Рішення

від 15.03.2021 по справі 440/7143/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 березня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/7143/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Зіньківська районна рада Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виплати заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області (надалі - відповідач, Зіньківська РДА), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Зіньківська районна рада Полтавської області, в якій просив:

стягнути на його користь середній заробіток за час перебування у вимушеному прогулі за період з 11.05.2017 по 11.03.2020 у розмірі 515066,90 грн;

стягнути на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 165280,85 грн та 39348,60 грн за невикористані відпустки за 2018-2019 роки.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що внаслідок незаконного припинення повноважень позивача на посаді голови Зіньківської РДА його з 12.03.2020 поновлено на цій посаді. Однак, відповідачем не вирішено питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.05.2017 по 11.03.2020, виплати компенсації за невикористані відпустки та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних відмовити з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 55-58/. Свою позицію обґрунтував посиланням на те, що позивачем у провадженні про визнання протиправним розпорядження Президента України про відставку голови Зіньківської РДА Панченка В.Г. не заявлялись вимоги про стягнення середнього заробітку за час перебування у вимушеному прогулі, а тому питання про проведення виплат відповідачем не вирішувалось.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Підготовче засідання 22.12.2020 відкладено з огляду на неодержання судом відзиву на позов.

29.12.2020 підготовче засідання не проводилось з огляду на тимчасову непрацездатність судді.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 відмовлено у задоволенні заяви відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

У підготовчому засіданні 12.01.2021 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання 16.02.2021 учасники справи не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача надав до суду листа, у якому повідомив, що з огляду на реорганізацію Зіньківської РДА шляхом приєднання до Полтавської РДА у відповідача немає можливості забезпечити явку представника до суду.

За відсутності клопотань про відкладення розгляду справи чи оголошення перерви судом, суд визнав за можливе завершити розгляд справи без участі представників сторін та третьої особи, у порядку письмового провадження.

Обставини справи

Розпорядженням Президента України від 01.07.2015 №613/2015-рп ОСОБА_1 призначено на посаду голови Зіньківської РДА /а.с. 12, 60/.

Зіньківська райрада на шістнадцятій (позачерговій) сесії сьомого скликання 11.04.2017 прийняла рішення про висловлення недовіри голові райдержадміністрації ОСОБА_1 .

Розпорядженням Президента України від 11.05.2017 №98/2017-рп прийнято відставку голови Зіньківської РДА ОСОБА_1 /а.с. 14, 61/.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 у справі №530/780/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 05.12.2019, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення шістнадцятої (позачергової) сесії сьомого скликання Зіньківської районної ради Полтавської області від 11.04.2017 "Звіт голови райдержадміністрації про виконання програм економічного і соціального розвитку Зіньківського району та здійснення делегованих районною радою повноважень за 2016 рік" та "Про висловлення недовіри голові Зіньківської районної державної адміністрації ОСОБА_1 /а.с. 29-33/.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №800/237/17 скасовано розпорядження Президента України від 11.05.2017 №98/2017-рп "Про відставку голови Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області". Поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області /а.с. 16-20/.

Розпорядженням Президента України від 10.03.2020 №173/2020-рп поновлено ОСОБА_1 на посаді голови Зіньківської РДА /а.с. 21/.

На цій підставі, головою РДА Панченком В.Г. видано розпорядження від 12.03.2020 №5К "Про поновлення на посаді голови Зіньківської районної державної адміністрації" /а.с. 22, 62/.

Розпорядженням Президента України від 19.03.2020 №180/2020-рп звільнено ОСОБА_1 з посади голови Зіньківської РДА у зв`язку із закінченням строку повноважень Президента України та на цій підставі розпорядженням голови Зіньківської РДА від 20.03.2020 №8К припинено повноваження голови райдержадміністрації ОСОБА_1 /а.с. 23, 63/.

Пунктом 2 розпорядження голови Зіньківської РДА від 20.03.2020 №8К сектору фінансово-господарського забезпечення апарату райдержадміністрації доручено провести повний розрахунок з ОСОБА_1 .

Посилаючись на невиконання відповідачем обов`язку щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Основного Закону України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом цього спору є стягнення з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористані відпустки, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За обставинами цієї справи позивачу безпідставно висловлено недовіру рішенням Зіньківської райради від 11.04.2017 та припинено його повноваження на посаді голови Зіньківської РДА з 11.05.2017.

Внаслідок скасування у судовому порядку рішення Зіньківської райради від 11.04.2017 "Про висловлення недовіри голові Зіньківської районної державної адміністрації ОСОБА_1 " та розпорядження Президента України від 11.05.2017 №98/2017-рп "Про відставку голови Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області" ОСОБА_1 12.03.2020 поновлено на посаді голови Зіньківської РДА.

Отже, період з 11.05.2017 по 11.03.2020 є вимушеним прогулом ОСОБА_1 .

Посилання відповідача на те, що позивач у межах провадження у справі №800/237/17 не заявляв позовних вимог про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а орган, яким розглянуто спір про поновлення незаконно звільненого працівника (у цьому випадку - Велика Палата Верховного Суду), не вирішив питання про виплату позивачу середнього заробітку суд визнає безпідставними, адже проведення повного розрахунку з позивачем, як найманим працівником, покладено на роботодавця - Зіньківську РДА.

Оскільки відповідачем такий обов`язок не виконано, позивач правомірно звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

При цьому суд зауважує, що цей спір підсудний Полтавському окружному адміністративному суду, його розгляд не віднесено до компетенції Верховного Суду як суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що факт незаконного звільнення позивача з посади голови райдержадміністрації шляхом висловлення йому недовіри та оголошення відставки встановлений судовими рішеннями у справах №№ 530/780/17, 800/237/17, які набрали законної сили, суд дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 із Зіньківської РДА середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.05.2017 по 11.03.2020.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 (тут та надалі - у редакції, чинній до 12.12.2020) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку №100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів (абзац восьмий пункту 2 Порядку №100).

Пунктом 10 Порядку №100 встановлено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі №826/1659/17, аналізуючи положення абзаців сьомого, восьмого пункту 2 у взаємозв`язку з абзацами першим, другим пункту 10 Порядку №100, дійшов висновку, що у випадку зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадового окладу, обчислення середньої заробітної плати здійснюється виходячи із виплат, передбачених згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Тому після змін структури заробітної плати і одночасного підвищення посадового окладу розмір виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню, для цілей визначення середньоденної заробітної плати не застосовуються. Натомість застосовується розмір виплат, установлений працівникові після відповідних змін.

Разом з тим, Верховний Суд у цій постанові зазначав що підвищення посадових окладів, що не поєднане зі зміною структури заробітної плати, є підставою для коригування середнього заробітку за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення посадових окладів, який визначається шляхом ділення посадового окладу після підвищення на розмір посадового окладу до такого підвищення.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 19.08.2020 у справі №826/1444/15, аналізуючи зміст пункту 10 Порядку №100, зазначав, що коефіцієнт коригування заробітної плати повинен розраховуватися шляхом ділення посадового окладу, встановленого працівникові після підвищення, на посадовий оклад, який був у працівника до підвищення. Отже, враховуючи вимоги зазначеної правової норми, підвищення саме посадового окладу (тарифної ставки) передбачає, відповідно, коригування заробітної плати. При цьому розрахунок коефіцієнту коригування заробітної плати, який необхідно множити на суми виплат за період до підвищення, має здійснюватися при кожному підвищенні посадового окладу.

За обставин цієї справи суд враховує, що позивач незаконно звільнений із займаної посади з 11.05.2017, поновлений на відповідній посаді з 12.03.2020, а спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за період з 11.05.2017 по 11.03.2020.

Залученою до матеріалів справи копією листа Зіньківської РДА від 03.07.2020 вих.№795/03-05 підтверджено, що середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 на дату звільнення 11.05.2017 становив 524,67 грн; посадовий оклад голови райдержадміністрації станом на 11.05.2017 становив 9115,00 грн, з 01.01.2018 - 13300,00 грн, з 01.01.2019 - 14240,00 грн, з 01.01.2020 - 15520,00 грн /а.с. 26/.

На цій підставі, суд погоджується з доводами представника позивача про необхідність обчислення середнього заробітку за спірний період з урахуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу, що становить: у 2018 році - 1,46 (13300,00 грн : 9115,00 грн), у 2019 році - 1,07 (14240,00 грн : 13300,00 грн), у 2020 році - 1,09 (15520,00 грн : 14240,00 грн).

Отже, для обчислення середнього заробітку у цій справі слід врахувати суму у розмірі: за 2017 рік - 524,67 грн, за 2018 рік - 766,02 грн (524,67 грн х 1,46), за 2019 рік - 819,64 грн (766,02 грн х 1,07), за 2020 рік - 893,41 грн (819,64 грн х 1,09).

При цьому стосовно тверджень представника позивача про необхідність обчислення середнього заробітку за вимушений прогул шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді суд звертає увагу на їх помилковість, адже відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Суд зауважує, що положення абзацу другого цього пункту поширюються виключно на випадки коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги.

Натомість, у спірному випадку середній заробіток за вимушений прогул обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, як те визначено абзацом першим пункту 8 Порядку №100.

Суд враховує, що на підставі Розпорядження Президента України від 11.05.2017 №98/2017-рп та відповідно до розпорядження голови Зіньківської РДА від 11.05.2017 №21К повноваження ОСОБА_1 на посаді голови райдержадміністрації припинені з 11.05.2017.

У свою чергу, позивач поновлений на посаді голови Зіньківської РДА з 12.03.2020.

Отже, середній заробіток за вимушений прогул належить обчислити за період з 11.05.2017 по 11.03.2020, що загалом становитиме 710 робочих днів.

Таким чином, на користь позивача з Зіньківської РДА належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.05.2017 по 11.03.2020 у розмірі 524295,22 грн ((524,67 грн х 162 робочі дні 2017 року) + (766,02 грн х 250 робочих днів 2018 року) + (819,64 грн х 250 робочих днів 2019 року) + (893,41 грн х 48 робочих днів 2020 року)).

Отже, позовні вимоги в цій частині належить задовольнити. При цьому, зважаючи на помилковість здійсненого представником позивача розрахунку середнього заробітку суд, на підставі приписів частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог задля повного та всебічного захисту прав позивача у спірних відносинах.

Разом з цим, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення на користь позивача грошової компенсації за невикористану відпустку за 2018-2019 роки у розмірі 39348,60 грн, адже проведення такої виплати за період вимушеного прогулу чинним законодавством не передбачено.

Посилання представника позивача на положення пункту 2 частини першої статті 82 КЗпП України та статті 9 Закону України "Про відпустки" суд визнає неприйнятними, адже ними передбачено порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку.

Водночас цими нормами не урегульовано виплату компенсації за невикористані відпустки за час вимушеного прогулу.

Суд звертає увагу на те, що вимушений прогул є періодом трудової діяльності, упродовж якого працівник фактично не працює з незалежних від нього підстав, а саме - внаслідок незаконного звільнення із займаної посади.

При цьому механізм компенсації незаконно звільненому працівнику законодавцем передбачений через виплату середнього заробітку за увесь період вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Таким чином, сплата на користь позивача компенсації за невикористані відпустки за час вимушеного прогулу фактично призведе до подвійної оплати праці за цей період, що чинним законодавством не передбачено.

Отже, у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Щодо позовних вимог в частині виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд звертає увагу на такі обставини.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку .

Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

З огляду на викладене, відповідач буде зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 20.03.2020 (дата звільнення позивача), однак лише після сплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на виконання рішення суду у цій справі.

Таким чином, вимога позивача про обчислення середнього заробітку в цій частині наразі є передчасною, оскільки на момент розгляду судом цієї справи ОСОБА_1 не виплачений середній заробіток за вимушений прогул, що унеможливлює обчислення судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

До того ж, суд враховує, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, відступаючи від висновків Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних відносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За вищевикладених обставин, враховуючи те, що у спірних відносинах виплату позивачу середнього заробітку за вимушений прогул наразі не проведено, суд визнає позовні вимоги ОСОБА_1 в частині нарахування середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України передчасними та, як наслідок, відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, рішення суду в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 11114,22 грн /а.с. 59/ належить допустити до негайного виконання.

Розподіл судових витрат

Докази понесення учасниками справи судових витрат у матеріалах справи відсутні, а тому питання про їх розподіл суд не розглядає.

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 241-246, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Зіньківська районна рада Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виплати заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути із Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 524295,22 грн (п`ятсот двадцять чотири тисячі двісті дев`яносто п`ять гривень двадцять дві копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Допустити рішення суду до негайного виконання в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за вимушений прогул за один місяць у розмірі 11114,22 грн (одинадцять тисяч сто чотирнадцять гривень двадцять дві копійки).

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Зіньківська районна державна адміністрація Полтавської області (код ЄДРПОУ 04057333; вул. Воздвиженська, 40, м. Зіньків, Полтавська область, 38100).

Третя особа: Зіньківська районна рада Полтавської області (код ЄДРПОУ 13955835; вул. Воздвиженська, 40, м. Зіньків, Полтавська область, 38100).

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.О. Кукоба