Рішення

від 16.03.2021 по справі 240/809/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року м. Житомир справа № 240/809/21

категорія 112010102

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області в особі Чуднівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- стягнути з ОСОБА_1 , капіталізовані платежі на суму 170517,31грн. на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області в особі Чуднівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області.

В обґрунтування позову зазначає, що 01.10.2014 з ОСОБА_2 під час виконання своїх трудових обов`язків стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом в результаті якого останній отримав тілесні ушкодження, як наслідок ОСОБА_2 призначена щомісячна грошова виплата, в результаті несплати якої у позивача виникла заборгованість.

Ухвалою від 25.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Подане відповідачем клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін суд залишив без задоволення, оскільки позиція сторін по справі викладена у заявах по суті справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи, що ОСОБА_2 отримав групу інвалідності внаслідок ДТП, спричиненої злочинними діями ОСОБА_3 .

Позивач подав відповідь на відзив, в якій просив позов задовольнити повністю та зазначив, що позивач жодним чином не заперечує свого обов`язку щодо виплати щомісячних виплат застрахованій особі ОСОБА_2 , проте це не звільняє відповідача від обов`язку сплати капіталізованих платежів для забезпечення цих виплат у майбутньому.

Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в якій просив відмовити в задоволенні позову так як виплату повинен проводити Фонд.

Проаналізувавши наявні у справі матеріали, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 16.10.1996 по 17.11.2020 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та сплачував страхові внески, що не заперечується учасниками справи.

На обслуговуванні в Чуднівському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області перебуває ОСОБА_2 , який отримав трудове каліцтво внаслідок ДПТ спричиненої 29.08.2014 ОСОБА_3 (вирок Романівського районного суду Житомирської області від 18.10.2016 № 294/733/15-к та акт про нещасний випадок № 1 від 29.08.2014).

За висновком МСЕК від 04.03.2016 потерпілому встановлено 3 групу інвалідності безстроково та 30% втрати працездатності.

Постановою відповідача від 21.04.2020 №0611/627/627/17 "Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати відповідно до ч. 2 ст. 37" ОСОБА_2 призначено перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 1118,88 грн., що підлягає проведенню з 01.03.2020 безстроково.

Враховуючи, що згідно з розрахунком потреби в капіталізації коштів відповідача для розрахунку з потерпілим на виробництві станом на 30.11.2020 потреба в капіталізації складає 170517,31 грн.

08.12.2020 позивачем відповідачу направлено претензію № 10-2526 про сплату капіталізованих платежів в сумі 170517,31 грн.

30.12.2020 відповідач подав відповідь на претензію № 1530, в якій зазначив, що обов`язок відшкодовувати завдану шкоду належить саме ОСОБА_3 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 № 1105-XIV, в редакції чинній на час звернення із позовом до суду (далі - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону № 1105-XIV страховим випадком за соціальним страхуванням від нещасних випадків є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 1105-XIV кошти, що надходять до Фонду від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, повинні забезпечувати: 1) виплату застрахованим особам матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 2) створення резерву коштів Фонду в розмірі суми, необхідної для виплати всіх видів матеріального забезпечення, страхових виплат, передбачених цим Законом, в розрахунку не менш як на п`ять календарних днів; 3) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності Фонду, його робочих органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його працівників; розвиток та функціонування інформаційно-аналітичних систем Фонду; 4) фінансування заходів з профілактики страхових випадків.

Пунктом 5 частини 1 статті 11 Закону № 1105-XIV встановлено, що джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом.

Відповідно до частини 3 статті 110 Цивільного кодексу України якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.

Положеннями статті 1205 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення юридичної особи, зобов`язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників. У разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно з статтею 53 Цивільного кодексу України фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов`язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року №765 затверджено Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, відповідно до якого здійснюється капіталізація платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - банкрута відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю громадян, у тому числі застрахованих у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів.

Вказана Постанова прийнята відповідно до частини 1 статті 45 (встановлює черговість задоволення вимог кредиторів) і частини 2 статті 92 (відшкодування витрат, пов`язаних з провадженням у справі про банкрутство фізичної особи і виконанням постанови господарського суду про визнання фізичної особи банкрутом) Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , тобто Порядок капіталізації платежів поширюється на правовідносини, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - банкрута.

Так, Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом від 14.05.1992 № 2343-XII (далі - Закон № 2343-XII) встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Статтею 1 Закону № 2343-XII встановлено, що банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури; боржник - юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності або фізична особа за зобов`язаннями, які виникли у фізичної особи у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов`язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 2343-XII щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону № 2343-XII у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участю сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців. Банкрут - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов`язання встановлена господарським судом.

В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 90 Закону № 2343-XII підставою для визнання фізичної особи банкрутом є його нездатність задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов`язаннями та/або виконати обов`язок із сплати обов`язкових платежів.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень, дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що капіталізація платежів здійснюється тільки у випадку ліквідації фізичної особи-підприємця - страхувальника, після визнання боржника банкрутом та відкриття стосовно нього ліквідаційної процедури. З цього часу платежі, що мають бути виплачені потерпілому в майбутньому, підлягають капіталізації та повинні бути включені до реєстру вимог кредиторів відповідно до Закону № 2343-XII, оскільки строк виконання цих зобов`язань банкрута є таким, що настав.

В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази того, що господарським судом визнана неспроможність відповідача відновити свою платоспроможність та що відповідач визнаний банкрутом.

Учасники справи не заперечили того, що господарським судом не порушувалася справа про банкрутство відповідача, а запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 внесено за власним рішенням відповідача (добровільно).

Згідно з частиною 8 статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

В даному випадку відбулась не ліквідація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а припинення діяльності відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 51 Господарського кодексу України (з власної ініціативи підприємця), що, на переконання суду, виключає можливість застосування до існуючих правовідносин положень Порядку капіталізації платежів.

Таким чином, покликання позивача на Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань суб`єкта підприємницької діяльності - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №765, не знаходить свого законного обґрунтування, оскільки дія порядку поширюється тільки на суб`єктів підприємницької діяльності банкрутів, визнаних такими відповідно до норм Закону № 2343-XII.

Щодо можливості застосувань положень вказаного Порядку за аналогією закону, то суд зауважує, що застосування аналогії закону для подолання прогалин правового регулювання виправдано в галузях права для яких найбільш використовуваним є диспозитивний метод регулювання, щодо тих галузей, де визначальним є імперативний метод регулювання, де право виконує охоронні функції, використовувати аналогію закону слід у випадках, коли права та обов`язки законодавчо встановленні, однак відсутній механізм їх здійснення, тобто з метою подолання прогалин процедурних. В свою чергу, прогалини в матеріальному праві повинні заповнюватися у процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень у закони, видання нових, більш досконалих юридичних актів.

Європейський Суд з прав людини, застосування практики якого передбачено частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини , розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу, зокрема, однією з таких вимог є вимога про якість закону.

Так, вирішуючи справу Гроппера радіо АГ та інші проти Швейцарії (заява №10890/84) Європейський суд з прав людини у п.68 свого рішення від 28 березня 1990 року зазначив, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охоплювати, а також кількості та статусу тих, до кого він застосовується .

У справі Круслен проти Франції рішення від 24 квітня 1990 року Європейський Суд зазначив, що словосполучення згідно із законом … передбачає певну якість такого закону, вимагаючи, щоб він був доступний для особи і вона могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права .

Відповідно до параграфів 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі Корецький та інші проти України вислів передбачений законом у другому пункті статті 11 Конвенції не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містила вимогу щодо якості закону. Закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю для того, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства, яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки, значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується.

Підсумовуючи вказане, суд приходить до висновку, що стягнення з відповідача на користь позивача капіталізованих платежів суперечить нормам національного законодавства, принципу верховенства права та розумінню якості закону , що виписані у практиці Європейського суду з прав людини, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, прецедентної практики ЄСПЛ, те, що інвалідність ОСОБА_2 настала внаслідок ДТП, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладене, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області в особі Чуднівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (вул. Героїв Майдану, 107, м. Чуднів, Житомирська обо., 13200, код 41431430) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) про стягнення коштів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк