Рішення

від 15.03.2021 по справі 640/6012/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2021 року м. Київ № 640/6012/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімер"

до Головного управління Державного казначейства України в м.Києві

Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про стягнення пені, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "СІМЕР" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 125, код ЄДРПОУ 37723801) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), Головного управління Державного казначейства України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська,11-а, код ЄДРПОУ 24262621), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, що полягає у не перерахуванні ТОВ "Сімер" пені у розмірі 415 594,79 грн, нарахованої відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового Кодексу України;

- стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімер" пеню у розмірі 415 594,79 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що всупереч вимогам податкового законодавства відповідачем допущена протиправна бездіяльність, що полягає у не перерахуванні ТОВ "Сімер" пені у розмірі 415 594,79грн, нарахованої відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового Кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Представник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши, що об`єктивною перешкодою для виконання покладених функцій податкового органу, була відсутність Тимчасового реєстру, що спричинили такі умови, що унеможливили виконання покладених функцій. Також, зауважив, що нарахування пені позивачем згідно наведеного у позові розрахунку не включає в себе день погашення такої заборгованості, у зв`язку з чим таке нарахування пені є передчасним та не відповідає вимогам п. 200.23 ст.200 Податкового кодексу України.

Відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що на підставі інформаційних запитів надісланих ДКСУ від 11.02.2020 та від 20.02.2020 Головним управлінням здійснено перерахунок коштів в повному обсязі згідно платіжних доручень, а отже здійснено виконання обов`язків згідно чинного законодавства, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання бездіяльності протиправною.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив.

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СІМЕР" подано до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до податкової декларації з ПДВ за лютий 2015 року, яким суму бюджетного відшкодування у розмірі 1413983 грн., відповідно до пункту 33 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, заявлено для повернення на рахунок у банку.

28 серпня 2015 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі акту перевірки №77/1-26-50-15-02-37723801 від 17.06.2015 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000092802, яким відмовлено ТОВ Сімер у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2015 в сумі 1 413 983 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

За результатами оскарження Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2018 у справі №826/7608/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сімер до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2018, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві № 0000092802 від 28 серпня 2015 року в повному обсязі. Зобов`язано ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві поновити в інтегрованій картці ТОВ Сімер заявлену суму бюджетного відшкодування у розмірі 1 413 983 грн.

В подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю Сімер звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, в якому просило: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю Сімер узгодженої суми бюджетного відшкодування у розмірі 1413983,00 грн.; - зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві внести відомості щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування Товариства з обмеженою відповідальністю Сімер у розмірі 1413983,00 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість; - стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сімер суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ у розмірі 1413983 грн. та пеню у розмірі 40792,44 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю Сімер узгодженої суми бюджетного відшкодування у розмірі 1413983 грн. Зобов`язано Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві внести відомості щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування Товариства з обмеженою відповідальністю Сімер у розмірі 1413983 грн. до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сімер пеню за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість у розмірі 40792,44 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ Сімер суми бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ у розмірі 1413983 грн скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги в цій частині задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сімер (код ЄДРПОУ 37723801) суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ у розмірі 1413983 (один мільйон чотириста тринадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят три) грн. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сімер (код ЄДРПОУ 37723801) понесені ним судові витрати в розмірі 49946,00 грн (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот сорок шість) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2019 року залишено без змін.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ на суму 1413 983 грн була погашена Головним управлінням Казначейства в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи №29(#23986044) від 20.02.2020 на суму 1 413 983,00 грн. та №22 (#18289531) на суму 40 792,44 грн.

Згідно з пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України станом на 08.08.2018 виникла заборгованість з відшкодування ПДВ на суму 1413983 грн, яка була погашена лише 20.02.2020.

Таким чином, на зазначену суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ у розмірі 1413983 грн, з 08.08.2018 по 20.02.2020 нараховувалася пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення.

У зв`язку з невідшкодуванням суми узгодженого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Державного бюджету України пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету перед позивачем.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції) бюджетне відшкодування - це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції), при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Підпунктом а пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції) встановлювалось, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Згідно пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції), платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Судом встановлено, що позивачем подано до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до податкової декларації з ПДВ за лютий 2015 року, яким суму бюджетного відшкодування у розмірі 1413983 грн., відповідно до пункту 33 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, заявлено для повернення на рахунок у банку.

Відповідно до пункту 200.10 статті 200 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції), протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Згідно пункту 200.12 статті 200 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції), орган державної податкової служби зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Пунктом 200.13 статті 200 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції) встановлювалось, що на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

Відповідно до пункту 200.15 статті 200 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції), у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або контролюючий орган розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до пункту 200.17 статті 200 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції), джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи бюджету, до якого сплачується податок.

Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 р. №26 затверджено ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, який визначає механізм ведення Мінфіном інформаційного ресурсу Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за формою згідно з додатком.

Відповідно до п. 3, 4 формування Реєстру здійснюється автоматично на підставі баз даних ДФС та Казначейства. Орган ДФС вносить до Реєстру такі дані: найменування платника податку на додану вартість та його індивідуальний податковий номер; дату подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку, поданої у складі податкової декларації з податку на додану вартість або уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість (в разі їх подання); дату надсилання платнику податку органом ДФС повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання); суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зазначену в кожній заяві, поданій у складі податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), у тому числі окремо, яка підлягає перерахуванню на рахунок платника податку у банку та/або в рахунок сплати грошових зобов`язань, та/або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, зменшену на суму податкового боргу; реквізити поточного рахунка платника податку для перерахування бюджетного відшкодування; реквізити бюджетних рахунків для перерахування бюджетного відшкодування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; реквізити бюджетного рахунка, з якого здійснюється бюджетне відшкодування; дату початку та закінчення проведення перевірки даних податкової декларації або уточнюючого розрахунку (в разі їх подання), в складі яких подана заява, з обов`язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна); суму податку, заявленого до бюджетного відшкодування, та дату поданої до органу ДФС заяви у разі виникнення у платника податку необхідності змінити напрям узгодженого бюджетного відшкодування; дату складення та вручення платнику податку акта перевірки; дату та номер податкового повідомлення-рішення та суму бюджетного відшкодування за кожною заявою з урахуванням уточнюючого розрахунку (у разі їх подання), не узгоджену органом ДФС; дату початку оскарження податкового повідомлення-рішення та суму бюджетного відшкодування, що оскаржується; дату закінчення оскарження податкового повідомлення-рішення та суму бюджетного відшкодування, узгоджену за результатами оскарження; суму узгодженого органом ДФС бюджетного відшкодування за кожною заявою та дату її узгодження.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що сума бюджетного відшкодування у розмірі 1 413 983 набула статусу узгодженої з дня набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2018 у справі № 826/7608/17, а саме: 30.07.2018 та, відповідно, відповідач зобов`язаний був внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Проте, такі дії відповідачем вчинені не були.

Згідно пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції), суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Оскільки зазначені вище суми ПДВ відповідачами у строки, встановлені Податковим кодексом України не відшкодовано, позивач набув право на нарахування пені у порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу на тому, що пеня за несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість повинна бути розрахована з облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення такої пені, як це передбачено пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі К/9901/5878/18 (825/1835/15-а), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин згідно частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку пені, позивач обраховує пеню починаючи з 08.08.2018 (дати виникнення бюджетної заборгованості) по 20.02.2020 (дата повного погашення заборгованості), розмір якої складає 456 387,22 грн.

Водночас, судом встановлено, що частина пені на суму 40 792,44 грн, була перерахована на банківський рахунок товариства на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва.

При цьому, суд зауважує, що відповідачем надано заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку бюджетної заборгованості.

Суд погоджується з наданим відповідачем розрахунком, з огляду на врахування останнім рішень Правління Національного банку України Про розмір облікової ставки .

Також, судом не встановлено невідповідності проведеного розрахунку положенням п. 200.23 ст. 200 Податкового кодексу України.

Таким чином, сума пені, яка підлягає перерахуванню ТОВ "Сімер", відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового Кодексу України становить 397 453,76 грн.

Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом .

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд зазначає, що суми податку, не відшкодовані або несвоєчасно відшкодовані платникам, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість, а отже пеня, яка нараховується на такі суми підлягає стягненню саме з Державного бюджету України, а не з податкового органу, а тому з метою повного і ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути вищевказані суми пені саме з Державного бюджету України.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення на його користь з Державного бюджету України пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, є обґрунтованими .

Разом з тим, судом не встановлено протиправної бездіяльності Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, що полягає у не перерахуванні ТОВ "Сімер" пені у розмірі 415 594,79 грн, нарахованої відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового Кодексу України, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат, а саме судового збору, позивач згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч.ч.1, 3, 6, 7, 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, слід враховувати, що за змістом статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу підлягають усі здійснені документально підтверджені судові витрати.

Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов`язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Суд звертає увагу, що матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді представником позивача, а саме: договір про надання допомоги від 07.09.2019 року, додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 07.09.2019 року, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю, рахунок на оплату №19 від 11.03.2020 року.

Суд зазначає, що позивачем не надано акту приймання-передачі послуг, який відповідно до рамкового договору та завдання повинен бути підписаний сторонами.

Таким чином, суду не надано відповідного документу із посилання на конкретні дії та/або документи, вчинені/складені адвокатом.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно з вимогами частини третьою статті 139 КАС України судові витрати позивача підлягають стягненню на користь позивача, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМЕР" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 125, код ЄДРПОУ 37723801) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві, що полягає у не перерахуванні ТОВ "Сімер" пені, нарахованої відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового Кодексу України.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сімер" пеню у розмірі 397 453,76 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СІМЕР" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 125, код ЄДРПОУ 37723801) судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 5 962, 00 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят дві гривні).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа