Постанова

від 18.03.2021 по справі 219/7005/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 219/7005/20

Номер провадження 22-ц/804/575/21

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року

м. Бахмут

справа № 219/7005/20

провадження № 22-ц/804/575/21

Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого Хейло Я.В.,

суддів Мірути О.А., Тимченко О.О.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Публічне акціонерне товариство Часівоярський вогнетривкий комбінат

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в місті Бахмут цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Часівоярський вогнетривкий комбінат про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (суддя Медінцева Н.М.), ухваленого в приміщенні суду в місті Бахмут Донецької області, -

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства Часівоярський вогнетривкий комбінат (далі - ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивовано тим, що з 19 вересня 2015 року до 04 лютого 2020 року вона працювала сторожем в відділі економічної безпеки у відповідача.

За період часу з 19 вересня 2015 року до 04 лютого 2020 року їй не нараховувалась та не сплачувалась відповідачем заробітна плата за роботу у понаднормовий час у подвійному розмірі.

В зв`язку з цим вона звернулась до відповідача з відповідною заявою в якій вона просила нарахувати їй заборгованість по заробітній платі за роботу понаднормовий час за період з 19 вересня 2015 року до 04 лютого 2020 року.

В своїй відповіді відповідач їй повідомив про нарахування та виплату їй 3879,85 грн. заборгованості із заробітної плати, яку він виплатив їй лише 01 липня 2020 року в касі підприємства. Отже відповідач визнав та добровільно сплатив заборгованість із заробітної плати.

Просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 31103,54 грн.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ Часівоярський вогнетривкий комбінат на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4000 гривень.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі позивач просить оскаржуване рішення змінити в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, та встановити його у розмірі 21693 гривні 40 копійок.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно досліджено всі обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права.

Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року та окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, постанову Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 та звертає увагу, що вона звернулась до суду протягом чотирьох місяців після звільнення, в той час як у постанові ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, на яку послався суд першої інстанції, обставини свідчать про тривалий період часу до моменту звернення з позовом до суду.

Крім цього, відповідач надав суду свій розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який склав 21693, 40 гривень, з яким позивач погодилась.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідачем АТ Часівоярський вогнетривкий комбінат подано відзив на апеляційну скаргу за підписом генерального директора Симоненко Р.Г., в якому зазначає, що повністю погоджується з рішенням суду першої інстанції, а свій розрахунок середнього заробітку було надано у відповідь на розрахунок ОСОБА_1 , оскільки нею неправильно було визначено кількість робочих годин за спірний період.

Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та зазначає про правильність висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 19 вересня 2015 року до 04 лютого 2020 року, а саме вона працювала сторожем в відділі економічної безпеки у відповідача. (а.с. 8-12)

З копії заяви позивача від 01 червня 2020 року вбачається, що остання зверталась до відповідача про виплату їй заробітної плати за роботу у понаднормовий час за період роботи з 19 вересня 2015 року до 04 лютого 2020 року. (а.с.13-14)

Згідно копії відповіді відповідача, що він зробив перевірку її заяви, та ним було встановлено, що дійсно до виплати належить заробітна плата за роботу в понаднормовий час в сумі 3807,51 грн. та грошова компенсація втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати 72,34 грн., а всього 3879,85 грн. (а.с.15-18)

Згідно довідки відповідача № 321 від 05 жовтня 2020 року ОСОБА_1 дійсно працювала у відповідача на посаді сторож, та те що їй була нарахована заробітна плата у грудні 2019 року у сумі 2890,38 грн. за 13 робочих днів/108 годин, у січні 2020 року їй була нарахована заробітна плата у сумі 1063,40 грн. за 4 робочі дні/36 годин, всього 3953,78 грн. Тобто 3953,78/144=27,46 грн. (а.с. 47).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову складає 31103,54 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, застосував до спірних правовідносин правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 31103, 54 гривень до 4000 гривень, що є співмірним із встановленим розміром заборгованості по заробітній платі у сумі 3807, 51 гривень.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24.12.1999 р., установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коди ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 19 вересня 2015 року до 04 лютого 2020 року, працювала сторожем в відділі економічної безпеки у відповідача. (а.с. 8-12)

З заяви позивача від 01 червня 2020 року вбачається, що вона зверталась до відповідача про виплату їй заробітної плати за роботу у понаднормовий час за період роботи з 19 вересня 2015 року до 04 лютого 2020 року. (а.с.13-14)

Згідно відповіді відповідача, він зробив перевірку її заяви, та було встановлено, що дійсно до виплати належить заробітна плата за роботу в понаднормовий час в сумі 3807,51 грн. та грошова компенсація втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати 72,34 грн., а всього 3879,85 грн. (а.с.15-18).

Позивач отримала повний розрахунок 1 липня 2020 року.

Відповідно до частини 4 статті 236 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у правовій позиції постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Згідно трудової книжки ОСОБА_2 вона звільнена за власним бажанням за статтею 38 КЗпП України, наказ №15 від 04.02.2020 року. (а.с. 12)

Заборгованість по заробітній платі та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати виплачено ОСОБА_3 01 липня 2020 року у розмірі 3879,85 грн, що не оспорюється сторонами у справі.

ОСОБА_1 заперечень щодо розміру заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати в загальному розмірі 3879,85 грн. не надає.

За неведених обставин, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку та встановлення його у розмірі 4000 гривень, що є співмірним із заборгованістю по заробітній платі у розмірі 3879, 85 гривень, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Проте, висновки суду першої інстанції наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду не суперечать.

Посилання позивача у скарзі на ті обставини, що відповідач визнав позов у сумі 21 693,40 грн. фактичним обставинам справи не відповідає (а.с.37-46).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

У відповідності з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи викладене, та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги, судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 374, 375, 377, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Я.В. Хейло

Судді О.А. Мірута

О.О. Тимченко