Постанова

від 11.03.2021 по справі 198/1023/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 198/1023/19

провадження № 61-14286св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Лан Юр`ївського району Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року у складі судді Маренич С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лан Юр`ївського району Дніпропетровської області про визнання припиненим договору оренди землі шляхом його розірвання,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати припиненим шляхом розірвання договір оренди земельної ділянки б/н від 28 серпня 2014 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Лан Юр`ївського району Дніпропетровської області (далі - ТОВ Лан ).

Зазначений позов мотивований тим, що він на підставі державного акта на право приватної власності на землю є власником земельної ділянки площею 7,469 га, що розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області з кадастровим номером 1225982500:01:001:0296.

28 серпня 2014 року між ним та ТОВ Лан було укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 15 років.

Пунктом 7 зазначеного договору оренди земельної ділянки було визначено, що орендар, кожні п`ять років, дає згоду на розірвання договору оренди земельної ділянки, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря про це (про свій намір) не пізніше як за 100 днів.

На виконання положень пункту 7 договору оренди землі, він 29 травня та 04 червня 2019 року повідомив відповідача про своє бажання розірвати укладений договір оренди землі з метою самостійного обробітку належної йому земельної ділянки.

Однак, відповідач відмовив йому у розірванні укладеного між ними договору оренди землі, посилаючись на відсутність вагомих підстав для надання згоди для розірвання укладеного договору.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено можливості розірвання укладеного договору оренди землі кожні п`ять років в односторонньому порядку, відповідності такої можливості суті відносин між сторонами, двозначного тлумачення сторонами речення третього абзацу другого пункту 7 договору та не вирішення між сторонами питання щодо тлумачення змісту правочину в цій частині, відсутність інших вагомих та суттєвих підстав для розірвання договору.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідач підписавши договір оренди вже надав згоду на його розірвання через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла потреба або бажання за умови відповідного попередження.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку проте, що абзац 2 пункту 7 договору оренди землі не містить чіткого визначення саме про можливість розірвання договору.

Пункт 7 договору містить можливість одностороннього розірвання договорів, не обумовлюючи таке розірвання настанням будь-яких подій та умов, в тому числі невиконанням орендарем умов договору, а отже лише за бажанням однієї із сторін.

Його вимога про розірвання оспорюваного договору в односторонньому порядку відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору оренди землі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ТОВ Лан подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що висновки судів попередніх інстанцій зводяться до того, що укладений між позивачем та товариством договорів оренди земельної ділянки не може бути розірваний в односторонньому порядку, оскільки в укладеному договорі це прямо не передбачено, як того вимагає чинне законодавство України, а також сторони не погоджували умови, порядок та механізм одностороннього його розірвання. Зазначені висновки судів є законними та правомірними.

ТОВ Лан укладало оспорюваний договір саме з метою довготривалих правовідносин задля ведення своєї господарської діяльності. Договір оренди земельної ділянки укладено на строк саме 15 років, і саме на цей термін товариство спланувало свою господарську діяльність та зробило відповідні економічні витрати.

Заперечення в касаційній скарзі зводяться до особистої незгоди заявника з рішеннями судів попередніх інстанцій, неправильному розумінні пункту 7 укладеного з ТОВ Лан договору та неправильному тлумаченню норм чинного законодавства України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області.

03 грудня 2020 року справа № 198/1023/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акта на право приватної власності на землю ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,469 га, яка розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

28 серпня 2014 року між ОСОБА_1 ( орендодавець) та ТОВ Лан (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, за яким позивач передав відповідачу в оренду строком на 15 років належну йому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права право оренди земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за орендарем ТОВ Лан Юр`ївського району на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 15423421 від 28 серпня 2014 року.

Згідно з пунктом 7 договору оренди земельної ділянки від 28 серпня 2014 року цей договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово, або усно повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, орендар дає згоду на розірвання договору через кожні п`ять років, якщо в орендодавця виникла для цього потреба або бажання, але орендодавець повинен попередити орендаря не пізніше як за 100 днів про свій намір. Після закінчення дії договору (15 років) у сторін не виникає одна до одної претензій протягом трьох місяців, договір продовжується автоматично.

У пункті 27 цього договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення. Пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається (пункт 28 договору).

Встановлено, що 29 травня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу орендаря заяву, в якій, повідомив про те, що розриває з ним договір оренди земельної ділянки, оскільки у нього виникла потреба самостійно її обробляти, у зв`язку із малою орендною платою за земельний пай.

04 червня 2019 року ОСОБА_1 направив на адресу орендаря заяву, в якій, посилаючись на пункт 7 договору, просив про розірвання договору оренди та повернення належної йому на праві власності земельної ділянки, оскільки у нього виникла потреба та можливість самостійно її використовувати.

ТОВ Лан у відповіді на лист від 04 червня 2019 року повідомило, що не вбачає підстав для надання згоди на розірвання договору, оскільки вони належним чином виконують свої обов`язки за цим договором та одностороннє розірвання укладеного між ними договору без вагомих причин та рішення суду не допускається, про що зазначено у пункті 28 договору. Пропонували переглянути розмір орендної плати з метою покращення умов договору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 2 Закону України Про оренду землі передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 1 Закону України Про оренду землі , яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами третьою та четвертою статті 31 Закону України Про оренду землі , який є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин, передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

З системного аналізу вищезазначених норм матеріального права слід дійти висновку, що чинним законодавством передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.

Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи. Отже, сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким та недвозначним, закріплювати всі умови співпраці.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Суди правильно встановили, що абзац другий пункту 7 договору оренди, на який посилається позивач як на підставу розірвання договору в односторонньому порядку, не містить чіткого визначення саме про можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізму (процедури) такого розірвання. Натомість, зі змісту вказаного пункту очевидно, що для розірвання договору потрібна згода відповідача, яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку без будь-яких додаткових умов.

Водночас умовами оспорюваного договору (пункт 27) передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання іншою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Разом із цим пункт 28 договору оренди містить чітке зазначення, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без вагомих причин та рішення суду не допускається.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 своїх позовних вимог, зокрема суди правильно встановили те, що взаємної згоди на розірвання договору немає, ТОВ Лан (орендар) належним чином виконує свої обов`язки, передбачені цим договором. Вказані ОСОБА_1 підстави для розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не є вагомими.

У той же час частиною другою статті 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У заявленому позові ОСОБА_1 не посилався як на підставу для розірвання договору оренди земельної ділянки в односторонньому порядку на частину другу статті 651 ЦК України та не вказував на наявність істотних порушень договору другою стороною (орендарем), а тому позов не може бути задоволено з цих підстав.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Аргументи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький