Постанова

від 04.03.2021 по справі 910/5122/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2021 р. Справа№ 910/5122/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 04.03.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 01.10.2020 (повний текст складено 15.10.2020)

у справі №910/5122/20 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украілтранс Трейд енд Логістик в Україні"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз"

про стягнення 1319845,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украілтранс Трейд енд Логістик в Україні" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 1379845,00 грн., з яких: 1185207,75 грн. основного боргу та 194637,25 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору транспортно-експедиторського обслуговування №107/09-2017 від 27.09.2017 в частині своєчасного здійснення оплати за надані послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украілтранс Трейд енд Логістик в Україні" основний борг у розмірі 1125207 (один мільйон сто двадцять п`ять тисяч двісті сім) грн. 75 коп., 16878 (шістнадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн..12 коп. судового збору та 17050 (сімнадцять тисяч п`ятдесят) грн. 60 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги. В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що рішення було отримано скаржником 22.10.2020, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що розмір заборгованості є необґрунтованим, позовна заява містить суперечності щодо розміру заборгованості.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

30.12.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано: платіжне доручення №403 від 24.12.2020 про сплату судового збору в розмірі 25317,19 грн.

17.12.2020 по 31.12.2020 суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному, а з 04.01.2021 по 06.01.2021 у щорічній відпустці.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20. Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20. Призначено справу до розгляду на 04.03.2021.

18.12.2020 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме: висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи №6/11-2020 від 24.11.2020

22.01.2021 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20 без змін.

12.02.2021 від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч. 3. ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч.8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Судова колегія звертає увагу, що в клопотанні скаржника про приєднання доказів до матеріалів справи від 12.12.2020, до яких додано висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи №6/11-2020 від 24.11.2020, останнім не вказано обґрунтованих доводів та доказів неможливості подання вказаного висновку під час розгляду справи у суді першої інстанції, що об`єктивно не залежали від нього, і які останнім наводилися суду першої інстанції, проте, були безпідставно відхилені судом.

Враховуючи вищевикладене, висновок за результатами проведення судово-економічної експертизи №6/11-2020 від 24.11.2020, судовою колегією не приймається до розгляду.

В судовому засіданні 04.03.2021 представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні 04.03.2021 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20 залишити без змін.

В судовому засіданні 04.03.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 27.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украілтранс Трейд енд Логістик в Україні", як експедитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз", як клієнтом, було укладено договір транспортно-експедиторського обслуговування №107/09-2017 (надалі - договір).

Відповідно до умов договору клієнт доручає, а експедитор приймає на себе обов`язки від свого імені та за рахунок клієнта виконати доручення щодо здійснення транспортно-експедиційного обслуговування внутрішніх, експортно-імпортних та транзитних вантажів клієнта залізничним, а також іншими видами транспорту (автомобільним, морським, авіа) по території України, країн СНД та інших держав (далі - послуги), клієнт зобов`язується прийняти та оплачувати виконання доручення в сумі, узгодженій сторонами в заявці на перевезення (надалі - заявка). В суму доручення включено витрати експедитора на виконання доручення клієнта, а також його винагороду (п.п.2.1, 2.2).

Відповідно до п.3.2.6 договору клієнт зобов`язується своєчасно здійснювати оплату згідно умов договору, а також відшкодовувати додаткові витрати, понесені експедитором в зв`язку з виконанням даного договору: платежі та збори, невраховані при узгодженні вартості перевезення, пов`язаних із транспортно-експедиційним обслуговуванням та необхідність яких виникла на шляху проходження вантажу; додаткові витрати, які виникли в результаті оголошення цінності вантажу; витрати, пов`язані з перевіркою вантажу митними та іншими контролюючими органами, нараховані залізницею.

Згідно п.3.2.26 договору протягом 10 робочих днів з дати отримання від експедитора акту надання послуг та звіту до нього клієнт зобов`язується їх розглянути, підписати та один примірник підписаного акту надання послуг та звіту до нього разом з оригіналом заявки повернути експедитору. У разі наявності зауважень, підписати відповідний акт надання послуг та звіт до нього із зауваженнями і повернути їх експедитору у вказаний строк разом з оригіналом заявки. У разі відсутності письмових зауважень клієнта до акту надання послуг та/або звіту до нього після закінчення 10 (десяти) робочих днів з дати отримання ним відповідного акту надання послуг та звіту до нього, акт надання послуг та/або звіт до нього вважаються прийнятими клієнтом, а послуги обумовлені в них наданими експедитором в повному обсязі, належним чином відповідно до вимог клієнта та підлягають сплаті клієнтом експедитору. Якщо клієнт відмовляється підписати акт надання послуг та/або звіт до нього, не надаючи при цьому експедитору мотивованих зауважень в письмовому вигляді, акт надання послуг та звіт до нього, підписані експедитором в односторонньому порядку є підставою для сплати клієнтом наданих йому послуг у повному обсязі, а також підтвердженням того, що обумовлені у акті надання послуг та звіті до нього послуги надані експедитором клієнту належним чином відповідно до його вимог.

Клієнт здійснює 100% попередню оплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків протягом 5 календарних днів, але не пізніше дати оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на навантажений рейс/дати оформлення перевізного документу (залізничної накладної) на підсил вагону (за наявності підсилу). Сторони домовилися вважати, що рахунок визнається належним чином пред`явленим до оплати з моменту його відправлення експедитором клієнту по електронній пошті або засобами факсимільного зв`язку. Після фактичного надання послуг, клієнт не має права посилатися на неотримання рахунку від експедитора, як на підставу для відмови від погашення виниклої заборгованості. Датою надання послуг за цим договором є дата складання акту надання послуг (п.п.4.1, 4.5 договору).

У разі порушення строків оплати послуг, що надаються експедитором клієнту за цим договором (в т.ч. відшкодування витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта), клієнт сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених в строк послуг, передбачених цим договором за кожен день прострочення платежу. Обов`язок сплати пені наступає у клієнта у випадку надсилання йому експедитором відповідного рахунку та/або вимоги (претензії). Нарахування пені є правом експедитора (п.6.12 договору).

Згідно п.10.1 договору строк дії договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2017. За відсутності до спливу строку дії цього договору пропозицій сторін щодо розірвання цього договору, він вважається автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік (12 місяців).

Як зазначає позивач, на виконання умов укладеного між сторонами договору, у період з 31.10.2017 по 31.12.2019 позивачем були надані, а відповідачем прийняті без зауважень та заперечень транспортно-експедиторські послуги на загальну суму 32604220,09 грн., що підтверджується відповідними актами виконаних робіт (наданих послуг), які були підписані між сторонами у спірний період, а також додатками до цих актів, які містять в собі розшифровку наданих послуг.

В той же час, відповідачем будо сплачено за надані позивачем у вищевказаний період послуги на загальну суму 31479012,32 грн.

17.09.2019 між сторонами було складено, підписано та скріплено печатками господарюючих суб`єктів акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.08.2019 по 17.09.2019, відповідно до якого сума заборгованості відповідача за надані позивачем послуги становила 1911613,20 грн.

Листом №889/09-2019 від 17.09.2019 відповідач зобов`язався в строк до 15.10.2019 погасити заборгованість у сумі 1911613,20 грн.

01.11.2019 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію №253 від 28.10.2019 про оплату заборгованості.

Листом №955/01-2020 від 28.01.2020 відповідач зобов`язався в строк до 24.04.2020 погасити заборгованість у сумі 1651155,12 грн.

19.02.2020 між сторонами складено, підписано та скріплено печатками господарюючих суб`єктів акт звірки №21 від 19.02.2020 за період з 01.01.2017 по 19.02.2020, відповідно до якого сума заборгованості відповідача за надані позивачем послуги становила 1185207,75 грн.

11.03.2020 відповідачем було перераховано позивачу згідно договору транспортно-експедиторського обслуговування №107/09-2017 від 27.09.2017 60000,00 грн., що підтверджується випискою банку з рахунку позивача.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язань за укладеними між контрагентами договору транспортно-експедиторського обслуговування №107/09-2017 від 27.09.2017 в частині оплати наданих послуг, у зв`язку з чим Товариство з обмеженою відповідальністю "Украілтранс Трейд енд Логістик в Україні" вказує на існування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" заборгованості зі сплати за надані послуги на загальну суму 1125207,75 грн., а також наявності підстав для стягнення пені.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції керувався тим, що наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується надання позивачем транспортно-експедиційних послуг належним чином та в повному обсязі, строк виконання зобов`язання відповідача з оплати послуг є таким, що настав, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Нормами ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судова колегія зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського кодексу України та Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Згідно зі ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.929 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться в ст.316 Господарського кодексу України.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст.931 Цивільного кодексу України).

За приписами чинного законодавства України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, на підставі договору транспортно-експедиторського обслуговування №107/09-2017 від 27.09.2017 позивачем були надані, а відповідачем прийняті експедиторські послуги з організації перевезення вантажів, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт (наданих послуг) та додатками до вказаних актів за період з 31.10.2017 по 31.12.2019, які підписані сторонами без зауважень і заперечень та скріплені печатками господарюючих суб`єктів.

При цьому з акту виконаних робіт (наданих послуг) №369 від 31.12.2019 слідує, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані останнім послуги станом на 31.12.2019 складала 1877537,53 грн.

Зазначений акт без зауважень та заперечень підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками останніх, у зв`язку з чим приймається судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ на підтвердження розміру заборгованості відповідача за надані позивачем послуги станом на 31.19.2020.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, після зазначеної дати відповідачем було сплачено позивачу 50000,00 грн. - 15.01.2020, 100000,00 грн. - 23.01.2020, 60000,00 грн. - 23.01.2020, 50000,00 грн. - 30.01.2020, 50000,00 грн. - 04.02.2020, 162329,78 грн. - 05.02.2020, 50000,00 грн. - 10.02.2020, 170000,00 грн. - 14.02.2020 та 60000,00 грн. - 11.03.2020, а всього на загальну суму 752329,78 грн.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач всупереч умов укладеного між сторонами договору, за надані позивачем послуги у строк, визначений цим правочином не оплатив, внаслідок чого заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Украілтранс Трейд енд Логістик в Україні" станом на день розгляду справи складає 1125207,75 грн.

Доказів оплати зазначеної заборгованості матеріали справи не містять, скаржником до апеляційної скарги не додано.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла до переконання, що наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами підтверджується надання позивачем транспортно-експедиційних послуг належним чином та в повному обсязі, строк виконання зобов`язання відповідача з оплати послуг є таким, що настав, а отже суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з останнього суми заборгованості у розмірі 1125207,75 грн. є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому колегія суддів відхиляє твердження скаржника у своїй апеляційній скарзі про те, що в матеріалах справи відсутні докази замовлення останнім послуг транспортно-експедиційного обслуговування у позивача у період з 31.10.2017 по 14.02.2020, протоколи погодження договірної ціни, акт виконаних робіт від 30.11.2017 на суму 400000,00 грн., як такі, що є необґрунтованими, оскільки з наявних в матеріалах справи документів у сукупності (в т.ч. з листування сторін та актів звірки взаєморозрахунків) вбачається, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за надані останнім транспортно-експедиційні послуги, а розмір цієї заборгованості підтверджено сторонами шляхом підписання та скріплення печатками первинного документу - акту виконаних робіт (наданих послуг) №369 від 31.12.2019 та в подальшому підтверджено оплатами, які здійснював відповідач у період з 01.01.2020 по 11.03.2020.

Крім того твердження скаржника про те, що до правовідносин сторін підлягає застосуванню строк позовної давності відповідно до положень ч.3 ст.925 Цивільного кодексу України є необґрунтованим та юридично неспроможним з огляду на те, що позивачем надавались відповідачу послуги саме організації перевезення вантажів, тобто транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами - актами виконаних робіт (наданих послуг) та додатками до них, а отже строк позовної давності, протягом якого позивач може звернутися до суду за захистом своїх прав становить три роки, а не один рік, як вважає відповідач.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 194637,25 грн. за загальний період прострочення з 06.10.2019 по 25.03.2020, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом п.6.12 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати послуг, що надаються експедитором клієнту за цим договором (в т.ч. відшкодування витрат, понесених експедитором в інтересах клієнта), клієнт сплачує експедитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості неоплачених в строк послуг, передбачених цим договором за кожен день прострочення платежу. Обов`язок сплати пені наступає у клієнта у випадку надсилання йому експедитором відповідного рахунку та/або вимоги (претензії). Нарахування пені є правом експедитора.

Як встановлено судами вище, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за надані позивачем послуги не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

В той же час відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховуються штрафні санкції і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Тобто з наведеного полягає, що пеня розраховується від заборгованості за кожним акту виконаних робіт (наданих послуг) окремо з урахуванням умов договору щодо здійснення оплати та часткових оплат відповідача.

Однак за висновками судової колегії, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок пені є таким, що здійснений без урахування наведених вище норм чинного законодавства України, оскільки позивачем здійснено обчислення пені від загальних даних, що містяться в акті звірки №21 від 19.02.2020, а розрахунок пені по кожному конкретному акту виконаних робіт (наданих послуг) з визначеним строком оплати та з урахуванням оплат відповідача в матеріалах справи відсутній.

Враховуючи наведене суди позбавлені можливості перерахувати заявлену до стягнення суму пені відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того на переконання колегії суддів, саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення пені шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Реілвейз" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 у справі №910/5122/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/5122/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 10.03.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Г. Чорногуз

Є.Ю. Шаптала