Постанова

від 27.07.2021 по справі 161/18471/18

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/18471/18 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П. Провадження № 22-ц/802/717/21 Категорія: 47 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання - Савчук О. В.,

представника позивачів - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Луцька міська рада, до ОСОБА_5 про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування та стягнення частини доходу від використання спільного нерухомого майна за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 та після його смерті залишилося троє спадкоємців: син померлого - ОСОБА_3 , донька померлого - ОСОБА_4 та дружина померлого - ОСОБА_5 .

Позивачі вказували, що у спільну часткову власність їх та відповідача ОСОБА_5 як спадкоємців перейшла частина спадкового майна, а саме: незавершений будівництвом критий торговий центр зі стоянкою автомобілів готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 (далі - торговий центр). Постановою Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року у справі № 161/10523/17 за ними - позивачами по справі, було визнано право власності на 1/6 частку за кожним у торговому центрі. Зі змісту вказаного рішення суду слідує, що незважаючи на те, що спадкове майно використовувалося спадкодавцем у господарській діяльності, на нього розповсюджується презумпція спільності майна подружжя, а отже, 1/2 частка у цьому майні була законно отримана його дружиною - ОСОБА_5 . Крім того, до спадкової маси входить право спадкодавця оренди земельних ділянок, яке залишилося без розподілу, а саме: 1) земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгових рядів по АДРЕСА_2 , площею 340 кв. м (далі - земельна ділянка № НОМЕР_1 ); 2) земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгових рядів та денної парковки автотранспорту по АДРЕСА_2 , площею 3 340 кв. м (далі - земельна ділянка № НОМЕР_2 ); 3) земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгового центру, площею 0,1148 га, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка № НОМЕР_3 ); 4) земельної ділянки для будівництва та обслуговування торгового центру, площею 0,1750 га, за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка № НОМЕР_4 ). Виходячи з розміру ідеальних часток співвласників (співкористувачів) майна, отриманого у спадщину, а саме: земельні ділянки № № НОМЕР_1 , 2, право користування якими належить кожному зі співвласників в рівних частинах по 1/3 кожному; незавершений будівництвом торговий центр розміщений на земельних ділянках № № НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 , який на праві спільної часткової власності належить: 2/3 - відповідачці та по 1/6 кожному з позивачів, загальний прибуток від використання вище переліченого майна у господарській діяльності повинен ділитися між його співвласниками (співкористувачами) пропорційно їх сукупним ідеальним часткам, а саме: позивачам - по 1/4, а відповідачу - 1/2 прибутку.

Ураховуючи наведене, позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 збільшивши позовні вимоги, просили суд визнати за кожним з них право користування 1/3 частиною земельних ділянок № № 1, 2 та 1/6 частиною земельних ділянок № № НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 , а також стягнути з відповідача на користь кожного з них 270 130 грн 41 коп. не отриманого прибутку з використання нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, отриманою у спадщину.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки суд не звернув уваги на те, що позивачі просили суд визнати за ними право користування частиною земельних ділянок, яка відповідає їх частці у праві спадкування, без встановлення цих ділянок, як індивідуально визначеного майна. Якщо право спільного користування земельною ділянкою пов`язане з правом власності осіб користувачів на цю земельну ділянку або з майном, яке на ній розташоване та належить особам користувачам на праві спільної часткової власності, право користування визначається частинами земельної ділянки. Крім того, помилковими є висновки суду щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів не отриманого прибутку з використання майна, що є спільною частковою власністю, оскільки суд не врахував того, що на вказаних земельних ділянках наявні об`єкти комерційного призначення у яких здійснюється торгівельна діяльність та надання послуг підприємцями з яких відповідач отримує суборендну щомісячну плату. Виходячи з того, що всі спірні ділянки знаходяться у господарському віданні, тому у суду були відсутні підстави розподіляти дохід відповідача між різними земельними ділянками. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову .

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення правильним по суті та справедливим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 06 жовтня 2016 року.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є його діти - син ОСОБА_3 , донька - ОСОБА_4 , та дружина - ОСОБА_5 .

До складу спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 увійшов, зокрема, незавершений будівництвом критий торговий центр зі стоянкою автомобілів готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана частина спадкового майна перейшла у спільну часткову власність спадкоємців - позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_5

06 квітня 2017 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори, в.о. завідувача Другої Луцької державної нотаріальної контори Пастуховою Н. В. відповідачу ОСОБА_5 , як пережившій дружині ОСОБА_6 , було видано свідоцтво про право власності на 1/2 частку в праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, а саме: на 1/2 частку незавершеного будівництвом критого торгового центру зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 497497207101), зареєстроване в державному реєстрі за № 4-241.

