Рішення

від 09.03.2021 по справі 372/3651/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/3651/19

Провадження № 2-75/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2021 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарях Тищенко І.Д., Денисенко Ю.С.,

за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою Відповідальністю АВМ БІЛДІНГ ГРУП про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на об`єкт інвестування,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в обґрунтування якої з урахуванням збільшення позовних вимог зазначив, що з 10.10.2012 року по 23.03.2019 року позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі. В період шлюбу 25.08.2016 року подружжям ОСОБА_3 |та ОСОБА_4 спільними коштами за попереднім договором, посвідченим 25.08.2021 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком № 1057, був придбаний у громадянина ОСОБА_5 об`єкт нерухомого майна, а саме житлове приміщення - квартиру за будівельним № 21 (двадцять один), яка на дату її придбання знаходилася на стадії будівництва та споруджувалась за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, на земельній ділянці загальною площею 0,1496 га (кадастровий номер - 3222487001:01:008:5014) - третя парадна; загальною площею 27,3 кв. м, що знаходиться на 4-му поверсі (площа приміщень підлягала уточненню за паспортом, виданим бюро технічної інвентаризації, але не повинна відрізнятися більш ніж на 10% (десять відсотків) від зазначеної в попередньому договорі). Вказаний будинок мав бути спорудженим до 30.12.2016 року, ціна квартири становить 294840 грн. при площі квартири 27.3 кв.м.. У зв`язку з розірванням шлюбу між сторонами постало питання про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою судді від 14.11.2019 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 03 червня 2020 року в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 , про витребування доказів, відмовлено. Закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

01 жовтня 2020 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області клопотання представника позивача про повернення на стадію підготовчого судового засідання задоволено, призначено по справі підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 26.11.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з урахуванням обставин викладених в уточненій позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність та відсутність відповідача, проти задоволення заявлених вимог заперечив, з підстав викладених в відзиві.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно вимог ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного судочинства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України , під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України , під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до ч.ч.1,5,6ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що 05 серпня 2016 року ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 уклали Попередній договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мартиненком В.О., зареєстровано в реєстрі за №1057 (далі за текстом - Договір).

Відповідно до п. 1.1. цього Договору, Сторони зобов`язуються в майбутньому, на умовах і в порядку визначених цим Договором, укласти і належним чином нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу житлового приміщення - квартири або договір купівлі-продажу майнових прав на Квартиру, в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Ходосівка, на земельній ділянці (кадастровий номер) - 322248700:01:008:5014.

Відповідно до п. 1.2. цього Договору, будинок має бути споруджений до 30 грудня 2016 року. Основний договір повинен бути укладений сторонами не пізніше 6 місяців з дня введення будинку в експлуатацію.

Вирішуючи питання про поділ спільного майна подружжя ОСОБА_6 шляхом стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 Ѕ частини від ринкової вартості квартири за будівельним №21 (двадцять один), що знаходиться в будинку, який перебував на стадії будівництва та споруджувався за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Ходосівка, на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5014, а після сплати ОСОБА_4 грошової компенсації ОСОБА_3 за її подружню частку у спільному об`єкті нерухомості визнати за ним право одноособової власності на вказане майно слід зазначити, що відповідно до ч. 1 статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Аналогічні положення закріплені в ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Відповідно до ч. 2 статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Однак судом встановлено та не спростовано сторонами, що, Будинок та квартира в ньому (що є предметом Попереднього договору від 05 серпня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за №1057) в експлуатацію не вводились, державна реєстрація не здійснювалась, тривають будівельні роботи.

Позивачем не надано до суду доказві про укладення з ОСОБА_5 договору купівлі-продажу (основного договору) житлового приміщення - квартири та про те, що було укладеного договору купівлі-продажу майнових прав на Квартиру в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Ходосівка, на земельній ділянці (кадастровий номер) - 3222487001:01:008:5014.

Крім того відповідно до інформаційної довідки №198099966 від 29.01.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що жодного договору купівлі-продажу (основного договору) житлового приміщення - квартири не було укладеного між сторонами.

Таким чином, відповідач ОСОБА_4 , не набував право власності на оспорювану квартиру, державну реєстрацію не здійснював та не міг здійснювати, а тому, в розумінні чинного законодавства України, позовні вимоги про поділ квартири не можуть бути задоволені судом.

Представником позивача подано до суду уточнену позовну заяву, вимогою якої було зобов`язати забудовника Товариство з обмеженою відповідальністю "АВМ БІЛДІНГ ГРУП", код ЄДРПОУ 40355532, після закінчення стадії будівництва будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:008:5014, та вводу цього будинку в експлуатацію, укласти основний договір купівлі продажу відносно квартири за будівельним № 21 площею 27,3 кв. м., що розташована на четвертому поверсі цього будинку, у рівних частках із ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , з частками по Ѕ частини квартири кожному.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 8 квітня 2020 року у справі №761/41071/19, тлумачення пунктів 4 і 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України дає підстави зробити висновок, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Верховний Суд відзначив, що під підставами позову, які згідно із ст.49 ЦПК може змінити лише позивач, слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на дані правовідносини.

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову не допускається. Верховний Суд вказує, що якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК України і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог. Зокрема, такий правовий висновок надано Верховним Судом у рішенні від 13.03.2018 року в справі №916/1764/17.

Як вбачається із аналізу Уточненої позовної заяви (про поділ спільного майна подружжя) від 16.11.2020 року позивачем змінюється предмет позову, матеріально-правова вимога, а саме заявляється нова позовна вимога щодо зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю АВМ БІЛДІНГ ГРУП укласти основний договір купівлі продажу квартири замість первісної вимоги, а тому одночасно змінюються підстави позову - із сімейних правовідносин щодо поділу майна подружжя на зобов`язальні що базуються на договірних засадах, а тому підсумовуючи вищезазначене, позивачем в Уточненій позовній заяві (про поділ спільного майна подружжя) одночасно змінюється предмет та підстави позову, що є недопустимим.

Окрім того змінений предмет позову стосується товариства з обмеженою відповідальністю АВМ БІЛДІНГ ГРУП , а не первісного Відповідача, що також свідчить про зміну підстав позову.

При вирішенні спору щодо поділу спільного майна поділу підлягає все майно подружжя, до складу якого включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться в інших осіб; враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до п.п. 22, 23, 24, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства при розгляду справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 року за № 11 , поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК . Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 3 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

При цьому, при поділі майна суд виходить із того, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Якщо річ неможливо розділити, вона присуджується одному з подружжя.

Якщо виділити в натурі частину із загального майна не можна, хтось один із подружжя має право на отримання від іншого грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частини. Проте, така компенсація може бути надана лише за згодою колишньої дружини чи чоловіка. Крім того, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60 , 69 СК , ч. 3 ст. 368 ЦК ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Стаття 76 ЦПК України визначає що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, у відповідності до правил диспозитивності визначених ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих суду, тобто суд не вправі виходити за межі позовних вимог що були заявлені за первісним та зустрічним позовом.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови у вимогах позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10,13, 76, 81,82,89,259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариство з обмеженою Відповідальністю АВМ БІЛДІНГ ГРУП про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на об`єкт інвестування, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко