Постанова

від 15.03.2021 по справі 640/18629/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18629/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Собківа Я.М.,

суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Імілар до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Імілар звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA 100000/2019/000215/2 від 17.07.2019;

- скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100030/2019/00340;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA100000/2019/000216/2 від 17.07.2019;

- скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100030/2019/00342.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, що не дає можливості органу доходів і зборів перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі стали причинами, через які заявлену декларантом митну вартість не було визнано.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Станом на 15 березня 2021 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ ІМІЛАР та Genart Mobilya Tasarim San.ve TIC.A.S укладено договір № 0105-19 від 01.05.2019, предметом якого є поставка останнім товарів (меблева продукція).

Між ТОВ ІМІЛАР та Genart Mobilya Tasarim San.ve TIC.A.S укладено договір № 0105-19 від 01.05.2019, предметом якого є поставка останнім товарів (меблева продукція).

З метою митного оформлення згаданих товарів позивачем складено та подано митну декларацію UA100030/2019/405575, за результатами розгляду якої Київською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості № UA 100000/2019/000215/2 від 17.07.2019 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00340.

Інший договір № АВ2019191 від 17.05.2019 укладено між ТОВ ІМІЛАР та Dogus Okul Yayinlari Tic.Ltd.Sti , предметом якого є поставка останнім товарів (пластикових моноблоків для стільців).

З метою митного оформлення згаданих товарів позивачем складено та подано митну декларацію UA100030/2019/405594, за результатами розгляду якої Київською митницею ДФС прийнято рішення про коригування митної вартості № UA 100000/2019/000216/2 від 17.07.2019 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00342.

Не погоджуючись із вищенаведеними рішеннями відповідача, позивач звернувся із позовною заявою.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідачем не доведені підстави виникнення сумніву в заявленій митній вартості, коригування митної вартості за резервним методом, не наведено розрахунку самостійного визначення такої вартості, суд убачає підстави для задоволення позову.

Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною другої статті 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною п`ятою статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур , якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 Митного кодексу України).

Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень статті 53, частин першої, другої та п`ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України дає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом.

Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

При цьому, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 31 березня 2015 року №21-53а15 та №21-127а15.

З наведених норм вбачається наявність у митного органу обов`язку зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості перевірки розрахунку митної вартості на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Крім того, для витребування доказів на спростування наявності впливу взаємозв`язку покупця та продавця на митну вартість задекларованого товару митниця зобов`язана обґрунтувати обставини, які свідчать про ймовірність існування такого взаємозв`язку.

Тобто, законом чітко встановлено умову, за наявності якої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів. А саме, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. Сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують число визначення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Аналіз викладених статей свідчить про обов`язок митниці зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган митної служби повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Так, апелянт зазначає, що в інвойсі від 08.07.2019 №СNР2019000000799 зазначено умови оплати за товар cash payment (готівковий розрахунок), тоді як пунктом 3.1 контракту від 01.05.2019 №0105-19 передбачено, що оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Натомість, відповідач не надав жодної оцінки доводам позивача, що термін cash payment трактується не тільки як готівковий розрахунок , але і як Оплата грошовими коштами , що не суперечить п. 3.1 Контракту від 01.05.2019 №0105-19.

Апелянт також зауважує, що пунктом 3.1 контракту від 01.05.2019 №0105-19 передбачено, що оплата продукції здійснюється наступним чином - 30% від загальної суми рахунку на конкретну партію товару сплачує покупець на умовах попередньої оплати, - 70% від загальної суми рахунку сплачує покупець перед відвантаженням продукції , тоді як до митного оформлення відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 53 МК України подано платіжні доручення від 07.06.2019 №58JBKLJO на суму 1294 EUR та від 01.07.2019 №84JBKLJO на суму 3083 UAH - подані до митного оформлення банківські платіжні документи не підтверджують перерахування коштів продавцю у сумі інвойсу від 08.07.2019 №GNP2019000000799.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, наведена розбіжність в документах пояснюється позивачем помилкою в банківських документах, водночас, оскільки митна вартість розрахована за ціною договору (4377,00 Євро), у даному випадку така розбіжність не впливає на зменшення митної вартості товарів, оскільки остання розрахована із застосуванням ціни договору.

Посилання апелянта на те, що позивачем не подано відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (договір, заявки тощо) спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, а саме, що між Дочірнім підприємством Квенбергер Логістикс Укр та ТОВ Імілар укладено договір № К-2228 від 26.06.2019, на підставі якого, перший зобов`язується надати експедиційні послуги з перевезенням товарів автомобільним транспортом. На виконання договору ДП Квенбергер Логістикс Укр надало довідку про транспортні витрати від 10.07.2019, в якій зазначений детальний розрахунок транспортування, включаючи плату експедитору, страхування та транспортування.

Водночас, позивачем надано перелік документів, що стосувався транспортно-експедиційних послуг, що підтверджується, в тому числі, і карткою відмови, в якій зазначені наступні документи: книжка МДП (іСarent) для внутрішнього перевезення (№XN.83221422 від 12.07.2019), калькуляція транспортних витрат (№00000000387 від 10.07.2019), договір надання транспортно-експедиційних послуг (№К-2228 від 26.06.2019).

Необґрунтованими є також доводи апелянта в частині неподання позивачем достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки ЕХW витрат, пов`язаних з транспортуванням та страхуванням товарів до місця ввезення до митного кордону України, та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, оскільки як вірно зазначено судом першої інстанції, міжнародною торговельною палатою 01.01.2020 введені в дію Інкотермс Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати, за змістом якої, EXW, EX WORKS (... named place), ФРАНКО-ЗАВОД (... назва місця) означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов`язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Натомість, Genart Mobilya Tasarim San.ve TIC.A.S , як продавець, передає товар покупцю у власних приміщеннях, а транспортування здійснюється останнім власними ресурсами. Таким чином, посилання відповідача на те, що декларантом не подано достовірних відомостей щодо включення до ціни товару на умовах поставки EXW витрат, пов`язаних зі страхуванням та транспортуванням товарів є безпідставними, оскільки згадані умови поставки не передбачає ні перевезення, ні страхування.

Судом першої інстанції також вірно зазначено про необґрунтованість доводів відповідача, що в інвойсі від 05.07.2019 № DGS2019000000063 не зазначено географічну назву пункту відправлення товару (вказано умови поставки товару ЕХW), тоді як пунктом 2.1 контракту від 17.05.2019 №АВ2019191 передбачено, що продавець поставляє продукцію на умовах ЕXW-Samsun , оскільки така інформація не є обов`язковим реквізитом рахунку-фактури (інвойсу), при цьому, в договорі № АВ2019191 від 17.05.2019 зазначено про умови поставки EXW-Samsum, що розшифровується як EXW - умови поставки, за яких покупець самостійно отримує придбаний товар у приміщеннях продавця, Samsun - місто на півночі Туреччини.

Твердження апелянта, що в інвойсі від 05.07.2019 № БС82019000000063 не зазначено умови оплати за товар, тоді як пунктом 2.2 контракту від 17.05.2019 №АВ2019191 передбачено, що продавець здійснює поставку товару протягом 7 календарних днів з моменту надходження 100% попередньої оплати на розрахунковий рахунок продавця , не стосуються числового значення заявленої митної вартості чи розрахунку митної вартості, здійсненої декларантом, а тому не можуть бути підставою для прийняття рішення про її коригування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої декларантом митної вартості товару судом не встановлено.

Дослідивши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, а також матеріали справи. колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки, на час прийняття оскаржуваних карток відмови у прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 Митного кодексу України відповідні рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Собків Я.М.

Суддя Глущенко Я.Б.

Суддя Черпіцька Л.Т.