Рішення

від 11.03.2021 по справі 161/18471/18

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/18471/18

Провадження № 2/161/233/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі: головуючого - судді Пушкарчук В.П.,

при секретарі - Фурман Ю.В.,

за участі:

представника позивачів - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа на стороні позивачів, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Луцька міська рада про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування та стягнення частини доходу від використання спільного нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з вищевказаною позовною заявою.

В обгрунтування позову вказали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 . Після його смерті залишилося троє спадкоємців: син померлого - ОСОБА_3 , донька померлого - ОСОБА_4 та дружина померлого - ОСОБА_5 . Так, у спільну часткову власність спадкоємців перейшла частина спадкового майна, а саме: незавершений будівництвом критий торговий центр зі стоянкою автомобілів готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Торговий центр). Постановою Апеляційного суду Волинської області від 29.05.2018 року у справі №161/10523/17 за позивачами було визнано право власності на 1/6 частку у Торговому центрі за кожним. Дане судове рішення вмотивоване тим, що незважаючи на те, що спадкове майно використовувалося спадкодавцем у господарській діяльності, на нього розповсюджується презумпція спільності майна подружжя, а, отже, 1/2 частка у цьому майні була законно отримана його дружиною - ОСОБА_5 . Крім того, до спадкової маси входить право спадкодавця оренди земельних ділянок, яке залишилося без розподілу: 1) земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгових рядів на АДРЕСА_2 , площею 340 кв.м. (далі - земельна ділянка № 1); 2) земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгових рядів та денної парковки автотранспорту по АДРЕСА_2 , площею 3340 кв.м. (далі - земельна ділянка № 2); 3) земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгового центру, площею 0,1148 га, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка АДРЕСА_3 ; 4) земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгового центру, площею 0,1750 га, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка АДРЕСА_4 . За наведених обставин та виходячи з розміру ідеальних часток співвласників (співкористувачів) майна, отриманого у спадщину, а саме: земельні ділянки АДРЕСА_5 , НОМЕР_1 , право користування якими належить кожному зі співвласників в рівних частинах по 1/3 кожному; незавершений будівництвом Торговий центр розміщений на земельних ділянках № № 3, НОМЕР_2 , який на праві спільної часткової власності належить: 2/3 - відповідачці та по 1/6 кожному з позивачів, загальний прибуток від використання вище переліченого майна у господарській діяльності повинен ділитися між його співвласниками (співкористувачами) пропорційно їх сукупним ідеальним часткам, а саме: позивачам - по 1/4, а відповідачу - 1/2 прибутку.

Враховуючи наведене (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), просять суд визнати за кожним з них право користування 1/3 частиною земельних ділянок № № 1, 2 та 1/6 частиною земельних ділянок № № 3, НОМЕР_2 , стягнути з відповідачки на користь кожного з них 270130,41 грн. неотриманого прибутку з використання нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, отриманою у спадщину.

25.02.2019 року відповідачкою було подано суду заперечення на позовну заяву та заперечення на заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до яких позовні вимоги вона не визнає, виходячи з такого. Зазначає, що в спірний період (чотири останні місяці 2016 року, 2017 рік та 2018 рік) не використовувала в своїй підприємницькій діяльності земельні ділянки АДРЕСА_5 , НОМЕР_1 , а використовувала лише земельні ділянки № № НОМЕР_3 , НОМЕР_2 . Вважає, що з урахуванням приписів ст. 120 ЗК України та ст. 477 ЦК України частка кожного з позивачів в прибутку могла би становити 1/6 (а не 1/4). Позивачі свідомо підміняють поняття прибутку і доходу, не враховуючи понесених нею витрат.

29.01.2021 року відповідачкою було подано суду заяву про уточнення своїх заперечень. Зазначає, що в своїй діяльності використовувала не більше як 2/3 частин земельних ділянок № № 3, 4. Іншу 1/3 частину цих земельних ділянок, на яку претендують позивачі (1/6 + 1/6), вона не використовувала. Вказує, що не чинила позивачам будь-яких перешкод в користуванні земельними ділянками. Також відповідачка зауважила, що дохід, який вона задекларувала в податковому органі, є доходом від її підприємницької діяльності, а не доходом від використання майна, що є у спільній частковій власності (в розумінні ст. 359 ЦК України). Чинне законодавство не передбачає такого, що доходи особи від її підприємницької діяльності повинні розподілятися між іншими особами, які не брали в ній участі.

Разом з тим, 10.03.2021 року представником відповідачки було подано суду пояснення по суті позовних вимог. Зазначає, в позовній заяві стверджено 2 (дві) взаємовиключні позиції, оскільки, з однієї сторони, позивачі під спільним майном розуміють право оренди (право користування) земельними ділянками, яке належало спадкодавцю (померлому), а, з іншої сторони, позивачі під спільним майном розуміють земельні ділянки і незавершений будівництвом торговий центр. Наголошує на тому, що право оренди земельної ділянки не може вважатися майном, що є у спільній частковій власності в розумінні ст. 359 ЦК України. Земельні ділянки, про які йдеться в позовній заяві, відносяться до комунальної власності. Права власника щодо них належать територіальній громаді міста Луцька. Позивачі не наділені правами власника щодо цих земельних ділянок. Відтак приписи ст. 359 ЦК України не можуть бути застосовані. Вказує, що позивачі не надали будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач здійснює використання незавершеного будівництвом торгового центру і отримує від цього будь-які доходи.

У судовому засіданні представник позивачів заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, які викладені у позовній заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність, в задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов таких висновків.

Як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 06.10.2016 року Луцьким МВ ДРАЦС ГТУЮ у Волинській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 .

Судом встановлено, що спадкоємцями першої черги спадкування після смерті ОСОБА_6 є його діти - син ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_4 та дружина - ОСОБА_5 .

До складу спадщини, після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 увійшов, зокрема, незавершений будівництвом критий торговий центр зі стоянкою автомобілів готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, частина спадкового майна, а саме: незавершений будівництвом критий торговий центр зі стоянкою автомобілів готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 , перейшла у спільну часткову власність спадкоємців - позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідачки ОСОБА_5

06.04.2017 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори, в.о. завідувача Другої Луцької державної нотаріальної контори Пастуховою Н.В. ОСОБА_5 , як пережившій дружині ОСОБА_6 , було видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку в праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, а саме: на 1/2 частку незавершеного будівництвом критого торгового центру зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 497497207101), зареєстроване в державному реєстрі за № 4-241.

Крім того, 06.04.2017 державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори, в.о. завідувача Другої Луцької державної нотаріальної контори Пастуховою Н.В. було видано ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку незавершеного будівництвом критого торгового центру зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 497497207101), зареєстроване в державному реєстрі за № 4-243.

Постановою державного нотаріуса Першої Луцької державної нотаріальної контори, в.о. завідувача Другої Луцької державної нотаріальної контори Пастухової Н.В. від 18.05.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на незавершене будівництво критого торгового центру зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно.

Разом з тим, постановою Апеляційного суду Волинської області від 29.05.2018 у цивільній справі № 161/10523/17 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/6 частку незавершеного будівництвом критого торгового центру зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 , за кожним з них.

Рішення суду мотивоване тим, що на спадкове майно розповсюджується презумпція спільності майна подружжя а отже, 1/2 частка у цьому майні була законно отримана його дружиною - відповідачем у цій справі.

Вищевказані обставини були встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді цивільної справи №161/10523/17, а тому, в силу положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України мають преюдиційне значення для розгляду даної справи.

Судом також встановлено, що померлому ОСОБА_6 на підставі договорів оренди землі, укладених із Луцькою міською радою належали на праві оренди наступні земельні ділянки:

1) земельна ділянка для будівництва та обслуговування торгових рядів на АДРЕСА_2 , площею 340 кв.м. (далі по тексту - земельна ділянка № 1);

2) земельна ділянка для будівництва та обслуговування торгових рядів та денної парковки автотранспорту на АДРЕСА_2 , площею 3 340 кв.м. (далі по тексту - земельна ділянка №2);

3) земельна ділянка для будівництва та обслуговування стоянки автомобілів для обслуговування торгового центру, кадастровий номер 0710100000:22:051:0036, площею 0,1148 га, за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - земельна ділянка №3);

4) земельна ділянка для будівництва та обслуговування торгового центру, кадастровий номер 0710100000:22:051:0037, площею 0,1750 га, за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - земельна ділянка АДРЕСА_4 .

Судом на підставі дослідження змісту договорів оренди землі та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що строк оренди земельних ділянок № № 1, 2 становить 25 (двадцять п`ять) років та спливає 10.05.2027, а строк оренди земельних ділянок № № 3, 4 становить 10 (десять) років та спливає 07.07.2025 і 22.07.2025 відповідно.

Судом також встановлено, що незавершений будівництвом критий торговий центр зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельних ділянках №№ НОМЕР_5 .

Відповідно до ч. 1ст. 781 ЦК України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підставами припинення договору оренди землі, що визначеніст. 31 ЗУ Про оренду землі , є: - закінчення строку, на який його було укладено; - викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; - поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; - смерть фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмова осіб, зазначених у ст. 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; - ліквідація юридичної особи-орендаря; - відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; - набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 7 ЗУ Про оренду землі , право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогамЗемельного кодексу Українита цього Закону. До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, смерть фізичної особи-наймача земельної ділянки не є підставою для припинення договору, оскільки законом передбачено передачу права оренди земельної ділянки його спадкоємцям, якщо інше прямо не передбачено в самому договорі.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі за № 6-375цс15, за змістом ч. 1 ст. 7 ЗУ Про оренду землі право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря у разі, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців. У випадку їх відмови чи відсутності таких спадкоємців право оренди переходить до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та вищевказаного Закону.

Як встановлено судом, договори оренди земельних ділянок № № 1, 2, 3, 4 не містять прямої заборони на перехід права оренди до спадкоємців орендаря. Відтак, суд дійшов висновку, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рівні з відповідачкою ОСОБА_5 мають право на спадкування права оренди земельних ділянок № № 1, 2, 3, 4, належного померлому ОСОБА_6 .

Разом з тим, суд враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог (ст. 13 ЦПК України).

Так, позивачі просять суд визнати за кожним з них право користування 1/3 частиною земельних ділянок № № 1, 2 та 1/6 частиною земельних ділянок № № 3, 4.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності

Аналіз ст. 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об`єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто, право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядженню частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто, право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

Позивачі безпідставно ототожнили частку в праві оренди (праві користування) земельної ділянки із часткою в самій земельній ділянці.

З врахуванням того, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про визнання права користування частиною земельних ділянок № № 1, 2, 3, 4 до задоволення не підлягають.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачі не позбавлені права звернутися до суду з новим позовом, правильно виклавши зміст позовних вимог.

З приводу позовних вимог про стягнення частини доходу від використання спільного нерухомого майна суд дійшов таких висновків.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що спадкове майно у вигляді спірних земельних ділянок використовується відповідачкою ОСОБА_5 в її підприємницькій діяльності, що приносить їй певний прибуток, який, на їх переконання, підлягає розподілу пропорційно до їх часток у спадщині. Спірним періодом, за який, на думку позивачів, необхідно розподілити прибутки (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), є: чотири останні місяці 2016 року (прибуток 99161,66 грн.), 2017 рік (прибуток 301946,00 грн.) та 2018 рік (прибуток 679414,00 грн.).

Вирішуючи позовні вимоги в цій частині, суд виходить з того, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 81 ЦПК України).

На переконання суду, позивачі не довели тієї обставини, що відповідач ОСОБА_5 отримувала дохід від використання спірних земельних ділянок. Будь-яких доказів на підтвердження факту отримання відповідачкою грошових коштів (доходу) від використання спірних земельних ділянок суду не надано.

Позивачі також не довели тієї обставини, що відповідач взагалі використовувала спірні земельні ділянки.

За позицією самої відповідачки, вона не використовувала в своїй підприємницькій діяльності земельні ділянки АДРЕСА_5 , НОМЕР_1 , а земельні ділянки № № НОМЕР_3 , НОМЕР_2 - використовувала в розмірі, що не перевищує 2/3 їх частин (що відповідає розміру часток сторін спору як співвласників у праві спільної часткової власності на незавершений будівництвом критий торговий центр зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 ). Такі заперечення сторони відповідача позивачами спростовані не були.

Суд не бере до уваги як докази податкові декларації ФОП ОСОБА_5 за 2016 рік, за 2017 рік та довідку Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області № 14319/10/03-20-55-13 від 02.05.2019 року. Вказані документи підтверджують лише розмір задекларованого відповідачкою доходу від своєї підприємницької діяльності, отриманого за певний податковий період, і абсолютно не свідчать про отримання доходу від використання майна, що є у спільній частковій власності, яким, на думку позивачів, є спірні земельні ділянки.

У цьому аспекті суд погоджується з позицією сторони відповідача, що чинне законодавство не передбачає такого правила, що доходи особи від її підприємницької діяльності повинні розподілятися між іншими особами, які не брали в ній участі.

Суд також враховує ту обставину, що позивачі не надали будь-яких доказів того, що відповідач ОСОБА_5 чинила їм перешкоди у використанні спірних земельних ділянок чи в будь-який спосіб унеможливлювала реалізацію їх права оренди (права користування).

Крім того, суд враховує таке.

Свої вимоги про стягнення частини доходу від використання спільного нерухомого майна позивачі обґрунтовують положеннями ст. 359 ЦК України.

Відповідно до ст. 359 ЦК України плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до абз. 7 п. 2 ст. 4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності.

Визначення майнового права наведено в ст. 3 ЗУ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , згідно з якою майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

За змістом ст. ст. 177, 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Спеціальні норми, що регулюють відносини з обігу земельних ділянок, містяться у Земельному кодексі України, за статтею 2 якого об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно із ч. 1 ст. 93 цього Кодексу право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і ст. 1 ЗУ Про оренду землі .

З огляду на перелічені вище положення законодавства, а також приписи абз. 7 п. 2 ст. 4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та ст. 317 ЦК України, право оренди єречовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.

Тому ч. 5 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом .

Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно особи і речові права на це майно - це один об`єкт.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 904/968/18.

Таким чином, суд дійшов висновку, що право оренди земельної ділянки не може вважатися майном, що є у спільній частковій власності в розумінні ст. 359 ЦК України. Відтак ці правові норми не можуть бути застовані до спірних правовідносин.

За наведених обставин суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення частини доходу від використання спільного нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Враховуючи вищезазначену норму чинного законодавства, судові витрати по справі, у зв`язку з відмовою в позові, суд вважає за необхідне залишити за позивачами.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 22, 359, 361 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 27, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа на стороні позивачів, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Луцька міська рада про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування та стягнення частини доходу від використання спільного нерухомого майна - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 березня 2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.П. Пушкарчук