Постанова

від 11.03.2021 по справі 673/1687/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 673/1687/19

Провадження № 22-ц/4820/212/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М.

секретар судового засідання - Гриньова А.М.,

з участю представника апелянта - адвоката Довгаля П.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2020 року, суддя Ягодіна Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Деражнянської міської ради Хмельницької області, Госпрозрахункового малого підприємства Інвентаризатор Деражнянської районної ради Хмельницької області, (після реорганізації - Комунальне підприємство Деражнянське міське бюро технічної інвентаризації ), про виділення в натурі частки майна із спільної часткової власності та припинення права спільної часткової власності,

встановив:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Деражнянської міської ради Хмельницької області, Госпрозрахункового малого підприємства Інвентаризатор Деражнянської районної ради Хмельницької області, (після реорганізації - КП Деражнянське міське бюро технічної інвентаризації ), у якому із урахуванням подальших уточнень просила виділити в натурі частку її майна зі спільної часткової власності та припинити право спільної часткової власності на житловий будинок з відповідною часткою надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказала, що на підставі договору довічного утримання, укладеного 27 вересня 2007 року між нею та ОСОБА_2 , вона є власником 288/500 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель, розташованих по АДРЕСА_1 . Право власності на інші 212/500 частки вказаного житлового будинку та надвірних будівель зареєстроване за чоловіком ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Вона фактично проживає у належній їй частині будинку та підтримує його у належному стані, тоді як інша частина будинку перебуває у непридатному для проживання стані та не підлягає капітальному ремонту, оскільки після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у будинку ніхто не проживає та не здійснює за ним догляду. Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняла його дружина, ОСОБА_2 , проте вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не оформивши своїх спадкових прав. Інші спадкоємці ОСОБА_3 відсутні, спадкова справа після його смерті не заводилась. Право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовано спірне будинковолодіння, за нею не зареєстровано, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості належним чином розпорядитися своєю власністю та оформити поділ будинку у встановленому законом порядку. Позивач, стверджуючи, що право спільної часткової власності на вказане будинковолодіння припинене внаслідок смерті іншого співвласника, просила виділити в натурі належній їй 288/500 частки вказаного нерухомого майна, визнати їх єдиним цілим, індивідуально визначеним нерухомим майном, а також припинити право спільної часткової власності на нього.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Свою відмову у задоволенні позовних вимог суд обґрунтував залученням до участі у справі позивачем ОСОБА_1 неналежних відповідачів, враховуючи встановлені у справі обставин щодо прийняття спадщини спадкоємцями ОСОБА_3 , до складу якої входить, в тому числі, і спірна частина будинковолодіння.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування скарги вказала, що при розгляді справи суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а також не надав належну правову оцінку фактичним обставинам справи та не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи. Вона не може належним чином розпорядитися своєю власністю та юридично оформити поділ будинку у нотаріуса, що порушує її права та законні інтереси. При звернені до суду першої інстанції з даним позовом нею було визначено відповідачів у справі, Деражнянську міську раду Хмельницької області та Госпрозрахункове мале підприємство Інвентаризатор Деражнянської районної ради Хмельницької області, оскільки вона вважала, що єдиний спадкоємець ОСОБА_3 , ОСОБА_2 померла, в той час як інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відсутні. Про наявність заведеної Деражнянською державною нотаріальною конторою спадкової справи після смерті ОСОБА_3 і про те, що діти спадкодавця, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 прийняли спадщину в силу закону, подавши відповідні заяви до нотаріальної контори, але не оформивши своїх спадкових прав їй відомо не було. На думку апелянта, застосування судом положень ст. 51 ЦПК України є необґрунтованим, оскільки у позовній заяві не ставиться вимог щодо належної спадкодавцям ОСОБА_3 частки у житловому будинку.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи в суд не з`явилися, про час та місце розгляду справи судом були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення учасника справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок із надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві особистої власності ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого Деражнянською селищною радою 10 листопада 1969 року на підставі рішення виконкому №20 від 30 жовтня 1969 року (а.с. 72).

На підставі договору дарування від 26 серпня 1983 року 47/100 частки вказаного житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель ОСОБА_3 подаровано своїй дружині, ОСОБА_2 . У власності ОСОБА_3 залишилися 53/100 частки даного нерухомого майна (а.с. 73).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 64, 68). Спадкоємцями після його смерті стали його дружина, ОСОБА_2 , а також четверо його дітей, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які прийняли спадщину, подавши відповідні заяви до Деражнянської нотаріальної контори (а.с. 66-71).

21 вересня 1993 року державним нотаріусом на ім`я ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/5 частину належного ОСОБА_3 нерухомого майна, яким є 53/100 частки житлового будинку з надвірними будівлями, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 74).

21 вересня 1993 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/5 частину спадкового майна, внаслідок чого зареєстрована частка співвласників будинковолодіння, розташованого у АДРЕСА_1 , склала у ОСОБА_3 - 212/500, у ОСОБА_2 - 288/500 (а.с. 9-11, 19).

27 вересня 2007 року ОСОБА_2 уклала договір довічного утримання з ОСОБА_1 , за умовами якого передала останній у приватну власність вищевказані 288/500 частки будинковолодіння (а.с. 8-10). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла (а.с. 7).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що спадкоємцями, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 в силу закону є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 а також була померла ОСОБА_2 . Разом із цим, звертаючись до суду, позивач, зазначивши про відсутність інших спадкоємців майна померлого ОСОБА_3 , пред`явила позов до Деражнянської міської ради Хмельницької області та Госпрозрахункового малого підприємства Інвентаризатор Деражнянської районної ради Хмельницької області безпідставно, як до неналежних відповідачів у справі, оскільки судом встановлено коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Вказаний висновок суду є обґрунтованим з огляду на наступне.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року до вирішення спірних правовідносин, пов`язаних зі спадкуванням такої спадщини, застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема, відповідні норми, у тому числі щодо обсягу спадкової маси та кола спадкоємців за законом ЦК УРСР 1963 року.

Спадкування здійснюється за законом і за заповітом (частина перша статті 524 ЦК УРСР).

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК УРСР).

Частиною першою статті 549 ЦК УРСР 1963 року визначено дії, що свідчать про прийняття спадкоємцем спадщини: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Статтею 560 ЦК УРСР 1963 року встановлено порядок видачі свідоцтва про право на спадщину.

Так, спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).

Відповідно до положень статті 561 ЦК УРСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через шість місяців з дня відкриття спадщини.

Аналогічні положення містяться і у статті 47 Закону УРСР від 25 грудня 1974 року Про державний нотаріат (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини).

При цьому ЦК УРСР 1963 року не обмежував строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006).

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року №4 Про практику розгляду судами України справ про спадкування судам роз`яснено, що відповідно до глави 4 Закону України від 25 грудня 1974 року Про державний нотаріат свідоцтво про право на спадщину видається громадянам, організаціям, державі нотаріальними конторами за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину у встановленому чинним законодавством порядку. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визначення права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

Надані суду фотокопії матеріалів спадкової справи заведеної після смерті ОСОБА_3 не містять відомостей щодо видачі свідоцтв про право на спадщину за законом іншим спадкоємцям ОСОБА_3 , тобто його дітям ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с. 66-76).

Однак, враховуючи, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало строк для оформлення права на спадщину, сам по собі факт неодержання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину не спростовує факт її прийняття останніми.

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні (правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 березня 2020 року у справі №404/4980/16-ц, від 27 липня 2020 року у справі № 207/3472/17).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Таким чином, у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається.

Враховуючи наведені норми права колегія суддів приходить до висновку, що належними відповідачами у справі за позовом щодо виділу у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності, є інші співвласники майна, які залишаються співвласниками майна у нових частках та які втрачають право користування усім масивом спільного майна з моменту виділу позивачем належного йому майна.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Згідно з п.п. 3, 4, ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 ЦПК України після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Згідно пояснень сторін наданих у судовому засіданні, позивачу судом першої інстанції було роз`яснено його право подати клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача, однак ні правом подати клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача, ні правом заміни неналежного відповідача сторона позивача не скористалась.

Суд першої інстанції правильно встановивши обставини справи та визначившись із правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про неналежних відповідачів у справі, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права слід визнати безпідставними.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат між сторонами.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 11 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 березня 2021 року.

Судді: Р.С. Гринчук

Л.М. Грох

А.М. Костенко