Постанова

від 09.03.2021 по справі 308/4115/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/4115/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 березня 2021 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Бисаги Т.Ю., Джуги С.Д.,

за участі секретаря - Купар Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 жовтня 2019 року (головуючий суддя Придачук О.А.) у справі за позовом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2016 року Департамент міського господарства Ужгородської міської ради звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив: розірвати договір оренди від 12.04.2002 № 510/0 нежилого приміщення площею 33,6 кв.м. у АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідача повернути позивачу вказане нерухоме майно по акту приймання-передачі; стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 12.04.2002 між Фондом приватизації та управлінням майна міста і ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 33,6 кв.м. для його використання під офіс.

Позивач зазначав, що правонаступниками Фонду приватизації та управлінням майна міста почергово були: Управління майнової політики міста, Управління майном міста, Департамент міського господарства, Управління майном міста Ужгородської міської ради, Департамент міського господарства Ужгородської міської ради.

Договір оренди було укладено строком на 5 років із 12.04.2002 по 12.04.2007, акт приймання-передачі орендованого майна підписано сторонами 13.04.2002.

Оскільки будь-яких заяв про припинення договору оренди після дня закінчення його дії від сторін не надходило, у силу пункту 9.3 цього договору строк його дії двічі продовжувався на той самий строк і на тих саме умовах - до 12.04.2012 та в подальшому до 12.04.2017.

До позовної заяви позивачем було додано підписаний сторонами Додаток №1 до договору оренди від 11.07.2003, згідно якого сторони визначили розмір орендної плати за липень 2003 року 599,89 гривень (в тому числі з ПДВ), а також не підписаний орендарем Додаток №2 до договору оренди від 01.08.2005, згідно якого розмір орендної плати за серпень 2005 становить 1487,68 гривень (в тому числі з ПДВ).

Позивач указував, що з моменту укладення договору та підписання акта приймання-передачі по час пред`явлення позову приміщення перебуває у користуванні відповідачки ОСОБА_1 . Проте відповідачка неналежним чином не виконувала обов`язок щодо сплати орендних платежів, у зв`язку з чим станом на 05.04.2016 виникла прострочена заборгованість по орендній платі (за період із листопада 2013 по березень 2016) становить 34506,13 грн.

Крім того вказував, що орендарем не виконано обов`язок щодо страхування орендованого майна, усупереч п. 5.6 договору та ч. 1 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Також зазначав, що сторонами не дотримано вимоги ст. 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна щодо проведення оцінки об`єкта оренди у випадку якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому. При цьому остання оцінка об`єкта оренди була зроблена 1999 року.

Наведені обставини позивач вважав достатніми підставами для розірвання договору оренди.

Неодноразово збільшуючи позовні вимоги в частині розміру заборгованості за договором оренди, позивач остаточно просив (а.с. 63-65): стягнути на свою користь заборгованість (за період із червня 2009 року по квітень 2017 року) у розмірі 87 916,79 гривень, з яких 69 684,19 гривень заборгованість по сплаті орендної плати та 18 232,61 гривень - пеня; розірвати договір оренди від 12.04.2002 № 510/0; зобов`язати відповідача повернути позивачу орендоване майно по акту приймання-передачі.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22 жовтня 2019 року у задоволенні позову Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради - відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів наявності заборгованості зі сплати орендної плати, її розміру, не доведено істотного порушення договору відповідачем, а відтак відсутні підстави для розірвання договору оренди та повернення позивачу нерухомого майна. Зокрема, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем обчислено розмір орендної плати, який встановлено у Додатку № 2 до договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2005, котрий не підписано орендарем ОСОБА_1 , позивачем не надано доказів надсилання і отримання такого орендарем, що свідчить про недотримання умов п. 4.7 договору оренди, а відтак вказаний у Додатку № 2 розмір орендної плати не є погодженим сторонами; вимога про стягнення пені є необґрунтованою, оскільки згідно розрахунку позивача 17.03.2016 відповідачем сплачено пеню у сумі 23 288,31 грн за період із 01.02.2015 по 01.02.2016, однак заборгованість за пенею та нарахування цієї пені за даний період у розрахунку відсутні та не доведені; враховуючи наведене, сплату відповідачем за період з червня 2009 року по січень 2016 року суми у розмірі 112 088,25 грн, що слідує з розрахунку позивача, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність вимог щодо наявності заборгованості та відсутність доказів для можливості встановити її розмір. При цьому позивачем не доведено істотного порушення договору відповідачем, а посилання позивача на те, що відповідачем порушено визначений п. 5.6 договору оренди обов`язок щодо страхування орендованого майна - є необґрунтованими. При цьому, 01.12.2016 та 01.12.2017 між ОСОБА_1 та ПрАТ Страхова компанія Провідна було укладено договори добровільного страхування переданого в оренду майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з указаним рішенням суду, Департамент міського господарства Ужгородської міської ради подав на нього апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у договорі оренди сторони узгодили порядок та розмір внесення орендної плати, а також порядок, умови перегляду та внесення зміни розміру орендної плати (пункти 4.1, 4.2, 4.7, 4.8). У підписаному сторонами Додатку №1 до договору оренди від 11.07.2003 сторони визначили плату в розмірі 3898,40 гривень на рік, а сума оплати за базовий місяць, в тому числі з ПДВ, становить 389,84 гривень. У силу пунктів 4.5, 4.6 договору сума орендної плати підлягає індексації, а розмір орендної плати за кожен місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції поточного місяця.

При цьому, в апеляційній скарзі скаржник не наводить жодних обґрунтувань щодо Додатку №2 до договору оренди від 01.08.2005, який сторонами не підписано, а також щодо тієї обставини, що сторонами не проведено оцінки об`єкта оренди при переукладенні договору оренди на новий строк.

Скаржник посилається на те, що судом не з`ясовано характер спірних правовідносин, не надано належної правової оцінки наявності простроченої заборгованості за договором оренди. Несплату орендної плати та те, що орендоване майно не було застраховане відповідачем, позивач вважає істотними порушеннями умов договору оренди, котрі за приписами ст. 651 ЦК України є підставами для розірвання договору оренди та повернення об`єкту оренди.

Представник позивача в судове засідання апеляційного суду не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено актовим записом про смерть від 22.07.2020 № 23.

Відповідно до ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. В той же час, відповідно до частини 3 вказаної статті якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності представника позивача. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що 12.04.2002 між Фондом приватизації та управління майном міста і ОСОБА_1 , котра діє на підставі свідоцтва, укладено договір оренди нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 площею 33,6 кв.м. для його використання під офіс.

Відповідно до п. 3.1 договору оренди, вказаний договір укладено на строк п`ять років, від 12.04.2002 по 12.04.2007.

Пунктом 9.3 договору визначено, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий строк і на тих умовах, які були передбачені договором.

Позивач визнає ту обставину, що протягом місяця після дня закінчення дії даного договору, заяви про його припинення від сторін договору не надходили, у зв`язку з чим строк дії договору продовжувався 12.04.2007 та 12.04.2012 на той самий строк і на тих умовах, які були передбачені договором.

Встановлено, що Департамент міського господарства Ужгородської міської ради звертався з претензією-вимогою від 08.12.2015 № 2401-13/331 до ОСОБА_1 , в якій зазначав про необхідність сплати заборгованості по орендній платі за договором оренди від 12.04.2002 № 510/0 у розмірі 49 956,19 грн (а.с. 16).

Доказів щодо дня отримання такої вимоги ОСОБА_1 позивачем не надано.

Водночас встановлено, що у березні 2016 року ОСОБА_1 було сплачено 52 800,00 грн, з яких позивачем було зараховано 29 511,69 грн на погашення орендної плати та 23288,31 грн на погашення пені за період із 01.02.2015 по 01.02.2016. Однак заборгованість за пенею та нарахування цієї пені за даний період (із 01.02.2015 по 01.02.2016) у наданому позивачем розрахунку відсутні, а отже існування пені не підтверджено позивачем належними й допустимими доказами, у зв`язку з чим відповідна сума підлягала зарахуванню на погашення боргу за орендною платою.

Наведене також підтверджується тим, що у претензії-вимозі від 08.12.2015 № 2401-13/331 не зазначено необхідності сплати пені та не вказано її розміру.

Таким чином, внаслідок сплати відповідачем у березні 2016 року суми в розмірі 52 800,00 грн, ним було погашено визначену позивачем у претензії суму заборгованості за орендною платою.

При цьому, із позовом у даній справі позивач звернувся через місяць після такої оплати - у квітні 2016 року, визначивши розмір заборгованості станом на кінець березня 2016 року в сумі 34506,13 грн.

Попри сплату визначеного загального розміру заборгованості, відповідач у даній справі заперечувала правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за орендною платою, заперечувала визначену позивачем суму щомісячного платежу, посилалася на здійснення нею переплати та на необхідність застосування розміру орендної плати, визначеної Додатком №1 від 11.07.2003 (а.с. 70-85).

Перевіряючи доводи позивача щодо стягнення заборгованості з орендної плати, її розміру та правильності нарахування, колегія суддів виходить із наступного.

Згідно з Розділом IV договору оренди сторони узгодили порядок та розмір внесення орендної плати, а саме у п. 4.1 визначили, що орендна плата визначається відповідно до ст. 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна , Методики розрахунку граничних розмірів та порядку використання плати за оренду комунального майна та рішення XXII сесії ІІІ скликання міської ради від 21.06.2000 і складає 1;3;10% від вартості об`єкту або 2285,61 гривень в рік згідно експертної оцінки.

У пункті 4.2 договору оренди сторони визначили, що сума оплати за базовий місяць в тому числі з ПДВ становить 228,56 гривень, базовий місяць липень 1999 року.

Згідно з пунктом 4.7 договору оренди сторони домовилися, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, змін цін і тарифів, внесення змін в чинне законодавство, або в рішення міської ради щодо розміру орендної плати, про що орендар повідомляється письмово. Додаткова угода направляється орендарю рекомендованим листом. Орендар зобов`язаний відповісти на пропозицію в місячний термін.

Відповідно до пункту 4.8 договору оренди у разі відсутності відповіді, якщо це не є обставиною непереборної сили, пропозиція вважається прийнятою.

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оренду державного та комунального майна (який діяв на час виникнення між сторонами правовідносин) розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін.

Згідно з Додатком № 1 до договору оренди нежилого приміщення № 510/0 від 11.07.2003 сторонами внесено зміни та доповнення в діючий договір оренди, а саме у п. п. 4.1, 4.2, 4.3 та визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна міста та Орендних ставок за використання нерухомого комунального майна міста, затверджених XVI сесією міської ради IV скликання від 14.05.2003 і складає 10% (орендна ставка) від вартості орендованого об`єкту, визначеної згідно незалежної оцінки без ПДВ 20.07.1999 року - 3898,4 грн. в рік. Сума оплати за базовий місяць в т.ч. ПДВ становить 389,84 грн. Базовий місяць - липень 1999 року. Орендна плата за липень 2003 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень 99 - червень 2003рр. (індекс інфляції за липень не враховано) і становить 599,89 грн., в т. ч. ПДВ - 99,98 грн.

При цьому, з долученого позивачем Додатку № 2 до договору оренди нежилого приміщення від 01.08.2005 вбачається, що пункти 4.1, 4.2, 4.3 договору оренди викладено в новій редакції, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна міста, затвердженої рішенням № 48 XVI сесії міської ради IV скликання від 14.05.2003 із змінами і доповненнями, затвердженими рішенням № 612 XLІІІ сесії IV скликання від 30.06.2005 року і складає 20% (орендна ставка) від вартості орендованого об`єкта, визначеної згідно незалежної оцінки без ПДВ - 7796,80 грн. в рік. Сума оплати за базовий місяць в т.ч. ПДВ становить 779,68 грн. Базовий місяць - липень 1999 року. Орендна плата за серпень 2005 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень 99 - липень 2005рр. (індекс інфляції за серпень не враховано) і становить 1487,68 грн., в т. ч. ПДВ - 247,84 грн.

Однак зазначений Додаток № 2 орендарем ОСОБА_1 не підписаний та доказів надіслання його рекомендованим листом та отримання такого, як визначено п.4.7 договору оренди, відповідачем не надано.

Таким чином, зазначений у вказаному Додатку № 2 розмір орендної плати не є погодженим сторонами.

За відсутності доказів на підтвердження нарахованого розміру щомісячної орендної плати, позивачем безпідставно у розрахунку заборгованості застосовано розмір орендної плати, який визначено у Додатку № 2.

