Постанова

від 09.03.2021 по справі 357/14272/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №357/14272/19 головуючий у суді І інстанції: Цукуров В.П.

провадження №22-ц/824/3201/2021 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 березня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сліпченко О.І.,

секретар судового засідання: Спеней О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2020 року у справі за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що Білоцерківською місцевою прокуратурою за результатами досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018111030000369 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України виявлено порушення вимог земельного законодавства під час надання передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ..

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 18.07.2014 року № 10-3330/15-14-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства надано земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Розпорядженням Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.06.2016 року № 400 Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради , змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва.

31.10.2016 року на підставі договору купівлі-продажу №3398 ОСОБА_2 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 на користь Відповідача ОСОБА_1 ..

Позивач вважає що, наказ Головного управління Держземагентства у Київській області від 18.07.2014 року № 10-3330/15-14-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність є незаконним.

Позивач просив суд визнати недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 18.07.2014 року № 10-3330/15-14-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , яким надано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 яка розташована в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, визнати недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.06.2016 року № 400 Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради , яким змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва, витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046, яка розташована в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та стягнути з Відповідачів судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2020 року задоволено позовні вимоги. Визнано недійсним наказ Головного управління Держземагенства у Київській області від 18.07.2014 року № 10-3330/15-14-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність , яким надано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 яка розташована в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Визнано недійсним розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.06.2016 року № 400 Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради , яким змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва. Витребувано на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046, яка розташована в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Вирішено питанння про розподіл судових витрат.

Не погодившись із вказаними судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, і порушення судом норм процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що досудовим розслідуванням встановлено відсутність службового підроблення у діях службових осіб під час передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , і закрито кримінальне провадження на підставі п. 2. ч. 1 ст. 284 КПК України. Зазначає, що в ході розгляду справи позивач не надав суду документації із землеустрою, кадастрових планів земельних ділянок, містобудівну документацію, земельно-технічну експертизу в якій було б встановлено, що спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду. Також вказує на те, що позивачем на момент звернення до суду з позовом не надано доказів, а судом першої інстанції в ході розгляду справи не встановлено, яка конкретно земельна ділянка знаходитися та на якій відстані від узрізу води. Звертає увагу суду на те, що спірна земельна ділянка знаходиться на відстані 102-103 метрів від узрізу води, а крутизна схилу в районі земельної ділянки становить менше 3 градусів, вказане свідчить про те, що земельна ділянка не входить до прибережної захисної смуги річки Рось. Вважає, що суд при прийнятті рішення не мав застосовувати до даних правовідносин положення ЦК України про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння замість приписів ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України, і позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення, які не спрямовані усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цієї ділянкою.

Керівник Білоцерківської місцевої прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи відзивів на апеляційну скаргу, у встановлений апеляційним судом строк не надали.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Вирішуючи даний спір, і задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що як на момент відведення у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки водного фонду, так і на даний час, розпорядником даної категорії земель являється Київська обласна державна адміністрація, а не Головне управління Держземагентство у Київській області. Також суд зазначив, що постановлення Головним управлінням Держземагентства у Київській області наказу, що оскаржується, зокрема розпорядження землею не у спосіб, передбачений законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст.387 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від незаконного набувача. Враховуючи що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею власника та в порядку безоплатної передачі відповідно до ст.118 Земельного кодексу України, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідачів на користь держави на підставі та в порядку визначеному вимогами ст.387 Цивільного кодексу України.

Однак, такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, Згідно з наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 18.07.2014 року № 10-3330/15-14-сг Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність у приватну власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства надано земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області (а.с.22).

Відповідно до розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 07.06.2016 року № 400 Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для індивідуального садівництва в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради , змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 з ведення особистого селянського господарства на землі для ведення індивідуального садівництва (а.с.23).

Як вбачається з договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.10.2016 року №3398, ОСОБА_2 відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 на користь Відповідача ОСОБА_1 (а.с.24-26).

Відповідно до відповіді Регіонального Офісу Водних Ресурсів Річки Рось Державного Агенства Водних Ресурсів України від 03.12.2018 року №282/021, Фахівцями РОВР річки Рось у межах компетенції, з виїздом на місцевість проведено спостереження за станом Верхнього білоцерківського водосховища на річці Рось, земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 розміщена на правому березі Верхнього білоцерківського водосховища на річці Рось в адміністративних межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Знаходиться на відстані 30,0-90,0 м. від урізу води. Зважаючи на той факт, що крутизна схилів у місці її розташування перевищує три градуси, мінімальна ширина прибрежної захисної смуги подвоюється -100 м. Тому зазначена ділянка частково потрапляє у межі прибрежної захисної смуги (а.с.28-29).

Згідно з відповіді Інституту Водних проблем і Меліорації (ІВПіМ) від 20.06.2019 року №05/1-89, земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 повністю або частково відповідно до вимог Водного кодексу відноситься до земель водного фонду (а.с.32-34).

Як вбачається з листа від 29.07.2019 року №33-3042, Білоцерківською місцевою прокуратурою за результатами досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42018111030000369 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України виявлено порушення вимог земельного законодавства під час надання передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 (а.с.42-44).

Відповідно до відомостей Публічної кадастрової карти, спутнікових знімків, що є додатком до листа від 29.07.2019 року №33-3042 земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 не має накладань з ПЗС для 50 м.(а.с.35)

У додатку №4 до листа від 29.07.2019 року №33-3042 значить, що Крутизна схилів біля ділянок 3220485100:03:022:0009, 3220485100:03:022:0010, 3220485100:03:022:0011 (береги в цьому місці мають скелястий вигляд, що вказує на наявність крутизни схілів більше 3 градусів і необхідності подвоєння ширини ПЗС до 100метрів) разом з цим земельна ділянка з кадастровим номером 3220485100:03:023:0046 у цьому додатку відсутня.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції оцінюючі доказ надані позивачем, не звернув уваги, що Фахівцями РОВР річки Рось у межах компетенції, з виїздом на місцевість проведено спостереження, заміри відстаней зазначені фахівці не здійснювали, крім того в додатку до листа від 29.07.2019 року №33-3042, були прикладені фото земельних ділянок та берегів з наявністю крутизни схілів більше 3 градусів, які не є предметом позову у зазначеній справі.

Інших належних та допустимих доказів щодо наявності крутизни схілів більше 3 градусів біля спірної земельної ділянки позивачем не надано.

Крім того судом першої інстанції не надано оцінки доказам, які наявні в матеріалах справи , а саме листу Управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі Київської області від 04.05.2020року та листу СПД ФОП ОСОБА_3 , який має діючу ліцензію щодо виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт.

Згідно листа Управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі Київської області від 04.05.2020року в архіві Відділу у відсутня технічна документація прибережної захисної смуги р. Рось (правий берег Верхнього білоцерківського водосховища). (а.с.143)

СПД ФОП ОСОБА_3 , який має діючу ліцензію щодо виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт надавав письмову відповідь, у якій зазначено, що ним було здійснено виїзд за місцем розташування земельної ділянки кадастровий номер 3220485100:03:023:0046, яка розташована в межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та здійснено замір відстані від крайньої точки узрізу води до земельної ділянки. Встановлено, що від крайньої точки узрізу води до межі земельної ділянки кадастровий номер 3220485100:03:023:0046 відстань становить 102 метра. Також зазначає, що крутизна схилу в районі земельної ділянки кадастровий номер 3220485100:03:023:0046 менша 3%. (а.с.145-146)

За таких обставин суд апеляційної інстанції не приймає до уваги докази надані позивачем щодо крутизни схилу в районі земельної ділянки кадастровий номер 3220485100:03:023:0046 більше 3%, оскільки вони були здійснені за наслідками проведеного спостереження , фото які докладені у додатку до листа від 29.07.2019 року №33-3042, були прикладені фото земельних ділянок та берегів з наявністю крутизни схилів більше 3 градусів, які не є предметом позову у зазначеній справі.

Разом з цим в матеріалах справи містяться докази , що крутизна схилу в районі спірної земельної ділянки кадастровий номер 3220485100:03:023:0046 менша 3%, які позивачем не спростовані.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин шостої - дев`ятої цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 6 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 17 ст. 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 186 1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а щодо земельної ділянки у межах населеного пункту - подається на погодження до структурних підрозділів районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури.

Проект землеустрою, у відповідності до ст. 50 Закону України Про землеустрій , зокрема, включає акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки).

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою у частині 6 статті 186 1 ЗК України також зазначено виключно невідповідність його вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 2, 19 Закону України Про охорону земель визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті в тому числі, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (абзаци 2, 3 частини третьої статті 60 ЗК України).

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до п. 6, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням, зокрема, цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

З огляду на вказані приписи законодавство, чинне на момент прийняття оскарженого рішення, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості.

Зазначене у повній мірі узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 66-77), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 56-67).

Містобудівна документація - це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій(частина перша статті 17 Закону України Про основи містобудування ), з урахуванням яких визначається цільове призначення земель (абзац четвертий статті 1 Закону України Про планування і забудову територій , який був чинним на час прийняття оскарженого рішення).

Листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 54/151/20 від 04 травня 2020 року повідомлено ОСОБА_1 про те, що в архіві відсутня технічна документація прибережної захисної смуги р. Рось (том 1, а.с. 143).

Частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території такої зони, є прибережна захисна смуга (абзац тридцять восьмий статті 1 ВК України, абзац другий пункту 8.19, пункт 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів).

Відповідно до абз. 3 п. 10.17 Державних будівельних норм 360-92** Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 м від урізу води, що відповідає нормальному підпертому рівню водойми.

Місцеві правила забудови - це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій та окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування (абзац чотирнадцятий статті 1 Закону України Про планування і забудову територій ).

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18.

Апеляційним судом встановлено, що СПД ФОП ОСОБА_3 (інженер-геодезист) здійснено виїзд за місцем розташування земельної ділянки кадастровий номер 3220485100:03:023:0046, яка розташована в межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області та здійснено замір відстані від крайньої точки узрізу води до земельної ділянки, яка становить 102 метри. Також, експерт зазначив, що крутизна схилу в районі земельної ділянки менша 3% (том 1, а.с. 145-147, 188-189).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки з наявних у матеріалах справи доказах вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться відносно земель водного фонду на відстані: від урізу води р. Рось - 102 метри, а також крутизна схилу в районі земельної ділянки менша 3%.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ та розпорядження прийнято у межах повноважень та у відповідності до вимог діючого законодавства.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що земельне право позивачів не було порушено відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновкисуду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2020 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Білоцерківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, розпорядження та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 10 березня 2021 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіД.Р. Гаращенко О.І. Сліпченко