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно з нормами ПК України є однією із форм плати за землю в складі податку на майно, що належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до ст. 288 цього Кодексу.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до Податкового кодексу України, плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України). При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПК України). Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 п. 287 ПК України).

З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку є суб`єкти господарювання - власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, які відповідно до чинного законодавства набули права власності та/або постійного користування земельною ділянкою.

При набутті права власності на будівлю, споруду (її частину) земельний податок за площі під таким майном, сплачує власник нерухомості з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності є суб`єкти господарювання, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки.

Щодо орендної плати, то відповідно до п. 288.5 ст. 288 ПК України, її розмір встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, зокрема, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Статтею 290 ПК України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Податкове зобов`язання зі сплати відповідачем земельного податку або орендної плати не було визначено у відповідності до вищезазначених норм в силу відсутності укладеного та зареєстрованого з органом місцевого самоврядування договору оренди землі.

Згідно ст.ст. 1, 2 ЗК України, ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи влади і органи місцевого самоврядування, а земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Пунктом б частини першої ст. 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності.

Згідно зі ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Враховуючи викладене, розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів проведено позивачем виходячи з розмірів нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Так, відповідно до розрахунку позивача за 2020 рік визначено, що розмір орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1092 га, кадастровий номер 4610137500:03:003:0025, який підлягає сплаті відповідачем за період з 01.01.2020 по 01.10.2020 становив 42 309,54 грн, який складається з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 1880 424,00 грн, ставки орендної плати - 3,00 %, річного розміру орендної плати -56 412,72 грн, нормативної грошової оцінки 1 м 2 земельної ділянки-1 722,00 грн, коефіцієнту індексації нго-1, значення коефіцієнта Кф-1,2.

Отже, за період з 01.01.2020 по 01.10.2020 розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів за користування земельною площею 0,1092 га, кадастровий номер 4610137500:03:003:0025, склав 42 309,54 грн., що підтверджується витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.10.2020 (в матеріалах справи).

Відповідно до розрахунку позивача за 2020 рік визначено, що розмір орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,0421 га кадастровий номер 4610137500:03:003:0026, який підлягає сплаті відповідачем за період з 01.01.2020 по 01.10.2020 становив 16 311,65 грн, який складається з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 724 962,00 грн, ставки орендної плати - 3,00 %, річного розміру орендної плати -21 748,86 грн, нормативної грошової оцінки 1 м 2 земельної ділянки-1 722,00 грн, коефіцієнту індексації нго-1, значення коефіцієнта Кф-1,2.

Отже, за період з 01.01.2020 по 01.10.2020 розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів за користування земельною ділянкою площею 0,0421 га кадастровий номер 4610137500:03:003:0026, склав 16311,65 грн, що підтверджується витягом про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.10.2020 (в матеріалах справи).

Що стосується розрахунку позивача за користування земельною ділянкою площею 0,1092 га, кадастровий номер 4610137500:03:003:0025, де нараховані позивачем розміри орендної плати становлять: за період з 01.10.2017 по 31.12.2017 -14 103,18 грн, з 01.01.2018 по 31.12.2018 -56 412,72, з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 56 412, 72, які складаються з нормативної грошової оцінки земельної ділянки 1880 424,00 грн, ставки орендної плати - 3,00 %, річного розміру орендної плати - 56 412,72 грн, нормативної грошової оцінки 1 м 2 земельної ділянки-1 722,00 грн, коефіцієнту індексації нго-1, значення коефіцієнта Кф-1,2 та розрахунку за користування земельною ділянкою площею 0,0421 га кадастровий номер 4610137500:03:003:0026, де нараховані позивачем розміри орендної плати становлять: за період з 01.10.2017 по 31.12.2017 -5 437,22 грн, з 01.01.2018 по 31.12.2018 -21 748,86 грн, з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 21 748, 86 грн, які складаються з нормативної грошової оцінки земельної ділянки- 724 962,00 грн, ставки орендної плати - 3,00 %, річного розміру орендної плати -21 748,86 грн, нормативної грошової оцінки 1 м 2 земельної ділянки-1 722,00 грн, коефіцієнту індексації нго-1, значення коефіцієнта Кф-1,2, суд зазначає наступне.

Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 в рамках справи № 922/1046/18 досліджено питання щодо стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів- у вигляді орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, без належних на те правових підстав. При цьому, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив наступне: За змістом ст. ст. 15, 20, 21 Закону України Про Державний земельний кадастр , до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки. Згідно з абзацом 3 ч.1 ст. 13 Закону України Про оцінку земель , нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, за змістом ст.289 ПК України, для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. У розумінні наведених положень законодавства, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (ч. 2 ст. 20 Закону України Про оцінку земель ). Нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності .

З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необгрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів), а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати. Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалось, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватись позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справ № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18). Така позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Отже, враховуючи позицію Верховного Суду та відсутність у позивача витягів про нормативну грошову оцінку вищезазначених земельних ділянок за 2017, 2018, 2019 роки, позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Згідно з ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1214 ЦК України, відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, з моменту набуття ним права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці за вищевказаною адресою.

З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України, випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи. У даному випадку наявні усі три вказані ознаки.

Суд зазначає, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельними ділянками комунальної власності за адресою: м. Львів, вул. Ткацька, 21-а, площею 0,1092 га, кадастровий номер 4610137500:03:003:0025 та площею 0,0421 га кадастровий номер 4610137500:03:003:0026 . Збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлові будівлі за адресою: м. Львів, вул. Ткацька, 21-а.Твердження відповідача щодо невикористання земельних ділянок до 16.08.2020 не спростовують законні вимоги щодо укладення договору оренди. Набуте право власності відповідачем на нежитлову будівлю будучи згідно ст. 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаним з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля. Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно ст. 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельними ділянками безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Згідно ст.206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України, власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельними ділянками призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини Федоренко проти України від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотримані позивачем Львівською міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини виправданого очікування щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.

Як зазначалось вище, норми ст. ст. 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (п. 82 постанови).

Отже, відповідачем (набувачем), не сплачуючи орендну плату за користування земельними ділянками за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а позивачем (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаними земельними ділянками без достатньої правової підстави, відповідно до положень ст. ст. 1212-1214 ЦК України та правової позиції Верховного Суду, відповідач зобов`язаний повернути позивачеві кошти, які збережено відповідачем у вигляді несплаченої орендної плати.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Крім вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, до аналогічних правових висновків в тотожних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14.

Оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України , Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене, відшкодування витрат позивача на оплату судового збору покладається на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 879,32 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Ертіко Буд (м. Львів, вул. Ткацька, 21-а, код ЄДРПОУ 39487615) на користь Львівської міської ради (м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 58 621,19 грн та 879, 32 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення складено 15.03.2021.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Н.В. Мороз