Постанова

від 12.03.2021 по справі 718/1158/20

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2021 року

м. Чернівці

справа № 718/1158/20

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів Владичана А.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Вовкун Н.Ю.

позивач ОСОБА_1

відповідачі: Відділ державної реєстрації Кіцманської міської ради об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2

апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 1 грудня 2020 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Мінів О.І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, яким було вирішено зареєструвати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частину будівлі котельні загальною площею 197,1 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 та право приватної власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер якої 7322510100:01:004:0645, площею 0,0701 га, за тією ж адресою;

- скасувати державну реєстрацію права власності на вищезазначене нерухоме майно за ОСОБА_2 .

Посилався на те, що 23 травня 2016 року позивач звернувся до реєстраційних органів для реєстрації права власності на будівлю котельні та земельної ділянки, які знаходяться по АДРЕСА_1 , та були набуті ним в порядку примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 5 листопада 2008 року. Однак у реєстрації права власності на вказане майно було відмовлено у зв`язку з тим, що частина об`єктів знаходиться під забороною їх відчуження та ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на зазначену нерухомість на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецького області від 4 травня 2016 року.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 28 вересня 2016 року рішення Кіцманського районного суду Чернівецького області від 4 травня 2016 року було скасовано.

В подальшому також були скасовані судом апеляційної інстанції рішення Кіцманського районного суду від 30 листопада 2017 року та 15 листопада 2018 року про визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину об`єктів нерухомості, які знаходяться по АДРЕСА_1 .

Оскільки рішення суду, на підставі якого ОСОБА_2 в 2016 році зареєструвала право спільної часткової власності на 1/2 частину вищезазначеного майна, було скасовано, права ОСОБА_1 , який законно набув право власності на будівлю котельні та земельну ділянку були порушені.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 1 грудня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведення державної реєстрації права власності на 1/2 частину будівлі котельні, загальною площею 197,1 кв м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7322510100:01:004:0645, площею 0,0701 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , вчинений на підставі рішення державного реєстратора Руснак Т.В., індексний номер 30087546 від 16 червня 2016 року.

В решті позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд виходив з того, що підставою для державної реєстрації права власності на 1/2 частину спірної нерухомості за ОСОБА_2 стало рішення Кіцманського районного суду від 4 травня 2016 року у справі № 718/616/16-ц, яке в подальшому скасовано рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 28 вересня 2016 року. Рішення апеляційного суду набрало законної сили та не оскаржувалось.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові у вказаній частині.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в частині, яка оскаржується, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначав, що відповідач відділ державної реєстрації Кіцманської міської ради об`єднаної територіальної громади не є юридичною особою.

Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не просив визнавати протиправним та скасовувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведення державної реєстрації права власності, не вказував хто і коли вчиняв цей запис.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу.

Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Посилався на те, що рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 1 грудня 2020 року є законним та обґрунтованим.

Зазначав, що для вирішення спору не має значення залучення відповідача відділ державної реєстрації Кіцманської міської ради об`єднаної територіальної громади. Крім того, відповідач є структурним підрозділом Кіцманської міської ради об`єднаної територіальної громади, яка є юридичною особою.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора, а також державну реєстрації права власності, що включає в себе скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

З довідки, яка містить інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 травня 2020 року №209315152 вбачається, що 16 червня 2016 року державним реєстратором було прийнято рішення індексний номер 30087546 про проведення державної реєстрації права власності на 1/2 частину будівлі котельні, загальною площею 197,1 кв м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7322510100:01:004:0645, площею 0,0701 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 (а.с.11-17).

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про можливість задоволення позову про визнання протиправним та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно.

Апеляційний суд погоджується з аргументом апеляційної скарги про те, що суд ухвалюючи рішення вийшов за межі позовних вимог.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

З позовної заяви в новій редакції вбачається, що позивач звертаючись до суду з позовом в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, яким було вирішено зареєструвати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частину будівлі котельні загальною площею 197,1 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 та право приватної власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер якої 7322510100:01:004:0645, площею 0,0701 га, за тією ж адресою, а також скасувати державну реєстрацію права власності на вищезазначене нерухоме майно за ОСОБА_2 (а.с.105-124).

Однак суд першої інстанції ухвалив рішення про визнання протиправним та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про проведення державної реєстрації права власності. Така вимога позивачем не заявлялася. Крім того, така вимога є неналежним способом захисту порушених прав позивача та не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права про що зазначено вище.

Отже, суд першої інстанції задовольнив вимоги, які не заявлялися позивачем чим порушив принцип диспозитивності, передбачений частиною 1 статті 13 ЦПК України.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.

В порушення принципу диспозитивності суд першої інстанції задовольнив вимоги, які не заявлялися, тобто вирішив питання, виходячи з власного формулювання способу захисту права. Відсутність позовних вимог (предмета спору) виключає можливість провадження у справі, оскільки в розумінні процесуального закону така справа не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, позаяк такий судовий розгляд позбавлений матеріального і процесуального правового змісту і за будь-яких умов не може мати наслідком відповідний правомірний результат.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 28 лютого 2019 року у справі №306/544/17.

Помилковим є аргумент ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу про те, що такий спосіб захисту, як визнання протиправною та скасування державної реєстрації права власності, включає в себе скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Відповідно до правил статей 2, 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція). У §145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)від 15 листопада 1996 року у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Такі правові позиції Верховний Суд виклав в постановах від 22 травня 2019 року у справі №310/7353/13-ц та від 17 березня 2020 року у справі 274/4841/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що, на відміну від статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи як:

1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) скасування державної реєстрації прав.

При цьому законодавець передбачив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням судовим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таку правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2020 року у справі №676/58/17-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19.

Отже, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

Визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та визнання протиправним та скасування запису є різними способами захисту порушеного права.

З позовної заяви в новій редакції вбачається, що позивач звертаючись до суду з позовом просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень та скасувати реєстрацію речового права на спірне майно, а не запис про реєстрацію цього майна.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржується, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про закриття провадження у справі.

Щодо судових витрат

Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалення нового судового рішення про відмову в позові в цій частині.

Згідно квитанції №1 від 6 січня 2021 року відповідач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 2523 гривні (а.с.167).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору.

Згідно частини 7 статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати зі сплати судового збору в сумі 2523 гривні, який нею був сплачений за подання до суду апеляційної скарги, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 1 грудня 2020 року в частині визнання протиправними та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про проведення державної реєстрації права власності на 1/2 частину будівлі котельні, загальною площею 197,1 кв м, яка знаходиться по АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7322510100:01:004:0645, площею 0,0701 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , вчинений на підставі рішення державного реєстратора Руснак Т.В., індексний номер 30087546 від 16 червня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації Кіцманської міської ради об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про проведення державної реєстрації права власності не нерухоме майно закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в сумі 2523 (дві тисячі п`ятсот двадцять три) гривні, який нею був сплачений за подання до суду апеляційної скарги, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 15 березня 2021 року.

Головуючий О.О. Одинак

Судді А.І. Владичан

Н.Ю. Половінкіна