06 квітня 2017 року державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори, в.о. завідувача Другої Луцької державної нотаріальної контори Пастуховою Н. В. відповідачу ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку незавершеного будівництвом критого торгового центру зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 497497207101), зареєстроване в державному реєстрі за № 4-243.

Постановою державного нотаріуса Першої Луцької державної нотаріальної контори, в.о. завідувача Другої Луцької державної нотаріальної контори Пастухової Н. В. від 18 травня 2017 року позивачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на незавершене будівництво критого торгового центру зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 29 травня 2018 року у цивільній справі № 161/10523/17 за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за кожним було визнано право власності на 1/6 частку незавершеного будівництвом критого торгового центру зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 . Зі змісту рішення апеляційного суду слідує, що на спадкове майно розповсюджується презумпція спільності майна подружжя а отже, 1/2 частка у цьому майні була законно отримана його дружиною - відповідачем у цій справі.

Отже, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України вказані обставини, встановлені судом апеляційної інстанції при розгляді цивільної справи №161/10523/17, мають преюдиційне значення для розгляду даної справи.

Судом також встановлено, що померлому ОСОБА_6 на підставі договорів оренди землі, укладених із Луцькою міською радою, належали на праві оренди наступні земельні ділянки:

1) земельна ділянка для будівництва та обслуговування торгових рядів по АДРЕСА_2 , площею 340 кв. м (земельна ділянка № НОМЕР_1 );

2) земельна ділянка для будівництва та обслуговування торгових рядів та денної парковки автотранспорту по АДРЕСА_2 , площею 3 340 кв. м (земельна ділянка № НОМЕР_2 );

3) земельна ділянка для будівництва та обслуговування стоянки автомобілів для обслуговування торгового центру, кадастровий номер 0710100000:22:051:0036, площею 0,1148 га, за адресою: АДРЕСА_1 (земельна ділянка № НОМЕР_3 );

4) земельна ділянка для будівництва та обслуговування торгового центру, кадастровий номер 0710100000:22:051:0037, площею 0,1750 га, за адресою: АДРЕСА_4 ).

Як встановлено судом, строк оренди земельних ділянок № № 1, 2 становить 25 років та спливає 10 травня 2027 року, а строк оренди земельних ділянок № № НОМЕР_3 , 4 становить 10 років та спливає 07 липня 2025 року і 22 липня 2025 року відповідно. Незавершений будівництвом критий торговий центр зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельних ділянках № № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 свої вимоги обґрунтовували тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , вони як спадкоємці, мають право користування 1/3 частиною земельних ділянок № № 1, 2 та 1/6 частиною земельних ділянок № № НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 , які належали на праві оренди спадкодавцю на підставі договорів оренди землі, укладених із Луцькою міською радою. Крім того вважають, що з відповідача ОСОБА_5 на користь кожного з них підлягає до стягнення 270 130 грн 41 коп. не отриманого прибутку з використання нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, отриманою у спадщину. Ці вимоги позивачі обґрунтовують тим, що спадкове майно у вигляді спірних земельних ділянок використовується відповідачем ОСОБА_5 у її підприємницькій діяльності, що приносить їй певний прибуток, який, на їх переконання, підлягає розподілу пропорційно до їх часток у спадщині. Спірним періодом, за який, на думку позивачів, необхідно розподілити прибутки (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог), є: чотири останні місяці 2016 року (прибуток 99 161 грн 66 коп.), 2017 рік (прибуток 301 946 грн) та 2018 рік (прибуток 679 414 грн).

Згідно із ст. 31 Закону України Про оренду землі підставами припинення договору оренди землі є: закінчення строку, на який його було укладено; викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерть фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмова осіб, зазначених у ст. 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідація юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Частинами 1, 3 ст. 7 Закону України Про оренду землі визначено, що право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону. До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Перелік прав та обов`язків, які не входять до складу спадщини, наведено в ст. 1219 ЦК України. Право оренди та суборенди земельної ділянки, а також право емфітевзису (які є речовими правами на землю) до цього переліку не входять. Тож такі права можуть спадкуватися.

