Постанова

від 09.03.2021 по справі 380/5298/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5298/20 пров. № А/857/1556/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Глушка І.В., Довгої О.І.,

за участю секретаря Мельничук Б.Б.,

представника апелянта Кухар Н.М.,

представника позивача Пащинська А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року (ухвалене головуючим - суддею Гулик А.Г. о 09 год. 41 хв. у м. Львові, повний текст судового рішення складено 07 грудня 2020 року) у справі № 380/5298/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Зета плюс до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив, урахуванням заяв про збільшення позовних вимог:

визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001620402; № 002100402; № 002190402;

зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування, заявленого товариством з обмеженою відповідальністю Зета плюс за березень - травень 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що в ході проведення перевірки ним було надано всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність проведення господарських операцій, за результатами яких сформовано податковий кредит, що вплинув на формування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 0001620402 від 23.06.2020; № 002100402 від 11.08.2020; № 002190402 від 26.08.2020. Зобов`язано Головне управління ДПС у Львівській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування, заявленого товариством з обмеженою відповідальністю Зета плюс за березень 2020 року у розмірі 17067689 (сімнадцять мільйонів шістдесят сім тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн 00 коп., за квітень 2020 року у розмірі 19719995 (дев`ятнадцять мільйонів сімсот дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять) грн 00 коп., за травень 2020 року у розмірі 3957233(три мільйони дев`ятсот п`ятдесят сім тисяч двісті тридцять три), 00грн.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу про те, що у ході проведення перевірки платником податку не було надано належним чином засвідчених документів по взаєморозрахунках із контрагентом, а саме, що підтверджують факт оплати товару, є необґрунтованими та повністю спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Крім цього суд першої інстанції дійшов висновку за необхідне задовольнити позовні вимоги про зобов`язання Головне управління ДПС у Львівській області внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування, заявленого товариством з обмеженою відповідальністю Зета плюс за березень 2020 року у розмірі 17067689, 00 грн, за квітень 2020 року у розмірі 19719995, 00 грн, за травень 2020 року у розмірі 3957233,00 грн, оскільки це є єдиним за своєю суттю способом відновлення порушених прав позивача, ефективним механізмом захисту таких прав, що відповідатиме принципу ідеї верховенства права.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що за результатами звірки даних зазначених у розрахунку бюджетного відшкодування податку на додану вартість із даними первинних документів встановлено, що позивачем не надано до перевірки платіжних доручень, які підтверджують, що сума ПДВ заявлена до бюджетного відшкодування фактично сплачена у попередніх та у звітному періодах постачальниками товарів або до бюджету України. Вказує, що платіжні доручення, які були надані до перевірки не підписані керівником ТзОВ Зета плюс , не завірені банком в якому обслуговується суб`єкт господарювання, не мають підписів та печаток.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Під час судового засідання задоволено клопотання представника апелянта про заміну сторони відповідача, а саме замінено Головне управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) на Головне управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ ВП 43968090)

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ГУ ДПС у Львівській області провело документальну позапланову перевірку ТзОВ Зета плюс (ЄДРПОУ 42991458) з питань достовірності нарахування від`ємного значення суми, яка приймає участь в бюджетному відшкодуванні ПДВ по деклараціях з ПДВ за березень 2020 року, за результатами якої складено акт від 11.06.2020 №93/04.2-16/42991458 (далі - Акт перевірки від 11.06.2020 № 93/04.2-16/42991458).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв`язку з чим ТзОВ Зета плюс не має права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 17067689 грн за березень 2020 року.

На підставі Акта перевірки від 11.06.2020 № 93/04.2-16/42991458 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 23.06.2020 № 0001620402, яким встановлено відсутність в позивача права на бюджетне відшкодування на суму 17067689 грн.

ГУ ДПС у Львівській області провело документальну позапланову перевірку ТзОВ Зета плюс (ЄДРПОУ 42991458) з питань достовірності нарахування від`ємного значення суми, яка бере участь в бюджетному відшкодуванні ПДВ по деклараціях з ПДВ за квітень 2020 року, за результатами якої складено акт від 17.07.2020 № 122/04.2-16/42991458 (далі - Акт перевірки від 17.07.2020 № 122/04.2-16/42991458).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 ПК України, у зв`язку з чим ТзОВ Зета плюс не має права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 197199995 грн за квітень 2020 року.

На підставі Акта перевірки від 17.07.2020 № 122/04.2-16/42991458 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 11.08.2020 № 002100402, яким встановлено відсутність в позивача права на бюджетне відшкодування на суму 197199995 грн.

ГУ ДПС у Львівській області провело документальну позапланову перевірку ТзОВ Зета плюс (ЄДРПОУ 42991458) з питань достовірності нарахування від`ємного значення суми, яка бере участь в бюджетному відшкодуванні ПДВ по деклараціях з ПДВ за травень 2020 року, за результатами якої складено акт від 14.08.2020 № 133/04.2-16/42991458 (далі - Акт перевірки від 14.08.2020 № 133/04.2-16/42991458).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4, п. 200.14 ст. 200 ПК України, у зв`язку з чим ТзОВ Зета плюс не має права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 3957233 грн за травень 2020 року.

На підставі Акта перевірки від 14.08.2020 № 133/04.2-16/42991458 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 26.08.2020 № 002190402, яким встановлено відсутність в позивача права на бюджетне відшкодування на суму 3957233 грн.

Позивач вважаючи прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пп. а п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Абзацом 3 п. 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацами 1-3 п. 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Відповідно до п. 200.1, 200.2 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Пунктом 200.4 ст. 200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно із п. 200.14 ст. 200 ПК України якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від`ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17067689 грн за березень 2020 року, 197199995 грн за квітень 2020 року та 3957233 грн за травень 2020 року у зв`язку із порушенням ним вимог пунктів 200.1, 200.2, 200.4, 200.14 ст. 200 ПК України.

Як встановив суд першої інстанції та слідує зі змісту актів перевірок, що фактичною підставою для відмови позивачу в отриманні бюджетного відшкодування ПДВ за березень - травень 2020 року слугувало надання позивачем під час перевірки копій платіжних доручень, що не підписані керівником ТОВ Зета плюс , не завірені банком, в якому обслуговується суб`єкт господарювання, не скріплені підписом та печаткою банку.

На підтвердження розрахунків за договорами з контрагентами ТОВ Верлан Південь Трейд , ТзОВ Дніпрянсмьке ХПП, ТзОВ Міртрансагро , ТзОВ Промвагонтранс , ТзОВ Юнікор Мерітайм позивач надав суду копії платіжних доручень №№ 1, 2, 3, 4 від 27.03.2020, №4 від 10.02.2020, №10 від 13.02.2020, №№25, 26, 27 від 05.03.2020, №65 від 24.03.2020, №95, 96, 97 від 30.03.2020, №15 від 24.02.2020, №29 від 11.03.2020, №33 від 17.03.2020, №34 від 18.03.2020, №№39 - 43, 46 від 19.03.2020, №№47 - 52 від 23.03.2020, №53 від 20.03.2020, №№56 - 64 від 24.03.2020, №№66 -73 від 25.03.2020, №№82 - 87 від 27.03.2020, №№88 - 94 від 30.03.2020, №17 від 27.02.2020, №18 від 04.02.2020, №18 від 27.02.2020, №24 від 05.03.2020, №35 від 19.03.2020, №36 від 19.02.2020, №54 від 23.03.2020, №77 від 25.03.2020, №78 від 25.03.2020, №100 від 30.03.2020, №111 від 03.04.2020, №112 від 03.04.2020, №135 від 10.04.2020, №9 від 01.04.2020, №8 від 01.04.2020, №7 від 01.04.2020, №5 від 01.04.2020, №6 від 01.04.2020, №№104 - 110 від 01.04.2020, №№117 -120 від 06.04.2020, №№126 - 130 від 09.04.2020, №№144 - 154 від 14.04.2020, №№159 - 170 від 15.04.2020, №№175 - 184 від 21.04.2020, №187, №188 від 22.04.2020, №№200 - 205 від 23.04.2020, №№208 - 210 від 28.04.2020, №215 від 30.04.2020, №139 від 13.04.2020, №174 від 21.04.2020, №207 від 27.04.2200, №214 від 28.04.2020, №138 від 10.04.2020, №204 від 23.04.2020, №№216 - 220 від 04.05.2020, №222, №223 від 06.05.2020, №№240 - 244 від 08.05.2020, №17 від 27.02.2020, №18 від 04.02.2020, №237 від 07.05.2020, №14 від 21.02.2020.

Досліджуючи вказані платіжні доручення суд з`ясував, що останні сформовані за допомогою системи дистанційного обслуговування Клієнт-Банк .

Відповідно до абзаців 1, 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із абзацом 11 ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальність суб`єктів переказу, а також загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначає Закон України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні від 05.04.2001 № 2346-III (далі - Закон № 2346-ІІІ).

Відповідно до п. 1.14 ст. 1 Закону № 2346-ІІІ електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

Згідно із ст.18 Закону № 2346-ІІІ електронний документ на переказ має однакову юридичну силу з паперовим документом. Електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа на переказ.

Порядок застосування електронного підпису для засвідчення електронного документа на переказ установлюється нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в реквізитах електронного документа, несе особа, яка наклала на цей документ електронний підпис. В іншому разі відповідальність несе банк або інша установа - учасник платіжної системи.

Електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання. Учасник платіжної системи має передбачити під час приймання електронних документів на переказ: процедуру перевірки електронного підпису; процедуру перевірки цілісності, достовірності та авторства електронного документа на переказ.

У разі недотримання зазначених вимог банк або інша установа - учасник платіжної системи несуть відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу.

Відповідно до абзацу 12 п. 1.4 глави 1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція № 22) електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами.

Абзацами 9, 10 п. 1.4 глави 1 Інструкції № 22 передбачено, що дистанційне обслуговування - комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта; дистанційне розпорядження - розпорядження банку виконати певну операцію, яке передається клієнтом за погодженим каналом доступу, без відвідання клієнтом банку.

Порядок розрахунків за допомогою систем дистанційного обслуговування врегульований главою 10 Інструкції № 22.

Відповідно до п. 10.1 глави 10 Інструкції № 22 оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування.

Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем клієнт - банк , клієнт - Інтернет - банк , телефонний банкінг , платіжний застосунок та інших систем дистанційного обслуговування.

Згідно із абзацом 1 п. 10.2 глави 10 Інструкції № 22 під час здійснення розрахунків за допомогою систем клієнт - банк , клієнт - Інтернет - банк тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.

Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах клієнт - банк , клієнт - Інтернет - банк , визначаються договором між банком та клієнтом, але обов`язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; найменування, код платника та номер його рахунку; найменування, код одержувача та номер його рахунку; суму цифрами; призначення платежу; електронний(і) підпис(и) відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі Допоміжні реквізити .

Перевіривши зміст перелічених платіжних доручень, суд встановив, що вони сформовані позивачем з використанням системи клієнт - банк , клієнт - Інтернет - банк , на що також звертає позивач у позовній заяві, а тому відповідно до вимог абзацу 1 п. 10.2 глави 10 Інструкції № 22 повинні містити обов`язкові реквізити електронного розрахункового документа.

Суд зауважує, що усі обов`язкові реквізити електронного розрахункового документа, передбачені абзацом 1 п. 10.2 глави 10 Інструкції № 22, у платіжних дорученнях позивачем дотримані, зокрема дата оформлення документа, його номер, відомості про платника та отримувача платежу, призначення платежу, код банку, відмітка про виконання тощо.

Водночас, у акті перевірки зазначено, зокрема, про те, що платіжні доручення, які були надані до перевірки не підписані керівником ТОВ Зета плюс .

Заперечуючи проти таких висновків податкового органу, позивач у позовній заяві зауважує, що платіжні доручення, які подані до обслуговуючого банку, містять електронний цифровий підпис керівника ТОВ Зета плюс .

Колегія суддів погоджується з такими доводами позивача, оскільки відповідно до п. 1.14 ст. 1 Закону № 2346-ІІІ електронний документ на переказ, що не засвідчений електронним підписом, не приймається до виконання.

Крім цього, п. 10.15 глави 2 Інструкції № 22 встановлено, що також банк повертає електронний розрахунковий документ без виконання згідно з главою 2 цієї Інструкції, про причину повернення якого повідомляє клієнта засобами системи (з обов`язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої електронний розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено).

Відповідно до абзацу 2 п. 2.4 глави 2 Інструкції № 22 банк платника перевіряє заповнення таких реквізитів: Платник , Код платника , Рахунок платника , Банк платника та Підписи платника (якщо згідно з формою документа вимагається його заповнення).

Згідно із абзацом 1 п. 2.5 глави 2 Інструкції № 22 якщо розрахункові документи, у яких перевірено реквізити, заповнено з порушенням вимог цієї глави, глав 5, 6 і 12 та додатка 9 до цієї Інструкції, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання згідно з пунктами 2.15 і 2.18 цієї глави та пунктом 11.11 глави 11 цієї Інструкції.

Як підтверджують матеріали справи, банк не повертав платіжні доручення позивачу без виконання з підстав не засвідчення їх електронним цифровим підписом, чи з будь-яких інших підстав, передбачених Інструкцією № 22, а отже такі платіжні доручення були оформлені належним чином.

Щодо посилань податкового органу на відсутність у наданих до перевірки платіжних дорученнях печатки, суд зауважує, що відповідно до додатку 9 до Інструкції № 22 Указівки щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та їх реєстрів використання печатки платником у платіжному дорученні не є обов`язковим.

При цьому факт здійснення оплати також підтверджено доданими позивачем до матеріалів справи платіжними дорученнями із печатками банку.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що у відповідності до пп. 73.3 ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Запит повинен містити: підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; печатку контролюючого органу.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: 1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; 2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; 3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; 4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; 5) у разі проведення зустрічної звірки; 6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Разом з цим, відповідачем не було реалізовано наданого йому права на отримання від платника податків копій первинних документів на підтвердження здійснення оплати за договорами з контрагентами. Так само, як і не було конкретизовано, у якому саме вигляді та формі мають бути надані до перевірки означені документи.

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що висновок податкового органу, викладений в актах перевірки, про відсутність у позивача права на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в оспорюваних періодах з тих підстав, що платіжні доручення, які були надані до перевірки, не підписані керівником позивача, не завірені банком, в якому обслуговується суб`єкт господарювання, не мають підписів та печаток, є хибним та суперечить нормам чинного законодавства.

За таких обставин спірні податкові повідомлення-рішення від 23.06.2020 № 0001620402; від 11.08.2020 № 002100402; від 26.08.2020 № 002190402 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодження суми бюджетного відшкодування, заявленого товариством з обмеженою відповідальністю Зета плюс , то колегія суддів зазначає наступне.

З 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 21.12.2016 №1797-VІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні (далі - Закон № 1797), яким змінений порядок повернення сум бюджетного відшкодування шляхом запровадження формування Реєстрів заяв про повернення сум бюджетного відшкодування.

Відповідно до пп. 200.7.1 п. 200.7 ст. 200 ПК України на підставі баз даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує податкову і митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється формування Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Згідно з пп. 200.7.2 п. 200.7 цієї статті, заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

На підставі п. 200.15 ст. 200 ПК України у разі коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків.

Враховуючи ту обставину, що вище вже встановлено протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішення, у відповідача виникає обов`язок, з врахуванням висновків судового рішення, внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Пунктом 200.12 ст. 200 ПК України, зокрема, визначено, що узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та перераховується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у строки, передбачені п. 200.13 цієї статті, на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

На підставі даних Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після дня набуття статусу узгодженої суми бюджетного відшкодування перераховує таку суму з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету, протягом п`яти операційних днів (п. 200.13 ст. 200 ПК України).

Вказані норми ст. 200 ПК України узгоджуються з пунктами 6, 7, 11, 12 Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 № 26.

відповідності до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття майно у частині 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як майнові права , а отже, як майно (див. mutatis mutandis рішення у справі Бейелер проти Італії від 05 січня 2000 року).

За певних обставин легітимне очікування на отримання активу також може захищатися ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "легітимне очікування", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі Суханов та Ільченко проти України від 26.06.2014.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Інтерсплав проти України від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений ст. 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес. Констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували справедливий баланс між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (пункт 40).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України.

При цьому, аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За таких обставин, з врахуванням встановленого судом права позивача на бюджетне відшкодування ПДВ за березень 2020 року у розмірі 17067689 грн, за квітень 2020 року у розмірі 19719995 грн та за травень 2020 року у розмірі 3957233грн, такий спосіб захисту порушеного права, як зобов`язання відповідача внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, заявленого ТОВ Зета плюс є належним засобом захисту прав та інтересів товариства.

Разом з цим колегія суддів вважає, що формальне посилання на витяги з постанов Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу контролюючого органу, які до того ж зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом першої інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Більше того, скаржник не зазначає, в чому він вбачає подібність правовідносин у справі, у якій подає апеляційну скаргу, зі справами, які він перелічує, і які були предметом розгляду касаційним судом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 380/5298/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. В. Глушко О. І. Довга Повне судове рішення складено 18 березня 2021 року