Постанова

від 17.03.2021 по справі 910/18149/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18149/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2020 року (головуючий - Коробенко Г.П., судді: Чорногуз М.Г., Агрикова О.В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 29 липня 2020 року (суддя Чинчин О.В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд"

до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Біола",

про визнання договору недійсним.

(у судовому засіданні взяли участь представники: Позивача - Повалій О.В., Відповідача - Макарова А.М.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Обставини спору

1. 22.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" (ТОВ "Адор Лтд", Позичальник, Товариство) та Акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (АТ КБ "Приватбанк", Банк) було укладено кредитний договір № 4А16126Г (далі також Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати Позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 735000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

1.1. Відповідно до п. А.3 Кредитного договору термін повернення кредиту - 20.11.2025.

1.2. Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

1.3. Згідно з п. 6.1 Кредитного договору цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання Позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

1.4. Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016, укладеної сторонами.

1.5. Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного Кредитного договору.

2. Також, 22.11.2016 між ТОВ "Адор Лтд" (Поручитель) та АТ КБ "Приватбанк" (Кредитор) укладено договір поруки № 4К13664И/П (далі також Договір поруки), предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Біола" (далі також ТОВ "Компанія "Біола", Третя особа) своїх зобов`язань за кредитним договором від 23.10.2013 № 4К13664И.

2.1. Відповідно до п. 2 Договору поруки Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

2.2. Згідно з п. 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

2.3. Згідно з п. 5 Договору поруки у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору Кредитор направляє на адресу Поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

2.4. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі Кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки).

2.5. Відповідно до п. 7 Договору поруки у випадку порушення Поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, Кредитор та Поручитель прийшли до згоди, що Кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать Поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

2.6. Згідно з п. 8 Договору поруки до Поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права Кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед Кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

2.7. Відповідно до п. 10 Договору поруки Кредитор зобов`язаний у випадку виконання Поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати Поручителю впродовж 5-ти робочих днів Банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

2.8. Згідно з п. 17 Договору поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016, укладеної сторонами.

2.9. Між сторонами відсутній спір щодо факту укладення (шляхом підписання цифровими підписами та скріплення електронними печатками сторін) вказаного Договору поруки.

Зміст і підстави позовних вимог

3. ТОВ "Адор Лтд" (далі також "Позивач") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ КБ "Приватбанк" (далі також "Відповідач") про визнання недійсним, укладеного між сторонами Договору поруки.

4. Позивач стверджував, що вказаний Договір поруки укладено з порушенням чинного законодавства, а саме під впливом введення Поручителя в оману.

4.1. Вказане ТОВ "Адор Лтд" обґрунтовувало тим, що укладенню Кредитного договору та Договору поруки передували обставини реструктуризації, "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", які були ініційовані Національним Банком України. Згадані заходи передбачали, зокрема, переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів (такою компанією себе вважає Товариство). За твердженням Позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" Банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк".

4.2. ТОВ "Адор Лтд" зазначало, що укладення Кредитного договору фактично було обумовлено тим, що Позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним Кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників) Банку, в тому числі ТОВ "Компанія "Біола" за кредитним договором від 23.10.2013 № 4К13664И (на підставі Договору поруки), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів Третьої особи або набуття права власності на них (переданих позичальником в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором).

4.3. Але, після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед Банком, зобов`язання останнього щодо передання Позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників Банком не виконані, документи Товариству не передані. Протягом 2017-2018 років Позивач намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Банку, однак, як встановлено у рішеннях судів, АТ КБ "Приватбанк" і не був зобов`язаний передавати такі документи ТОВ "Адор Лтд".

4.4. У зв`язку з невиконанням Відповідачем умов пунктів 8, 10 Договору поруки, Позивач вважає, що Банк не мав на меті передати йому документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників (зокрема ТОВ "Компанія "Біола"), а лише використовував інформацію про активи боржників для спонукання ТОВ "Адор Лтд" укласти Кредитний договір та Договір поруки з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів Ттовариство в оману щодо істотних умов Договору поруки.

Короткий зміст і мотиви судових рішень

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

5.1. Мотивуючі прийняте рішення, господарський суд першої інстанції (з висновками якого погодився й апеляційний суд) дійшов висновку про не доведеність Позивачем обставин, які б свідчили про введення його в оману, не доведеність самого факту обману і наявності умислу в діях Відповідача.

5.2. Так, досліджуючи матеріали справи суд вказав, що з Протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Адор Лтд" від 18.11.2016 вбачається, що цього дня на порядку денному загальних зборів Товариства стояло питання укладення з Банком кредитного договору на суму 735 000 000, 00 грн. При цьому, будь-яких посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення Кредитного договору/Договору поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному Протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

5.3. Крім цього, відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 18.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 18.11.2016, що були надані ТОВ "Адор Лтд" на адресу Банку, метою кредитування самим Позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності. Посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як не містять і посилань на договори поруки (зокрема і Договір поруки). Жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваних Позивачем договорів поруки (зокрема Договору поруки) та щодо інших обставин, які Позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

5.4. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що Позивач помилково стверджує про мету укладення ним Кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення Договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту Позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення Договору поруки відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення, здійсненого в порядку статті 627 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги Позивача (узагальнено)

7. Підставами касаційного оскарження судових рішень ТОВ "Адор Лтд" зазначило пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме вказало про:

- неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України, викладених в постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19;

- незастосування апеляційним судом та відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 74 ГПК України, при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини 1 статті 230 ЦК України;

- неправильне застосування апеляційним судом та відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування приписів частини 1 статті 229 та частини 1 статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо інша сторона навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення за критерієм істотності значення обов`язку заставодержателя щодо передачі поручителю документів, які посвідчують права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання боржника;

- неправильне застосування апеляційним судом та відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування приписів частини 1 статті 230 ЦК України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо особу при укладенні договору поруки було введено в оману щодо наявності активів та забезпечення кредитного договору за виконання якого сторона правочину поручилася перед банком;

- безпідставну відмову господарським судом першої інстанції ТОВ "Адор Лтд" у задоволенні його клопотань про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Доводи відзиву Відповідача (узагальнено)

8. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти викладених у ній доводів і вважає їх безпідставними. У зв`язку з цим просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

9. Щодо доводів ТОВ "Адор Лтд" про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно застосування приписів частини 1 статті 229 та частини 1 статті 230 ЦК України.

10. Під час здійснення касаційного провадження у даній справі, колегією суддів Касаційного господарського суду з`ясовано, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі № 910/17876/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - ТОВ "Бізнеспром Інвест") до АК КБ "ПриватБанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П.

10.1. Звертаючись із позовом у справі № 910/17876/19 про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П, ТОВ "Бізнеспром Інвест" стверджувало, що банк, діючи з умислом та недобросовісно, з метою проведення трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої НБУ, увів в оману позивача щодо факту існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою кредитного договору та договору поруки. Тож, оспорюваний договір укладений під впливом обману та має бути визнаний недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

10.2. У ході розгляду справи № 910/17876/19 судами встановлено, що надані позивачем докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори поруки, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку; укладення договору поруки відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним згідно із статтею 627 ЦК України; дії позивача, який уклав договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, є такими, що суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

10.3. Ураховуючи недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його відповідачем в оману, суди у справі № 910/17876/19 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 27.01.2021.

10.4. З викладеного вище вбачається, що правовідносини у цій справі № 910/18149/19 та у справі № 910/17876/19 є подібними.

11. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/17876/19 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України, Верховний Суд зазначив, що за змістом положень частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

11.1. Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

11.2. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

11.3. Обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

11.4. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

11.5. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

11.6. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.

11.7. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України.

11.8. Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

11.9. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації та можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

11.10. Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, так стаття 3.8. Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) 2010 року передбачає, що сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений внаслідок обманних заяв іншої сторони, включно з мовою вираження чи способом дії або внаслідок недобросовісного утаювання фактів, які відповідно до розумних комерційних стандартів чесної ділової практики повинні були бути повідомлені цій стороні. Водночас стаття 3.5 цих Принципів виключає відмову від договору внаслідок помилки за умови грубої необережності сторони, яка помилилася. У статті ІІ.-7:201 Модельних правил європейського приватного права 2013 року закріплено, що не дозволяється оскаржувати правочин у випадку, якщо помилка за таких обставин не може бути виправдана.

11.11. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦК України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

12. Крім зазначеного, колегією суддів Касаційного господарського суду, яка у касаційному порядку переглядає судові рішення у справі № 910/18149/19 з`ясовано також, що Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до АТ КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карт сервіс плюс", про визнання договору поруки від 08.11.2016 № 4К12048И/П недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, якими у задоволенні позову відмовлено.

12.1. Суд касаційної інстанції у справі № 910/18185/19 вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

12.2. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

12.3. При цьому, залишаючи без змін судові рішення у справі № 910/18185/19, суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлених судами обставин (відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "Софт-Альянс", оформленого протоколом від 07.11.2016 № 7/11/2016, вирішено укласти з ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 600 000 000,00 грн; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо трансформації кредитного портфеля банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у справі; позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору від 08.11.2016 № 4К12048И/П, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення), з огляду на недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 ЦК України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.

13. Нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, судові рішення в якій переглядаються, та у справі № 910/18185/19 є подібними.

14. Отже, Верховним Судом у справі № 910/18185/19 було викладено правовий висновок щодо застосування статті 230 ЦК у подібних правовідносинах. Зокрема, на думку суду касаційної інстанції, встановлені судами фактичні обставини (які є подібними з фактичними обставинами у справі, яка переглядається) не підтверджують, що оспорюваний договір було укладено позивачем шляхом введення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 ЦК України.

15. Наведене дає підстави стверджувати, що наразі існують висновки Верховного Суду щодо застосування положень статей 229, 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій застосування цих норм права у цій справі відповідає таким висновкам.

16. Щодо посилань скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини 2 статті 74 ГПК України при порушенні стороною договору поруки зустрічного зобов`язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання якого було умовою укладення договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя) при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини 1 статті 230 ЦК України, то колегія судді зазначає таке.

17. Зі змісту пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

17.1. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

17.2. Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

17.3. За змістом частини 2 статті 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

18. Касаційний господарський суд, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що судами були прийняті рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

18.1. Тобто у даній справі судами досліджено докази та встановлено обставини на підставі яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним.

18.2. Натомість скаржник зазначає про необхідність викладення висновку Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 74 ГПК України у зв`язку з порушенням, на його думку, стороною Договору поруки зустрічного зобов`язання за таким договором (приховування предмета застави, надання якого було умовою укладення договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя), що не стосується предмета спору. Невиконання або неналежне виконання договору одним із учасників не є підставою для визнання його недійсним.

19. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

20. З огляду на те, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 229, 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі правозастосування повністю відповідає такому висновку, а формування висновку із застосування приписів статті 74 ГПК України не є необхідним у цьому провадженні, суд касаційної інстанції доходить висновку про закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

21. Як вже зазначалося, у касаційній скарзі ТОВ "Адор Лтд" також стверджує, що судами не було враховано висновків щодо застосування статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України, викладених в постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 .

22. Так, у справі № 910/18007/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до АК "КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4М14109Д/П від 20.10.2016, на яку скаржник посилається в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

22.1. Суд касаційної інстанції вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке, на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і позивач не міг його отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі, проте апеляційним господарським судом таке клопотання також не розглянуто по суті.

22.2. Також Верховний Суд зауважив на необґрунтованому залишені без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно, що свідчить про порушення положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. Так само не розглянуте по суті судами попередніх інстанцій і клопотання позивача про залучення до участі у справі ТОВ "Мілорін Лтд" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Наведене в пунктах 18-20 даної постанови суперечить і вимогам пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України щодо зазначення в описовій частині рішення суду заяв, клопотань учасників справи, а в мотивувальній частині - мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи. Водночас відповідні порушення не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини другої статті 300 ГПК України. Тобто підставою для скасування Верховним Судом ухвалених у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій було порушення норм процесуального права.

23. Проте, на відміну від справи № 910/18007/19, у справі, яка переглядається, судами розглянуто клопотання Позивача про витребування доказів і про залучення третьої особи та їм була надана оцінка.

24. Таким чином, скаржник безпідставно посилається на неврахування судами у справі № 910/18149/19 правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

25. Щодо доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги статей 73, 76 ГПК, оскільки не було встановлено на підставі належних доказів існування договорів, які забезпечували вимоги AT КБ "ПриватБанк" та з урахуванням яких було укладено спірний договір, у зв`язку з тим, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів зазначає таке.

26. Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 ГПК України.

27. Відповідно до частин 1 та 2 статті 81 ГПК учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

28. За обставинами цієї справи Позивач подавав до місцевого господарського суду клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у Відповідача оригінали та посвідчені копії:

- Кредитного договору від 23.10.2013 №4К13664И з додатковими угодами;

- належним чином посвідчені копії документів на переказ коштів за кредитним договором, в тому числі, але не обмежуючись, копії меморіальних ордерів;

- інформацію по вказаному кредитному договору про всі нараховані та сплачені кошти (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше);

- інформацію про наявність або відсутність заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 13.12.2016 з зазначенням, яка саме заборгованість наявна (з повернення кредиту, відсотків, пені, неустойки та інше);

- у разі наявності заборгованості - надати детальний розрахунок заборгованості;

- інформацію про бухгалтерський облік за вказаним кредитним договором станом на 13.12.2016;

- інформацію, чи наявна за вказаним кредитним договором заборгованість зі сплати винагороди за користування кредитом розрахована за формулою, визначеною у договорі у відповідності до курсу гривні відносно долара США;

- копію рішення кредитного комітету банку від 30.11.2016 відносно винагороди за користування кредитом;

- інформацію, чи подавав банк позови про визнання вказаного кредитного договору недійсним повністю або в частині, неукладеним, тощо, коли саме, результати розгляду спору.

25. У підготовчому засіданні 27.05.2020 господарським судом першої інстанції було розглянуто подане Позивачем клопотання та відмовлено в його задоволенні, про що зазначено у протоколі судового засідання від 27.05.2020.

26 . Не погоджуючись із такою відмовою суду у задоволенні клопотання про витребування доказів, акцентуючи увагу на порушенні судами норм процесуального права, скаржник не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження щодо ведення його в оману відповідно до положень статті 230 ЦК України, а як вже зазначалося згідно приписів статті 81 ГПК у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено, зокрема, обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

26.1. З огляду на те, що в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, а також враховуючи те, що Кредитний договір не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення, суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо відмови в задоволенні поданого клопотання, оскільки відомості із витребуваних документів жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.

26.2. Незгода Позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин. Крім цього, вирішення судом питання шляхом постановлення протокольної ухвали у цій частині, не суперечить приписам ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

27. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308, статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

28. Як вже зазначалося, оскільки після відкриття касаційного провадження у цій справі виявилося, що Верховний Суд у своїх постановах вже викладав висновки щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду відповідно до таких висновків, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України щодо підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

29. Водночас, у частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції - без змін, оскільки судом касаційної інстанції не було встановлено порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Розподіл судових витрат

30. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/18149/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 29 липня 2020 року в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адор Лтд" в частині підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 листопада 2020 року і рішення Господарського суду міста Києва від 29 липня 2020 року у справі № 910/18149/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.