Отже, якщо умови договору оренди землі не забороняють перехід права на оренду в порядку спадкування, то спадкоємці фізичної особи-орендаря можуть успадкувати право на оренду земельної ділянки, яка є предметом цього договору. З огляду на буквальне тлумачення ч. 1 ст. 7 Закону Про оренду землі спадкування права оренди не відбувається лише у разі, коли сторони в договорі оренди земельної ділянки передбачили, що: право оренди до спадкоємців такої фізичної особи не переходить; або договір оренди припиняється. Якщо ж у договорі оренди землі взагалі нічого не зазначено з цього питання або прямо закріплена можливість спадкування права оренди земельної ділянки, то це право переходить до спадкоємців фізичної особи-орендаря.

Аналогічна правова позиція міститься і в рішеннях Верховного Суду України, зокрема в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-375цс15.

Як встановлено судом, договори оренди земельних ділянок № № 1, 2, 3, 4 не містять прямої заборони на перехід права оренди до спадкоємців орендаря, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рівні з відповідачем ОСОБА_5 , як спадкоємці фізичної особи-орендаря, мають право на спадкування права оренди земельних ділянок № № 1, 2, 3, 4, належного померлому ОСОБА_6 згідно укладених договорів оренди земельних ділянок.

Оскільки позивачі просили у своїх вимогах визнати за кожним з них право користування 1/3 частиною земельних ділянок № № 1, 2 та 1/6 частиною земельних ділянок № № НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 , а суд не може виходити за межі позовних вимог, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про визнання права користування частиною земельних ділянок № № 1, 2, 3, 4 до задоволення не підлягають.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачі вимагали визнати за ними право користування частиною спірних земельних ділянок, яка відповідає їх частці у праві на спадкування, без встановлення цих ділянок, як індивідуально визначеного майна з покликанням на ч. 3 ст. 358 ЦК України, є безпідставними з огляду на таке.

Земельний кодекс України розмежовує поняття право власності на землю , право постійного користування землею , право оренди земельної ділянки .

Суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ст. 92 ЗК України).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 93 ЗК України).

Разом з тим, - право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином право оренди земельної ділянки та право користування земельною ділянкою не є тотожними поняттями та регулюються різними за змістом правовими нормами.

Враховуючи наведене та встановлені судом обставини справи, позивачі успадкували право оренди спірних земельних ділянок після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , а тому тільки це право вони можуть оформити у передбаченому законом порядку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення частини доходу від використання спільного нерухомого майна, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачі не довели тієї обставини, що відповідач ОСОБА_5 отримувала дохід саме від використання спірних земельних ділянок. Будь-яких доказів на підтвердження факту отримання відповідачкою грошових коштів (доходу) від використання спірних земельних ділянок суду не надано. Позивачами також не доведено тієї обставини, що відповідач взагалі використовувала спірні земельні ділянки як і те, що відповідач ОСОБА_5 чинила їм перешкоди у використанні спірних земельних ділянок чи в будь-який спосіб унеможливлювала реалізацію їх права оренди.

Відповідач у своїх запереченнях вказувала, що не використовувала в своїй підприємницькій діяльності земельні ділянки № № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , а земельні ділянки № № НОМЕР_3 , НОМЕР_4 - використовувала в розмірі, що не перевищує 2/3 їх частин (що відповідає розміру часток сторін спору як співвласників у праві спільної часткової власності) на незавершений будівництвом критий торговий центр зі стоянкою автомобілів з готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 , і такі заперечення відповідача позивачами спростовані не були.

Суд не взяв до уваги як докази податкові декларації ФОП ОСОБА_5 за 2016 рік, за 2017 рік та довідку Луцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області № 14319/10/03-20-55-13 від 02 травня 2019 року, оскільки вказані документи підтверджують лише розмір задекларованого відповідачем доходу від своєї підприємницької діяльності, отриманого за певний податковий період, і не свідчать про отримання нею такого доходу від використання майна, що є у спільній частковій власності, яким, як вважають позивачі, є спірні земельні ділянки.

Чинним законодавством не передбачено, що доходи особи від її підприємницької діяльності повинні розподілятися між іншими особами, які не брали в ній участі.

Згідно із ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Отже, суд першої інстанції встановивши, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги представника позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , які є подібними до змісту позовної заяви, мотивована відповідь на які надана судом першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Покликання представника позивача в апеляційній скарзі на невідповідність рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ним норм матеріального права, не спростовують правильних висновків суду, а є його власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи і не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 березня 2021 року в даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: