Постанова

від 16.03.2021 по справі 910/15424/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року

м. Київ

справа № 910/15424/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фід Бек Груп",

представник позивача - Овод А.П., адвокат (ордер від 16.12.2020 № 1096564); Гусак А.М., адвокат (ордер від 09.03.2021 № 1087056),

відповідач - Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

представник відповідач - Трохимчук В.С., самопредставництво (посадова інструкція від 08.10.2020, наказ від 30.09.2019),

третя особа-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Маріїнський двір",

представник третьої особи-1 - не з`явився,

третя особа-2 - Центральний парк культури і відпочинку міста Києва,

представник третьої особи-2 - не з`явився,

третя особа-3 - Київська міська рада,

представник третьої особи-3 - Трохимчук В.С., самопредставництво (посадова інструкція від 08.10.2020, наказ від 30.09.2019),

розглянув касаційну скаргу Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2020,

додаткове рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2020 (головуючий суддя Данилова М.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 (головуючий Коробенко Г.П., судді: Чорногуз М.Г. і Агрикова О.В.)

у справі № 910/15424/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фід Бек Груп" (далі - Товариство)

до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) товариство з обмеженою відповідальністю "Маріїнський двір" (далі - Підприємство);

2) Центральний парк культури і відпочинку міста Києва (далі - Парк);

3) Київська міська рада (далі - Рада)

про визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу та стягнення грошових коштів.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Підприємства, Парку та Ради, про (з урахуванням заяви про зміну предмета позову):

- визнання недійсними результатів аукціону з продажу об`єкта малої приватизації: нежилого будинку літ. "Ф" загальною площею 239,7 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 3, що оформлені протоколом про результати електронного аукціону від 06.08.2019 № UА-РS-2019-06-14-000028-1, який було затверджено наказом Департаменту від 07.08.2019 № 12/4-ПР;

- визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежилого будинку від 04.09.2019 № 7/19 (зареєстрований у реєстрі за № 1281; далі - Договір), який було укладено Департаментом та Товариством;

- стягнення з Департаменту на користь Товариства збитків у розмірі 1 589 113,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, оголошуючи про проведення аукціону від 06.08.2019 № UA-PS-2019-06-14-000028-1 та укладаючи у подальшому Договір, Департамент ввів в оману учасників аукціону, зокрема Товариство, щодо обставин, які мають істотне значення, а саме умисно приховав інформацію щодо відсутності у Департаменту правомочностей володіння та користування нежилим приміщенням літ. "Ф", загальною площею 239,75 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 3, що безпосередньо впливає на можливість передачі його у майбутньому покупцеві, а тому в силу положень статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) аукціон №UА-РS-2019-06-14-000028-1 та Договір є недійсними. При цьому відповідно до положень частини другої статті 230 ЦК України Товариством нараховано 1 589 113,62 грн збитків у подвійному розмірі, завданих у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2020 позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними результати аукціону з продажу об`єкта малої приватизації: нежилого будинку літ. "Ф" загальною площею 239,7 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 3, що оформлені протоколом про результати електронного аукціону від 06.08.2019 № UA-PS-2019-06-14-000028-1, який було затверджено наказом Департаменту від 07.08.2019 № 12/4-ПР. Визнано недійсним нотаріально посвідчений Договір, який укладено Департаментом та Товариством. Стягнуто з Департаменту на користь Товариства грошові кошти, а саме збитки у розмірі 794 556,81 грн та судовий збір у розмірі 13 839,35 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю обставин, які свідчать про введення Департаментом Товариства в оману, доведеністю самого факту обману, наявністю умислу в діях Департамента та істотністю значення обставин, щодо яких особу введено в оману, а саме щодо правомочностей володіння та користування нежилим приміщенням літ. "Ф", загальною площею 239,75 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 3, що безпосередньо впливає на можливість передачі його в майбутньому покупцеві.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2020 задоволено частково клопотання представника Товариства про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Департаменту на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 87 737,94 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що заявлені Товариством до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 175 475,88 грн є неспівмірними із складністю даної справи, наданим адвокатами обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. При цьому судом першої інстанції встановлено, що співмірною сумою витрат на правничу допомогу є 87 737,94 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2020 змінено, а саме викладено його резолютивну частину в такій редакції:

"1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними результати аукціону з продажу об`єкта малої приватизації: нежилого будинку літ. "Ф" загальною площею 239,7 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 3, що оформлені протоколом про результати електронного аукціону від 06.08.2019 № UA-PS-2019-06-14-000028-1, який було затверджено наказом Департаменту від 07.08.2019 № 12/4-ПР.

3. Визнати недійсним нотаріально посвідчений Договір, який було укладено Департаментом та Товариством.

4. Стягнути з Департаменту на користь Товариства грошові кошти, а саме збитки у розмірі 1 589 113,62 грн та судовий збір у розмірі 27 678,70 грн".

Додаткове рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі № 910/15424/19 залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 1 589 113,62 грн (збитків у подвійному розмірі, що завдані у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину), апеляційний суд встановив, що вказана сума грошових коштів є арифметично вірною, відповідає вимогам частини другої статті 230 ЦК України, яка є імперативною правовою нормою [794 556,81 грн (фактично понесені збитки) х 2], а тому вимога про стягнення з Департаменту на користь Товариства збитків у розмірі 1 589 113,62 грн, яка є похідною від вимоги про визнання недійсним Договору, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Водночас судом першої інстанції не зазначено про результати розгляду вказаної позовної вимоги, тому суд апеляційної інстанції виправив вказану невідповідність.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Департамент звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а також на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та те, що судами ухвалені рішення без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків) обґрунтована тим, що:

- суди, ухвалюючи рішення та постанову, неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 21 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та статей 22, 230 ЦК України;

- суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, не врахував висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 щодо застосування статей 11, 15, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у подібних правовідносинах.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Також від Товариства надійшло клопотання про закриття касаційного провадження, в якому просить закрити касаційне провадження відкрите з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а з інших підстав, залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Підприємство подало заяву про необхідність завершення касаційного розгляду без участі третьої особи, в якій просить завершити розгляд касаційної скарги без участі Підприємства, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Товариства, Департаменту та Ради, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що рішенням Ради від 20.12.2018 № 545/6596 "Про питання приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва, що належить до об`єктів малої приватизації" уповноважено Департамент як орган приватизації територіальної громади міста Києва здійснювати організацію та проведення приватизації майна, включеного до переліків об`єктів малої приватизації комунальної власності територіальної громади міста Києва, що підлягають приватизації, прийняття рішення про приватизацію щодо кожного об`єкта, утворення аукціонної комісії, у тому числі прийняття рішення про затвердження умов продажу кожного об`єкта приватизації, розроблених аукціонною комісією.

На виконання рішень Ради від 20.12.2018 № 545/6596 та від 14.05.2019 № 532/7188 наказом Департаменту від 03.06.2019 №11/1-ПР було прийнято рішення про приватизацію об`єкта малої приватизації, а саме - нежилого будинку літ. "Ф" загальною площею 239,7 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. М.Грушевського, 3, який обліковується на балансі Парку.

Наказом Департаменту від 05.06.2019 № 31/2-ПР було створено аукціонну комісію для продажу об`єкта малої приватизації, а наказом від 12.06.2019 № 16/3-ПР затверджено протокол засідання аукціонної комісії, відповідно до якого було ухвалено:

стартову ціну об`єкта малої приватизації - 672 822,08 грн;

спосіб приватизації - продаж на аукціоні без умов;

затверджено інформаційне повідомлення щодо об`єкту нерухомого майна.

Згідно з положеннями Закону України "Про нотаріат", Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, Закону України "Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування", Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" для учасника аукціону та покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна встановлюється обов`язок оплати платежів. Так, сплата реєстраційного і гарантійного внесків є обов`язковою умовою участі в аукціоні, у свою чергу, оплата державного мита та збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є необхідною передумовою для укладення та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

За результатами проведення електронного аукціону наказом Департаменту від 07.08.2019 № 12/4-ПР затверджено протокол про результати електронного аукціону UA-PS-2019-06-14-000028-1 з продажу об`єкту нерухомого майна, згідно з яким переможцем електронного аукціону визнано Товариство.

04.09.2019 Товариством як покупцем та Департаментом як продавцем було укладено Договір, за умовами якого продавець купив об`єкт малої приватизації - нежилий будинку літ. "Ф" загальною площею 239,7 м 2 , розташований за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 3; покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в цьому договорі зобов`язання.

Товариство здійснило оплату реєстраційного внеску для участі в електронному аукціоні по лоту UA-PS-2019-06-14-000028-1 у розмірі 834,60 грн, гарантійного внеску для участі в електронному аукціоні по лоту UA-PS-2019-06-14-000028-1 у розмірі 67 282,21 грн, державного мита в розмірі 396 240,00 грн, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 330 200,00 грн.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними результатів аукціону з продажу об`єкта малої приватизації: нежилого будинку літ. "Ф" загальною площею 239,7 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, буд. 3, що оформлені протоколом про результати електронного аукціону від 06.08.2019 № UА-РS-2019-06-14-000028-1, який було затверджено наказом Департаменту від 07.08.2019 № 12/4-ПР; визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежилого будинку від 04.09.2019 № 7/19 (зареєстрований у реєстрі за № 1281; далі - Договір), який було укладено Департаментом та Товариством; стягнення з Департамента на користь Товариства збитків у розмірі 1 589 113,62 грн.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що порядок проведення процедури приватизації об`єктів комунальної власності регулюється Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" та постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 432 "Про затвердження Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу".

Статтею 21 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", зокрема, передбачено, що органи приватизації здійснюють відповідно до законодавства комплекс заходів щодо забезпечення прозорості приватизації, висвітлення приватизаційних процесів шляхом оприлюднення в засобах масової інформації (на веб-сайті органів приватизації, в офіційних друкованих виданнях органів приватизації, у мережі Інтернет та/або на радіо, телебаченні, рекламних щитах) повідомлень про хід і результати приватизації.

Обов`язковому оприлюдненню підлягають: переліки об`єктів, що підлягають приватизації; інформація про об`єкти, щодо яких прийнято рішення про приватизацію.

В інформаційному повідомленні про приватизацію державного або комунального майна обов`язково зазначаються: спосіб проведення аукціону; найменування об`єкта приватизації, його місцезнаходження; дані про будівлі (споруди, нежитлові приміщення) та земельну ділянку, на якій розташовано об`єкт приватизації (місцезнаходження, кадастровий номер (за наявності), площа, цільове призначення земельної ділянки, інформація про особу, якій земельна ділянка належить на праві власності або на праві користування, інформація про наявність обтяжень на земельну ділянку), функціональне використання будівель (споруд, нежитлових приміщень) та умови користування ними; ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ (за наявності); розмір статутного капіталу товариства та кількість акцій (розмір частки), запропонованих до продажу (у разі продажу пакета акцій (часток); стартова ціна об`єкта; розмір гарантійного внеску; розмір реєстраційного внеску; найменування установи банку, її адреса та номери рахунків, відкритих для внесення гарантійного внеску, реєстраційного внеску та проведення розрахунків за придбані об`єкти; умови продажу та/або експлуатації об`єкта приватизації (за наявності); інформація про договори оренди, укладені щодо об`єкта або його частини, із зазначенням за кожним таким договором найменування орендаря, орендованої площі, розміру місячної орендної плати, строку дії договору оренди; кінцевий строк подання заяви на участь в аукціоні (кінцевий строк подання цінових аукціонних пропозицій); дата, час та місце проведення аукціону; час і місце проведення огляду об`єкта; інформація про радника (у разі його залучення); назва організатора аукціону, адреса, номер телефону, час роботи служби з організації аукціону; адреса веб-сайту організатора аукціону; інші відомості (за рішенням державного органу приватизації).

Судами встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 30.07.2019 набрало законної сили рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2019 у справі № 910/10490/18 за позовом Парку до Підприємства за участю третіх осіб: Ради та Департаменту про зобов`язання вчинити дії. Зазначеним рішенням суду зобов`язано Підприємство повернути Парку нежитлове приміщення літ. "Ф", загальною площею 239,75 м 2 , яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 3, за актом приймання-передачі та підписати його.

Тобто Департамент знав, що ані він, ані Парк не є фактичним володільцем та користувачем нежилого приміщення літ. "Ф", загальною площею 239,75 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 3.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження виконання вказаного рішення суду.

Отже, станом на час оголошення про проведення аукціону від 06.08.2019 № UA-PS-2019-06-14-000028-1 та укладення Договору нежитлове приміщення літ. "Ф", загальною площею 239,75 м 2 , яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 3, перебувало у володінні та користуванні Підприємства, що вбачається з рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2019 у справі № 910/10490/18.

Натомість Департамент не зазначив у інформаційній довідці та не поінформував покупця в момент укладення оспорюваного Договору про існування вказаних обставин, які перешкоджають укладенню Договору та його виконанню, а саме про те, що Департамент не має доступу до об`єкту нерухомості.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпоряджання означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і таке інше).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

При цьому обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

З огляду на викладене суди визнали, що замовчування Департаментом обставин, які мали істотне значення для оспорюваного правочину, а саме відсутність доступу до об`єкта приватизації, є навмисним введенням Товариства в оману щодо наявності правомочностей володіння та користування нежитловим приміщенням літ. "Ф", загальною площею 239,75 м 2 , розташованим за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 3, що безпосередньо впливає на можливість передачі його майбутньому покупцеві, а тому дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсними результатів аукціону з продажу об`єкта малої приватизації: нежилого будинку літ. "Ф", загальною площею 239,7 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. Грушевського Михайла, буд. 3, які оформлені протоколом про результати електронного аукціону від 06.08.2019 № UА-РS-2019-06-14-000028-1, який було затверджено наказом Департаменту від 07.08.2019 № 12/4-ПР, та визнання недійсним нотаріально посвідчений Договору, який укладено Департаментом та Товариством.

При цьому суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок заявлених позивачем до стягнення 1 589 113,62 грн (збитків у подвійному розмірі, що завдані у зв`язку з вчиненням оспорюваного правочину, яка є похідною від вимоги про визнання Договору недійсним), встановив, що заявлена до стягнення сума грошових коштів є арифметично правильною, відповідає вимогам частини другої статті 230 ЦК України, яка є імперативною правовою нормою [794 556,81 грн (фактично понесені збитки) х 2], та визнав її обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, а тому змінив у вказаній частині резолютивну частину рішення суду першої інстанції.

Департамент у касаційній скарзі посилався на те, що суди, ухвалюючи рішення та постанову, неправильно застосували норми матеріального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 21 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та статей 22, 230 ЦК України.

Верховний Суд зазначає, що, враховуючи встановлені судами обставини, а саме: Департамент знав, що ані він, ані Парк не є фактичним володільцем та користувачем нежилого приміщення літ. "Ф", загальною площею 239,75 м 2 , розташованого за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 3; станом на час оголошення про проведення аукціону від 06.08.2019 № UA-PS-2019-06-14-000028-1 та укладення Договору, нежитлове приміщення літ. "Ф", загальною площею 239,75 м 2 , яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. М. Грушевського, 3, перебувало у володінні та користуванні Підприємства, що вбачається з рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2019 у справі № 910/10490/18; замовчування Департаментом вказаних обставин мало істотне значення для оспорюваного правочину, оскільки безпосередньо впливає на можливість передачі його майбутньому покупцеві, - передчасним є формування такого висновку у даній справі, оскільки судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин.

При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції

Також Департамент у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, не врахував висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 щодо застосування статей 11, 15, 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах.

Так, у даній справі № 910/15424/19 суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції, що заявлені Товариством до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 175 475,88 грн є неспівмірними із складністю даної справи, наданим адвокатами обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. При цьому судом першої інстанції встановлено, що співмірною сумою витрат на правничу допомогу є 87 737,94 грн.

Водночас у справі № 922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача зазначених витрат на професійну правничу допомогу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідив докази і доводи сторін, надав оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, однак визнав правомірним стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу лише у сумі 19 500,00 грн, оскільки саме таку суму, за висновком судів, фактично витратила/понесла (сплатила) сторона, що підтверджується документально (платіжні доручення від 14.03.2019 № 34279 на суму 16 300,00 грн, від 05.03.2019 № 33807 на суму 3 200,00 грн). При цьому факт надання професійної правничої допомоги адвокатом Максименком А. Ю. (обсяг наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість) на спірну суму судами не спростовано.

Однак об`єднана палата не погодилась з таким висновком судів попередніх інстанцій, зазначивши, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Натомість положеннями пункту 2 частини другої статті 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Таким чином, враховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги підтверджений матеріалами справи і не спростований судами факт надання адвокатом Максименком А. Ю. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.11.2011 № 1114, довіреність від 14.01.2019) професійної правничої допомоги у цій справі у суді першої інстанції на спірну суму (35 000,00 грн), об`єднана палата дійшла висновку, що рішення і постанову у справі слід скасувати у частині відмови у стягненні з відповідача 15 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та прийняти у зазначеній частині нове рішення, згідно з яким стягнути з відповідача на користь позивача 15 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Тобто у справі № 922/445/19 судами встановлено підтверджений матеріалами справи і не спростований судами факт надання адвокатом Максименком А. Ю. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.11.2011 № 1114, довіреність від 14.01.2019) професійної правничої допомоги у цій справі у суді першої інстанції на спірну суму (35 000,00 грн), а у справі, яка розглядається (№ 910/15424/19), судами встановлено, що заявлені Товариством до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 175 475,88 грн є неспівмірними із складністю даної справи, наданим адвокатами обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та встановлено, що співмірною сумою витрат на правничу допомогу є 87 737,94 грн.

Таким чином, у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб`єктами, об`єктами та змістом (правами й обов`язками суб`єктів правовідносин) у конкретній справі.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

За таких підстав касаційне провадження, яке відкрите за касаційною скаргою Департаменту в частині посилання на те, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, не врахував висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 щодо застосування статей 11, 15, 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах, підлягає закриттю.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження у справі № 910/15424/20 у частині оскарження Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) додаткового рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020, з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу в частині оскарження Департаментом комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 910/15424/19 з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко