Постанова

від 24.02.2021 по справі 477/1029/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 477/1029/19

провадження № 61-5371св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Воскресенська селищна рада Вітовського району Миколаївської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13 грудня 2019 року у складі судді Полішко В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Прокопчук Л. М., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Воскресенської селищної ради Вітовського району Миколаївської області про визнання недійсними державних актів про право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку від 01 грудня 2009 року серії ЯИ № 656689, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4823355300:07:014:0027. Крім цього просив визнати недійним державний акт про право власності на земельну ділянку від 14 серпня 2012 року серії ЯК № 916509, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4823355300:07:014:0027.

Свої вимоги мотивував наступним.

Позивач є власником житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08 грудня 2011 року. Власником суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , з якою межує його земельна ділянка, є відповідач ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що відповідачем порушуються його права як власника земельної ділянки, оскільки ОСОБА_2 розібрала частину шиферного паркану між земельними ділянками, встановила новий паркан, чим захопила частину належної йому на праві власності земельної ділянки, розбила цементну відмостку його гаража, знищила межові знаки, встановлені між земельними ділянками Жовтневим ВП ДП Центр ДЗК .

Для відновлення порушених відповідачем прав він звернувся до Жовтневого районного суду Миколаївської області із заявою про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням майном шляхом відновлення меж земельних ділянок.

В ході розгляду вказаної справи з`ясувалося, що державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я чоловіка відповідача ОСОБА_3 , серії ЯИ № 656689 від 01 грудня 2009 року, видавався без виготовлення технічної документації із землеустрою та за відсутності рішення сільської ради про розгляд проекту відведення та передачі земельної ділянки. Рішення 32 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради від 07 вересня 2009 року за № 4 спірної земельної ділянки не стосується, а рішенням 35 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради від 20 листопада 2009 року № 5 надано дозвіл на виготовлення технічної документації.

Крім цього, зазначає, що державний акт був виданий через тиждень від дня написання заяви, що викликає сумніви щодо дотримання процедури його видачі. Вважає, що державний акт про право власності на землю був виданий з порушенням порядку, а тому є недійсним.

В процесі розгляду справи з`ясувалось, що на підставі документації із землеустрою земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4823355300:07:014:0027, яка розроблена в 2012 році з метою відновлення в натурі меж земельної ділянки, відповідачу ОСОБА_2 було видано державний акт про право власності на землю серії ЯК № 916509 від 14 серпня 2012 року.

В свою чергу, державний акт, виданий ОСОБА_2 після прийняття спадщини, теж є недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13 грудня 2019 року без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позбавлення права власності ОСОБА_2 на землю, яка залишилася їй у спадок після смерті чоловіка, якою він був наділений задовго до набуття позивачем відповідного права з формальних підстав, які виразились у помилці щодо дати реєстрації державного акту та зазначення рішення сесії селищної ради, та перерозподіл цього права через 10 років на користь іншої фізичної особи, при тому, що земля була задовго до оформлення права власності передана у користування сім`ї відповідача та з того часу не змінювала своєї площі та конфігурації, що підтверджується висновком експерта, буде свідчити про непропорційне та незаконне втручання в права людини.

Суди вказували, що на час видачі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №658689 від 04 грудня 2009 року ОСОБА_3 права позивача як власника суміжної земельної ділянки порушені не були. За життя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спору між ними та ОСОБА_3 з приводу користування земельною ділянкою не існувало. Спір виник, коли власником земельної ділянки став позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13 грудня 2019 та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц. Вказує, що визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав, проте апеляційним судом було здійснене посилання на інше рішення, яке ухвалене в інших правовідносинах.

Заявник вказує, що обставини у цій справі були встановлені судами на підставі недопустимих доказів, адже надані витяги з рішень, якими вирішувалось питання передачі у власність чоловіку відповідача земельної ділянки мають вигляд витягів, а їх зміст є суперечливим.

Зазначає, що на його думку оспорювані державні акти були видані за відсутності відповідних правових підстав. Державний акт на ім`я покійного чоловіка відповідача ОСОБА_3 було видано без виготовлення технічної документації, а державний акт на ім`я ОСОБА_2 виданий на підставі сфальсифікованої документації з землеустрою.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Жовтневого районного суду Миколаївської області.

24 червня 2020 року цивільна справа № 477/1029/16 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 отримав у спадщину відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 08 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С. М., зареєстрованого в реєстрі за № 3158, після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 .

Право власності на вказаний житловий будинок зареєстровано за позивачем 09 грудня 2011 року.

Сину ОСОБА_5 - ОСОБА_4 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 11 червня 2008 року, серії ЯЕ № 922893, виданого на підставі рішення 18 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради від 16 січня 2008 року № 13, належала земельна ділянка площею 0,1235 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказану земельну ділянку ОСОБА_5 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Жовтневою державною нотаріальною конторою Миколаївської області 06 травня 2010 року за реєстровим номером 3-51 успадкувала після смерті сина.

Після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач успадкував вказану земельну ділянку площею 0,1235 га, кадастровий № 4823355300:07:014:0161, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 08 грудня 2011 року приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С. М., зареєстрованого за № 3160.

Право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 15 березня 2017 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 березня 2017 року № 82598541. При цьому зазначена площа земельної ділянки 0,1227 га.

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за результатами топографо-геодезичних робіт зафіксовано межі фактичного використання земельної ділянки в АДРЕСА_2 , загальна площа земельної ділянки складає 0,1235 га, що відповідає площі, зазначеної у довідці (0,1235 га). Відповідно до акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 10 лютого 2017 року площа земельної ділянки складає 0,1235 га. Відповідно до кадастрового плану зовнішніх меж площа земельної ділянки складає 0,1227 га.

Суміжна спірна земельна ділянка площею 0,1407 га з кадастровим номером 4823355300:07:014:0027 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 658689, виданого 04 грудня 2009 року відділом Держкомзему у Жовтневому районі Миколаївської області, належала чоловіку відповідача ОСОБА_3 . На вказаному державному акті мається відмітка про те, що державний акт видано на підставі рішення 32 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 07 вересня 2009 року № 4 та рішення 35 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 20 листопада 2009 року № 5 .

Судами встановлено, що на звороті рішення № 4 32 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 07 вересня 2009 року, наданого архівним сектором Вітовської РДА, яким вирішувалось питання про безкоштовну передачу земельної ділянки у власність та надання дозволу на виготовлення технічної документації про передачу земельної ділянки у власність, надано додаток до рішення № 10 32 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 07 вересня 2009 року, в якому прізвище ОСОБА_3 відсутнє.

З рішення Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 28 вересня 2009 року № 10 33 сесії 5 скликання про безкоштовну передачу земельної ділянки у власність та надання дозволу на виготовлення технічної документації про передачу земельної ділянки у власність, наданого архівним сектором Вітовської РДА, та витягу зі списку громадян, встановлено, що під номером 203 зазначено прізвище ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , земельна ділянка в розмірі 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

На звороті рішення № 5 35 сесії Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 20 листопада 2009 року, наданого архівним сектором Вітовської РДА, яким вирішувалось питання про безкоштовну передачу земельної ділянки у власність та надання дозволу на виготовлення технічної документації про передачу земельної ділянки у власність, надано додаток до зазначеного рішення у вигляді списку громадян про внесення змін щодо розміру земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, де зазначено прізвище ОСОБА_3 - земельна ділянка в розмірі 0,1407 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташована на АДРЕСА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельна ділянка була успадкована його дружиною - відповідачем ОСОБА_2 , яка 21 грудня 2011 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Жовтневою державною нотаріальною конторою Миколаївської області та зареєстроване за № 2-2858, на підставі чого 14 вересня 2012 року відділом Держкомзему у Жовтневому районі Миколаївської області їй було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 916509.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно з відомостями, наданими 08 квітня 2019 року № 29-14-03-2383/2-19 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, державний акт серії ЯИ № 656689, виданий на ім`я ОСОБА_3 відповідно до вимог законодавства, діючого на дату реєстрації державного акту. Державний акт серії ЯК № 916509, зареєстрований 14 серпня 2012 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на ім`я ОСОБА_2 на успадковану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до інформації відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 04 березня 2019 року № 217/109-19, згідно даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4823355300:07:014:0027 площею 0,1407 га, зареєстрована 04 грудня 2009 року. Дата державної реєстрації речових прав на нерухоме майно 24 травня 2017 року, земельна ділянка обліковується за відповідачем ОСОБА_2 . Крім цього, зазначено, що у Фонді документації із землеустрою наявна Технічна документація із землеустрою щодо складання документу (державного акта), що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 спадкоємцю земельної ділянки 2012 року.

З технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) прав власності ОСОБА_1 місцевим судом встановлено, що в акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 10 лютого 2017 року відсутній підпис ОСОБА_2 , яка є власницею суміжної земельної ділянки. Крім цього, в ньому не зазначений кадастровий номер земельної ділянки позивача.

Відповідно до висновку експерта від 25 лютого 2019 року № 18-694/695 судової земельно-технічної експертизи, проведеної Одеським НДІСЕ Міністерства юстиції України площа та конфігурація земельної ділянки (кадастровий номер 4823355300:07:014:016), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та фактично використовується ОСОБА_1 , не відповідає фізичним характеристикам земельної ділянки, яка перебувала у власності ОСОБА_4 , згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку (серії ЯЕ № 922893), який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю …. за № 010801505064 від 11 червня 2008 року, а на сьогодні успадкована позивачем.

Фізичні характеристики земельної ділянки (кадастровий номер 4823355300:07:014:0027), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що була успадкована та фактично перебуває у користуванні ОСОБА_2 , відповідають характеристикам земельної ділянки, відображеної на бланку Державного акту на право власності на земельну ділянку (серії ЯИ № 656689), який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю …. за № 010949005076 від 04 грудня 2009 року.

Порушення меж земельних ділянок свідчать про самовільне та безпідставне їх заняття, що в свою чергу, є порушенням нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно частини першої статі 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а згідно із пунктом 4 частини 2 статті 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення.

За змістом частини 4 статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з приписами статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Захист права власності врегульовано Главою 29 ЦК України.

За приписами статті 391 цього Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до пунктів б , ґ статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Згідно з частинами другою, третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Судами встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,1407 га з кадастровим номером 4823355300:07:014:0027 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 658689, виданого 04 грудня 2009 року відділом Держкомзему у Жовтневому районі Миколаївської області, належала чоловіку відповідача ОСОБА_3 . На вказаному державному акті мається відмітка про те, що державний акт видано на підставі рішення 32 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 07 вересня 2009 року № 4 та рішення 35 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 20 листопада 2009 року № 5.

Судом апеляційної інстанції, з копії рішення №4 32 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 07 вересня 2009 року, наданого архівним сектором Вітовської РДА, яким вирішувалось питання про безкоштовну передачу земельної ділянки у власність та надання дозволу на виготовлення технічної документації про передачу земельної ділянки у власність та додатку до рішення №10 32 сесії 5 скликання Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 07 вересня 2009 року, встановлено, що прізвище ОСОБА_3 в ньому відсутнє.

З рішення Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 28 вересня 2009 року № 10 33 сесії 5 скликання про безкоштовну передачу земельної ділянки у власність та надання дозволу на виготовлення технічної документації про передачу земельної ділянки у власність, наданого архівним сектором Вітовської РДА, та витягу зі списку громадян, встановлено, що під номером 203 зазначено прізвище ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 , земельна ділянка в розмірі 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

З рішення Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області від 20 листопада 2009 року № 5 35 сесії 5 скликання про внесення змін в додаток щодо розміру земельної ділянки наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, відповідно до якого внесено зміни в додаток № 5 рішення № 4 від 07 вересня 2009 року Про безкоштовну передачу земельних ділянок у власність та надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо передачі земельної ділянки у власність в розмір земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків та ведення особистого селянського господарства встановлено, що в додатку до зазначеного рішення у вигляді списку громадян про внесення змін щодо розміру земельної ділянки, наданої для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства), зазначено прізвище ОСОБА_3 - земельна ділянка в розмірі 0,1407 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташована на АДРЕСА_3 .

Статтею 1225 ЦК України встановлено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Судами також встановлено, що після смерті ОСОБА_3 спірна земельна ділянка була успадкована його дружиною ОСОБА_2 . На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 грудня 2011 року, зареєстрованого за № 2-2858, їй було видано державний акт на право власності на земельну ділянку 09 вересня 2012 року серії ЯК № 916509, кадастровий номер 4823355300:07:014:0027

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що оспорювані державні акти були видані за відсутності відповідних правових підстав не заслуговують на увагу, адже державний акт ЯИ № 658689 на земельну ділянку площею 0,1407 га з кадастровим номером 4823355300:07:014:0027 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 був виданий чоловіку відповідача ОСОБА_3 на підставі рішення Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області.

Крім того апеляційний суд правильно зазначав, що та обставина, що в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 658689, виданому 04 грудня 2009 року ОСОБА_3 , зазначені як підстава видачі інші рішення Воскресенської селищної ради, не впливає на його дійсність.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами було встановлено, що згідно з відомостями, наданими 08 квітня 2019 року № 29-14-03-2383/2-19 Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, державний акт серії ЯИ № 656689, виданий на ім`я ОСОБА_3 відповідно до вимог законодавства, діючого на дату реєстрації державного акту. Державний акт серії ЯК, №916509, зареєстрований 14 серпня 2012 року у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі на ім`я ОСОБА_2 на успадковану земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до інформації відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 04 березня 2019 року № 217/109-19, згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 4823355300:07:014:0027 площею 0,1407 га, зареєстрована 04 грудня 2009 року. Дата державної реєстрації речових прав на нерухоме майно 24 травня 2017 року, земельна ділянка обліковується за відповідачем ОСОБА_2 . Крім цього, зазначено, що у Фонді документації із землеустрою наявна Технічна документація із землеустрою щодо складання документу (державного акта), що посвідчує право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 спадкоємцю земельної ділянки 2012 року.

Відповідно до висновку експерта від 25 лютого 2019 року № 18-694/695 судової земельно-технічної експертизи, проведеної Одеським НДІСЕ Міністерства юстиції України фізичні характеристики земельної ділянки (кадастровий номер 4823355300:07:014:0027), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що була успадкована та фактично перебуває у користуванні ОСОБА_2 , відповідають характеристикам земельної ділянки, відображеної на бланку Державного акту на право власності на земельну ділянку (серії ЯИ, № 656689), який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю …. за №010949005076 від 04 грудня 2009 року.

Крім того судами було встановлено, що відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за результатами топографо-геодезичних робіт зафіксовано межі фактичного використання земельної ділянки в АДРЕСА_2 загальна площа земельної ділянки складає 0,1235 га, що відповідає площі, зазначеної у довідці (0,1235 га). Відповідно до акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 10 лютого 2017 року площа земельної ділянки складає 0,1235 га. Відповідно до кадастрового плану зовнішніх меж площа земельної ділянки складає 0,1227 га.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову та відхиляє доводи касаційної скарги про те, що фактичні обставини у цій справі були встановлені судами на підставі недопустимих доказів.

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій Висновків Верховного Суду викладених у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц (провадження № 61-346св19) з огляду на таке.

У вказаній постанові викладено правовий висновок про те, що визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку, а також про те, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу .

Обставин, які б свідчили про відступлення судами попередніх інстанцій від правових висновків в вказаній заявником постанові Верховним Судом не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судами попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 13 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров