Постанова

від 15.03.2021 по справі 501/2738/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1639/21

Номер справи місцевого суду: 501/2738/19

Головуючий у першій інстанції Тополева Ю.В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дрішлюка І.А., Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

у судовому засіданні переглянув апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2019 року за скаргою Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича, заінтересовані особи: боржник ОСОБА_1 , суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , -

в с т а н о в и в:

13 серпня 2019 року Публічне акціонерне товариство Всеукраїнський Акціонерний Банк (далі - ПАТ ВіЕйБі Банк ) звернулося до Іллічівського міського суду Одеської області зі скаргою на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича, у якій просило визнати дії приватного виконавця з виконання виконавчого листа №2-1237/2009, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 23 березня 2011 року неправомірними, скасувати оцінку від 22.07.2019р., проведену суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_2 у виконавчому провадженні в розмірі 516 116,00 грн., обґрунтовуючи скаргу тим, що 06 листопада 2007 року між ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк , правонаступником якого є ПАТ ВіЕйБі Банк , та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №425/07ф, згідно із умовами якого ОСОБА_1 отримав від ВАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк кредитну лінію з максимальним лімітом 150 000 доларів США з терміном повернення кредиту 03.11.2017р.. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та фінансового поручителя ОСОБА_3 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 1 572 068 грн. 58 коп..У забезпечення виконання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором 06.11.2007р. укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 , житловою площею 49,5 кв. м., загальна площа 178,7 кв. м., який розташований на земельній ділянці площею 0,0368 кв. м.

На даний час у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В. перебуває виконавче провадження №57740507 з примусового виконання виконавчого листа №2-1237/2009, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 23 березня 2011 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк заборгованості в розмірі 1 572 068,58 грн..

17 липня 2019 року приватним виконавцем Хлєбниковим О.В. винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме описано житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 178,7 кв. м., та земельну ділянку площею 0,0371 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

07 лютого 2019 року приватним виконавцем Хлєбниковим О.В. винесено постанову про призначення ФОП ОСОБА_2 для виготовлення письмового висновку та звіту про оцінку майна для визначення початкової вартості описаного та арештованого майна.

Приватним виконавцем Хлєбниковим О.В. було направлено на адресу заявника повідомлення №1976 від 25.07.2019р. про визначення вартості майна боржника, відповідно до якого, згідно звіту з незалежної оцінки майна ринкова вартість описаного та арештованого майна становить 516 116,00 грн.. На думку заявника оцінка майна у вказаному розмірі значно занижена від ринкової вартості, так як згідно відкритих офіційних Інтернет-ресурсів вбачається, що вартість будинку і земельної ділянки у м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка коливається від 1 064 000 грн.. Об`єктивна оцінка майна для стягувача має велике значення, так як виручених від реалізації арештованого майна коштів повинно вистачить для задоволення майнових інтересів заявника після відповідного стягнення.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 15 серпня 2019 року цивільну справу за скаргою ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В., заінтересовані особи: ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 направлено за підсудністю до Малиновського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2019 року скаргу ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В., заінтересовані особи: ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 прийнято до розгляду.

Представник заявника, стягувача, до судового засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Приватний виконавець Хлєбников О.В. в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи у його відсутність до суду не подав.

Боржник ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи у його відсутність до суду не подав.

Суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяву про розгляд справи у його відсутність до суду не подав.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2019 року скаргу ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В., заінтересовані особи: ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 задоволено.

Суд визнав дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова О.В. у виконавчому провадженні №57740507 по виконанню виконавчого листа №2-1237/2009, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 23.03.2011р., в частині визначення вартості майна боржника - неправомірними;

скасував висновок про вартість об`єкта оцінки, який викладено ФОП ОСОБА_2 22.07.2019р. у звіті про незалежну оцінку нерухомого майна - домоволодіння, житлового будинку загальною площею 178,70 кв. м. та земельної ділянки площею 0,0371 га (кадастровий номер: 5110800000:06:004:0052) та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Хлєбников О.В. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати й постановити нове судове рішення, яким скаргу залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм права.

Відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного суду про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року №12, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в м. Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду тимчасово, на час установлення на території м. Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинити їх допуск до залів судових засідань.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою, сторони сповіщені належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи не надходило.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Рішення суду (повне чи скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Суддя-учасник колегії Дрішлюк А.І. перебував у відпустці з 09 по 12 березня 2021 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом, а тому повне судове рішення виготовлене 15 березня 2021 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Статтями 447, 448 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

Чинним законодавством України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону , а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 2 Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За змістом частин 1 - 3 статті 57 Закону України Про виконавче провадження , визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання (абзац третій частини другої статті 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні ).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні суб`єктами оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Частиною 3 статті 20 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні передбачено, що експерт або спеціаліст зобов`язаний надати письмовий висновок, а суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові, протягом 15 робочих днів з дня ознайомлення з постановою виконавця.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності, зокрема, зобов`язані дотримуватися під час здійснення оціночної діяльності вимог Закону про оцінку майна та нормативно-правових актів з оцінки майна, забезпечувати об`єктивність оцінки майна, повідомляти замовника про неможливість проведення об`єктивної оцінки у зв`язку з виникненням обставин, які цьому перешкоджають.

За приписами частини 5 статті 57 Закону України Про виконавче провадження , виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

У частині 1 статті 74 Закону України Про виконавче провадження зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Судом першої інстанції встановлено, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича перебуває виконавче провадження ВП 57740507 з виконання виконавчого листа №2-1237/2009, виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ПАТ ВіЕйБі Банк суми заборгованості за кредитним договором 425/07Ф від 06.11.2007р., укладеним між ПАТ ВіЕйБі Банк з однієї сторони, та ОСОБА_4 з іншої, у загальному розмірі 1572068,58 грн..

Із інформації про виконавче провадження станом на 09.08.2019р. статус боржника у виконавчому провадженні 57740507, яке відкрито 20 листопада 2018 року, має ОСОБА_1 .

21 листопада 2018 року приватним виконавцем Хлєбниковим О.В., в межах виконавчого провадження, винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_1 ..

17 липня 2019 року приватним виконавцем Хлєбниковим О.В., в межах виконавчого провадження, з метою реалізації арештованого майна на електронних торгах, задля необхідності встановлення вартості цього арештованого майна винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ФОП ОСОБА_2 , який має сертифікат, від 19.05.2017р. за №441/17, виданий Фондом державного майна України строком до 19 травня 2020 року.

22 липня 2019 року ФОП ОСОБА_2 видано звіт про незалежну оцінку нерухомого майна - домоволодіння, житлового будинку загальною площею 178,70 кв.м. та земельної ділянки площею 0,0371 га (кадастровий номер: 5110800000:06:004:0052) які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до звіту про незалежну оцінку нерухомого майна ринкова вартість об`єкта оцінки без ПДВ становить 516 116, 00 грн.

Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із обов`язку доказування, передбаченого ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Не погоджуючись із оцінкою майна, вважаючи її необ`єктивною та значно заниженою, ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк посилається на відкриті офіційні Інтернет-ресурси, із зазначенням аналогічних об`єктів нерухомості в цій же місцевості (с. Бурлача Балка), та надає роздруківку з Інтернет-сайту АН Атланта , із якої вбачається, що аналогічні арештованому об`єкти нерухомості мають вартість від 1 086 548 грн. до 3 324 100 грн..

Разом із цим, ні приватним виконавцем Хлєбниковим О.В., ні заінтересованими особами у справі жодних доказів на підтвердження об`єктивності та відповідності існуючої ринковій вартості висновку про оцінку арештованого майна, який міститься у звіті ФОП ОСОБА_2 не надано.

Тому суд вважає доведеним заявником факт не об`єктивності та не відповідності вартості об`єкта оцінки в розмірі 516 116, 00 грн. ринковим цінам, що діяли на день визначення вартості майна.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

У пунктах 1 та 3 постанови Пленуму Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця и іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах від 07 лютого 2014 року №6 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

У зв`язку із цим у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов`язків, передбачених статтею 12 Закону про виконавче провадження, під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі статтею 377-1 ЦПК, пунктом 18 частини третьої статті 11 Закону про виконавче провадження тощо .

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 2 статті 22, стаття 64 Конституції України).

Виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ.50), яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України, статей 1, 4, 5 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У частині 2 статті 451 ЦПК України визначено, що, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно із частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року , згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принципи рівності вихідних умов , дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді, а також принцип обґрунтованості судового рішення.

Так, у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі Богатова проти України (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне …суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom), пп. 28- 36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, … якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 24- 25, п. 57) .

Європейський суд з прав людини вказує, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду однієї із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати. Ратифікуючи Конвенцію. Отже для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (HORNSBY v. GREECE, № 1835/91, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

При розгляді справи за аналогічною скаргою, Верховний Суд у постанові від 08 травня 2019 року у справі №2-79/11 (провадження №61-831св19) дійшов наступного правового висновку: правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів визначені Законом України №2658-III Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні (далі - Закон України № 2658-ІІІ).

Відповідно до частини 4 статті 3 цього Закону процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Статтею 32 Закону України №2658-III передбачено відповідальність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, а згідно з частиною 2 цієї статті оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема, за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема недостовірності чи необ`єктивності оцінки майна) ним своїх обов`язків.

Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина 1 статті 12 Закону України №2658-III).

Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт про оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження №12-18гс18).

У статті 447 ЦПК України передбачено право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вони вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною п`ятою статті 57 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Аналіз статті 57 Закону України Про виконавче провадження свідчить про те, що учасники виконавчого провадження, яким є, у тому числі і заявник, мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України №2658-ІІІ.

Суд першої інстанції встановив, що дії приватного виконавця щодо оцінки майна відповідали положенням частин першої - третьої, п`ятої статті 57 Закону України Про виконавче провадження .

При цьому, суд врахував, що у своїй діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна.

Залучивши суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, приватний виконавець діяв відповідно до положень Закону України Про виконавче провадження та, відповідно до положень цього ж Закону, має визначити ціну продажу майна згідно зі складеним звітом про оцінку майна.

Вимоги про визнання незаконною та скасування постанови від 08 серпня 2018 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності заявник не заявляв, доказів, які б свідчили про його звернення до виконавця з відповідними заявами про незгоду з результатами визначення вартості майна зазначеного у даному звіті, не надав.

Таким чином, встановивши відсутність доказів протиправності дій державного виконавця щодо проведення у рамках виконавчого провадження оцінки нерухомого майна, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги .

У пункті 41 постанови від 13 березня 2018 року у справі №914/881/17 (провадження №12-18гс18) Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за змістом статей 12, 33 Закону України від 12 липня 2001 року №2658-III Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним .

Аналізуючи зазначені норми процесуального права, положення Конституції України, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що аналіз статті 57 Закону України Про виконавче провадження свідчить про те, що учасники виконавчого провадження, яким є, у тому числі і заявник, мають право на оскарження оцінки майна, а не процесуальної дії державного виконавця, оскільки відповідно до цієї статті державний виконавець лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України №2658-ІІІ.

У своїй діяльності суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а тому виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна.

Тому, дії приватного виконавця щодо оцінки майна відповідали положенням частин першої - третьої, п`ятої статті 57 Закону України Про виконавче провадження .

Отже, суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, формально поставився до передбачених законом вимог, не дотримався принципів рівності вихідних умов , дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді та обґрунтованості судового рішення та передчасно вирішив питання про залишення скарги без задоволення в повному обсязі, що призвело до постановлення помилкової ухвали й у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги на дії приватного виконавця.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційній суд у складі колегії суддів, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича задовольнити.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2019 року скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким скаргу Публічного акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Хлєбникова Олександра Володимировича, заінтересовані особи: боржник ОСОБА_1 , суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 15 березня 2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік