Ухвала

від 04.03.2021 по справі 910/18115/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18115/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Дроботової Т.Б., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - Яковенко О.О. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕКС ГРАНТ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 (судді: Андрієнко В.В. (головуючий), Калатай Н.Ф., Євсіков О.О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕКС ГРАНТ"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕКС ГРАНТ" (далі - ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - АТ КБ "ПРИВАТБАНК", Відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4Н13532Д/П від 08.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений під впливом обману з боку Відповідача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у справі №910/18115/19, відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що Позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

У касаційній скарзі ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ" просить скасувати судові рішення попередніх судових інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків у подібних правовідносинах щодо застосування статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №910/18007/19.

За твердженнями скаржника суди не вжили належних заходів щодо витребування у Відповідача доказів, що призвело до необґрунтованої відмови у задоволенні позову з підстав недоведеності обставин, які мали підтверджуватись витребуваними доказами.

Ухвалою Верховного Суду від 02.02.2021 у складі колегії суддів: Зуєва В. А. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я. відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою.

У зв`язку перебуванням судді Чумака Ю.Я. на лікарняному автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/18115/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), Дроботової Т.Б., Міщенка І.С., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2021.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

04.03.2021 на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання від Позивача про відкладення розгляду касаційної скарги, яке обґрунтовано введенням карантинних заходів згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 №211.

Розглянувши зазначене клопотання, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки останнє містить загальне посилання на діючі в Україні карантинні заходи та при цьому не обґрунтовано, яким чином запровадження вказаних заходів позбавило заявника можливості чи будь-яким чином утруднило забезпечення участі представника у судовому засіданні, зважаючи на те, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX, яким статтю 197 Господарського процесуального кодексу України доповнено частиною четвертою згідно якої під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

На реалізацію зазначених положень Закону наказом Державної судової адміністрації України № 196 від 23.04.2020 затверджено "Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза приміщенням суду" яким передбачено, що учасники судового процесу беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

Тож Позивач та/або його представник не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду відповідно до частини четвертої статті 197 Господарського процесуального кодексу України, проте цим право не скористався.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

При цьому, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 25.04.2018 у справі №910/24257/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.

Верховний Суд, проаналізувавши судове рішення, правовий висновок щодо застосування норм права в якому, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, встановив, що у справі №910/18007/19 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" звернулось до суду з позовом до АТ "КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 №4М14109Д/П, посилаючись на укладення останнього внаслідок обману позивача відповідачем. Скасовуючи рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, якими відмовлено у задоволенні позову, та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у справі №910/18007/19 зазначив, що судами обох інстанцій не розглянуто ані клопотання про витребування доказів (необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення), ані клопотання позивача про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. При цьому відповідні обставини не могли були усунуті Верховним Судом в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, підставою для скасування Верховним Судом прийнятих у справі №910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій було порушення норм процесуального права.

Натомість у справі, що розглядається (№910/18115/19), клопотання Позивача про витребування доказів було розглянуто судом першої інстанції та вчинені відповідні процесуальні дії.

З огляду на викладене наведене у касаційній скарзі ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ" посилання на постанову Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №910/18007/19 не є релевантним, оскільки зазначена постанова прийнята Верховним Судом за інших обставин, установлених судами, залежно від яких суд і застосував норми процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними за відмінних процесуальних дій судів попередніх інстанцій.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ЛЕКС ГРАНТ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі №910/18115/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕКС ГРАНТ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 у справі № 910/18115/19, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Т. Б. Дроботова І. С. Міщенко