Також позивачем не доведено належними і допустимими доказами розміру щомісячної орендної плати, що обчислений ним у розрахунку заборгованості, котрий є більшим ніж визначено у Додатку № 2.

Крім того, визначений позивачем розмір пені є необґрунтованим, оскільки згідно розрахунку позивача 17.03.2016 відповідачем сплачено пеню у сумі 23 288,31 грн за період із 01.02.2015 по 01.02.2016, однак заборгованість за пенею та нарахування цієї пені за даний період (із 01.02.2015 по 01.02.2016) у розрахунку відсутні, у претензії-вимозі від 08.12.2015 № 2401-13/331 не зазначено необхідності сплати пені та не вказано її розміру, а отже існування пені за такий період не підтверджено позивачем належними й допустимими доказами.

Враховуючи наведене, факт сплати коштів у сумі 23 288,31 грн, які необґрунтовано спрямовано позивачем на погашення пені за період із 01.02.2015 по 01.02.2016, існування якої не підтверджено позивачем належними й допустимими доказами, необхідність врахування цих коштів на погашення орендної плати, тієї обставини, що позивач визнає факт оплати відповідачем у рахунок орендної плати за період з червня 2009 року по квітень 2017 року суми у розмірі 112 088,25 грн (розрахунок заборгованості а.с. 64-65), того факту, що визначена позивачем кількість місячних оплат становить 95 платежів, розміру узгодженої щомісячної орендної плати, визначеної Додатком № 1 від 11.07.2003, та врахуванням індексації зазначеної позивачем у розрахунку, висновок місцевого суду про недоведеність позовних вимог щодо наявності у відповідача заборгованості з орендної плати та її розміру - є правильним.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності, оскільки встановлена судом необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати є самостійною підставою для відмови в задоволенні такої позовної вимоги.

Оскільки позивач не довів належними й допустимими доказами того, що орендар не виконав свого зобов`язання по сплаті орендної плати, у зв`язку з чим не довів істотного порушення договору відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги про розірвання договору, що обґрунтовувалась позивачем указаною підставою.

Крім несплати відповідачем орендної плати та наявності заборгованості, підставами позову в частині вимоги про розірвання договору оренди позивачем зазначено також невиконання відповідачем обов`язку щодо страхування орендованого майна та недотриманням сторонами договору оренди ст. 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна щодо проведення оцінки майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди є, зокрема, страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Разом з тим, за частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою державного та комунального майна, застосовуються також положення ЦК України, слід зазначити, що при вирішенні судом питання про розірвання договору оренди з підстав порушення зобов`язання щодо страхування орендарем взятого ним в оренду майна, застосуванню також підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

На обґрунтування вимог про розірвання договору оренди, внаслідок неукдадення договорів страхування, позивач зазначав, що незважаючи на повідомлення орендодавця, орендоване майно відповідачем не застраховане.

При цьому з претензії-вимоги від 08.12.2015 № 2401-13/331 вбачається, що позивач визнавав факт укладення договору страхування майна, котре передано в оренду, однак зазначав, що строк такого договору закінчився 03.04.2007 (а.с. 16).

Проте до матеріалів справи позивачем не було надано доказів на підтвердження тієї обставини, що строк договору страхування закінчився, реквізити та дату укладення такого договору страхування. Відтак доводи позивача про те, що строк договору страхування закінчився 03.04.2007 ґрунтується на припущеннях та є голослівними.

При цьому на обґрунтування заперечень проти вказаних позовних вимог, відповідач надав наявні у нього докази, зокрема, що 01.12.2016 та 01.12.2017 ОСОБА_1 з ПрАТ Страхова компанія Провідна були укладені договори добровільного страхування орендованого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.88-93). Уточнюючи позовні вимоги у заяві від 30.10.2017 та заявляючи вимогу про стягнення заборгованості за договором оренди станом на кінець квітня 2017 року, позивач не відмовився від такої підстави розірвання договору оренди, що майно, передане в оренду, не застраховано, що станом на квітень 2017 року не відповідало дійсним обставинам.

Позивач, усупереч частини 2 статті 651 ЦК України, не довів допущеного відповідачем істотного порушення (щодо відсутності страхування орендованого майна), тієї обставини, що внаслідок цього завдано шкоди позивачу і він значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору оренди.

В апеляційній скарзі позивач обмежився виключно посиланням на те, що передане в оренду майно не було застраховане.

Доводи позивача про помилковість висновків місцевого суду щодо відсутності підстав для застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України щодо розірвання договору відхиляються апеляційним судом.

Посилання позивача на те, що сторонами договору оренди не проведено оцінку майна чим порушено ст. 11 Закону України Про оренду державного та комунального майна - є необґрунтованими, та вказані доводи не підтверджують порушення договору саме відповідачем - орендарем. Договором оренди не передбачено обов`язку орендаря проводити оцінку об`єкта оренди. При цьому позивач не навів доводів та не надав доказів щодо наявності у нього перешкод для проведення оцінки вартості об`єкта оренди.

В апеляційній скарзі відсутні будь-які доводи стосовно вищевказаних підстав позову та скаржником не спростовано висновків місцевого суду щодо недоведеності вимог про розірвання договору оренди з підстав непроведення оцінки майна.

Відтак, позивач не довів наявності визначених ч. 2 ст. 651 ЦК України умов для розірвання договору оренди, на які посилався як на підстави свого позову (щодо несплати відповідачем орендної плати та наявності заборгованості, невиконання відповідачем обов`язку щодо страхування орендованого майна, непроведення оцінки майна).

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що похідна вимога про повернення об`єкта оренди по акту приймання-передачі задоволенню не підлягає.

За таких обставини, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як зазначалось вище, встановлено, що згідно з актовим записом про смерть від 22.07.2020 № 23, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ст 55 ЦПК України, у разі, зокрема, смерті фізичної особи суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони на будь-якій стадії судового процесу.

При цьому, колегія суддів зазначає, що підставою для заміни сторони у справі, тобто процесуального правонаступництва, є правонаступництво в матеріальних правовідносинах. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі.

Отже, процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому незалежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статею 608 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється з смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконано іншою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України Про адвокатуру (у редакції на час укладення договору оренди) місцеві органи державного управління у межах своєї компетенції сприяють адвокатам та адвокатським об`єднанням у вирішенні соціальних питань, надають їм в оренду придатні для роботи приміщення, встановлюють пільги щодо орендної плати за використання приміщень тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про адвокатуру (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Згідно із частиною першою статі 781 ЦК України договір найму припиняється в разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи і спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Отже, процесуальним законом визначено, що у разі смерті фізичної особи, сторони по справі, суд має з`ясувати чи допускають спірні правовідносини правонаступництво, і у залежності від встановленого, суд може закрити провадження у справі, або ж залучити правонаступника і ухвалити рішення по суті спору.

Згідно відомостей, наявних у Єдиному реєстрі адвокатів України, ОСОБА_1 здобула право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Львівської області від 16.12.1994 № 12 (https://erau.unba.org.ua/profile/7768).

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини, з приводу яких виник спір у цій справі, стосуються договору оренди №510/0 нежитлового приміщення від 12.04.2002 укладеного із ОСОБА_1 , що діяла на підставі свідоцтва адвоката, а нежитлове приміщення було передане для використання під офіс.

Таким чином, ОСОБА_1 , як особа, яка здійснювала, адвокатську діяльність, уклала договір з Фондом приватизації та управління майном міста з метою ведення адвокатської діяльності та використання приміщення під офіс.

Наведене також підтверджується претензією-вимогою від 08.12.2015 № 2401-13/331, що адресована позивачем саме адвокату Машкаринець О.А.

Правовідносини між сторонами у справі виникли та були пов`язані із адвокатською діяльністю відповідача, а відтак зобов`язання є таким, що нерозривно пов`язане з особою боржника у зобов`язанні.

Спірні права і обов`язки носять особистий характер, що виключає в даному випадку правонаступництво, здійснення права на зайняття адвокатською діяльністю нерозривно пов`язано з певною особою, а тому не може здійснюватися спадкоємцями.

Відповідно до частини 3 ст. 377 ЦПК України якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Оскільки судове рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, то підстав для його зміни чи скасування - немає тому. Відповідності до ст. 375, ч. 3 ст. 377 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ч. 3 ст 377, ст. ст. 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 березня 2021 року.

Головуюча:

Судді: