Постанова

від 16.03.2021 по справі 925/1033/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2021 р. Справа№ 925/1033/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бізарт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2020

у справі № 925/1033/20 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бізарт"

до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Козацький"

про стягнення 16603,49 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Торговий дім "Бізарт" звернулось до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Козацький" з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки №25/09/17-2 від 25.09.2017 у розмірі 16603,49 грн, з яких: 15441,00 грн основного боргу, 801,58 грн пені, 159,47 грн 3 % річних, 201,44 грн інфляційних втрат, а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати вартості поставленого товару згідно договору поставки №25/09/17-2 від 25.09.2017.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.11.2020 у справі № 925/1033/20 позов задоволено частково.

Стягнуто з СВК "Козацький" на користь ТОВ "Торговий дім "Бізарт" 159,47 грн - 3% річних, 201,44 грн інфляційних втрат, 801,58 грн пені, 1660,35 грн витрат на професійну правничу допомогу, 1051 грн судового збору.

В решті вимог провадження закрито за відсутності предмету спору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд, встановивши обставини неоплати відповідачем вартості поставленого та прийнятого без зауважень товару, а також з урахуванням заяви про визнання відповідачем позову та сплати ним суми заборгованості, керуючись ст. ст. 509, 625, 626, 546, 549, 655 ЦК України, ст. ст. 173, 174 ГК України, дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог. Щодо розподілу судових витрат суд першої інстанції, на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України, встановив наявність підстав для повернення 50% розміру сплаченого позивачем судового збору з державного бюджету, витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів співмірності зменшено до 1660,35 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Торговий дім "Бізарт" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2020 у справі № 925/1033/20 в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути повністю з відповідача на користь позивача суму судового збору в розмірі 2102, 00 грн та суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000, 00 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм процесуального закону. Так, апелянт стверджує, що саме неправомірні дії відповідача та невиконання ним господарських зобов`язань спонукали позивача звернутися до суду, що, як наслідок, стало підставою для понесення витрат по сплаті судового збору та правничої допомоги. За доводами апелянта, суд першої інстанції при вирішенні питання про відшкодування витрат зі сплати судового збору не звернув уваги на те, що заява про визнання відповідачем позову та погашення ним основної заборгованості не була надіслана позивачу. Наведене, на переконання позивача, в силу приписів ч. 5 ст. 46 ГПК України, виключало можливість врахування судом першої інстанції названої заяви при розподілі судових витрат. Щодо зменшення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу позивач вказує на необґрунтованість таких висновків суду, оскільки втручання суду в договірні відносини адвоката та його клієнта у частині визначення розміру гонорару або зменшення його розміру на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020, справа № 925/1033/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2021 поновлено ТОВ "Торговий дім "Бізарт" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2020; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2020 у справі № 925/1033/20 в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

Згідно долучених до матеріалів справи повідомлень про вручення поштових відправлень сторонами отримано рекомендовану кореспонденцію суду: позивачем - 14.01.2021; відповідачем - 13.01.2021.

Отже в силу приписів п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України учасники справи належним чином повідомлені про перегляд рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2020 у справі № 925/1033/20 в апеляційному порядку.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та не подав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи сторонами не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що 25.09.2017 між позивачем ТОВ ТД Бізарт (постачальник за договором, позивач у справі) та СВК Козацький (замовник за договорам, відповідач у справі) укладено договір поставки №25/09/17-2 (далі - договір), згідно умов якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити даний товар.

В п. 2.1 договору сторонами узгоджено, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю і загальна вартість товару визначаються сторонами у видаткових накладних на даний товар. Всі видаткові накладні є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно п. 3.1 договору загальна вартість цього договору складає сума всіх поставок товару, здійснених протягом дії цього договору.

За змістом п. 3.3 договору розрахунок за товари, що поставляються відповідно до цього договору, здійснюється протягом 14 календарних днів від дня поставки товару, шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов договору позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 743246,51 грн, що підтверджується видатковими накладними №2424 від 28.09.2017 на суму 10642,50 грн. (з ПДВ) (а.с. 26); №630 від 05.03.2018 на суму 103 999,68 грн. (з ПДВ) (а.с. 27); №1140 від 23.05.2018 на суму 103 999,68 грн. (з ПДВ) (а.с. 28); №1461 від 02.07.2018 на суму 103 999,68 грн. (з ПДВ) (а.с. 29); №264 від 20.02.2019 на суму 393 048 грн. (з ПДВ) (а.с. 30); №147 від 03.02.2020 на суму 6 019,87 грн. (з ПДВ) (а.с. 31); №357 від 10.03.2020 на суму 6 096,10 грн. (з ПДВ) (а.с. 32); №393 від 16.03.2020 на суму 15 441 грн. (з ПДВ) (а.с. 33).

Оскільки оплата отриманого товару була проведена відповідачем не в повному обсязі, ТОВ "Торговий дім "Бізарт" у даній справі пред`явлено позов про стягнення з СВК "Козацький" 15441,00 грн основного боргу, 801,58 грн пені, 159,47 грн 3 % річних, 201,44 грн інфляційних втрат, а також судові витрати - судовий збір в сумі 2102,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

В процесі розгляду справи відповідачем подано заяву про визнання позову (а.с. 200), в якій сторона визнала позовні вимоги ТОВ "Торговий дім "Бізарт". Згідно платіжного доручення №1717 від 26.10.2020 відповідачем сплачено суму основної заборгованості. В частині вимог про стягнення пені, інфляційних та річних просив стягнути вказані суми за судовим рішенням. Крім того, щодо судових витрат відповідач просив, на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України, вирішити питання щодо стягнення з відповідача 50% розміру судового збору. Витрати на професійну правничу допомогу, за доводами відповідача, не є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).

Оскільки предметом оскарження у даній справі є рішення місцевого господарського суду лише в частині розподілу судових витрат, колегія суддів з урахуванням принципу диспозитивності господарського процесу, який кореспондується з положеннями ст. 269 ГПК України, здійснює перегляд даної справи в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв`язку із сплатою судового збору, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, за змістом ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Так, матеріалами справи підтверджується, що до початку розгляду справи по суті відповідачем подано заяву про визнання ним позову. Про подання стороною такої заяви представник позивача був повідомлений в судовому засіданні Господарським судом Черкаської області та, як вбачається з протоколу судового засідання від 20.11.2020, підтвердив надходження коштів за платіжним дорученням №1717 від 26.10.2020.

Звертаючись з апеляційною скаргою позивач наполягає на тому, що оскільки заява про визнання позову не була надіслана відповідачем на адресу позивача, то згідно приписів ч. 5 ст. 46 ГПК України у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для її врахування при розподілі судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду має прийматись з дотриманням цих принципів, які закріплені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб`єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх правового статусу та майнового стану. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Визначені ст. ст. 7, 13 ГПК України принципи змагальності та рівності сторін, які пов`язані між собою, є основоположними складовими концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її в явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 ГПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Згідно ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу:

1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу;

2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Отже, виходячи із правового аналізу вищенаведених положень процесуального закону відсутність доказів надіслання заяви іншій стороні є обов`язковою підставою для її повернення заявнику. Такий порядок застосовується лише до тих заяв, перелік яких наведений в ч. 5 ст. 46 ГПК України та не може застосовуватися до інших заяв, що неохоплені цим переліком. Зазначене імперативне правило забезпечує дотримання принципів змагальності сторін та забезпечення рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Разом з цим, судова колегія зауважує, що наведена в п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України заява відповідача про визнання позову до переліку таких заяв не віднесена, а відтак суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для застосування приписів ч. 1 ст. 130 ГПК України.

Доводи апеляційної скарги в цій частині визнаються апеляційною інстанцією необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на невірному тлумаченні норм господарського процесуального законодавства. Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення у зв`язку з недотриманням судом першої інстанції приписів ч. 5 ст. 46 ГПК України не встановлено.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу Північний апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до позасудового вирішення спору.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначені у Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Зі змісту ст. 129, ч. 1 ст. 126 ГПК України вбачається, що в разі задоволення позову, за загальним правилом, на відповідача покладаються інші судові витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат на учасника справи покладено обов`язок подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво у суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Також суд апеляційної інстанції враховує висновок об`єднаної палати Верховного Суду у справі № 922/445/19 (постанова від 03.10.2019) про загальне правило розподілу судових витрат, визначене в ч. 4 ст. 126 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 ст. 129 цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покладає їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі Двойних проти України від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, на підставі перевірки відповідності заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для спору, дійшла висновку про недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи. А тому виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, місцевий господарський суд обґрунтовано зменшив такі витрати.

При цьому, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд виходив з правомірних висновків про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до ціни позову (п.2 ч.5 ст. 129 ГПК України). Крім того визнання відповідачем позову додатково підтверджує відсутність необхідності застосування представником позивача значного обсягу прийомів та засобів юридичної техніки задля доведення суду обґрунтованості позовних вимог.

Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, та неприпустимість втручання суду в договірні відносини адвоката та його клієнта у частині визначення розміру гонорару або зменшення його розміру на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України визнаються судовою колегією неприйнятними, оскільки підставою для зменшення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі стало саме непропорційність заявлених до відшкодування судових витрат ціні позову та подання відповідачем заяви про визнання позову.

Відносно тверджень апелянта про понесення позивачем вищенаведених витрат у зв`язку з неправомірними діями відповідача судова колегія зазначає, що наведене не спростовує вірності встановлення судом першої інстанції обставин неспівмірності розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до предмета позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2020 у справі №925/1033/20 прийнято у відповідності до наявних в матеріалах справи документів, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бізарт" на рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2020 у справі №925/1033/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 20.11.2020 у справі №925/1033/20 залишити без змін.

3. Справу №925/1033/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк

Повний текст постанови складено 16.03.2021 - у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.